Стратегія управління закладом освіти з запровадженням інформаційних технологій

На часі – питання реформування середньої школи.

Будь-що нове починається із закладення міцного фундаменту, бо від його надійності залежить майбутнє будівлі.

Соціальні потреби суспільства спонукають до розробки нових напрямків освіти. Йдуть пошуки нових форм управління. Це дуже ві дповідальна справа.

Освіта України – це галузь духовного життя суспільства. Та, на жаль, вона перебуває в стані соціальної жертви, котра просить милості і дуже рідко вимагає відповідних умов для того, щоб самій творити своє краще майбутнє. Саме болюче те, що вся освіта, культура, молодь живуть в державі по залишковому принципу. Таким відношенням ми губимо молоде покоління. Єдине, що зігріває, це розуміння місцевою владою навчальних проблем та намагання якось зарадити їм.

Ринкова економіка ставить кожного з нас перед необхідністю вибору (професійного, особистого, морального). Людина просто змушена розраховувати виключно на власні сили. А чи навчальні заклади спроможні допомогти молодому поколінню підготуватися до такого самостійного вибору ? Звичайно, так! Але реформи в системі освіти здійснювати важко, тому що відсутня матеріально-технічна база, яка допомогла б застосувати новітні технології для забезпечення рівного доступу кожної конкретної дитини до якісної освіти.

Сьогодні учні можуть вибрати школу, гімназію, ліцей для отримання освіти. Але держава повинна компенсувати нерівність умов, у яких перебувають різні суспільні групи людей. І один із шляхів подолання цієї проблеми пропонує громадська організація “Соціальні ініціативи”, якою керує наш земляк, знатна людина Лисицький В.І. За підтримки посольства Канади в Україні, Канадського агентства міжнародного розвитку та Канадського фонду співробітництва, ця організація започаткувала корисну і важливу справу. Вона взяла на себе певний тягар забезпечення закладів освіти новітніми інформаційними технологіями та комп’ютерною технікою. На сьогоднішній день “Соціальні ініціативи” працюють над проектом “Розвиток дистанційних технологій навчання в загальноосвітніх закладах м. Миколаєва”.

Саме організація дистанційного навчання допоможе у вирішенні проблеми нестачі вчителів-предметників, відсутності підручників, організації індивідуального навчання дітей. Саме такий метод навчання дає право вибору навчальних курсів і темпу навчання. Адже не секрет, що є учні з різними пізнавальними інтересами, здібностями, станом здоров’я, а дистанційне навчання за допомогою комп’ютерної техніки дає можливість вирішити проблеми рівного доступу до якісної освіти конкретної дитини. Давно настав час модернізувати роботу вчителя і учня. То ж пора зайнятися вирішенням проблеми комп’ютеризації навчальних закладів. І щоб цим опікувалися не тільки ентузіасти, такі як Лисицький В.І. і його колеги, а й батьки для своїх власних дітей, і державні установи для освітян.

Необхідно зважити на соціально-педагогічні умови – це реалізація принципів демократизму і гуманізму навчально-виховного процесу, організаційно-педагогічні умови такі, як забезпечення закладів освіти відповідним фінансуванням і психолого-педагогічні умови – які передбачають системне забезпечення освітян новітньою науково-педагогічною інформацією.

Сьогодні ми обговорюємо перспективу розвитку освіти, яка викладена в Національній Доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Вона орієнтує суспільство, педагогів, всіх нас на шлях руху в освітянській діяльності. Та чи ж стояли ми на місці до цього часу ? Думаю ні. Більшість шкіл давно виробили свої концептуальні засади, свою філософію навчання і виховання. Сформована своя мікрокультура, самоцінність, свої традиції. Майже кожен навчальний заклад має своє обличчя, певний дух співпраці педколективу.

Там, де працює творчий керівник і дружний педагогічний колектив, які прагнуть до чогось нового, результативного, там складається певна культура ділового спілкування, обирається стратегія і тактика, яка б мала системно-діяльнісне значення, завершувалася б конкретними практичними справами.

Та, на жаль, не завжди так виходить. Наша гімназія № 4 являється базовою з викладання математики, української мови і літератури, іноземних мов та з управлінських питань. І спілкуючись під час семінарів з керівниками шкіл міста і області, визначаю спільні проблеми багатьох закладів освіти. Перш за все – це низький рівень управлінських знань і умінь молодих керівників, а іноді і тих, хто уже працює певний час. І не тому, що вони не добросовісні, а тому, що в свій час не отримали певної освіти у вищому навчальному закладі як управлінці.  Часто молоді керівники не вміють зробити педагогічний аналіз стану справ у своєму навчальному закладі і особливо – встановити причинно-наслідкові зв’язки отриманих результатів. А незнання причин призводить до формальних рішень, спрямованих на наслідки, результати, а не на визначення чи усунення причин. Тому шукаючи нові шляхи форм управління, треба обов’язково перш за все враховувати, що керівників треба готувати в інститутах, університетах.

Ясно, що в умовах величезного потоку інформації, людина, фахівець має навчатися впродовж  всього життя. Тому курсова перепідготовка вкрай необхідна вчителеві. Але ж пора переглянути підхід до неї. Коли протягом місяця, і не одного разу, кілька вчителів іде на курси перепідготовки, в школі стихійне лихо. А якщо в цей час ще й хтось із вчителів хворіє, то вже  зовсім неможливо забезпечити навчальний процес на необхідному рівні. Тому добре, що наш інститут післядипломної перепідготовки запропонував педагогам очно-заочне навчання на курсах. Можна зобов’язати вчителя ознайомитися шляхом самоосвіти з новими  педагогічними надбаннями, а потім прийняти залік. Вчитель сам повинен бути зацікавлений у підвищенні свого педагогічного рівня, адже за цим слідує підвищення його кваліфікаційної категорії. Бо навчання вчителів є для нас пріоритетним завданням, якщо ми хочемо відповідати запитам наших учнів у майбутньому.

