Психолого-педагогічні основи формування досвіду моральної поведінки дошкільника засобами сюжетно-рольової гри
Велике значення у формуванні моральної поведінки дітей набуває сюжетно-рольова гра.
Гра – найулюбленіша діяльність дошкільника. Вона з’являється у ранньому дитинстві, коли потреба дитини до самостійності, прагнення її бути "як дорослі" дуже велика, а можливості ще дуже обмежені. Є тільки о
дин засіб, який здатен вирішити це протиріччя, задовольнити домагання дитини – гра, в особливості сюжетно-рольова. В грі дитина бере на себе ролі дорослих і в спеціально створених умовах відтворює їх діяльність та взаємовідносини.Сюжетно-рольові ігри, як різновид творчих ігор, за своєю природою відображувальні: в них діти відображують свої враження про оточуюче життя, знання, засвоєні раніше. У процесі гри ці знання підіймаються на новий рівень: переводяться у мовленнєвий план, отже, узагальнюються, перетворюються, вдосконалюються.
Гра, за Ф. Фребелем, є вищою сходинкою дитячого розвитку, розвитку людини цього періоду; вона є довільним зображенням внутрішнього світу, зображення його за її власною необхідністю й потребою, що виражається вже самим словом. "Гра – самий чистий й самий духовний прояв людини на цьому етапі, і у той же час вона є... копією всього людського життя, внутрішнього, потаємного природного життя як в людині, так і в усіх речах; тому гра породжує радість, свободу, достаток, спокій у собі та коло себе... Джерела усього доброго лежать у грі та виходять з неї".
Найголовніше те, що у грі дитина втілює свій погляд, свої уявлення, своє відношення до тієї події, яка розгортується. На цю особливість гри вказував К. Д. Ушинський: "... у грі ж дитя – зріюча людина, випробовує свої сили та самостійно розпоряджується своїми ж творіннями".
К. Д. Ушинський підкреслював, що гра є вільною діяльністю дитяти. У ній формуються усі боки души людської: її розум, її серце та її воля; і якщо говорять, що ігри пророкують майбутній характер та майбутню долю дитини, то це вірно у подвійній думці; не тільки у грі виказуються нахили дитини та відносна сила її души, але сама гра має великий вплив на розвиток дитячих здібностей та нахилів, а отже, й на її майбутню долю.
Н. К. Крупська у свою чергу вважала, що для дітей дошкільного віку ігри мають виняткове значення: "гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них серйозна форма виховання. Гра для дошкільника – засіб пізнання навколишнього. Граючись дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, просторові відношення, числові відношення, вивчає рослини, тварин".
Сюжетно-рольова гра має такі структурні компоненти: сюжет, зміст, роль.
Головним компонентом сюжетно-рольової гри є сюжет, без нього немає самої сюжетно-рольової гри. Сюжет гри – це сфера дійсності, що відтворюється дітьми. Сюжет – це віддзеркалювання дитиною певних дій, подій, взаємовідносин з життя та діяльності оточуючих. При цьому її ігрові дії (крутити руль автомобіля, готувати обід та інше) – один з основних засобів реалізації сюжету. Сюжети ігор дітей дошкільного віку надзвичайно різноманітні і відображають конкретні умови їх життя (соціально-історичні, географічні, побутові тощо).
Діти старшого дошкільного віку свідомо підходять до вибору сюжету, обговорюють його передчасно, на елементарному рівні планують розвиток змісту. З’являються нові сюжети, які навіяні враженнями, отримані поза межами дошкільного закладу: за мотивами мультісеріалів, прочитаних дома книжок, розповідей батьків та інше.
Як зазначала Д. В. Менджерицька, ігри дітей різноманітні за своєю тематикою. Більша група ігор відображається у зображені побуту, домашнього життя, дитячого садка. У ці ігри більше грають дівчата, але нерідко у них беруть участь і хлопчики.
Також розрізняють зміст рольової гри. Зміст гри, визначає Д. Б. Ельконін, - це те, що відтворюється дитиною як центральний та характерний момент діяльності і відносин між дорослими у їх побутовій, трудовій, суспільній діяльності.
З точки зору Р. І. Жуковської, дитина відображає у грі предметну, трудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири) або стосунки між людьми і суспільну суть їх діяльності (лікар уважно вислуховує своїх пацієнтів, призначає лікування). Конкретний характер взаємин між людьми, що відтворюється в грі може бути різним. Це і співпраця, взаємодопомога, турбота один про одного; але це можуть бути і моменти ворожості, грубості, жорстокості та інше, що залежить від конкретних соціальних умов життя і виховання дитини. Отже, одні й ті самі сюжети, що розігруються дітьми, можуть бути різними за змістом.
