Самоосвіта вчителя - самоціль чи необхідність, міф чи реальність?

2013-2014 н.р. - це останній рік реалізації науково-методичної проблеми школи «Формування ключових компетентностей засобами ІКТ», провідною темою якого стане розв’язання проблеми саморозвитку та самоосвіти вчителя як необхідної умови професійної діяльності педагога, його самовдос коналення.

Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Сьогодні треба розуміти, що сучасний учитель має знати більше ніж його учні, та його знання не повинні обмежуватися предметом і методикою його викладання. Він має бути в курсі передових технологій, орієнтуватися в сучасній політиці, економіці, мати знання в різних сферах суспільного життя тощо. Педагог повинен постійно самовдосконалюватися, тому що його робота пов'язана з постійним оновленням.

Щороку до вчителя приходять нові учні, що несуть із собою новий етап розвитку суспільства. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Саме тому основною метою саморозвитку й самоосвіти вчителя має стати досягнення бажаного рівня професійної компетентності.

Отже, кожен сучасний учитель має усвідомити, що самоосвіта – це потреба, яка захищає його від інтелектуального зубожіння, це усвідомлений процес пізнавальної діяльності, це вдосконалення будь-яких рис людини або її навичок, це постійний пошук, зростання, розвиток.

Здатність до самоосвіти не формується у педагога разом з дипломом або за наказом. Цьому теж треба вчитися. А чи можна навчити творчості? Виявляється, ні: здатність до самоосвіти у дорослої людини можна розвинути лише у виняткових випадках.

Саморозвиток - ознака професіоналу високого класу. Не всіх учителів можна віднести до цієї категорії, і в нашому педагогічному колективі такі теж є. Однак можна спонукати вчителя зробити декілька кроків у своєму професійному розвитку.

А як стимулювати вчителя, щоб самоосвіта не проходила стихійно і безсистемно або ж під тиском адміністрації? Практика нашої школи показує, що адміністративний чинник – велика сила. Навіщо б школі потрібна була методична служба, якщо вчитель займатиметься самоосвітою?

Спонукання, планування, контролювання й стимулювання – усе це допомагає вчителям школи долучитися до процесу, а для декого стає навіть способом життям.

Плануючи роботу на цей навчальний рік, ми хотіли, щоб кожен з вчителів відповів для себе на запитання, яке стало темою засідання педради – «Самоосвіта вчителя – самоціль чи необхідність, міф чи реальність?»

Самоосвіта вчителя: чи потрібна вона? Що може мотивувати вчителя займатися самоосвітою? Декілька означень самоосвіти.

Самоосвіта - самостійний спосіб отримання знань в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла.

Самоосвіта - риса характеру наполегливих осіб, позбавлених з якихось обставин можливості отримати систематичні знання у відповідному навчальному закладі (бідність, дискримінація за національною чи релігійною ознакою, географічна віддаленість від освітніх чи культурних центрів, фізичне каліцтво при наявності доброї пам'яті і наполегливості в отриманні знань тощо). Самоосвіта в цих випадках ще й засіб виховання, загартування характеру, перевірка можливостей дорослішаючої особи.

Самоосвіта — це навчання, яке планується та здійснюється самостійно.

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи.

З чого ж треба почати?

Перш за все, вчитель має визначитися зі своїми інтересами. Саме вони повинні стати фундаментом його розвитку. Звичайно, можна змусити людину робити те, що йому не подобається, але в самоосвіті це буде мов крапля води, що подає у розпеченій пустелі на пісок - вона встигне випаруватися, навіть не досягнувши мети. Інтерес - це те, що задасть тонус всієї самоосвітньої діяльності.

