Стаття «Синдром професійного вигорання та методи гармонізації психофізичного стану педагогів»

Постановка проблеми. Останнім часом у суспільстві бурхливо відбуваються освітні реформи, які повинні нести в собі не тільки великий розвиваючий і навчальний потенціал, а й повинні зберігати здоров'я всіх учасників освітнього процесу. На сьогоднішній день останнє завдання залишаєт ься нерозв’язаним.

У зв'язку з великою емоційною напруженістю професійної діяльності педагога, нестандартністю педагогічних ситуацій, відповідальністю і складністю професійної праці вчителя, збільшується ризик розвитку синдрому «емоційного вигорання». При цьому дуже мало звертається уваги на діючі ефективні психолого-педагогічні та медичні технології, які спрямовані на збереження здоров'я педагога, що знижують ризик формування синдрому «емоційного вигорання» і появи кризи професії в цілому.

Проблема психологічного здоров'я особистості, що живе в нестабільному світі, що змінюється, складних, екстремальних соціоекологічних умовах, набула особливої актуальності на початку XXI століття - століття науки про людину, серед яких консолідуюче місце належить психології.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Підвищений інтерес до людини як до суб'єкта праці звернув увагу дослідників на зміни, які відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності. Останнім часом багато говорять і пишуть про таке явище, як професійне вигорання. У вітчизняній літературі поняття «професійне вигорання» з'явилося порівняно недавно, хоча за кордоном цей феномен виявлено та активно досліджується вже чверть століття (Маслач, Джонс, Фрейденбергер та ін.).

Центральне місце в розвитку вигоряння як наукової концепції зайняли роботи К. Маслач і її колег (С. Джексон, А. Пайнс). Розроблені ними моделі вигоряння послужили основою для проведення подальших досліджень феномену. Щуркова Н.Є. у своїй роботі «Класне керівництво» (2000р.) говорить про те, що якщо виходити із сутності та змісту професії педагога, то перша основна риса - це інтерес до життя. Вплив цієї особистісної риси на зміст і характер роботи педагога надзвичайно сильне, і тим сильніше, що воно непомітно навіть самому вчителю.

За визначенням М. Є. Водоп'янова, емоційне вигорання - це довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності. На думку Маркової А.К. для роботи вчителя характерні: інформаційний стрес, що виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням, не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі при високому ступені відповідальності за їх наслідки, і емоційний стрес, коли під впливом небезпеки виникають емоційні зрушення, зміни в мотивації, характері діяльності, порушення рухової і мовної поведінки.

Орел В.Е. відзначає, що з усіх соціально-демографічних характеристик найбільш тісний зв'язок з вигорянням має вік і стаж. Причини спаду професійної діяльності вчителя старшого віку («педагогічний криз») виділяє Львова Ю.Л.

Мета статті. Метою даної статті є бажання привернути увагу громадськості до проблем сучасного вчителя. Роздуми про те як вийти із стану напруженості, постійної перевтоми і залишатися при цьому цікавим для учнів, і є метою написання даної статті.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні ні для кого не секрет, що вчитель-центральна фігура навчально-виховного процесу і відіграє провідну роль у процесі навчання. Тому проблема психологічного благополуччя вчителя є однією з найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної психології.

У цьому зв'язку великого значення набуває вивчення феномена вигоряння - психологічного явища, що негативно впливає на психофізичне здоров'я і ефективність діяльності фахівців. Професія вчителя належить до сфери професій типу "людина - людина», тобто професій, які відрізняються інтенсивністю і напруженістю психоемоційного стану і які найбільш схильні до впливу професійного вигорання. В даний час цей синдром удостоєний діагностичного статусу.

Сучасний вчитель покликаний вирішувати завдання, що вимагають серйозних педагогічних зусиль. Освоєння нового змісту навчальних предметів, нових форм і методів викладання, пошуки ефективних шляхів виховання, реалізація гуманістичної парадигми, необхідність враховувати дуже швидкі зміни, що відбуваються в суспільстві та інформаційному полі навчального предмета - все це під силу лише психологічно здоровому вчителю.

Адже від здоров'я вчителя багато в чому залежить і психологічне здоров'я його учнів. Дія численних емоціогенних факторів викликає у вчителів наростаюче почуття незадоволення, погіршення самопочуття та настрою, накопичення втоми. Ці фізіологічні показники характеризують напруженість роботи, що призводить до професійних криз, стресів, виснаження і вигорання.