Зміст кожної рольової гри розкривається через виконання дитиною взятої на себе ролі. Роль – засіб реалізації ігрового сюжету та головний компонент сюжетно-рольової гри. Для дитини роль – це її ігрова позиція: вона ототожнює себе з будь-яким персонажем сюжету та діє у відповідності з уявленнями про даний персонаж. Усяка роль має свої правила поведінки, які узяті дитиною з оточуючого життя, з відносин у світі дорослих. Виконуючи прийняті на себе ролі, діти не одноразово повертаються до дійсності, освоюють в ній, пізнають її поступово, добровільно, без примусу. Довільність дій є характерною особливістю творчої гри.
О. П. Усова зазначає, виконуючи роль дитина підкорюється певним правилам поведінки, що витікають з прийнятої ролі. Вони встановлюються самими дітьми, що відрізняє творчу гру від рухливої і дидактичної, де правила визначаються дорослими. Правила, встановлені самою дитиною, є правилами внутрішнього самообмеження, самовизначення.
Д. Б. Ельконін у своїх працях позначав, у цьому віці відношення дитини до ролі можна назвати опосередкованим. Між дитиною та роллю стоїть реальність зі своїми законами, вона має вигляд дій та відношень, які відображають її в самих суттєвих рисах. Співвідносячи свої дії та відносини з реальними діями, порівнюючи їх, дитина усвідомлює своє відношення до виконуваної нею у грі ролі. Для сюжетно-рольової гри характерним є підкорення правилу, пов’язаного з роллю, яку бере на себе дитина. Однак, у даному типі гри зв’язок правила з роллю прихований. Природно, виникає питання про відношення дитини до ролі та значення її у грі.
До шостого року життя дітей, коли роль стає центром їх гри, виникає завдання виявлення умов формування таких форм рольової поведінки, які б дозволили дитині використовувати роль як засіб спільного розгортання сюжету гри.
У більшості досліджень педагогів та психологів (Л. В. Артемової, Л. С. Виготського, О. В. Запорожця, Д. В. Менджерицької, Д. Б. Ельконіна) фіксується поява у дітей розвиненої спільної сюжетно-рольової гри до п’яти років. Автори пов’язують її з переходом до відображення не просто специфічних дій дорослих, але й рольових (соціальних) відносин. Ці відносини і складають основу суспільної гри.
До п’яти років у дітей вже є передумови для спільного розгортання сюжету через роль. Вони вже вміють втілювати у своїх діях зміст різноманітних ролей та позначати свою роль для партнера.
Порівняно з іграми дітей молодшого дошкільного віку, де уявлювані партнери з’являються лише епізодично і виконавши свою функцію "посередника" при встановленні рольової взаємодії між дітьми, зникали, у дітей шостого року життя уявлювані партнери є стійкими співучасниками гри, які дозволяли їм не просто встановлювати взаємодію один з одним, але й розгортати більш складні сюжетні змісти [76].
А. М. Горький стверджує: "Гра – шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть та який покликані змінити".
"Ігри складають саме вигідне заняття для дитини, при безпосередності якого, вона звичайно привчається до тих дій, які кладуться в основу її звичок та навичок, причому ці заняття пов’язані з підвищеним почуттям задоволення", - вказував П. Ф. Лесгафт у своїх працях.
С. Л. Рубінштейн розумів гру як постійну потребу дитини, яка породжується з контактів із зовнішнім світом, як реакція на них. Сутність гри, за його теорією, складається у тому, що вона – породження практики, через яку перетворюється дійсність, змінюється світ.
"У грі формується та проявляється потреба дитини впливати на світ". Гра – осмислена діяльність; мотиви її укриваються не в утилітарному ефекті, а в різнотипних переживаннях, які викликані оточуючою дійсністю, значущих для дитини.
Ігри мають своєрідне значення для засвоєння правил поведінки, тому що правила та обов’язки, узяті дітьми у грі, виконуються ними з великою обов’язковістю, як узяті добровільно. Тому для виховання дітей дошкільного віку особливо важлива думка О. С. Макаренко про "насичення всього життя грою". Важливо щоб вся діяльність дітей була цікавою, викликала у дітей емоції, відповідала їх потребам у рухливості, у активності, творчості, задовольняла їх різноманітні потреби.