Зрозумівши свої інтереси в даний період часу, вчитель має визначитися з напрямками своєї роботи у поточному році. Ці напрями залежатимуть від навантаження, від того, чи є класне керівництво, гурток, факультатив і т. п. Після цього бажано вивести для себе проблему, яку потрібно опрацювати. Проблема та напрямки роботи повинні визначати напрями самоосвітньої діяльності. Ось деякі з них:

• Професійний (предмет викладання)
• Психолого-педагогічний (орієнтоване на учнів та батьків)
• Психологічний (імідж, спілкування, мистецтво впливу, лідерські якості та ін)
• Методичний (педагогічні технології, форми, методи і прийоми навчання)
• Інтелектуальний (орієнтовано на поповнення загальноосвітніх знань)
• Інформаційно-комп'ютерні технології (ознайомлення і придбання навичок роботи з новими технологіями)
• Духовний (мистецтво театральне, образотворче, вокальне, танцювальне, фотографування, відео зйомка)
• Охорона здоров'я і спорт (розвиток фізичної форми)

Головними внутрішніми мотивами самоосвіти педагога мають бути:

• бажання поліпшити слабкі сторони володіння певним напрямом діяльності, бажання вдосконалювати свою педагогічну майстерність (наприклад, підготовка учнів до міських і обласних олімпіад);
• глибоке вивчення теорії та практики даної проблеми;
• намагання осмислити, втілити в практику, запропонувати колегам механізм певної дії;
• теоретичне осмислення й узагальнення передового педагогічного досвіду по обраній проблемі;
• поглиблення знань із питань, які викликають інтерес (наприклад, вивчення методики рішення олімпіадних завдань);
• не зупинятися на досягнутому.

Мотиви, які спонукають до самоосвіти:

• Бажання творчості. Вчитель - професія творча. Творча людина не зможе з року в рік працювати за одним і тим же поурочним планом або сценарієм. Робота повинна бути цікавою і приносити задоволення.
• Зміни, що відбуваються в житті суспільства. Ці зміни в першу чергу торкаються учнів, формують їхній світогляд, і не хотілося б, щоб образ учителя формувався у них як образ «несучасної людини».
• Конкуренція. Можливість бути потрібною на роботі. Не секрет, що багато батьків, приводячи дитину до школи, просяться в клас до конкретного вчителя, предметника або класного керівника.
• Громадська думка. Учителю не повинно бути байдуже, вважають його «хорошим» або «поганим». Поганим вчителем бути прикро.
• Матеріальне стимулювання. Без постійного засвоєння нових знань не домогтися підвищення категорії, збільшення навантаження у школі.
• Інтерес. Вчитися просто цікаво. Як людина, яка щодня вчить, не буде постійно вчитися? Чи вправі вона тоді викладати?

Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої продуктивна і творча.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

Види діяльності в процесі самоосвіти, які сприяють професійному зростанню вчителя:

• систематичне читання методичної, педагогічної, предметної літератури і звернення до авторитетних джерел ( на паперових, електронних носіях);
• систематичний перегляд певних телепередач;
• огляд в Інтернеті інформації з методики викладання предметів, педагогіки, психології, педагогічних технологій;
• розв’язування олімпіадних завдань, тестів, питань ЗНО, кросвордів та інших завдань підвищеної складності або нестандартної форми;
• прослуховування лекцій, докладів в установах, до яких особа не залучена офіційно;
• відвідування семінарів, тренінгів, конференцій, уроків колег;
• дискусії, наради, обмін досвідом з колегами;
• систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації;
• організація гурткової та позакласної діяльності з предмету;
• вивчення інформаційно-комп'ютерних технологій;
• відвідування предметних виставок та тематичних екскурсій з предмету при проходженні курсів;
• спілкування з колегами в школі, районі, області та в Інтернеті;
• ведення здорового способу життя;
• використання порад фахівців заради підвищення власних знань чи майстерності;
• дослідницька діяльність після досягнення певного рівню освіти, експерименти, моделювання, праця помічником під керівництвом освіченого фахівця тощо.

