Управління розвитком культури спілкування педагогічних працівників ліцею

Ключевые слова: руководитель, общение, культура, педагогический коллектив, лицей.

Annotation. The article describes the specialties of management of culture of communication of a pedagogical collective.

Keywords: leader, communication, culture, pedagogical collective, lyceum.

Постановка проблеми. В умовах економічного, політичного, духовного життя, в процесі ділової та емоціональної взаємодії людей нерідко з’являються взаємовідносини, які будуються на упередженому ставленні, неприйнятті, відчуженості. Найпоширеніша причина такого явища – низька культура спілкування. Слово "культура" (в перекладі з латини – вирощування, виховання, освіта, розвиток, шанування) означає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей.

Культуру ділового спілкування можна визначити як сукупність моральних норм та уявлень, що регулюють поведінку і взаємини людей у процесі їхньої виробничої та педагогічної діяльності. Культура спілкування як спосіб реалізації життєвих сил на ниві педагогічної діяльності обумовлює цілеспрямованість керівника та педагогічного колективу і дає установку на творче застосування, розширення і поглиблення наявних знань та одержання нових знань. Неодностайність існуючих поглядів та наявність різноманітних підходів не дозволяє виокремити єдине, «універсальне» пояснення сутності феномену культури спілкування, у зв’язку з чим залишаються недостатньо дослідженими проблеми, що вимагають теоретичних розробок і практичної реалізації в системі управління навчальними закладами в цілому і професійно-технічними навчальними закладами зокрема [2, c. 15].

Аналіз останніх досліджень. Дослідженню питання культури спілкування приділили достатньо уваги вчені К.А.Альбуханова, А.В. Базилевич, А.В. Барабанщиков, О.В. Бондаренська, О.Б. Гармаш, В.М. Гриньов, С.Б. Єлканов, І.Я. Зязюн, Н.В. Кузьміна, І.І. Огієнко, Н.В. Пєхота, М.І. Поночовний, Т.І. Саламатова, В.А. Семиченко, В.О. Сухомлинський, а як окремий напрям розглянули проблему управлінської культури спілкування керівників організацій та навчальних закладів Б.А. Гаєвський, В.М. Іванов, М.І. Кабушкін, О.І. Мармаза, В.І. Новоселов, Л.Є. Орбан-Лембрик, Ю.І. Палеха, В.І. Патрушев, Н.І. Рождественська, О.М. Ярковой та інші.

Метою статті є обґрунтувати зміст, складові, чинники культури спілкування педагогічних працівників ліцею та умови управління її розвитком.

Виклад основного матеріалу. Суспільно-політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, суттєво впливають на діючу систему освіти. До того ж формуються нові ідеологія та практика життєдіяльності сучасної школи як соціально-педагогічної системи, результатом якої є «забезпечення сучасної якості освіти на підставі збереження її фундаментальності та відповідності актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства й держави».

Управління є тією рушійною силою, яка націлена на активізацію людини через створення оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу. Тому керівнику закладу освіти слід орієнтуватися в різноманітності сучасних управлінських ідей, вивчати й успішно застосовувати досягнення науки та перспективного педагогічного досвіду, організовувати творчу діяльність.

У зв'язку з цим питання управління освітніми процесами є актуальними, оскільки шкільна практика свідчить про недостатню підготовленість керівників шкіл до професійної управлінської діяльності, про відсутність у багатьох із них необхідної культури спілкування [1, c. 56].

Важливими розглядати професійну культуру керівника школи як цілісну, інтегративну особистісну властивість. Ідеться про вивчення особливостей персональної управлінської діяльності, суті управлінської культури як особистої властивості, оскільки ми говоримо не про суб'єкт управління, який, звісно, може бути не тільки індивідуальним, а й груповим, а й про керівника середнього загальноосвітнього закладу (школи, гімназії, ліцею).

Аналіз розглянутого поняття в такому аспекті дає змогу говорити про те, що управлінська культура - це властивість керівника школи як особистості, але проявляється вона в усіх царинах його діяльності як професіонала, і зробити висновок, що поняття «управлінська культура керівника школи» є, з одного боку, поняттям видовим (окремим) стосовно загальніших (управлінська культура керівника, управлінська культура праці), з іншого, як одна з характеристик особистості керівника школи, що суттєво впливає на якість його професійної управлінської діяльності.