Результатом цих процесів є зниження ефективності професійної діяльності вчителя: він перестає справлятися зі своїми обов'язками, втрачає творчий настрій щодо предмета та продукту своєї праці, деформує свої професійні відносини, ролі та комунікації. Явище вигоряння проявляється у вигляді цілого ряду симптомів, які утворюють так званий синдром професійного вигорання. Що це за синдром і чому він виникає?

У процесі виконання будь-якої роботи людям властиво відчувати фізичні та нервово-психічні навантаження. Їх величина може бути різною в різних видах діяльності. При невеликих навантаженнях, які діють постійно, або значних разових навантаженнях підсвідомо включаються природні механізми регуляції, і організм справляється з наслідками цих навантажень сам, без свідомої участі людини.

В інших випадках, коли навантаження значні і діють тривалий час, потрібно використовувати різні прийоми і способи, що допомагають організму відновитися. Як встановлено численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених, робота педагогів пов'язана з великими нервово-психічними навантаженнями. При такій роботі день за днем рівень напруженості може накопичуватися.

Можливими проявами напруженості є: збудження, підвищена дратівливість, неспокій, м'язова напруга, часте дихання, серцебиття, підвищена втомлюваність. Можуть бути й інші індивідуальні її прояви. При досягненні певного рівня напруженості організм починає намагатися захищати себе.

Це проявляється в неусвідомлюваному або усвідомлюваному бажанні зменшити або формалізувати час взаємодії з учнями. Великий інтерес для досліджень вигоряння представляє концепція А. Пайнс, який розглядає феномен в іншому ракурсі, а саме як результат поступового процесу розчарування у невдалому пошуку сенсу життя, який проявляється в стані фізичного, емоційного та психологічного виснаження.

В. В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив. Зовні це проявляється як незадоволення своїм статусом, погано приховане роздратування на адресу людей, соціально більш успішних.

Їх досягнення трактуються як випадкові, рівно як і власна неможливість зрівнятися з ними. Як правило, ці люди важко перебудовують свої життєві плани, поведінкові стереотипи, тому самостійно рідко можуть впоратися з проблемою емоційного вигорання. І наступним етапом його розвитку може стати поява тих чи інших психосоматичних захворювань. До теперішнього часу існує єдина точка зору на сутність психічного вигорання і його структуру. Згідно з сучасними даними, під психічним вигорянням розуміється стан фізичного, емоційного, розумового виснаження, що виявляється у професійній сфері.

Цей синдром включає в себе три основні складові, виділені К. Маслач: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень. Під емоційним виснаженням розуміється відчуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до праці та об'єктів своєї праці. Редукція професійних досягнень - це виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній.

Працюючий з людьми, сприймає все дуже емоційно, віддається справі без залишку. Кожен стресовий випадок з практики залишає глибокий слід в душі. Доля, здоров'я, благополуччя суб'єкта діяльності викликає інтенсивну участь і співпереживання, болісні роздуми й безсоння. Професор Решетова Т.В. називає це «безграмотним співчуттям» - повному розчиненні в іншому, слабкими кордонами «Я». Поступово емоційно-енергетичні ресурси виснажуються, і виникає необхідність відновлювати їх або берегти, вдаючись до тих чи інших прийомів психологічного захисту.

Деякі фахівці через якийсь час змінюють профіль роботи і навіть професію. Частина молодих вчителів залишає школу в перші 5 років трудового стажу. Але типовий варіант економії ресурсів - емоційне вигоряння. Нерідко буває, що в роботі професіонала чергуються періоди інтенсивної роботи і психологічного захисту. Часом сприйняття несприятливих сторін діяльності загострюється. І тоді людина дуже переживає стресові ситуації, конфлікти. Трапляється, що вчитель розуміє, що треба проявити особливу увагу до учня і його родини, однак не в силах зробити відповідні кроки.

Емоційне вигоряння обернулося байдужістю та апатією. Однак, лише внутрішніх передумов буває недостатньо, щоб викликати емоційне вигоряння. До цього повинні підключитися зовнішні фактори, пов'язані з організацією роботи та соціально-культурні умови суспільства. В організації можна виділити два моменти. Один з них - це неефективний стиль керівництва: або надмірно жорсткий «чоловічий», або надмірно м'який «жіночий», нерідко нечіткий і некеровано емоційний. «Чоловічий» стиль керівництва не забезпечує людям необхідної емоційної підтримки, підсилює почуття незахищеності. А «жіночий» піднімає рівень тривоги до нестерпного, оскільки невизначені вимоги ставлять під загрозу реалізацію перфекціонізму, а значить - цілісність власної особистості.

