За методиста замовлю слово…

Здавалось би, що такого незрозумілого є в понятті "методист". Саме слово промовляє за себе. Методист – фахівець з методики. А що таке методика? Якщо в загальному – то це сукупність методів навчання чи певної діяльності. Саме так тлумачать поняття "методист" і "методика" словники. І в цьому тлумаченні вже припускається на голову вищий рівень компетентності методиста від інших працівників тієї ж галузі, області, напрямку діяльності, а також – супутні якості: широкий кругозір, ерудованість, логічне та аналітичне мислення, вміння бачити перспективу, комунікабельність, креативність і, що особливо важливо, грамотність. В освіті давно побутує неофіційне визначення поняття "методист" як "учитель вчителів".

Але… професіоналізм методистів полягає не в збереженні образу "всезнаючого та всевміючого" дилетанта, а в умінні надати ефективну допомогу. Що ж ми спостерігаємо в дійсності? А в дійсності маємо дві абсолютно протилежні крайності. Перша крайність – неправильне розуміння і застосування "вищості" методиста.

Стояти на голову вище за фаховою компетентністю зовсім не означає вищість за статусом чи вищість ієрархічну. Це те саме, що і в системі "педагог-учень" педагог у реальності і в основному стоїть над учнем. Хоч скільки ми не говоримо про "суб’єкт-суб’єктні" стосунки, учень у сьогоднішній системі навчання є все ж об’єктом. І скільки ми не говоримо про співпрацю педагога та учня, авторитаризм у цих стосунках усе ж переважає. Навіть якщо педагог усією душею сприймає, наприклад, гуманну педагогіку, залюбки відвідує семінари Шалви Амонашвілі, намагається в практичній діяльності слідувати своїм переконанням, його "потуги" виявляються надто слабкими, щоб зламати стереотип. А одним розчерком пера, наказом керівника чи й навіть міністра систему не зміниш.

Гуманна педагогіка авторитарним методом не насаджується. Така закономірність проглядається і в стосунках "методист-педагог". Якимсь чином утвердилося в нашій свідомості уявлення про методиста як про адміністратора. Більше того, це уявлення закріпилося і в документах, які регулюють нашу діяльність. Методисту надані функції контролю та інспектування, що характерне для управлінських посад.

Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, методист дбає про методичне забезпечення навчального процесу, навчає педагогів ефективним методам навчання і виховання, виявляє й популяризує передовий досвід педагогів навчального закладу, а з другого – контролює та оцінює педагога, тобто самого себе або ж результати своєї роботи. Цей парадокс найкраще демонструє процедура атестації.

Друга крайність – абсолютне нерозуміння істинної ролі методиста в навчально-виховному процесі, нівелювання отієї його внутрішньої вищості, перетворення методиста у "старшого, куди пошлють", нерозуміння значення методичного фундаменту в освітній діяльності. І це нерозуміння йде від "верху" до "низу". Саме тому ми маємо сьогодні прикру ситуацію, коли методист, навчаючи самих педагогів, за існуючими нормативними документами не вважається педагогом.

Методист, маючи цілу купу часто ніяк не обґрунтованих обов’язків, не має права на достойну його праці зарплатню. Більше того, маючи таку ж саму ставку, як викладач, він позбавлений пільг, які має той же викладач. А в розробників Положення про атестацію навіть не знайшлося звання для хорошого методиста.

Педагогічне звання з прикладкою "методист" заслуговують викладачі, вихователі, керівники гуртків, бібліотекарі, тренери, практичні психологи, педагоги-організатори, а методисти, які методично спрямовують ці категорії працівників освіти до педзвання, залишаються на узбіччі. Чи це не парадокс?

Треба сказати, що такі парадоксальні ситуації зростили й методистів двох умовних категорій: "методист-начальник" і "методист, який самовіддано розчиняється в педагогові". Перший знаходить вигоду в першій крайності, а другий вважає "своїм хрестом" другу крайність. Та оскільки в природі, в різного роду класифікаціях, рідко зустрічаються типи "в чистому вигляді", то й тут більшість методистів – "змішаного" типу. Пояснюється це просто – методист змушений виконувати свої посадові інструкції і бути адміністратором, але й має бути "головним педагогом" за професією, за покликанням і за переконанням. Тепер напрошується питання: "Методист – це професія чи посада?".

