Стаття «Про бідного вчителя слово замовлю...»

Героєві хемінгуеївської повісті «Старий і море» часто снились леви, як спогад про його молодість, силу, щастя. А мені, вчителеві із майже сорокарічним стажем, ще й досі сниться інспектор, який несподівано прийшов до мене на урок…

Як тут не згадати слова талановитого педагога сучасності Ш.О . Амонашвілі: «В голові у вчителя завжди сидить інспектор, який, можливо, й ніколи не прийде до нього на урок».

На щастя, час не стоїть на місці. Україна чітко визначилася у своєму європейському виборі. А це означає, що мусять бути зміни і перш за все на освітньому просторі, у ставленні до школи, до вчителя.

Дуже важливо, щоб нарешті прийшло усвідомлення того, що вчитель – хребет, а не лакей влади.

Можливо, я повторю банальну думку, але ж саме в школі починається майбутнє країни.

Чому ж учитель і досі залишається на такому низькому соціальному рівні? Адже кожен розуміє, що бути сьогодні педагогом, особливо чоловікові, за таку зарплатню – це подвиг.

Умови, в яких працюють українські вчителі, перетворюють їх високе покликання на важкий хрест.

Від нас сьогодні вимагають стати продуктивними педагогами, тобто продавцями освітніх послуг, коли клієнт завжди правий. Це загрожує небезпекою протиставити, посварити найголовніших учасників навчально – виховного процесу – батьків і вчителів, - які задля успіху справи мають бути союзниками, а не конкурентами. Та головне – такий підхід в принципі не сумісний з творчістю, без якої немислима вчительська професія.

Учитель і без того – фігура залежна і завжди пригнічена. Почасти репресивне управління освітніми закладами породжує страх, перетворює його на раба.

Останнім часом ЗМІ на багатьох ток - шоу формують негативне ставлення до вчителя, малюючи образ такого собі невдахи, який випадково потрапив до школи, не знає основ педагогіки, психології, не любить дітей.

Інколи складається враження, що комусь це вигідно – розхитати підгрунття «святая-святих» суспільства – школи.

Я не розкрию державну таємницю, коли скажу, що паперотворчість в освіті стала просто катастрофою.

Вона прийшла на зміну справжній учительській творчості, натхненню, ініціативі.

Іноді складається враження, що школа поступово перетворюється в те місце, де адміністрації і вчителям діти заважають працювати з документами.

А як результат – страшна статистика 72% підлітків, що сидять у в'язницях,- це гіперактивні діти з дефіцитом уваги.

А тепер подумаємо: чи вартий вчасно зданий звіт чи інформація зламаної долі дитини?

Тому моє тверде переконання: вільний час учителя – це час для творчості, ініціативи, час для тісного спілкування з дітьми, час формування їхніх душ. І врешті решт – це час для творчого, професійного зростання педагога.

З великою радістю сприйняла Лист МОНУ «Про неухильне дотримання принципів гарантування свободи педагогічної діяльності вчителя», який нарешті забезпечує хоч якоюсь мірою творчу свободу освітянам. Адже всі ми розуміємо, що покірний, слухняний, безініціативний учитель виховує рабів.

Сьогодні, на початку 21 століття ми не можемо та й не маємо права бути схожими на ліричного героя одного із віршів І. Франка:

Мій учитель був пес, що на лапки стає
І що лиже ту руку, яка його б'є.

Слава Богу, змінюються часи, приходять до керівництва освітою люди, які глибоко розуміють слова В. О. Сухомлинського: «Добро виховується добром, любов - любов'ю…». Візьму на себе сміливість і додам: «Людська гідність виховується людською гідністю».

І насамкінець давайте пофантазуємо разом, дорогі колеги. (Який же вчитель без прагнення фантазувати і мріяти?)

А раптом ми дочекаємось, що слідом за документами МОНУ, що дають творчу свободу вчителю, з'являться накази: «Про заборону підрізання крил учителю», «Про зелене світло на злітній полосі молодого педагога», «Про право вчителя хоч раз за життя отримати безоплатну туристичну путівку», «Про прижиттєвий пам'ятник учителю, який прослужив у сільській школі більше 25 років і не втік».

Це лише жартівливі мрії, які, можливо, раптом колись і здійсняться…

А поки що, шановні колеги, відірвемо свої вчительські крила від землі, бо як би не було важко, ми не маємо права бути безкрилими, - і вперед, у новий політ, до високого зоряного неба педагогіки, де ми – вільні творці, а головне – відповідальні, бо за нами наші учні, яким треба вчитися любові до рідної землі, творчості, свободі і прагненню до зірок.

Хотіла про бідного вчителя замовити слово, а вийшла ода його високому, вічному покликанню.