Другий момент - це відсутність згуртованого соціального оточення, яке могло б надати порятунок, сприяти посиленню «Я» людини за рахунок приєднання до сильного «Ми», і таким чином знизити ризик емоційного вигорання.

Емоційне вигоряння - один з новітніх, розглянутих у педагогічній літературі, механізмів психологічного захисту. І, в силу своєї новизни, його визначення дещо розмито, хоча, по суті, ні одне з цих розумінь емоційного вигорання не суперечать один одному. Слід зазначити, що емоційне вигоряння має і свої плюси, так як дозволяє людині економно і дозовано витрачати енергетичні ресурси.

Емоційне вигоряння негативно позначається на виконанні людиною своєї діяльності та відносинах з партнерами, оскільки призводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволення собою, слідом за якими йде тривога, депресія і всілякі психосоматичні порушення, неадекватне емоційне реагування.

Професію педагога відносять до професій вищого типу за ознакою необхідності постійної рефлексії. Педагог повинен володіти певною сумою високих особистісних якостей. Педагогічна література переповнена спробами позначити якості, без яких немає успіху педагогічної роботи.

Але такі спроби зазвичай закінчуються перерахуванням рис сучасної людини таких як гуманізм, чесність, справедливість, працьовитість і інших настільки ж прекрасних рис гідної людини. Інтерес до життя - умова роботи з дітьми, це умова ефективного виховання, тому що виховання неодмінно зорієнтовано на формування здатності бути щасливим, а в основі такої здатності лежить прийняття життя в якості великого дару природи.

За даними соціально-демографічних досліджень праця педагога відноситься до числа найбільш напружених в емоційному плані видів праці: за ступенем напруженості навантаження вчителя в середньому більше, ніж у менеджерів і банкірів, генеральних директорів і президентів асоціацій.

Бойко В.В. наводить такі дані: з 7300 педагогів загальноосвітніх шкіл, ризик і підвищений ризик патології серцево-судинної системи відзначений в 29,4% випадків, захворювання судин головного мозку у 37,2% педагогів, 57,8% обстежених мають порушення діяльності шлунково-кишкового тракту. Невротичні розлади виявилися в 60-70% випадків.

Педагогам зі сформованим синдромом емоційного вигорання, більш притаманні такі якості як: невротичність, депресивність, сором'язливість, вони більш схильні до зміни настрою. І навпаки, педагоги знесформованим синдромом, мають набагато менш виражені невротичність і репресивність. Виходячи з усього вищесказаного, ми можемо скласти гіпотетичний «портрет» педагога зі сформованим синдромом емоційного вигорання. Це людина з високим рівнем невротичності, депресивності, сором'язливості, з високою емоційною лабільністю.

Крім того, це людина, з незалежним, домінуючим типом міжособистісних відносин, людина, що прагне зберегти контроль над «навколишнім середовищем». Недолік контролю над «навколишнім середовищем» є чинником, що сприяє вигорянню. Відповідно, чим більша кількість дітей у класі, тим складніше вчителю утримувати увагу, що може бути джерелом невротизації і, отже, сприяти розвитку вигоряння. На особливу увагу заслуговують взаємини з керівництвом - відомо, що конфлікти по горизонталі в групі працівників менш психологічно небезпечні, ніж конфлікти з людьми, які займають більш високе професійне становище.

У педагогів, які відчувають на собі тиск з боку керівництва, синдром сформувався повністю (15,8%). У групі педагогів з несформованим синдромом емоційного вигорання відносини з керівництвом або нейтральні (37,5%) або людина відчуває підтримку і турботу з боку керівництва (62,5%). Важливо відзначити, що у всіх педагогів, які відчувають тиск з боку керівництва, виявився підвищеним такий фактор як сором'язливість, а, отже, підвищена тривожність.

Значущими виявляються такі фактори як задоволення професією і почуття значимості її в суспільстві. Відомо, що якщо робота оцінюється як незначна у власних очах, то синдром вигоряння розвивається швидше. У групі педагогів зі сформованим синдромом емоційного вигорання незадоволеними власною професією виявилось 42%, в той час як у групі педагогів з несформованим синдромом таких людей не виявилося.