В процесі підготовки до педради вчителя працювали в групах та виконували запропоновані завдання: довести, що самоосвіта – це міф, реальність, самоціль, потреба.

Звіти груп. Обговорення.

Таким чином, самі вчителі підтвердили потребу та реальність самоосвіти.

Пропоную до вашої уваги новий стенд «Мені це було цікаво» в шкільному методичному кабінеті, на якому педагоги згідно з графіком розміщуватимуть таку інформацію: назва, автор статті, коротка анотація, джерело, посилання на сайт Інтернету.

Проект рішення педагогічної ради

1. Вважати самоосвіту вчителя необхідним чинником для його професійного зростання, реалізації методичної проблеми школи та ефективної роботи в умовах сучасної освіти.

2. Усім педагогам школи систематично відображати результати педагогічної діяльності в методичних картках, портфоліо.

3. Керівникам методичних об’єднань контролювати своєчасне заповнення вчителями методичних карток, портфоліо (кожні канікули).

4. Адміністрації школи під час узагальнення досвіду роботи вчителя в період атестації враховувати ефективність і результативність його самоосвіти.

5. Керівникам методичних об’єднань забезпечити регулярність оновлення стенда «Мені це було цікаво».

6. Учителям школи брати участь у професійних конкурсах різного рівня, залучати учнів до дослідницької діяльності, участі в інтелектуальних конкурсах і змаганнях.

Сьогодні можна вчитися із задоволенням. Вчитися можна різними шляхами, і кожен вибирає собі найбільш прийнятний, але хочеться нагадати слова німецького філософа Дістервега: «Ти лише до тієї пори здатний сприяти освіті інших, поки продовжуєш працювати над власною освітою...».

Література

1. Вчитель: Самооцінювання /упоряд. Н. Мурашко. – К., 2007. – 128с.

2. Гузова Л.П. Развитие профессиональной культуры учителя – фактор успешной работы // Методист. – 2005. - №2. – С.34-37.

3. Довгопол І. Професійна компетентність педагога: методика комплексного дослідження. – Сімферополь, 2006. – 70с.

4. Діагностика праці вчителя. /Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2007. – жовтень. –С.64-70.

5. Квадріціус Л.В. Професійна самоосвіта вчителя // Управління школою. – 2006. - №13. – С.35-38.

6. Стецюк Л.І. Методологічні основи діяльності вчителя // Все для вчителя. – 2005. - №23-24. – С.11-28.

7. Соф’янц Е. Структура професійної компетентності сучасного педагога // Управління освітою. – 2006. - №17. – С.4-5.

8. Стадник О.Л. Створення умов для розвитку творчої особистості вчителів // Все для вчителя. – 2005. - №21-22. – С.30-32.

9. Тевлін Б. Резерви підвищення професійної майстерності вчителів // Завуч (Шкільний світ). – 2004. - №11. – С.3-6.

10. Темченко О. Впровадження інноваційних підходів для підвищення компетентності педагогів // Завуч (Шкільний світ). – 2005. - №13. – С.10 (вкладка).

Цитати до виступу

Учитель повинен більше працювати не на уроці, а готуючись до нього В.О.Сухомлинський

Давня мудрість говорить: Хто стоїть на місці, той відстає.

А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому ц полягає основна місія сучасного учителя.

Вчитель готується до гарного уроку все життя. Така духовна й філософська основа професії й технології нашої праці: щоб дати учневі іскорку знань, вчителеві необхідно вбрати ціле море світла.

В.О.Сухомлинський

Виховання, отримане людиною, закінчено, досягло своєї мети, коли людина настільки дозріла, що володіє силою і волею самого себе утворювати протягом подальшого життя, і знає спосіб і засоби, як вона це може здійснити як індивідуум, що впливає на світ.

А. Дістервег

Кожен день, в який ви не поповнили своєї освіти хоча б маленьким, але новим для вас шматком знання... вважайте безплідно і не зворотно для себе загиблим.

К. С. Станіславський