Шляхи формування досвіду моральної поведінки старших дошкільників в сім’ї

Дитинство – це початок життя. Дуже важливо з перших років життя формувати почуття дитини, зокрема співчуття, співпереживання, взаємодопомоги. І те, які моральні якості сформуються в неї, залежить, насамперед, від тих дорослих, які її оточують, від того, як вони її виховують, якими враженнями збаг ачують.

Роль сім'ї у суспільстві незрівнянна за своєю силою ні з якими іншими соціальними інститутами, так як,  саме в сім'ї формується і розвивається особистість людини, відбувається оволодіння цими соціальними ролями, необхідними для безболісної адаптації дитини в суспільстві.  Сім'я виступає як перший виховний інститут, зв'язок з яким людина відчуває протягом всього свого життя.

Саме в родині закладаються основи моральності людини, формується норми поведінки, розкриваються внутрішній світ та індивідуальні якості особистості.  Сім'я сприяє не тільки формуванню особистості, але і самоствердженню людини, стимулює його соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність.

Сім’я, родина – соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей  (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності,  виховання дітей..

Сім'я - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. У процесі розвитку людської цивілізації вона набула функцій, які в єдності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту. Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна.

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства.

Виховна функція - полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для самостійного життя в суспільстві.

Рекреативна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родини з метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрісімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура.

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків.

Важливим є не тільки виконання батьками функцій родини, а й обрання стилю виховання в сім’ї.

Виховання дітей – одна з найважливіших функцій родини. Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку дитини, становлення особистості.

Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків.

Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі родинних стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена глибинним впливом на весь комплекс не тільки духовного, але й фізичного життя дитини.

Традиції родинного виховання складалися упродовж багатьох століть і зміцнювалися в ході історичного розвитку людства. З давніх-давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання дітей - як святий обов'язок батьків: завдяки вихованню в родині народ продовжував себе в своїх дітях, генезував свій національний дух, характер, менталітет, традиційну родинно-побутову культуру (М. Стельмахович).

Історія питання про вплив родини на виховання дитини сягає своїм корінням в глибоку старовину. Не беручи до уваги педагогів, це питання хвилювало багатьох видатних людей різних епох і народів. Сімейному вихованню приділяли в своїх працях увагу Тацит, Вергілій, Конфуцій, Кант, Гегель,  Катерина Велика, Жан Жак Руссо. Список воістину невичерпний. Жоден відомий мислитель, політик, державний діяч не обійшов цю тему своєю увагою.

Чому ж саме сім’я була, є, і буде центром уваги? Тому, що першими й найголовнішими вихователями дитини завжди були батьки. Цей фактор не можна залишати поза увагою, оскільки активність дитини, як морально-духовна, так і соціальна зароджується саме в сім'ї. Це, у свою чергу, вимагає формування усвідомленого батьківства, яке, на думку Г. В. Бєлєнької, є запорукою успішності створення сприятливої соціально-психологічної атмосфери у стосунках між батьками і дітьми: "Свідоме батьківство передбачає глибоке розуміння своїх можливостей та обов'язків у формуванні цілісної особистості дитини як власної відповідальності перед людством".

Дитина перебуває в середовищі, яке постійно змушує зіставляти гарне і погане, добре і зле, сумне і радісне, щире і лицемірне, красиве і потворне. Хто ж допоможе їй розібратися у сутності цих понять, у власному "Я"? Авторитетні для неї дорослі, які вже мають життєвий досвід – батьки та педагоги.

"Сім’я – це первинне середовище, де людина повинна вчитися творити добро" – наголошував великий педагог, гуманіст В. Сухомлинський.

Ми розглядаємо моральне виховання, як активну взаємодію педагога і вихованця, сім’ї та дошкільного закладу у спільній діяльності, в ході якої формуються кращі людські якості.