У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, себе, свої можливості, усвідомлює свої зв’язки з іншими. Цілеспрямований характер гри дає їй змогу добирати потрібні засоби, іграшки, товаришів по грі, здійснювати ігровий задум, вступати в стосунки з однолітками, а її творчий характер допомагає реалізувати свої уявлення про оточення, ставлення до нього тощо. У грі формуються певні знання, відбувається виховання моральних уявлень і почуттів, розвиток самостійності, ініціативи, відповідальності. Адже дитина у своїх іграх демонструє власне духовне життя.
Таким чином, сюжетно-рольова гра як різновид ігрової діяльності старших дошкільників є провідним видом діяльності, засобом формування моральної особистості. Саме у грі відбувається засвоєння дитиною форм та способів діяльності, норм і правил поведінки. В іграх діють правила – "неписані закони", зобов’язання. Діти потребують їх чітке виконання. І ці правила та зобов’язання легко сприймаються дітьми в іграх, тому що вони добровільні. У грі формуються душевні та моральні якості, які важливі для формування простору зовнішнього життя дошкільняти, для повноцінної реалізації себе як індивідуальності та соціальної істоти.
Цікавою залишається точка зору психологів по цьому питанню. Відомий німецький психолог В. Штерн писав, що природжені моральні задатки, пробуджуються, підсилюються та спрямовуються вихованням, але не створюються ним. Він вважав, що тільки навчання та приклад оточуючих ніколи та ніяким чином не змогли б розвивати моральні здібності, якщо б з внутрішнього боку дитини не був закладений плодотворний зародок таких властивостей. Він розглядав дві групи моральних почуттів – почуття до інших (любов та ніжність, ненависть та неприхильність); почуття з іншими (співчуття, співрадість, безжалісність, жорстокість, злорадність). Всі ці почуття, за його точкою зору, мають інстинктивну природу.
Психолог Т. П. Блонський вважав основою морального виховання відповідні стосунки між дитиною і дорослим, такі моральні впливи на дитину, що ґрунтуються на ласкавому, довірливому ставленні, повазі до особистості. Вихователь виховує насамперед тим, як він сам мислить і говорить, відчуває та діє, що найбільш дійове і плідне виховання таке, яке звертається до власних сил вихованої особистості, діє на неї через зовнішні впливи, але, так би мовити, зсередини.
Гра є "арифметикою соціальних взаємин" (Д. Б. Ельконін), засобом формування дитячого колективу: вона вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості дій, викликає спільні переживання.
Л. А. Венгер, В. С. Мухіна та інші дослідники зазначають, що моральний розвиток особистості дошкільника визначається, таким чином, знанням норм, навичок поведінки, емоційним відношенням до моральних норм, внутрішньою позицією самої дитини.
М. А. Бердяєв підкреслював, що духовно багата людина своїми справами, культурою, добротою і справедливістю, доброчинністю збагачує світ і себе в ньому, що духовність людини творить особистість.
Працями А. Н. Леонтьєва, О. В. Запорожця та їх однодумців виявлено важливе новоутворення дошкільного дитинства - яке є основою першопочаткового складання особистості: виникнення нової ієрархії мотивів, заснованих на свідомому виділенні дитиною важливих цілей та підкорення їм своїх дій, хоча ці цілі для неї безпосередньо не привабливі. Домінування такого роду мотивів може спонукати дитину чинити згідно з моральними вимогами.
За дослідженнями Н. Непомнящої, сформовані у цьому віці базові основи особистості стають більш стійкими та визначають подальший розвиток людини. Саме в цей час формується особистість бо вік 6 – 7 років дійсно сензитивний для спрямованого формування психологічних механізмів. Н. Непомняща вважає, що в деякому сенсі можна навіть сказати, що не дорослий повинен бути мірилом для дитини, а, навпаки, дитина може бути простою моделлю того, яким повинен бути дорослий. Ця позиція перегукується з дослідженнями деяких педагогів та психологів, які вважають, що дитинство не підготовка до життя, а саме реальне життя, яке має свою самоцінність.
У сучасному житті соціум тяжіє до прихованого зла, яке приваблює малюків яскравими рекламами. У комп’ютерних ігротеках чималий асортимент ігор і забав, за якими дитя проводить чимало годин, потрапивши в полон віртуального, зазвичай "убивчого", світу. Добре це чи погано? Негативний вплив таких забав очевидний. Травмувати світ дитини значно легше, ніж його зберегти й захистити. Психологи стверджують, що психіку дітей, яка відкрита до навколишнього, легко читати за змістом їхніх вчинків: те, що вміло приховують дорослі, не може зробити малюк.
