Особистісно зорієнтовані технології в розвитку культури мовлення дітей старшого дошкільного віку
У процесі модернізації освіти в Україні, реалізації Базового компонента дошкільної освіти, Концепції мовної освіти, Національної доктрини розвитку програми виховання і навчання, Закону про дошкільну освіту, програм виховання і навчання, значна увага приділяється вихованню мовної особистості, яка
володіє виражальними засобами рідної мови, це значно актуалізувало проблему використання особистісно орієнтованих технологій розвитку культури мовлення дітей старшого дошкільного віку.Гуманізація цілей дошкільної освіти України є складовою навчально-виховного процесу європейських освітніх систем, на часі реалізації компетентнішої парадигми, яка орієнтує педагогів на впровадження у педагогічну практику цілісного підходу до розвитку особистості. Очікування суспільства пов'язані сьогодні насамперед з формуванням життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої людини. Починається розв'язання цих проблем з дошкільного дитинства, оскільки саме в цей віковий період закладається фундамент оптимістичного світобачення, формуються уявлення про себе як цілісну особистість, накреслюється орієнтир на виховання особистості, здатної до самореалізації, розвивається культура мовлення.
Перетворення традиційної системи освіти на особистісно орієнтовану вимагає пошуку нових підходів до формування змісту освіти, визначення її структури, а загалом - до управління навчально-виховним процесом на нових методологічних і теоретичних засадах.
На сьогодні суттєво змінилися методологія та теорія дошкільної освіти України: традиційний функціональний підхід поступився місцем особистісно орієнтованим технологіям навчання та виховання. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки в Україні в працях І. Беха, О. Кононко, З. Плохій, С. Подмазіна, О. Проскури, О. Савченко, В. Сухомлинського та ін. сформульована цілісна концепція особистісно орієнтованого виховання й навчання.
Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Розв'язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості дітей. У зв'язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісно орієнтованого підходу до дітей як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвитку особистості дитини.
З огляду на стан дослідження проблеми особистості у сучасній психології та педагогіці майже всі необхідні й можливі психолого-педагогічні компоненти особистісно орієнтованого підходу потребують подальшого суттєвого опрацювання або корекції у різних аспектах і узгодження одне одного у цілісному контексті.
Тому особистісно орієнтоване навчання - це освітня технологія, головною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності.
Гуманістичну традицію - прагнення возвеличення людини, було б несправедливо вважати явищем педагогічної думки лише нашого часу. Своїм корінням вона сягає глибинних витоків людської культури. Звичайно посилаються на роботи Протагора, Сократа, Платона, Арістотеля і пізніших римських мислителі: Плутарха, Сенеку та інших.
Особистісно орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, саморозвиток суб'єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій.
Особистісно орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання.
І. С. Якиманська, розробляючи концепцію особистісно орієнтованої освіти, наполягає на уявленні про особистість як про мету та фактор освітнього досвіду під час навчання. Теоретичне призначення її концепції особистісно орієнтованого навчання полягає в розкритті природи та умов реалізації особистісно розвивальних функції освітнього процесу. Практична цінність цієї концепції полягає в розробці регулятивів для практики освіти, яка повинна стати альтернативною традиційному навчанню.
В. В. Сериков бачить головну функцію особистісно орієнтованої освіти в дитячих навчальних закладах у забезпеченні особистісного розвитку кожного суб'єкта навчального процесу, наполягаючи на визнанні за дитиною права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами навчально-виховної роботи.
Особистісно орієнтований підхід потребує внесення істотних змін у процедуру оцінювання досягнень дошкільнят. Ми звично оцінюємо здебільшого кінцевий результат, підбиваючи підсумок виразами типу: зробив, розв'язав, відтворив, використав, запам'ятав тощо. Тим самим визначаємо відповідність результату заданому зразку-нормативу. Але той самий результат може мати різну пізнавальну й моральну вартість, бути досягнутий ефективним та малораціональним способом. Саме тому важливо аналізували й оцінювати не лише кінцевий продукт, а й процес його отримання дитиною, тобто не лише що, але і як освоює дошкільник, яких особистісних зусиль цей результат коштував, яким є вектор віддачі дитини в конкретній життєвій ситуації.
Головне завданням дитячого садку за умов особистісно орієнтованого навчання є не вчити, а навчати вчитися, підготувати дітей старшого дошкільного віку до безперервного навчання.
Отже, таким чином, особистісно орієнтована модель виховання в межах дитячого навчального закладу ставить собі за мету розкриття й розвиток індивідуальності кожної дитини на основі формування базису її особистісної культури. В цьому процесі велика увага приділяється особистому досвіду дошкільника, зокрема і досвіду спілкування з оточуючими людьми дитини дошкільного віку, що стає для педагога предметом пильного й бережного вивчення і слугує йому необхідною опорою у виховній роботі спрямованій на розвиток та збагачення мовлення дитини.