Формування полікультурної компетентності учнів на уроках літератури

Бачити, відчувати, виражати - у цьому все мистецтво…
Брати Конкури

Змінилися часи, міняються суспільні умови - повинна мінятися й методика навчання майбутніх громадян, їхня підготовка до життя. Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до самореалізації на основі об'єктивної самооцінки. Головна задача сучасної школи - розкриття потенціальних можливостей і здібностей учнів та підготовка маленької людини до життя. Отже, метою вчителя стає формування ключових компетенцій учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, так як саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливість орієнтуватися у сучасному суспільстві.

Сьогодні, коли на часі питання про множення й поглиблення зв'язків України зі світовою спільнотою, надзвичайно актуальним є порівняння літературних творів української та зарубіжної літератур. Це дає можливість показати учням те, що об'єднує різні народи, й те, що свідчить про самобутність нації. Таким чином, головне завдання полікультурної компетентності є формування поваги до традицій, звичаїв, історії України; ствердження гуманістичної моралі та формування загальнолюдських цінностей; формування толерантного ставлення до культур та традицій інших народів; на основі оволодіння досягненнями національної культури стимулювати прийняття та розуміння інших культур.

Щоб учні усвідомили єдність світового літературного процесу,самобутності його складових, необхідно вчити школярів виявляти літературні аналогії, визначати спільне та відмінне у творах, знаходити їхні оригінальні риси.

Широкі можливості для вирішення цієї проблеми дає взаємозалежне вивчення української, зарубіжної літератур, зокрема, введення в шкільну практику елементів історико-типологічного й історико-генетичного зіставлення. Щоб учні змогли засвоїти думку про єдиний закономірний розвиток цілих художніх систем і про художню взаємозумовленість світового літературного процесу в цілому. Необхідно ще в 5-9 класах дати учням початкові поняття про:

• спорідненість українських казок з казками народів світу (народні казки «Про правду і кривду», «Мудра дівчина»-«Пані Метелиця»Братів Грім, «Розумна жінка»);
• типологічний зв'язок (балада Т.Г.Шевченка «Тополя» - балада Й.В.Ґете «Вільшаний король»);
• запозиченість (Л.Глібов "Вовк і ягня" - І. Крилов «Вовк і ягня», Езоп).

Треба вчити дітей умінню встановлювати аналогії на рівні мікроструктури, тобто окремих компонентів твору, а саме:

• типи;
• ідеї;
• проблеми;
• сюжети, композиції;
• образні системи;
• характер тропів.

Особливу увагу необхідно приділяти принципу пріоритету загальнолюдських цінностей. Доцільно пропонувати школярам завдання, мета яких - наблизити їх до засвоєння не тільки подібності творів, але і близькості світогляду різних народів. Так, у 5 класі при розгляді усної народної творчості і казок необхідно звернути увага учнів на спільність тем, ідей, мотивів, сюжетів, подібність образів у міжнаціональних творах. Завершуючи вивчення теми, можна запропонувати питання "Що поєднує різні народи?". У процесі роботи над вивченням тематичного розділу вчитель, на мою думку, повинен працювати над формуванням в учнів уміння виділяти загальнолюдське у творах. Тоді на підсумковому занятті школярі зможуть назвати поняття, що свідчать про міцну єдність людей на всій Землі, а саме:

• загальні думки;
• загальні переконання;
• загальні прагнення;
• загальні погляди;
• загальні цінності.

Вважаю, що в середніх класах необхідно звернути увага учнів насамперед на особливість змісту національної специфіки. Основними елементами змісту, що вказує на національну специфіку творів, є:

1. Екзотизми (назва національних реалій визначеного народу, що у будь-якому перекладі залишаються незмінними) – це:

• ознаки соціального стану: дворянин, буржуа, козак;
• професії: ямщик, рикша;
• посади: цар, міністр, падишах, хан;
• чини: капрал, таємний радник, урядник;
• назва мір довжини чи ваги: ярд, аршин;
• назва грошей: ліра, долар, гривня;
• назва свят, традицій, ігор, танців: гопак, карнавал;
• назва різних предметів матеріальної культури: одягу (кожух, сюртук, черкеска,), блюд (борщ, плов); музичних інструментів (кобза, гуслі, волинка); будівель (хата, терем, сакля) тощо.