І справді, діти з раннього дитинства засвоюють систему моральних цінностей, норм поведінки, культурні традиції, вчаться довіряти оточуючим або очікують якихось неприємностей від усього, що довкола них. Адже почуття, сформовані в дитинстві, нерідко супроводжують дитину протягом усього життя, надаючи її стосункам з іншими особливого стилю і емоційного забарвлення:

• а) бажання спілкуватися або бажання його уникнути;
• б) прагнення до співпраці, взаємодопомоги або конфліктність;
• в) довірливість або замкнутість, агресія.

Донедавна сім’я була патріархальною, чисельною. До її складу входили представники трьох-чотирьох поколінь. Правила виховання передавалися новим поколінням, як освячені часом канони. Саме в сімейному колі формується моральний досвід дитини, який починається з орієнтації її не тільки на особистісні бажання, а й на інтереси людей, які її оточують. Тому батьки мають ставити дитину в ситуацію, що вимагає прояву моральності, як відповідальності, обов’язку, бажання робити добро.

Велику увагу питанню сім’ї та сімейного виховання приділяв Василь Олександрович Сухомлинський. Він вважав, що сім’я це – справжня школа виховання людяності, сердечності, душевності. Це начало всіх начал, той виховний інститут, де закладаються основи всебічного розвитку дитини. Вважав, що обов'язком кожного члена родини є виховання у дітей любові й поваги до старших, насамперед, до бабусі й дідуся. В. О. Сухомлинський радив з пошаною ставитися до старших — надавати їм найпочесніше місце, систематично відвідувати; писати листи, вітати зі святами, днем народження, а звичайна щоденна увага до них — обов'язок кожної дитини.

Центральне місце у виховній системі Василя Сухомлинського справедливо посідало виховання гуманності, процес становлення якої, як і інших цінностей, відбувається за такими закономірностями:

• по-перше, знання мають перерости у звичку, а звичка, поступившись власними інтересами, стати традицією;
• по-друге, звички повинні бути підкріплені емоційною оцінкою, переживанням власних вчинків;
• по-третє, має бути відповідність між принципами і вчинками.

Проблемі виховання дитини в сім’ї надавав особливого значення і такий великий педагог, Костянтин Дмитрович Ушинський. Багато прикрих помилок і педагогічних вад у сімейному вихованні буває саме тому, що батьки не завжди ознайомлені з тим педагогічним мінімумом, яким повинен оволодіти кожен, хто взявся за таку відповідальну справу, як виховання підростаючого покоління.

Педагоги всіх епох підкреслювали виняткове значення для виховання дітей особистого прикладу батьків. Ця думка червоною ниткою проходить у вченні про сімейне виховання, яке залишив К. Д. Ушинський. Особливо високо він підносив виховну роль матері, вбачаючи в ній виховательку не тільки своїх дітей, а й всього суспільства.

Педагогічну грамотність батьків, їх мистецтво виховувати дитину К. Д. Ушинський вважав необхідними складовими сімейного виховання.

"Звідси його високі вимоги до суспільства, школи, сім’ї, до всього того оточення, в якому розвиваються життєві сили дитини, до педагогічної грамотності батьків…".

Головного значення К. Д. Ушинський надавав моральному вихованню підростаючого покоління в сім’ї. Виховання моральної поведінки, на думку педагога, більш важливе, ніж розвиток інтелекту. "Ми сміливо висловлюємо переконання, що моральний вплив становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розумовий взагалі".

Освіта сама по собі ще не робить людину моральною. Стати людиною моральною допоможе спеціальне цілеспрямоване виховання. Батькам треба пам’ятати, що тільки моральна людина може вважатися повноцінним членом суспільства.

Мати, батько, бабуся, дідусь були для дитини трудової сім'ї її головними вихователями. К. Д. Ушинський відзначав природну талановитість цих народних педагогів. "Мораль полягає не в словах, а в самому житті сім'ї, що охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в її душу".

Стан моральності всієї сім'ї залежить від моральності жінки. В країні, де моральність жінки зіпсована, сім'я також псується і сімейні зв'язки швидко розпадаються.