Розглядаючи вплив організаційних чинників, бачимо, що найбільш значущими є такі чинники як: кількість учнів у класі - при великій кількості дітей (більше 30 чоловік), вчителю набагато складніше контролювати процеси, що відбуваються (Чернісс, 2003р.); І взаємини з керівництвом - конфлікти по горизонталі в групі працівників набагато менш психологічно небезпечні, ніж конфлікти з людьми, які займають більш високе професійне становище (Орел, 2001р.).

З метою протистояння вигоряння запропоновані поради, рекомендовані лікарем Д. Лейком, названі звичками, що дозволяють піклуватися про своє психосоматичне здоров'я.

1. Правильне харчування:

• регулярний прийом збалансованої, багатої на вітаміни їжі;
• включення в раціон фруктів і овочів, багато грубої їжі;
• обмеження жирної їжі, рослинних олій і білків;
• дуже багато свіжої чистої води (не менше 8 склянок на день).

2. Рухливий спосіб життя: фізично тренуватися по 20-30 хвилин три рази на тиждень. Регулярні фізичні вправи сприяють виведенню з організму хімічних речовин, що утворюються в результаті стресу, роблять релаксацію більш глибокою, поліпшують сон.

3. Правильне дихання: якщо воно рівне і глибоке, діафрагмальне, то діє заспокійливим чином.

4. Освоєння і щоденне використання прийомів релаксації, спрямоване на зниження фізичної, розумової та емоційної напруженості.

5. Жити цікаво. Культивувати хобі, не замикатися лише на роботі, знаходити різні інтереси в житті.

6. Робити перерви в роботі і активно відпочивати, влаштовувати розвантажувальні дні зі зміною діяльності, екскурсіями, прогулянками і поїздками на природу..

7. Сказати «ні» шкідливим звичкам.

8. Дбати про позитивний настрій на цілий день. Розвивати звички позитивного самонавіювання і мислення, формувати позитивні установки та побажання.

9. «Вирощувати сад» вдома, на робочому місці, на дачі, у дворі. Спілкування з живою природою.

10. Спілкуватися з домашнім улюбленцем.

11. Знаходити час для турботи про себе, слухати музику, дивитися улюблені передачі, фільми, читати книги.

12. Культивувати в собі відчуття спокою. Не дозволяти похмурим думкам і поганому настрою руйнувати душевну рівновагу і благополуччя. Використовувати всілякі техніки для саморегуляції психічного стану.

Висновки. На розвиток синдрому емоційного вигорання впливають як особистісні, так і організаційні чинники і ці чинники взаємно підсилюють один одного. Небезпека синдрому полягає в тому, що йому властиво день у день прогресувати! Загальмувати цей процес буває вкрай складно.

На його фоні можуть загострюватися різні хронічні захворювання, розвиватися нові хвороби і навіть змінюватися склад крові. У цей момент спроби подбати про себе, як правило, не дають бажаного результату. І навіть професійна допомога лікаря не приносить швидкого полегшення. Тому найрозумніше - запобігти появі даного синдрому, «задушити його на корені».

Адже емоційне вигоряння має негативний вплив не тільки на самих педагогів, на їх діяльність і самопочуття, але і на тих, хто знаходиться поруч з ними. Це і близькі родичі, і друзі, а також учні, які просто змушені перебувати поруч, і тому стають заручниками синдрому.

Список літератури

1. Бойко В. В. Синдром емоційного вигорання в професійному спілкуванні. - СПб., Добродійко, 1999.
2. Емоційне вигорання. – Упоряд.: В. Дудяк – К.: Главник, 2007. – С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).
3. Загвязинский В.Л. Педагогическое творчество учителя. – М.: Просвещение, 1987. – 159 с.
4. Кузьміна Т. Як допомогти вчителю зберегти своє здоров'я та подолати стрес//Психолог. - №29-30 (365-366) 2009.
5. Мазур П.І. Роздуми про сучасного вчителя. – К., 1991. – 131 с.
6. Маслач К. Професійне вигоряння: як люди справляються. Http://www.top-personal.ru
7. Мешко Г., Мешко О. Професійне здоров'я педагога як об'єкт діяльності шкільної психологічної служби//Психолог. - №36 (276) 2007.
8. Осійчук О. Людина починається з душі //Сільська школа України. – №8-9 (44-45) 03.2003.
9. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.
10. Токар М. Збереження психологічного здоров'я педагогів //Психолог. - №47 (287) 2007.