Що посада – це точно. А ось щодо професії… Спробуємо проаналізувати те, "що маємо". Якщо це спеціальність, то чи готують вузи таких фахівців? Невеличке дослідження – і ось результат: готують методистів дошкільної освіти, зрідка – методистів виховної роботи (в основному в позашкільних закладах), фахівців бібліотечної справи, під якими маються на увазі й методисти. І все. А те, що є, - теж у дуже рідкісних випадках. І це проблема не тільки України.

Ольга Козлова у статті "Тяжка ти, шапко методиста" наводить висновок відомого у свій час бібліотекознавця Б. М. Бачалдіна: "Насторожує неприйняття, а може, й нерозуміння природи й характеру науково-методичної служби". Саме через це нерозуміння в економічно та фінансово важкі періоди під скорочення потрапляють у першу чергу методисти, які не зрозуміло який мають статус – ні педагоги, ні управлінці. Балансуючи "між небом і землею", вони й стають першими претендентами "на виліт".

Далі дослідниця описує ситуацію в освіті. "В освіті розвиток муніципальної методичної служби стримує ряд причин, які виявив Е. М. Нікітін, ректор Академії підвищення кваліфікації і перепідготовки працівників освіти (Росії – авт..)". Ось ці причини:

• відсутність базової професійної підготовки кадрів методистів у вузах; в діючих державних освітніх стандартах не передбачена підготовка вчителя до методичної роботи; нема спеціальності "методист", є тільки посада з такою назвою;
• при відсутності державної атестаційної служби, в т. ч. й на муніципальному рівні, методичній службі на місцях вводиться в обов’язок атестація освітніх закладів, керівних і педагогічних кадрів (при цьому відбувається, так би мовити, "змішання жанрів", оскільки атестація та акредитація передбачають адміністративний контроль, тоді як методична робота – дружню професійну допомогу й підтримку);
• інспекторсько-методичні відділи в структурі органів управління освітою створені в результаті механічного злиття штатів інспекторів і методистів і, відповідно, їх функціональних обов’язків, що, на жаль, не завжди покращує професійне самопочуття педагога; скорочення апарату муніципальних органів управління відбувається нерідко за рахунок методичних служб;
• зарплата методистів прирівняна до зарплати педагогів, що значно менше заробітку спеціалістів муніципальних органів управління освітою, в той час, як умови праці методистів – не з кращих; в результаті – виникають труднощі в залученні до методичної роботи висококваліфікованих спеціалістів, кращих педагогів-практиків, науковців;
• матеріальна база, як правило, є дуже слабкою; більшість методичних служб через фінансові труднощі не мають засобів для інформаційної діяльності, передплати, придбання необхідної літератури, сучасної апаратури, відеотехніки, комп’ютерів, розмножувальної техніки, а то й елементарних канцтоварів;
• відсутність коштів на відрядження, пов’язані з підвищенням кваліфікації педагогів, призводять до зривів курсової підготовки, семінарів, конференцій, розірвання договорів з науковими керівниками експериментальної роботи.

Погодьтесь, що такі висновки може зробити кожен із нас. Вони – у всіх на виду, у всіх на устах. Та "віз і нині там". Тим часом педагоги загальноосвітніх навчальних закладів б’ються, як риба об лід, під градом чи під зливою постійних змін, реформ, новацій, різноманіття технологій, рекомендацій і вказівок. Сьогодні кожен педагог потребує "методичного вчителя" на місці, бо один методист з певного напрямку на весь район не в силі методично забезпечити діяльність сотень педагогів.

Таким чином школа випала з методичної обойми і маємо через те методичний хаос (особливо потерпають сільські школи). В таких умовах важко виробити систему. Тому праця педагога організовується спонтанно – за тими вказівками, які надходять згори. А ті вказівки часто суперечать одні одним, бо мають не одне методичне джерело, а багато на різних рівнях.