Видатний прогресивний німецький педагог Дістервег відзначив, що у батьківському домашньому вихованні бракує серйозності, а тому і в дітей нема поваги та пошани до батьків. Діти поводяться з батьками як з рівними собі. У багатьох сім'ях все життя крутиться навколо дорогих синочків та любих донечок. "Без пошани до батьків нема пошани до людей, нема пошани до народу".

Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками — перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя — найважливіша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.

Сухомлинський В. О. вважав за необхідне формувати почуття вдячності людям, яку теж необхідно формувати у сім’ї: "Чи почуває дитина, що блага її життя" – наслідок великої праці батьків, турботи багатьох "не рідних", але люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати на світі. Адже часто їй на думку це не спадає!".

Через формування поваги до родини можливо закласти "код" високої моральності людини на все життя, створюючи досвід моральної поведінки, імунітет до всіляких негараздів та спокус.

Здавна авторитет в українській родині мав не лише батько як захисник дитини, взірець мужності і досконалості, а й мати яка виступала берегинею оселі, носієм любові і гуманності ("Чоловік у сім’ї – голова, а жінка – душа", "Без господаря двір плаче – а без господині – хата").

Слово батьків теж мало незаперечний авторитет ("батьківське слово на вітер не мовиться") навіть для дорослих вже дітей. Доказ цього – всі звичаї українців.

Таким чином батьки повинні самі розвивати в собі доброчинні цінності, власними вчинками формувати те, що хотіли б бачити в своїх дітях. Адже в народі завжди по батьках судили про дітей: "Яблуко від яблуньки далеко не котиться", "Яка хата - такий тин, який батько - такий син", "Який кущ, така хворостина, який батько, така й дитина".

В українській родинній культурі був досить поширений звичай розв’язання ситуацій зіткнення інтересів старшого і молодшого поколінь на користь вшанування батьківських.

Згідно зі звичаєм українців, батьки на старість ніколи не лишалися самотніми. Зазвичай, батьки залишали біля себе найслухнянішого сина, і це для молодої особи вважалося і почесно, і вигідно матеріально.

Проявами поваги до батьків, старших у сім’ї – дідуся, бабусі було шанобливе ставлення до родовідних традицій, відображене у поминальних обрядах українців ("Зелені діди", "Осінні діди", "Вечеря для дідів"). У передачі з покоління в покоління родинних реліквій, у глибокій шані до предків із вимогою обов’язкового ретроспективного знання кожним українцем свого родоводу не менш як до сьомого коліна тощо.

Одним із шляхів морального виховання дітей була спільна трапеза сім’ї. Тут власне своєю поведінкою надавали дітям приклад взаємної любові, поваги, розуміння, чистоти взаємин. Такі родинні стосунки були для дітей не лише джерелом задоволення і втіхи, а й великою виховною силою.

Утвердженню поваги до батьків сприяли і традиційні словесні формули – вітання, звертання, прощання, перепрошування. Традиційне звертання до батьків у пошанованій множині на "Ви", яке мало місце в колишній українській сім’ї, підносило і возвеличувало батьків в очах дітей. Порушити пошанований канон навіть у гніві роздратування було неможливо і було великою образою честі й гідності батька й матері. На наш погляд, ці усталені норми поведінки під час спілкування мають право на своє існування і зараз.

Усім відомо, що дитина любить свою родину. Прийнято вважати, що це почуття притаманне дитині від народження і немає потреби його розвивати. Але якщо дитина у перші роки свого життя не набуде досвіду піклування про найрідніших людей, навряд чи вона виросте чуйною та уважною.

У дошкільному дитинстві закладаються основи характеру дитини, її морального обличчя, формується ставлення до людей, до навколишнього світу. Тому, дуже важливо в цей період виховати в дитині почуття любові і поваги до батьків і всіх членів родини, почуття гордості за них. Потрібно, спираючись на дитячу любов до членів сім’ї, вчити дитину піклуватися про них, допомагати їм, поважати їх.

Упродовж останнього століття суспільні перетворення змінили й сім’ю. Вона стала нуклеарною (батьки і діти). Кількість дітей рік у рік зменшується і тісні у минулому родинні зв’язки стають нестійкими.

