Інформаційно-психологічна безпека навчального закладу: упровадження вітчизняної моделі медіаосвіти в навчальний процес

Вступ

Одним із важливих сучасних напрямів виховання молоді є формування особистісної медіа-культури, яка передбачає передусім актуалізовану здібність до адекватного сприймання, критичного аналізу, обґрунтованої оцінки різноманітної медіа-продукції, а також здібність як до створення власних медіа-текстів, так і до творчої інтерпретації, переосмислення/переструктурування існуючих

Завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям, як індивідуальним (мобільні зв’язок), так і масовим (Інтернет), значно розширилися комунікативні можливості людини. Засоби масової комунікації створюють умови для становлення самостійного, критичного мислення, сучасного світосприймання, естетичної свідомості, навичок художнього аналізу продукції медіа-мистецтва.

Засоби масової комунікації дозволяють активізувати знання, отримані в ході традиційного навчання, але в той же час, можуть засмічувати розум інформаційним шумом, перевантажувати пам’ять, пригнічувати уяву, шаблонізувати мислення, викривлювати вольовий розвиток дитини. Щоб уникнути ризиків і актуалізувати позитивний потенціал медіа, дитину потрібно готувати до ефективної взаємодії з інформаційним простором. Формування медіа-культури особистості доростового покоління має забезпечити розвиток пізнавальних інтересів, адекватного, художнього й творчого сприймання, критичного мислення, творчих здібностей дітей та молоді завдяки засобам медіа й на матеріалі медіа.

Інформаційно-психологічна безпека навчального закладу: упровадження вітчизняної моделі медіаосвіти в навчальний процес

Ніхто, мабуть, не заперечуватиме, що світ сьогодні швидко змінюється. Те, що вчора було десь дуже далеко, стає нашою повсякденністю. Чи не найбільші зрушення за останні два покоління людей відбулися у сфері комунікації. Наші дідусі й бабусі навіть уявляли собі ті можливості, якими запросто користуються їхні онуки:

• мобільний зв'язок, що в будь-яку мить і майже усюди може з’єднати бажаючих;
• Інтернет, що забезпечує доступ до бібліотек, баз даних, енциклопедій;
• електронна пошта;
• спілкування в чатах та соціальних мережах;
• обмін музикою та фільмами;
• обговорення проблем на форумах;
• використання веб-камер, skype та ін.

Проте разом із новими можливостями інформаційно-комунікаційні технології приносять у наше буття і нові небезпеки. Дитина, що не вміє користуватися, скажімо, ножицями, може заподіяти собі фізичної шкоди. Але у випадку інформаційних технологій потерпає не стільки тілесна оболонка, скільки мислення, психіка, душа.

Тому перед науковцями і освітянами постало важливе завдання: зменшити ризики спілкування дітей із медіасвітом, виступити їхнім провідником в буремному потоці інформації, навчити їх не втрачати при цьому ні здоров’я, ані людяності. Тобто виховувати медіакультуру, що на особистісному рівні означає:

• здатність людини ефективно взаємодіяти з мас-медіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі;
• розуміти мотиви споживання медіа-продукції;
• уміти знаходити, сприймати, аналізувати, оцінювати, опрацьовувати, зберігати інформацію, отриману з медіа;
• вчитися застосовувати корисну та дистанціюватися від непотрібної інформації.

Головними завданнями курсу є:

• вироблення медіа-імунітету до шкідливої інформації;
• розвиток критичного мислення;
• формування здатності до медіа-творчості та сприйняття візуального мистецтва.

На жаль, у молодіжному середовищі спостерігається бездумне, "всеїдне" поглинання інформації, яка надходить з екранів телевізорів, комп’ютерних моніторів, з радіоприймачів.

За даними Національної спілки сімейних асоціацій Росії (ці дослідження актуальні і для України) неповнолітня аудиторія щорічно проводить у середньому:

• 154 години якісного часу (тобто неспання) з батьками;
• 850 годин – з учителями,
• 1400 годин відводиться на контакти з різними медіа.

У середньому сучасний школяр витрачає більше 6 годин на день на спілкування з медіа:

• 42% цього часу йде на перегляд телепередач і фільмів;
• лише 12% – на читання друкованих текстів.