Його внутрішній світ, на думку В. Смірнова, - "це відкрита книга, і завдання кожного, хто прагне виховувати, - навчитися правильно й своєчасно її читати. Однак цю книгу можна не лише читати. Вдумливий, мудрий дорослий може писати цю книгу, програмувати прикінцевий результат свого впливу, творити Людину".
"Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона – засушена квітка".
О. Усова вважала, що у творчій грі дитина не просто зображує побачене нею, фіксуючи якусь подію, ті чи інші взаємини. В цих іграх відбувається більш глибокий, складний процес перетворення та засвоєння того, що взято з життя. Якби творча гра була тільки засобом нагромадження дитиною якоїсь суми вражень про навколишнє і потім їх простого відтворення, то вона не могла б справляти на розвиток дитини такого глибокого виховного впливу, як це буває в житті.
Гра у житті дитини – важливий вид діяльності, який задовольняє її прагнення до руху, до дії, до осмислення вражень оточуючого життя. Нормально розвинена дитина багато та з захопленням грає. Недарма гру вважають однією з форм організації дитячого життя. Вона наповнює життя дитини цікавим змістом, організує та регулює її поведінку. Діти, які багато та зосереджено грають, менше пустують, зростають більш організованими, дисциплінованими.
Гра – важливий засіб виховання моральних почуттів та уявлень, моральних вчинків та культури поведінки. Копіюючи життя дорослих, дитина переймається їх клопотами та справами, засвоює моральні норми нашого суспільства. Цінність гри у тому, що в ній дитина виявляє здатність до самовиховання: вона навмисно веде себе так, як того потребує роль.
У творчих іграх діти відтворюють взаємини, пов’язані з роллю, з позиції власного досвіду, який може бути і негативним, або ж ухиляються від небажаних для себе дій чи виконують їх, керуючись егоїстичними інтересами. Взаємини, пов’язані з роллю, реалізуються тоді, коли стають предметом спеціального обговорення.
У грі формується відношення дітей до оточуючого, виховуються зачатки вищих моральних якостей.
Реалізуючи у грі прагнення прилучитися до життя дорослих, дитина здійснює своє бажання бути такою, як вони.
Р. І. Жуковська розглядає гру як єдине ціле. У неї не виділяються різні плани взаємовідносин дітей (план сюжетно-рольових відносин та план відносин щодо гри, який забезпечує розподіл ролей, ігрових атрибутів, корегуючих виконання ролей та ін.). У педагогічному процесі організуються ігри з моральним змістом, багаторазове повторення яких, веде до закріплення гуманних почуттів та відносин. Тому Р. І. Жуковська вважає, що дитина, зображуючи у сюжеті моральні відносини між людьми, тим самим їх засвоює.
Значення ігрової ролі для виконання колективістичних якостей особистості, формування дитячого колективу підкреслювала у своєму дослідженні В. Залогіна. Вказуючи на те, що поведінка дітей у більшості визначається взятою на себе роллю, вона стимулювала виконання дітьми таких ролей, які спонукають кращі людські почуття. В результаті опанування учасниками ігор тих відносин та норм поведінки, які були притаманні тій чи іншій ролі, змінювалися відносини між дітьми.
В дослідженнях О. В. Черкова також ставляться питання про шляхи та методи формування колективних, суспільних відносин. Автор показує, яке значення має гра у оволодінні нормами та правилами суспільної поведінки.
"Саме у процесі гри, стверджує О. В. Черков, - дитина особливо активно вчиться впливати на світ шляхом "ролевого" проникнення у працю дорослих, у їх взаємовідношення. Тому свідомість дитини та її моральні якості формуються особливо інтенсивно та глибоко саме в грі".
С. Н. Карпова, вивчаючи моральне виховання у грі, підкреслювала, що моральне виховання в творчій грі обумовлюється її змістом, тобто відображенням в ній реальних подій, пов’язаних з нормами моралі. В процесі розгортання сюжету дошкільники можуть засвоювати різні типи взаємин і деякі форми поведінки.
Т. І. Поніманська зазначала, що реалізуючи в грі прагнення прилучитися до життя дорослих, дитина здійснює своє бажання бути такою, як вони. Засвоєння норм людських взаємин, їх моральних цінностей – усе це відбувається в процесі гри без прямих педагогічних впливів вихователя. Відображаючи реальне життя, гра є найбільш активною сферою спілкування дітей: вони обмінюються думками, переймають досвід та вміння дорослих, оцінюють себе й інших, висловлюють власні моральні судження і цим впливають один на одного.