Посада управлінця – це не тільки честь, можливість реалізації власної позиції, це велика відповідальність за те, як ти реагуєш на ті чи інші державні тенденції, які треба реалізувати в своїй сфері діяльності. А як можна вчасно і якісно відреагувати на всі ті законодавчо-нормативні документи, які сипляться на наші голови рясним дощем, а до того ж іноді з запізненням?

Нам завжди говорять, що у внутрішкільному управлінні головним є своєчасна і чітка інформація. Час вимагає, щоб у кожного директора на столі стояв комп’ютер з банком всієї нормативної документації, зі статистичними даними, з інформацією про передові педагогічні досвіди в місті, області, країні.

Нова модель управління повинна бути демократичною і відкритою, тому що вона набирає характеру державно-громадської системи управління.

Повинні розширитися управлінські можливості керівників установ з урахуванням громадської думки.

Вирішуючи питання реформування управління, в першу чергу треба забезпечити навчальні заклади комп’ютерною технікою. А коли школи будуть забезпечені необхідними педагогічними журналами, газетами, посібниками, якими держава повинна забезпечити шкільні бібліотеки ? Кожного року – це головний біль директора школи чи завідуючого д/с. Адже перш ніж проводити реформу, треба створити хоча б якусь необхідну матеріальну базу для втілення її в життя.

Складності виникають і під час планування в річному плані одного з основних розділів внутрішкільного контролю. Завдяки науковим, методичним посібникам керівники шкіл знають, яким він повинен бути. Але з кожним роком на нас покладається все більше і більше відповідальності, народжуються нові Закони, концепції, на їх виконання треба скласти заходи, потім контролювати їх виконання. Та ще разом з тим велика кількість об’єктів, які підлягають контролю, призводить до того, що часто керівники наскоком відвідують уроки без глибокого аналізу, щоб набрати норму відвідування. Перевіряються організаційні сторони навчально-виховного процесу, а не його зміст. Система роботи окремих вчителів майже не досліджується. Недостатньо працюємо над виправленням визначених недоліків і т. інш.

Як показує спілкування з колегами під час семінарів, за час курсової перепідготовки зовсім упускається, не аналізується процес навчання з точки зору його виховного впливу. Ще менше уваги приділяється контролю за виховними заходами. І все це тому, що, який би зразковий керівник не був, але напрямки роботи, які треба контролювати, перевищують можливості.

Який же вихід? Я бачу його тільки в реалізації системно-комплексного підходу організації контролю. Вважаю, що настав час, коли адміністратор повинен втручатися в ті чи інші ситуації при наявності потреби, з метою координації чи коригуючої діяльності, тоді, коли вчитель має низький рейтинг серед учнів і батьків, дає низьку якість знань, порушує трудову дисципліну. В основі повинна бути діагностична характеристика і аналітична діяльність. Робити ставку на контроль за викладанням вузлових тем з кожного предмета. Треба вміти зробити висновки і виявити причини певних наслідків і обов’язково розробити чіткі рекомендації по подоланню недоліків.

Треба однозначно відмовитися від думки, що всі недоліки в роботі керівників чи вчителів від їх халатності, недобросовісності або злого помислу. Просто треба зрозуміти, що ще в школі не спрацьовує педагогічний контроль, який повинен бути плановим і цілеспрямованим із-за перевантаження функціоналом, особливо завучів.

І саме головне. Ми часто говоримо про демократизацію освіти. А вона передбачає постійний розвиток самостійності і відповідальності вчителя за результат своєї праці. Я, як член асоціації керівників шкіл України, неодноразово слухала представників від освіти із Голландії, Норвегії та інших держав, де керівники школи приймають від учителя в кінці навчального року результат його праці через тестування учнів, контрольні зрізи і т. інш. Звичайно, і зміст програм повинен бути виконуваним, не перевантаженим. І якщо вчитель не дав дітям стандарту знань, з ним не продовжується трудовий контракт. Я розумію, що у нас зовсім в інших умовах живуть і працюють вчителі, але до демократизації в освіті треба невпинно рухатися. Кожен вчитель і управлінець в своїй роботі повинні керуватися такою формулою: “було – стало – повинно бути”.

І все ж, в основі управління колективом, лежить педагогічний аналіз результатів НВП і, щоб він був втішним, колектив у школі повинен працювати, як оркестр, а керівник – диригент повинен чітко відчувати, яка скрипка фальшивить.

Але передувати всьому цьому повинне піклування про освітян з боку держави. Будь-яка справжня реформа має ґрунтуватися на внутрішній духовній реформі, свідомості людини.

Школа – це колектив професіоналів. Кожен повинен займатися чітким виконанням своїх функціональних обов’язків, знати чого від нього чекають, робити справу добросовісно.

Отже, роботи вистачає. Тому, шановні колеги, бажаю Вам життєвої наснаги, щоб задумані Вами справи здійснилися.  Міцного Вам здоров’я.

Завершуючи свій виступ, я пропоную:

• Керівників готувати заздалегідь у вищих навчальних закладах.
• Поступово забезпечити керівників шкіл персональною комп’ютерною технікою, для полегшення роботи з інформацією.
• Курсову перепідготовку вчителів проводити очно-заочною формою.
• І в зв’язку з тим, що нова модель управління повинна бути демократичною і відкритою, тому що набирає характеру державно-громадської системи управління, створити в місті асоціацію батьків, учнів, управлінців для спільного вирішення проблемних питань в освіті.

Автори: В. Гурець, Н. Булинкіна, Миколаївська гімназія №4.