Професійний саморозвиток педагога
Суб’єктом передачі основ самоосвітньої діяльності для молодого покоління є вчитель. Кваліфіковане керування самоосвітою та навчання своїх вихованців продуктивним способам її здійснення можливе за умови володіння самим педагогом засобами самоосвіти. Таким чином, однією з актуальних проблем педагог
ічної науки та практики є визначення сучасних підходів до самоосвітньої діяльності вчителя.Самоосвіта – це вид пізнавальної діяльності, яка характеризується активністю, самостійністю, добровільністю та спрямованістю на вдосконалення розумових здібностей, формування культури розумової праці.
Сутність, структуру та зміст самоосвіти обґрунтовано у працях багатьох педагогів та психологів. Питання професійної самоосвіти, зокрема застосування психолого-педагогічних знань у самоосвітній діяльності вчителя, самоосвіта молодого вчителя як умова вдосконалення його професійної діяльності та неперервності його освіти розкриті М. М. Заборщиковою, Б. П. Зязіним, Д. А. Казихановою, І. Л. Наумченко, Н. С. Михайловою, В. Д. Мораловим, О. І. Кочетовим та ін. вченими.
Н. В. Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох "само": самооцінка – вміння оцінювати свої можливості; самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей; самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси; самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність; самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей; самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи; самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність; саморозвиток – результат самоосвіти.
Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.
У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:
- Принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності).
- Принцип діяльності (практична спрямованість роботи).
- Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).
- Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).
- Принцип самореалізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).
У педагогічній літературі зустрічаємо такі взаємопов’язані поняття, як "освіта", "самоосвіта" та "самостійна навчальна робота". Визначити відмінність між зазначеними поняттями допоможе їх розмежування, здійснене А. К. Громцевою, П. І. Підласистим, Н. А. Половниковою, Г. Н. Сєріковим, А. В. Усовою.
Освітою називається процес засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок, спрямованих на формування світогляду або процес та результат завершеного навчання.
На основі узагальнення наявного понятійного загалу самоосвітою називається такий специфічний вид діяльності, в ході якої завдяки самостійному визначенню цілей особистість задовольняє власні пізнавальні потреби або вдосконалює власні здібності, якості та властивості.
Поняття самоосвіти у різних вчених визначається по-різному:
- форма отримання та поглиблення знань (Г. Б. Бичкова, С. Лебедєв);
- процес розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О. І. Кочетов);
- вид пізнавальної діяльності (І. Ф. Гончаров, Н. В. Косенко, П. Г. Пшебильський);
- засіб саморозвитку творчої особистості, керування її розумовою діяльністю (Л. І. Рувiнський).
Враховуючи психологічний та педагогічний аспекти вирішення проблеми, специфіку самоосвіти, можна зробити такі висновки:
а) Самоосвіта є результатом освіти і обов’язковою умовою ефективності останньої.