Телебачення для підлітків є альтернативним джерелом пізнання світу:

• Середньостатистичний дорослий чи дитина дивляться телевізор щодня 2-3 години.
• Діти від 2 до 12 років у середньому дивляться телевізор 25 годин на тиждень.
• До 18 років дитина встигає провести перед телевізором понад 2-х років свого життя.
• У середньому на 1 годину телетрансляцій доводиться 4,2 сцени насильства та еротики.
• Кожні 15 хвилин глядач російського та українського телебачення бачить на екрані акт агресії, насильства або еротичну сцену.
• У години найбільш масового перегляду підліток бачить більше 9000 сцен, у яких показані інтимні стосунки або присутні натяки сексуального характеру.
• Щороку на телеекрані підлітки бачать до 10 000 сцен насильства.
• Середньостатистична дитина, яка досягла 18 років, встигає побачити на телеекрані 200 000 сцен насильства
• У багатьох фільмах (як російських, вітчизняних, так і західних) образи злочинців і вбивць романтизуються, таким чином, подібні персонажі показані як цілком нормальні і навіть привабливі люди ("Бригада", "Брат", "Леон-кілер").

Відео- і "телеменю" дітей шкільного віку досить одноманітне:

• Кожен третій фільм – бойовик чи трилер, кожен п’ятий – еротика.
• Такі цінності, як дружба, справедливість, честь і гідність, представлені і зовсім слабко – всього по 3%.

Наше телебачення на всіх каналах, м’яко кажучи, демонструє в будь-який час передачі, рекламні ролики, художні фільми, які перекручують, ламають податливу психіку дитини і формують людину холодну і агресивну.

Не секрет, що наші діти сьогодні читають мало і нерозбірливо. Розглянемо репертуар читання дітей і підлітків, що визначився на основі анкетування учнів колегіуму:

• На першому місці в ньому – обов'язкова шкільна класика, казки – у молодших, фентезі – у більш старших, з цікавістю читаються пригоди й "ужастики", детективи (особливо для дітей і підлітків), книги про природу і тварин.
• Якщо ж подивитися на репертуар читання підлітків у цілому, то близько 40% в ньому становить переважно література розважального характеру, тоді як науково-пізнавальні книги займають вдвічі менше (21%).

Тому педагоги і психологи сьогодні говорять про інформаційну кризу, тобто неможливість підлітками осмислювати інформацію, знаходити і відбирати з величезного її потоку найактуальнішу, яка б сприяла духовному збагаченню особистості. Так самі зміни в житті продиктували потребу нашого суспільства в медіаосвіті, яка повинна стати частиною освітнього і виховного процесу та змістовного дозвілля учнів.

З 1 вересня 2011 року наш колегіум став учасником Всеукраїнського експерименту з упровадження медіаосвіти в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів України, що проходить на базі шкіл Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Черкаської областей та міста Києва.

Наукове керівництво освітнім проектом здійснюється Інститутом соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України в партнерстві з Академією Української Преси та Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Концепцію впровадження медіаосвіти розраховано до 2020 року. Нині триває експериментальний етап - до 2016 року.

У ході підготовчого етапу (2011-2012 роки) ми визначилися з цілями в межах експерименту, обрали для себе найбільш вдалу модель, впровадили курс за вибором "Медіакультура" для учнів 10 класів. Учитель світової літератури О. В. Онищенко пройшла відповідну підготовку в Літній медіа-школі в м. Києві і отримала Сертифікат учасника.

З вересня 2012 р. по серпень 2013 р. тривав концептуально-діагностичний етап. Було проведено діагностику рівня медіакультури та ставлення учнів до впровадження в колегіумі медваосвітніх інновацій. Викладач курсу О. В. Онищенко взяла участь у проведенні засідань творчих робочих груп щодо технології впровадження курсу за вибором "Медіакультура", поділилася досвідом проведення занять на нараді учасників всеукраїнської експериментально-дослідної діяльності "Створення інноваційного медіа-простору в навчальних закладах Полтавської області". В колегіумі створено кабінет медіакультури, в якому розміщені сучасні стенди, інтерактивний комплекс, рекомендовані матеріали до практичних робіт, творчі роботи учнів.

Зараз розпочався формувальний етап експерименту, мета якого забезпечити розвиткмедіакомпетентності старшокласників під час вивчення курсу за вибором "Медіакультура" у класах гуманітарного профілю; створити умови для інтеграції інноваційного курсу з іншими навчальними предметами, розвитку сімейної медіакультури.

Зацікавленість учнів, запит батьків, потреба вчителів у впровадженні інновацій свідчать про готовність учасників освітнього простору до спільної роботи.

На засіданнях педагогічної ради постійно розглядаються питання медіаосвіти: медіапростір школярів, безпека в Інтернеті, деструктивні впливи медіа та ін.. Для педагогів колегіуму було організовано бліц-освітній курс з медіакультури, на якому вони отримали як теоретичні знання, так і стали учасниками тренінгів. Створено творчу групу, до складу якої увійшли вчителі різних предметів, проводяться круглі столи з обміну досвідом.