Підкреслюючи роль школи в духовному розвитку юнацтва, не можна не відзначити гостру необхідність підвищення культурного рівня спілкування вчителів, у тому числі й керівників навчальних закладів, які сьогодні не завжди відповідають сучасним вимогам. Для інтеграції України в міжнародний простір важливим є визначення людини як найвищої цінності суспільства не тільки на словах, а й у справах. Безумовно, керівник сучасної школи має бути носієм високої культури спілкування, що визначається, насамперед, справжньою інтелектуальністю та високою духовністю, широким світоглядом, глибокою ерудицією, а також повинен мати справжні поняття про честь, совість, громадську мужність, уміти володіти собою в будь-якій, навіть екстремальній ситуації. Феномен культури спілкування знаходиться у центрі численних наукових досліджень. Фундаментальне значення для його осмислення мають праці, в яких вивчаються явища культури. Питання культури спілкування керівника з підлеглими є вічною проблемою педагогічної теорії та практики [3, c. 29].

Культура спілкування має глибокі історичні та соціальні джерела, оскільки в усі періоди життєдіяльності людина відчувала потребу розуміти інших. Феноменом культури спілкування педагогічних працівників є сукупність форм і правил, внутрішні і зовнішні комунікації у яких знаходять своє вираження професійні, моральні, етичні, естетичні норми поведінки. І.І. Огієнко вважав, що спілкування має базуватися на принципах гуманності. Особливого значення він надавав володінню педагогом уміннями культури спілкування. Відповідно до законів України з проблем освіти та сучасних теоретичних розробок у галузі управління соціальними системами, керівники загальноосвітніх навчальних закладів мають здійснювати управління на засадах демократизму, гуманізму, системності. Проте більшість із них демонструють недостатній рівень культури спілкування. Таким чином, виникає суперечність між наявним рівнем культури спілкування та вимогами, що ставляться суспільством і державою до сучасного керівника навчального закладу.

Слово «культура» є одним із найбільш вживаних сучасною мовою, що, з одного боку, говорить про його надзвичайну багатозначність, а з іншого – про погану вивченість й недостатню осмисленість цих значень, що за ним стоять.

Культура – це складна цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, здібності і звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства впродовж всього життя. Таке найбільш вдале визначення цього терміна дав англійський етнограф Е. Тейлор. "Великий тлумачний словник сучасної української мови" розглядає культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Коли культура вказує на те, як і що ми повинні робити або не робити, говорять, що вона нормативна, тобто така, що дає зразки необхідної поведінки. У своїй роботі ми виходили з припущення про те, що:

• по-перше, культура спілкування педагогічних працівників в ліцеї залежить від ряду зовнішніх (особливостей культури спілкування в суспільстві, в освітній галузі та ін.) і внутрішніх (толерантності, комунікативної компетентності освітян та ін.) чинників;
• по-друге, управління розвитком культури спілкування педагогічних працівників передбачає планування, організацію та контроль спеціальних заходів, спрямованих на: а) визначення рівня розвитку культури спілкування педагогічних працівників; б) передачу знань педагогічним працівникам щодо сутності, складових, показників розвитку культури спілкування; в) розвиток умінь і навичок ефективного спілкування педагогічних працівників з усіма суб’єктами навчально-виховного процесу; г) розвиток особистісних якостей педагогічних працівників, що забезпечують високий рівень культури спілкування (комунікативної толерантності, емпатії, гуманістичної спрямованості та ін.).

Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс теоретичних і експериментальних методів:

• теоретичні методи: теоретичний аналіз, узагальнення, що застосовувалися для узагальнення теоретико-методологічних основ дослідження змісту і складових культури спілкування педагогічних працівників;
• емпіричні методи: психодіагностичні методи (анкетування, тестування, зокрема:
• методика «Діагностика комунікативної та соціальної компетентності КСК», за М. П. Фетіскіним, В. В. Козловим, Г. М. Мануйловим; 
• методика вивчення здатності до самоуправління в спілкуванні за

М. П. Фетіскіним, В. В. Козловим, Г. М. Мануйловим;

• шкала Кемпбелла щодо визначення доброзичливості;
• методика «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина - людина», вимірює особливості емоційної сфери як інтегративної характеристики, а також спостереження та аналіз документації, які використовувалися для дослідження основних тенденцій, складових і чинників культури спілкування педагогічних працівників,
• методи математичного опрацювання даних з подальшою їх якісною інтерпретацією та змістовим узагальненням [4, c. 78].