Особливу роль у вихованні у дітей поваги до батьків відіграє приклад самих батьків. Це виявляється, насамперед, у ставленні батьків до дітей, в основі якого – повага до їхньої особистості, гідності і честі.

Зміст, методи та форми виховання дітей в сім’ї залежать від загальної культури батьків. Нерідко сімейне виховання має довільний характер, здійснюється без чіткої системи. Тому діти однієї групи можуть істотно відрізнятися між собою за загальним розвитком та рівнем вихованості.

Саме в дошкільному віці, коли дитина найбільш сприятлива до наслідування, найлегше впливатиме на формування її моральних звичок. Для цього дорослим потрібно наочно, в доступній формі показувати наслідки "доброї" та "поганої" поведінки.

Нині виникла потреба підняти культуру сімейного виховання і водночас збагатити можливості формування досвіду моральної поведінки дошкільників.

Педагоги дошкільного закладу мають допомогти батькам набути знань та навичок впливу на дітей. Для цього є багато варіативних форм роботи з сім’єю. Наприклад, відвідування педагогами дошкільного закладу сім’ї. Ближче познайомившись із родиною, стосунками між її членами, можна налаштувати довірливі взаємини, надати цілеспрямовані консультації, провести педагогічні бесіди, метою яких буде корекція виховних впливів.

Проводячи батьківські збори в групі, необхідно вивчити проблеми, досвід сімейного виховання, надати поради, щоб діти навчилися творити добро, бути вдячними. Так, наприклад, одним з основних засобів формування у дитини звичок віддячувати людям добром буде залучення дитини до суспільно-корисної праці. Можна запропонувати батькам прийняти участь у ремонті меблів, озелененні дитячого садка, влаштувати конкурси: "Іграшки своїми руками", "Полікуємо книжки" та ін.. Цікавими будуть й практичні вправи для батьків, тренінги, під час яких вони вправлятимуться в шанобливому ставленні один до одного, умінні вчасно підтримати, сказати комплімент, допомогти один одному.

Можна пропонувати й використання традиційних форм роботи з сім’єю – папок-пересувок, ширми з фотокартками на тему "Життя нашої групи", "Тато, мама і я – спортивна сім’я" та ін., бо мами та татусі цікавляться чим же займається дитина в дитячому садку.

На батьківських зборах, тематику яких необхідно визначити шляхом анкетування членів родини, можливо використовувати обговорення різних педагогічних ситуацій, практичні покази, де батьки можуть побачити вже наявні навички дітей, методи виховного впливу.

Сьогодення вимагає також індивідуалізації різних форм роботи з батьками. Спеціально організовані індивідуальні консультації для батьків сприяють розширенню знань, вмінь виховної діяльності. Проводити такі консультації треба тактовно, просто, відверто, щоб батьки відчули, що педагог зацікавлений у кращому вихованні їх дитини, а не зверхньо повчає.

Приязні стосунки між батьками і вихователями, взаємна довіра і повага формуються у коротких розмовах щодня. Матері та батькові треба розповідати, як розвивається їхня дитина, допомагати розкрити їх здібності, інтереси, запити. З іншого боку, педагоги мають удосконалювати методи, прийоми, форми роботи з дошкільниками по формуванню уваги, довіри, лагідного ставлення до власних батьків, сприяти зростанню батьківського авторитету. Є різні форми роботи, але, враховуючи емоційність дошкільників, пропонуємо використовувати казки. "Серце людини все зіткане з її людських ставлень до інших людей: те, чого вона варта, цілком визначається тим, яких людських взаємин вона прагне, яке ставлення до людей, до іншої людини вона здатна встановлювати".

Діти дуже люблять казки, співпереживають казковим героям, казкові події часто відбуваються в сім’ї. Казка дає дітям змогу усвідомити, що матір готова віддати все, що у неї є, заради щастя своїх дітей. Казки вчать їх розуміти значущість допомоги родини, уважного ставлення до рідних, допомагають їм усвідомити, що недобрі, неслухняні діти обов’язково і заслужено отримають покарання. Деякі казки ("Морозко", "Дванадцять місяців", "Попелюшка") викликають у малюків співчуття до дітей-сиріт, дають змогу зрозуміти, як важко і гірко залишитися без матері.