Т. І. Поніманська вважала, що гра практично неможлива, якщо діти не вміють погодити свої дії, вона привчає дитину рахуватися з іншими і розвиває моральні почуття, виходячи з її власних потреб. Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють розвитку добрих почуттів впливають на емоційну сферу партнерів по грі. Спостерігаючи за ігровим процесом, можна багато дізнатися про духовний світ дитини, рівень її морального розвитку.
А. М. Віноградова, вивчаючи проблему виховання моральних почуттів у старших дошкільників, підкреслювала, що моральні почуття формуються у дітей в процесі взаємин їх з дорослими та однолітками. Причому спочатку виникає співпереживання радості, а потім вже співпереживання лиха. У дошкільному віці починають формуватися моральні почуття, які мають важливе значення для розвитку дитячих взаємин. Розвиток почуттів у дитини, вважає автор, у багатьох залежить від засобів та методів виховання, від умов, в яких вона живе. Умови ці показують положення дитини в родині та у дитячому садку, коло її інтересів та справ, у яких вона бере участь. Початкове уявлення про взаємини людей дитина отримує, спостерігаючи за взаєминами оточуючих її дорослих. Їх поведінка, а також їх відношення до неї самої, до її вчинків стає для дитини як би програмою поведінки.
С. Козлова визначала, що в людині треба, навіть потрібно виховувати моральні якості. Коли дитина починає активне життя у людському суспільстві, вона стикається з багатьма проблемами та труднощами. Вони пов’язані не тільки з тим, що вона ще мало знає про цей світ, а повинна та хоче його пізнати. Їй потрібно навчитися жити серед собі подібних. І не тільки фізично жити, але й добре комфортно почуватися серед людей та розвиватися, вдосконалюватися. А для цього важливо зрозуміти, які люди спілкуються один з одним, що вони цінують, що засуджують, за що хвалять, а за що сварять або навіть карають.
І ось у процесі цього складного пізнання сама дитина стає особистістю, зі своїм світоглядом, зі своїм розумінням добра та зла, зі своїми реакціями на вчинки інших та власною поведінкою. Це все – знання прийнятих в суспільстві норм та правил поведінки та взаємин, переживань, здатність до співчуття, співрадості, дії по відношенню до інших людей, розвиток власних якостей – і складає поняття моральне виховання. Без нього людина не може жити серед інших людей.
Необхідною умовою успішного засвоєння моральних норм у старшому дошкільному віці є організація практики поведінки. Це вправи, спільна діяльність, ігри, де придбані правила могли би за відповідними умовами перетворюватися у норму поведінки кожної дитини та всієї групи. Дуже важливо, щоб діти розумно і навіть творчо підходили до дотримання правила та норми (С. А. Козлова, Т. А. Кулікова). Імперативна функція норми повинна з самого початку виступати не як догма, а як необхідна, свідомо прийнята умова.
В сучасній українській педагогіці особливого значення набуває розробка технологій особистісно-зорієнтованого навчання та виховання дитини. Такий підхід дозволяє врахувати індивідуальність кожної дитини, її можливості, досвід, нахили та інтереси. Дитячий садок є першою сходинкою у загальній системі виховання і від того, як здійснюється педагогічний процес у дошкільному закладі, хто несе відповідальність за формування майбутніх громадян нашого суспільства залежить вирішення багатьох проблем сучасності.
Спілкуючись з дорослими та однолітками, дитина використовує різні засоби налагодження контактів, вирішення суперечок, комусь надає допомогу чи висловлює співчуття. Всі ці прояви дитини залежать не тільки від особливостей характеру, знання норм та правил поведінки у суспільстві, але й від стилю життя в сім’ї та дитячому садку.
Таким чином, творчі ігри сприяють вихованню комунікативних якостей, моральної поведінки, естетичного смаку, залучають до норм та цінностей суспільства; формують взаємини між дітьми, - добрі почуття, стосунки з іншими людьми.
Отже, потреба морального виховання дитини старшого дошкільного віку має велике значення. Завдяки йому формується особистість, системи її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, моральні якості, культура поведінки, моральна свідомість, моральні вчинки.
Моральна свідомість дозволяє побачити і усвідомити ту межу за якою починаються аморальні і протиправні вчинки. Високоморальна свідомість стимулює соціальну ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень. Морально вихована людина – це наше щастя, наша радість, наша гордість, наше світле майбутнє.