Дослідження проводилося на базі ліцею інформаційних технологій №30 м. Кременчука. У дослідженні взяли участь 36 педагогічних працівників, які були поділені на 3 групи за стажем професійної діяльності: 1) стаж до 5 років; 2) від 5 до 15 років; 3) понад 15 років.

На першому етапі дослідження проаналізовано теоретико-методологічні засади дослідження проблеми управління розвитком культури спілкування педагогічних працівників на основі яких визначено культуру спілкування особистості як :

складну цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, здібності і звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства впродовж всього життя. (Таке найбільш вдале визначення цього терміна дав англійський етнограф Е. Тейлор)

Розкрито співвідношення між поняттями «педагогічне спілкування»і «педагогічна культура», визначено специфіку професійної культури педагогічних працівників загалом, що характеризується компетентністю, широтою кругозору, гуманними відносинами з усіма суб'єктами освітнього процесу, творчою активністю, почуттям комфортності й задоволеності реалізацією свого особистісного та професійного потенціалу і культури спілкування як її складової зокрема.

Встановлено, що культура спілкування педагогічних працівників вчителів як система включає:

• мотиваційно-ціннісний - (збудований образ Я) і поведінку в ній, реалізується надалі у професійній діяльності; (методики: «Діагностика комунікативної та соціальної компетентності КСК», за М. П. Фетіскіним, В. В. Козловим, Г. М. Мануйловим; шкала Кемпбелла щодо визначення доброзичливості);
• когнітивний - когнітивна регуляція характеризується узгодженням внутрішніх засобів і способів діяльності (сенсорних, перцептивних еталонів, предметних і концептуальних значень, образів, оперативних одиниць сприйняття і пам'яті, образно-концептуальних моделей реальності, моторних схем і програм) з цілями і завданнями діяльності, зі сформованим уявленням про об'єктивний значенні проблемної ситуації та її компонентів, а також тих її перетворень, які повинні бути зроблені для досягнення необхідного об'єктивного результату, (методика «Діагностика комунікативної та соціальної компетентності КСК», за М. П. Фетіскіним, В. В. Козловим, Г. М. Мануйловим);
• діяльнісний - вміння і навички щодо визначає вміння. Зафіксовані в наступних: активність в самоорганізації і саморегуляції професійно-педагогічного поведінки і педагогічної діяльності, способи і прийоми діяльності, спрямовані на її ефективність, уміння і навички культурно - педагогічної взаємодії та спілкування, (методика вивчення здатності до самоуправління в спілкуванні за М. П. Фетіскіним, В. В. Козловим, Г. М. Мануйловим);
• рефлексивно-творчий (здатність до визначення вмінь) - активність в самоорганізації і саморегуляції професійно-педагогічного поведінки і педагогічної діяльності, способи і прийоми діяльності, спрямовані на її ефективність, уміння і навички культурно - педагогічної взаємодії та спілкування, (методика вивчення здатності до самоуправління в спілкуванні за М. П. Фетіскіним, В. В. Козловим, Г. М. Мануйловим).

Крім того, на основі теоретичного аналізу літератури та практики управління визначено проблеми управління розвитком культури спілкування педагогічних працівників у навчальних закладах, зокрема закладів нового типу, які зумовлені зовнішніми та внутрішніми чинниками:

• виникнення психічного напруження (можна розглядати прихід нового керівника до колективу, який має свої устої і традиції. Люди його не знають. Природно, виникають питання, як поводитиме себе новий шеф, який його стиль керівництва. Спостерігається різний щодо сили рівень тривоги, залежно від багатьох факторів – професійної підготовленості співробітників, психіки особистості тощо. У наведеному прикладі соціальне напруження визначиться стилем, що його обере новий шеф);
• соціальне напруження (як наслідок психічного напруження та може провокувати конфлікти. Соціальне напруження психологи розглядають як закриту форму конфлікту);
• психологічна сумісність (передбачає спільність поглядів, переконань, цінностей, ставлень).

Для культури спілкування велике значення мають вихованість людини, її делікатність, такт, уміння враховувати почуття і настрої інших, привітність і доброзичливість.