Використання запрошення батьків на заняття, коли вони розповідають дітям про свою роботу, не тільки збагачують знання дітей про різні професії, а й формують повагу до батьків, гордість за те, що вони виконують таку потрібну людям роботу, підвищують авторитет їх в очах власних дітей. Потім діти будуть використовувати ці знання в ігровій, зображувальній діяльності, а головне – навчаться шанувати працю рідних, навчаться працелюбності, потребі допомагати близьким людям.

Для поповнення словникового запасу дітей ніжними, лагідними словами про рідних можна провести з дітьми ігри: "Ланцюжок компліментів", "Скажи пестливо". Добре буде й пропозиція дитині намалювати портрет мами, тата, розповісти про них, вивчити пісні, вірші, подарувати рідним власноруч виготовлені дарунки.

Завдяки ранковим тематичним бесідам "Кожна дитина хоче мати гарну родину", "Тепло рідного дому" можна навчити дітей способам виявляти любов до близьких людей, допомогти усвідомити, що дорослі повсякчасно про них дбають, створюють умови для гарного життя, допомагають.

Ефективною є проектна діяльність, до якої можливо залучати й батьків. Поряд із традиційними прийомами, такими як: екскурсії, етичні бесіди, цікаві зустрічі, заняття, ігри соціальної тематики, читання художньої літератури необхідно використовувати: складання родоводу, ознайомлення з родинними традиціями, реліквіями.

Адже, як тлумачить українська народна мудрість: "Хороші діти – спокійна старість, лихі діти – старість перетворюється на пекло". А батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей: сімейні стосунки, побудовані на любові та розумній вимогливості батька й матері, самі стають величезною виховною силою.

Отже, дружні стосунки між членами сім'ї, доброзичлива атмосфера, злагода, взаємоповага, любов і поступливість батьків у ставленні одне до одного — головна сила виховного впливу на дитину. "Сім'я — це те первісне середовище, де людина повинна вчитися творити добро. Сім'я щодня, щогодини, — стверджує В. О. Сухомлинський, — доторкається до духовного життя дитини; дитячий садок і школа не можуть обійтися без сім'ї".

Тому моральна культура дитини в стінах дошкільного навчального закладу в багатьох відношеннях є плодами тих квіток, які квітнуть у сім'ї.

Список використаних джерел

1. Артемова Л. В. Вчися граючись. /Л. В. Артемова. – К.: Томіріс, 1995 р. – 111 с.
2. Артемова Л. В. Моральне виховання дошкільників. /Л. В. Артемова. – К., 1974. – с. 5 – 6.
3. Артемова Л. В. Театр і гра. /Л. В. Артемова. – К.: Томіріс, 2002. – с. 290.
4. Ващенко Г. Виховний ідеал. /Г. Ващенко. – Полтава, 1994. – Т. 1. - с. 51 – 54.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. – 1140 с.
6. Воспитание детей в игре: [учеб. пособие] / А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. – М.: Просвещение, 1983. – с. 10.
7. Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников /А. М. Виноградовой. – М.: Просвещение, 1989. – 96 с.
8. Выготский Л. С. Игра и её значение в психологической жизни ребёнка // Вопросы психологии. /Л. С. Выготский. – 2000. - № 6. – с. 44.
9. Гурбич Л. Играйте с детьми /Л. Гурбич // Дитячий садочок. – 2000. - № 61. – с. 8.
10. Русова С. Вибрані педагогічні твори: У 2-х кн. Кн. 1. – Стаття "Теорія і практика дошкільного виховання". /С. Русова. – К.: Либідь, 1987. – 272 с.).
11. Тогузова Л. И. Нравственное воспитание: перемены должны иметь фундамент /Л. И. Тогузова // "Психолог в детском саду". – 2004. - № 2. – С. 117 – 123.