Вищі навчальні заклади, навпаки, б’ють рекорди за кількістю методистів: кожна спеціальність має свого. Але чим вони займаються на посаді методиста? Дослідивши посадові обов’язки, робимо висновок, що про методику в них нема й мови. Методист у вузі – звичайнісінький адміністратор. Якщо у вищій освіті нема розуміння значення та ролі методології, методиста в навчальній діяльності закладу, то не варто й сподіватися, що вища школа прийде до переконання необхідності професійної підготовки методиста. Хоч, правда, можна зустріти в рекламних проспектах окремих вишів серед переліку посад, за якими може працювати випускник, і посаду "методист". Ось, наприклад, один із вищих технічних навчальних закладів, який готує інженера-педагога, запевняє абітурієнтів, що випускник цієї спеціальності може працювати… В переліку дається з десяток можливих посад, але, що цікаво, першою названа посада методиста. Ще цікавіше стає, чи дає цей вуз майбутньому інженерові-педагогу методичну підготовку. На жаль, у списку дисциплін нічого близького до методики нема.

На правах автора статті в цьому аналізі навмисне обійшла систему професійно-технічної освіти. Справа в тому, що тільки в системі ПТО в кожному навчальному закладі працює методист (або й кілька методистів), який справді дбає про методичне забезпечення навчально-виробничого та виховного процесів. Так, за традицією, він виконує й управлінські функції, і функції, що належать до обов’язків працівників інших посад, але основною для нього є все ж методична робота в істинному значенні цього слова. Більше того, методист ПТНЗ не "спеціалізується" по одній професії чи предмету, а повинен достатньо орієнтуватися в методології навчання усім предметам і професіям, які пропонує навчальний заклад.

Методист уважно відстежує актуальні тенденції в галузі, є "надчутливим барометром" інновацій. Методист акумулює і генерує нові ідеї, ініціативи, які сприяють удосконаленню навчально-виробничого та виховного процесів у навчальному закладі. Методист виявляє й по крупинках визбирує кращий досвід педагогів, який дає позитивний результат, і поширює його в колективі та за його межами.

При цьому в досвіді має чітко виступати на перший план саме та родзинка, яка притаманна його автору. Треба вміти побачити ту родзинку в діяльності педагога. Буває так, що спущена зверху інноваційна методика чи технологія давно використовується викладачем, тільки її суть захована під старим одягом. "Оновити гардероб" технології чи методики й подати її як досвід саме цього педагога – справа за методистом. А грамотний, аргументований аналіз та опис досвіду робить честь і педагогу, і методисту, і навчальному закладу.

Отже, методист – "мозок" інженерно-педагогічного колективу. Це повинно стати головним критерієм при призначенні людини на посаду методиста. Крім того, методист має бачити перспективу навчального закладу. Бо якщо директор сьогодні – в першу чергу чудовий менеджер і тактик, то стратегія – прерогатива методиста. Адже методична праця організовується та здійснюється з огляду саме на перспективу – тобто так, щоб випереджати час, вчасно помічати нові тенденції в педагогіці, методиці, освіті (а в системі ПТО – ще й нові виробничі технології) й завчасно перебудовувати роботу.

Тут доцільно пригадати "старе добре" поняття – наукова організація праці. Шкода, що воно залишилося в минулому разом з поняттям "ідеологічна робота". Проте ці поняття продовжують жити "в тіні". Хороший методист, який правильно розуміє своє призначення, як той бурлака, тягне на собі і те, і друге. І це в той час, коли система профтехосвіти потерпає від незаслужених та необґрунтованих закидів на кшталт: "Яка наука?! Це ж не вища школа!" Стереотип ПТНЗ як "відстійника" для, м’яко кажучи, "бідних та недалеких", на жаль, спрацьовує. І це знову ж таки йде згори.