Культура спілкування людей у різних ситуаціях ґрунтується на дотриманні певних правил, їх виробляло людство протягом тисячоліть. Ці правила визначають форми спілкування, регламентовані суспільством, і мають назву етикет. Він містить як технічні аспекти спілкування, тобто правила, що стосуються лише зовнішнього боку поведінки, так і принципи, невиконання яких тягне за собою осуд і навіть покарання. Багато правил етикету стали невід'ємними елементами культури спілкування.

На наступному етапі проводиться емпіричне дослідження розвитку культури спілкування педагогічних працівників ліцею.

У відповідності до поставленої мети, а також враховуючи конкретні завдання нашого дослідження, ми вважаємо за доцільне використання комплексної методики, про яку вже йшла мова.

В ході нашої роботи, по закінченню експериментального етапу, буде розроблено модель управління розвитком культури спілкування педагогічних працівників ліцею, реалізація якої в практиці управління передбачала вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

• мотивацію членів колективу до адекватної самооцінки та розвитку рівня культури педагогічного спілкування;
• саморозвиток кожним педагогом свого комунікативного потенціалу;
• тренінг комунікативного контролю;
• дотримання етичних норм управлінської діяльності адміністрацією освітньої установи;
• увага до проблеми комунікативної культури у внутрішньошкільній системі підвищення кваліфікації та інше.

В процесі дослідження ми будемо намагатись показати динаміку, яка буде характеризувати певні зміни.

Аналізуючи результати анкетування з окремих питань педагогічних працівників з приводу різноманітних ситуацій спілкування їх з керівником з’ясовано рівень культури спілкування керівника. Спостереження, бесіди та інтерв’ю окремо з педагогічним колективом і керівником дозволяють говорити про визначення пріоритетних напрямків удосконалення культури спілкування, їх основних аспектів. На основі аналізу та основних аспектів розроблені методичні рекомендації керівникам навчальних закладів для підвищення ефективного спілкування:

• Дотримання певних правил культури мовлення під час спілкування з педагогічним колективом.
• Дотримання культури у процесі оперативного спілкування з колективом.
• Створення ситуації успіху під час проведення методичних та педагогічних рад.
• Відпрацювання вимог до культури спілкування під час організації прийому підлеглих та відвідувачів.

Висновки. З урахуванням вищезазначеного уявляється можливим зрозуміти феномен культури спілкування педагогічних працівників у навчальному закладі, а саме «педагогічний працівник - керівник», «педагогічний працівник - педагогічний працівник», «педагогічний працівник - учень», «педагогічний працівник - батьки». Результат засвоєння суспільного досвіду і педагогічного аспекту визначати у контексті опанування духовного змісту досвіду культури спілкування.

Заслуговує на увагу підхід, за яким при атестації педагогічних працівників ліцею вивчається рівень сформованості їх культури спілкування, як складової загальної культури і визначати такими категоріями: низький, середній і високий. Підвищення рівня культури спілкування дасть змогу членам педагогічного колективу вільно спілкуватися між собою, з адміністрацією, вільно висловлюючи свої думки. пропозиції та прохання з учнями, даючи їм настанови. Розвиток культури спілкування вчителів загальноосвітніх навчальних закладів дозволяє поліпшити організацію управління, підвищити трудову дисципліну, забезпечити злагодженість і чіткість роботи колективу.

Література

1. Довгань Л. Є. Праця керівника або практичний менеджмент / Л. Є. Довгань. – К. : ЕксОб, 2002. – 384 с.

2. Дяченко Т. О. Скібіцька Л.І. Організаційна культура та корпоративний імідж підприємства / Т. О. Дяченко, Л. І. Скібіцька. – К. : Освіта України, 2011. – 248 с.

3. Іванова І. В. Менеджер - професійний керівник: навч. посіб. / І. В. Іванова. – К. : Київський національний торгівельно-економічний ун-т, 2003. – 243 с.

4. Кроль Л. А. Управлінська культура організацій / Л. А. Кроль. – М., 2004. – 400 с.

5. Характеристика менеджерів освіти за стилем керівництва : зб. наук. праць за матеріалами всеукраїнської науково-практичної конференції, 23 жовтня 2001р. / С. В. Королюк. – П. : ПОІППО, 2001. – С. 129-134.