Взаємозв’язок процесів освіти і самоосвіти зумовлений тим, що:
- самоосвіта сприяє накопиченню знань, формуванню інтелекту, розвитку розумових сил та здібностей;
- самоосвіта є інформативним процесом, є складовою розумового самовиховання, завдяки якому виробляються якості, необхідні для успішного оволодіння знаннями;
б) Самоосвіту не можна ототожнювати з самостійною роботою, тому що самоосвіта є цілеспрямованим добровільним удосконаленням особистості в сфері науки, культури за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності. Таким чином, самостійна робота є одним із засобів самоосвіти. Зрозуміло, що самоосвіта має як позитивні та і негативні риси. Розглянемо їх на прикладі цієї таблиці:
"Плюсами" самоосвітньої діяльності є:
"Плюс" | Показник | Зміст |
Комунікативний | Коло спілкування | Здійснення змістовної освітньої діяльності (ЗОД) сприяє розвитку комунікативних зв’язків, створює нові можливості для спілкування. |
Соціальний |
Імідж | Здійснення ЗОД сприяє формуванню іміджа успішної, освіченої людини, що здатна до саморозвитку. |
Перспектива | Здійснення ЗОД відкриває нові можливості для кар’єрного зростання, професійного й особистісного самовдосконалення, зміни свого соціального статусу. | |
Адаптація | Здійснення ЗОД дозволяє компенсувати недоліки своєї освіти й виховання, створює основу для успішної адаптації у соціальних умовах, що постійно змінюються. | |
Професійний | Професійне зростання, кар’єра | ЗОД може виступати у якості засобу професійного самовдосконалення. Здійснення ЗОД сприяє професійному зростанню й, при сприятливих зовнішніх обставинах, кар’єрі. |
Компенсація | Здійснення ЗОД дозволяє поповнити недоліки отриманої освіти, компенсувати проблеми. | |
Духовний | Цінності | Здійснення ЗОД сприяє формуванню цілісної системи цінностей й рефлексивної оцінки. |
Особистісне й духовне зростання | Здійснення ЗОД завжди сприяє особистісному й духовному зростанню. |
"Мінусами" самоосвітньої діяльності є:
"Мінус" | Зміст |
Час | Здійснення ЗОД потребує уміння вірно організовувати свій час. |
Самостійність | Відсутність інструкцій, повна самостійність здійснення й оцінки, самоуправління діяльністю потребує розвинених здатностей до самоуправління. |
Унікальність | ЗОД кожного унікальна, повинна бути побудована кожним суб’єктом. |
Згадаємо вислів Ф. Ларошфуко: "Ваша доля у Ваших руках: змінюйте себе, і Ви зміните навколишній світ". Я повністю згодна з цим філософом, тому вважаю, що гарний, справжній вчитель ніколи не повинен зупинятись на досягнутому, він просто зобов’язаний постійно вести пошук нових форм та методів навчання і, відповідно, рухатися уперед, у ногу з часом, до нових вершин педагогічної майстерності не зважаючи на будь-які труднощі на своєму шляху. Адже дійсно навчаючи інших, ми вчимось і самі. І, на мій погляд, звичайно, лише справжній творчий вчитель може заразити своєю вірою і талантом учнів.
Учитель – це покликання і заклик до безперервного творчого саморозвитку. Здатність вчителя здійснювати навчання й виховання, тобто сприяти становленню особистості дитини, її громадянської активності, творчого потенціалу потребує, у першу чергу, постійного самовдосконалення педагога і буде розвиватись лише за умови, коли він сам буде прагнути розвивати у себе особистісну й професійну зрілість, яка найбільш продуктивно може бути розкрита при включенні вчителя, молодого або вже навченого досвідом, у інноваційну діяльність.
Саме творче включення у інноваційну діяльність значно впливає на особистісно-професійне становлення, якщо:
- реалізується забезпечення інформованості про суть та механізми інновацій, про особистісно-професійний саморозвиток й оволодіння особистісно-значущіми засобами цього саморозвитку;
- здійснюється підтримка самостійного включення вчителя у активну творчу діяльність з перетворення педагогічної дійсності й самого себе;
- реалізується ідея орієнтації внутрішньошкільного врядування на особистісно-професійний саморозвиток вчителя.
Ще древні казали: "Ми можемо стільки, скільки ми знаємо", - тому кожен вчитель повинен удосконалюватись, адже процес розвитку суспільства, різноманітних новітніх технологій знаходиться у постійному русі і тому, звичайно, кожному педагогу потрібно теж рухатись у ногу з часом.
Список використаної літератури
1. Борисюк В. В. Розвиток соціально-педагогічних ідей в Україні (кінець ХІХ ст.) // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя: Зб. наук. -метод. пр. – Київ-Житомир, 1999. – 188 с.
2. Дубасенюк О. А. Методи формування професійної умілості майбутніх вчителів// Шлях освіти. – 1998. - № 3. – С. 37-40.
3. Сігаєва Л. Є. Проблема підготовки й підвищення кваліфікації вчителів у контексті неперервної освіти// Педагогіка і психологія. – 1999. - № 3. – С. 94-100.
4. Михайлова Н. С. Самообразовательная деятельность: сущность понятия, механизмы управления. – 2007, №1, стр. 28-37.