2. Власні імена і назви. У кожного народу є розповсюджені власні імена (Грицько - в українців, Іван - у росіян, Джек - в англійців). На національну специфіку можуть вказувати і географічні назви.

3. Події національної історії, специфічно-національні заняття, звичаї, традиції, погляди.

Наприклад, в українському фольклорі - навали татаро-монгол, у Франції - похід Карла Великого в Іспанію.

4. Опис національних особливостей зовнішності. На приналежність до тієї чи іншої нації можуть указувати риси обличчя (в українців - чорні очі, чорні брови, у росіян - коса), одяг (в українців - шаровари, ,у росіян-сарафан, у шотландців - спідниця).

5. Предмети й образи - символи. Символом гостинності в українців і росіян є хліб-сіль, у французів хліб-вино, в узбеків хліб-чай.

Найбільш яскрава національна специфіка творів розкривається через стилістичну лексику. У ході навчання важливу роль необхідно відводити словниковій роботі, зокрема окремим її видам, як:

• пояснення незнайомих слів;
• пошук слів, що вказують на національну специфіку;
• співвідношення національних назв загальних чи окремих реалій.

Доцільно звертати увагу школярів на екзотизми, як вони розуміють їхній зміст. Наприклад:

• Який національний інструмент звучить у творі?
• Які танці і пісні виконують герої твору?
• У що вони одягнені?
• Використовуючи попередні відповіді, відповісти, твір якого народу ми прочитали, доведіть це.

Можна дати завдання: простежити, як у різних народів називається глава держави. Співвідносячи назви (цар, хан, султан, король, падишах, імператор), учні побачать не тільки їхню різноманітність, але і можуть прийти до висновку, що наявність таких слів підказує, де народився цей твір. Так, наприклад, при вивченні у 8 класі лірики Лесі Украінки можна використовувати засоби образотворчого мистецтва, музики, імена великих художників, поетів, музикантів: ліричні поезії Ф. Петрарки, М.Лермонтова, мариністичний живопис І.Айвазовського, музику Ф.Шопена, П.Чайковського.

Справа, зрозуміло, не в кількості (їх може бути і більше), а в тім, щоб змусити серце учня забитися прискорено від гордості за вітчизняну культуру, історію. Пишаючись своєю культурою, людина буде поважати і чужу, інший народ, тобто він буде щирим громадянином Землі.

Важлива роль у формуванні світової культури належить Біблії. Прекрасні її сторінки присвячені філософствуванню , повчанню, любові. Без конкретних біблійних текстів навряд чи можна проаналізувати «Ісая. Глава 35», Т.Шевченка, поему «Мойсей» І.Франка тощо. Твори Т.Шевченка на теми Старого й Нового Заповітів є цілою епохою в освоєнні Біблії українськими митцями.

Роботу з літературними творами, з позиції компаративності, можна проводити поетапно.

1. Ознайомлення з текстом (емоційне сприйняття, зіставлення з особистим досвідом).

2. Осмислення естетично-пізнавальної інформації (через зіставлення з іншими відомими творами).

3. Літературний аналіз: визначення теми, ідеї і композиції (на основі зіставлення в рамках жанру).

4. Установлення міжпредметних зв'язків, насамперед для деталізації композиційної структури.

5. Культурологічний етап вивчення твору.

Форми і методи проведення уроків літератури побудовані на інтерактивних методиках, технологіях розвивального навчання.

Отже, з усього сказаного можна зробити висновок, що викладання літератури — це специфічна галузь творчої педагогічної діяльності, яка спонукає вчителя до нестандартного художньо-педагогічного мислення. Учитель повинен зрозуміти, усвідомити свою роль у житті нашої держави і в житті своїх учнів, систематизувати все надбане, відкрите в щоденній копіткій праці, здійснити крок на шляху опанування таких педагогічних технологій, які б допомогли вчителю зробити процес навчання цікавим, різноманітним, ефективним, демократичним.