Сьогодні "притчею во язицех" є школа і вуз. Для них – програми, конкурси, гранти тощо… Профтехосвіта ж бореться за своє місце під сонцем – тільки не за виживання, а за життя. А щоб ця боротьба давала гарні плоди, треба витягнути згадані вище поняття "з тіні" на "світло". Бо тільки тоді, коли наша робота буде науково, методично, ідеологічно продумана, обґрунтована й організована, вона дасть очікуваний ефект.

Учень ПТНЗ, який здобуває професію в такій системі, навчиться будувати і свою роботу таким чином, навчиться розвиватися і вдосконалюватися, не зупинятися на досягнутому. "Все починається в житті з малого". Саме з малого до великого має пройти шлях той, хто витягне національну економіку, індустрію, сільське господарство. А коли такий робітник, отримавши вищу освіту, приходить у ПТНЗ навчати професії інших, то йому це вдається значно краще, ніж тому, хто стає педагогом професійної освіти, пересівши зі шкільної парти відразу на вузівську лаву. Часто буває так, що учень, який приходить на перший курс ПТНЗ, обрав професію тому, що вже має певні практичні навички в цій професії. А молодий викладач спецпредметів, щоб не осоромитися перед учнями, змушений пройти додатково курси для отримання робітничого розряду.

Отже, у профтехосвіті – надзвичайно велике поле для досліджень, експериментів, як і велике поле діяльності для методиста. А ми часто-густо маємо те, що методист "розпорошується" на таку несуттєву роботу, яка лише забирає час. Найбільше "допікає" кількаповерхова звітність. З кожним роком усе звужуються періоди подачі всякого роду інформацій та звітів у різні інстанції (тих, кому ми підзвітні, стає все більше й більше). При цьому вимагається один і той же звіт подавати в різні інстанції у різних формах, що знову ж таки забирає час і внутрішні сили.

Процес "паперотворчості" до неможливого поглинає сьогодні нас, і методисти-куратори методичних центрів та кабінетів мало не опускають руки, бо важко "перелопатити" величезну кількість звітів, що поступає з навчальних закладів, систематизувати й відправити далі "по драбині". В таких умовах справді методичну роботу організовувати дуже складно. Між тим, вона не тільки організовується, а й стоїть на першому місці (висновок автора) в галузі освіти, бо, повторюсь, на жодному щаблі нашої ступеневої освіти, не поставлена так якісно методична робота, як у системі ПТО. Більше того, методисти прагнуть зростати і створюють умови для зростання інших. Саме з такою метою, наприклад, Науково-методичний центр профтехосвіти у Хмельницькій області у свій час став центром підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників, де удосконалюють свої кваліфікаційні компетенції і представники ПТНЗ інших регіонів України.

Є ще один важливий пункт щодо ствердження необхідності методичної основи в навчально-виробничому та виховному процесах навчального закладу – це методичне забезпечення роботи бібліотеки ПТНЗ. Оскільки сьогодні, в епоху інформації, бібліотека має зіграти досить таки важливу роль в розбудові освітньої галузі, то ми повинні серйозно повести мову про методику бібліотечної справи. Але це вже тема іншої статті. Єдине, що треба пам’ятати всім, хто дотичний до методичної роботи, що вона має остаточно перейти від менторсько-інспекторського стилю до рекомендаційної співпраці або ж з вертикальної в горизонтальну структуру взаємодії.

Дуже багато вимог ставить життя до методиста, до його особистісних і професійних якостей, до його компетентності. І хоч явно недооцінена його праця сьогодні, проте методист має прагнути до ідеалу. А для цього варто постійно дбати про своє самовдосконалення, щоб досягти отого ідеального образу методиста. А він – не такий уже й недосяжний, якщо любити свою справу, якщо бути не просто на посаді (як тимчасове явище), а методистом-професіоналом, методистом за покликанням (так і хочеться сказати – "за професією").

Так, "тяжка шапка методиста". Але як добре, що є серед нас такі, що несуть ту шапку з величезним задоволенням, натхненно, які зачаровані своєю роботою, як майстер-перукар зачаровується кожною зачіскою, котра робить людину красивою, акуратною, привабливою і неповторною.