Проводяться батьківські всеобучі, що висвітлюють питання медіавпливів на дітей, організовується перегляд короткометражних фільмів, присвячених сімейній медіа культурі. Батьки беруть участь в опитуваннях та анкетуванні.

Та основний учасник експерименту – наші учні, досвід спілкування яких із засобами масової комунікації ще не досить великий. На робочому зошиті з медіа культури розміщена красномовна картинка. Любов Антонівна Найдьонова, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувач лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти зазначила: "Ця картинка є ідеологемою того, на чому буде концентруватися освіта у старшому віці. Вона показує особливість медіа. Світ ми досліджуємо кожен у свій спосіб, а медіа начебто і показує цей світ, але багато реальності втрачається - світ у медіа плаский". Отже, дітям потрібно дати розуміння складності світу і того, що різні суб’єкти по-різному його сприймають.

У колегіумі створюється комунікаційна модель, завдяки якій педагоги можуть обговорювати з дітьми медійні продукти – дізнаватися про потреби дітей, їхні думки. Але це не означає, що уроки одноманітні. У нас багато форм і видів занять. Загалом навчальну програму поділено на три блоки: загальноінформаційний ("Людина у світі інформації"), другий блок – "Візуальна медіакультура і медіамистецтво" і третій – "Медіакультура у кібер-просторі та основи безпечної поведінки в Інтернеті". Передбачається і лекційний матеріал, і практичні заняття у формі кіноклубу–перегляд та аналіз фільмів, зокрема, короткометражок, а також реклами; обговорення медійних творів і створення власних.

Діти можуть приносити на урок цікаві для них твори, пропонувати для перегляду та обговорення те, що їм сподобалось або навпаки – не сподобалось. На уроках вивчаються механізми впливу, види маніпуляцій у медіа і як від них звільнитися.

Приділяється увага екранній мові: тобто – як передаються різні ідеї з точки зору психологічного впливу, які емоції викликають певні зображення. Суть у тому, щоб діти проявляли ініціативу та створювали власні медіатвори. Коли діти вчаться робити щось самостійно, вони інакше сприймають екранну мову – якщо є мотивація робити, то виникає мотивація знати.

Наші учні були учасниками конкурсу соціальної реклами "Інший погляд" (Вауліна Аліна, відеоролик "Вибір за вами…"), "Прес-весна на Дніпрових схилах" (Єфімова Лілія, Іващенко Валерія, Мур Олександра, Хміль Аліна).

До проведення окремих занять залучаємо місцевих журналістів, бо вони краще обізнані із сучасним медіаландшафтом, а наші юні кореспонденти проходять стажування на міській телерадіокомпанії. Протягом кількох років співпраці створено більше сотні передач. Проте хочу підкреслити, що ми не взяли за основу журналістську модель як передпрофесійну підготовку. Наш курс готує до грамотного споживання. Для того, щоб грамотно споживати медіа, треба поставити дитину у позицію творця – це найкоротший шлях до медіаграмотності. Після того, як діти щось зробили, вони зовсім інакше дивляться на медіатвори. Їм уже нецікаво дивитися якийсь тупуватий гумористичний серіал – вони вишукують щось якісніше, починає формуватися смак.

Медіаосвітні уроки розвивають монологічне мовлення, виховують критичне мислення, а найкраще воно активізується у спілкуванні, коли треба доводити свою позицію. Однак, як всі ми знаємо, у шкільному житті рідко трапляються такі можливості – зазвичай є єдина правильна точка зору, яка диктується вчителями чи підручниками. А критичність може розвиватись тільки тоді, коли є різні точки зору, кожна з яких має право на існування.

Ефективним методом розвитку критичного мислення є дискурс –аналіз (метод, на основі якого здійснюється детальний логічно послідовний аналіз змісту повідомлень). Завдяки цьому методу можна зробити обґрунтований висновок щодо змісту медіаповідомлення та його позитивного чи негативного впливу на глядача, слухача чи читача.

Важливо навчити учнів методам психологічного захисту від непотрібної візуальнї інформації. Це вправи "Антиреклама" (навчає свідомо не сприймати, не осмислювати непотрібні рекламні зображення (білборди, банери, постери); "Біла фарба" (навчає дистанціюватися від різко негативної інформації); "Стоп, образ!" (накладає заборону на негативний образ).

Можна використати й креативний підхід захисту від нав’язкуватої інформації: побачивши зображення, вигадати щось, щоб з’явився інший смисл або переробити на гумористичний.

Через негативний вплив телебачення, інтернету виникають психологічні проблеми у дітей та підлітків. Знерухомлення, надмірні враження, страхи, копіювання та наслідування поведінки екранних героїв, викривлення життєвих орієнтирів, нав’язування певних моделей стосунків (приниження, зле ставлення), інтернет-залежність.

Однією із найгостріших проблем взаємодії дитини з інтернетом є небезпека зіткнення з агресивними нападами, які називають кібербулінгом. Це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо. Діти часто не розповідають батькам про такі свої негаразди через страх батьківської заборони використання потрібних їм засобів зв’язку, і тому залишаються без необхідної підтримки і допомоги. Тому на годинах спілкування можна обговорити цю тему, але, щоб уникнути провокацій і загострень прихованих проблем дитячого колективу, матеріали необхідно адаптувати, подавати їх дуже коректно.

Як показує практика, більшу частину вільного часу учні взаємодіють із медіа. На жаль, відповідно скорочується час для занять спортом, спілкування з родиною, з природою, комунікації з друзями в реалі. Тому 8 лютого 2012 року відповідно до рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення була створена Міжвідомча робоча група із розробки та впровадження національної системи позначок для захисту дітей від інформації, яка може шкодити їхньому здоров’ю і розвитку.

Завдання Міжвідомчої робочої групи – розробка національного проекту маркування відеопродукції, яке позначатиме негативний контент і вікові обмеження, а також впровадження його на всіх телевізійних каналах. На початку жовтня Нацрада презентувала відеоролик про систему "розумних символів" для захисту дітей.

Відеоматеріал було виготовлено продакшн-студією "Сполучені світи" за замовленням проекту Ради Європи і Уряду Канади "Впровадження європейських стандартів в українському медійному середовищі". Автором і продюсером є Тетяна Ляховецька, режисер – Ніна Рудік, художник-мультиплікатор – Наталія Антонова.

Резюмуючи, зазначу, що кожен із нас – часточка масової аудиторії, а тому необхідно задуматися про власну медіакультуру, її джерела, вміти відрізняти "інформаційне сміття" від якісної, адекватної інформації, уміти визначати маніпуляції над нашою свідомістю, а головне – допомагати це робити учням. Тому спецкурс "Медіакультура" – актуальний, вчасний, цікавий і нескладний (як здавалося спочатку). Формула успіху у вихованні з маленької дитини - медіаосвіченої, комунікабельної, ціннісно зорієнтованої Людини, на мою думку, досить проста: діти + батьки + медіа + неповторна вчительська активність, енергіяі самовіддача.

Дякую за увагу!

Література

1. Брайянт Д., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. Москва, 2004.
2. Винтерхофф-Шпурх П. Медиа психология. Основные принципы. – Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2007.
3. Даниель С. М. Искусство видеть. О творческих способностях восприятия, о языке линий и красок и о воспитании зрителя. – Л. Искусство, 1990.
4. Девис Р. Ю. Техника творческого воображения. Киев: 1996. 52с.
5. Исследуем ложь. Теории, практика обнаружения / Под ред. Майкла Льюиса, Керолин Саарни. СПб., 2004.
6. Как создать собственный мультфильм. Анимация двухмерных персонажей. – М.: 2006, 536с.
7. Как справиться с компьютерной зависимостью. – М.: Эксмо, 2008. – 224 с.
8. Кастельс М.. Галактика Інтернет. Москва, 2001.
9. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. Киев, 2000.
10. Киттлер Ф. Оптические медиа (Берлинские лекции 1999г.) / Пер. с нем. Под ред. Б. Никифорова и В. Скуратова. – М.: Логос/Гнозис, 2009.
11. Маклюэн М. Понимание медиа: внешние расширения человека. – М.: Жуковский, 2003.
12. Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід: Навчальний посібник/За ред. Л. А. Найдьонової, О. Т. Баришпольця. - К.: Міленіум, 2010, с. 13-66.
13. Медіакультура та медіаосвіта учнів ЗОШ: візуальна медіакультура: с. 97-102; с. 110-121.
14. Павлюк Л. Знак, символ, міф у масовій комунікації. Львів, 2006.
15. Розин В. М. Визуальная культура и восприятие. Как человек видит и понимает мир. Изд. 2-е. – М.: Едиториал УРСС, 2004.
16. Тарасов А. Н. Психология лжи. Москва, 2005.
17. Тоффлер О. Новая технократическая волна на Западе. Москва, 1986.
18. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.
19. "Дух фотографии" ("The Spiritof Photography": т/ф, 5 серій, виробництво ВВС, Велика Британія).
20. Человек и новые информационные технологии: завтра начинается сегодня. – СПб.: Речь, 2007.
21. Шеверев А. В. Технология творческого решения проблем. Белгород: 1993.