Як уникати помилок у навчанні молодших школярів

Я пропоную поглянути на дидактичну і психологічну роль помилки в сучасній школі. Точніше, на те, який погляд на її роль сприяє розвитку дитини.

Традиційний підхід до помилок ускладнює процес навчання, бо заборона помилятися заважає формуванню позитивної мотивації школяра, особливо початків ця. Втім помилка може стати засобом навчання, формою допомоги дитині. На погляд психологів, людина вчиться не просто на своїх помилках, а на тих, які сама виправила. Виправлена помилка – найкращий спосіб осмислити і запам’ятати дану дію.

Тому робота над помилками має стати не просто правилом у роботі кожного вчителя, а однім із методів ефективного навчання. Часто помилка це не стільки виявлення негараздів, скільки рушійна сила в подальшому розвитку, вказівка напрямку роботи.

Виставлений за роботу чи усну відповідь бал майже нічого не говорить учневі про сильні та слабкі сторони роботи. Якщо вчитель не здійснив аналізу роботи, він не повернув учня до матеріалу, який не було засвоєно. Погано виконана робота, крім контрольної, завжди має бути перероблена, помилковий результат виправлено. Усе здійснення поточного контролю й оцінювання має привернути увагу учня до змісту його особистих дій. Це – єдиний шлях привчити дитину працювати з матеріалом, який вона не засвоїла. Причому працювати як під керівництвом учителя, так і самостійно..

Якщо вчитель доведе до свідомості дитини її помилки – він допоможе дійти критичної думки "Я допустив помилку і виправив її". І це не покарання, а допомога. Тоді помилкова дія не буде бентежити і заставляти опускати руки, а буде умовою успішного навчання. А увага з боку педагога продемонструє учневі, що в його успіхах зацікавлені, що його підтримують.

Як правило, утруднення і помилки в навчанні мають різні причини і важливо правильно їх діагностувати. Дуже добре, коли в цьому питанні на допомогу вчителю прийде психолог, який за допомогою різних методик і спілкування з даною дитиною виявить його труднощі. Вони, на думку фахівців, можуть бути викликані:

• Мовним розвитком учня
• Розумінням матеріалу
• Пам’яттю
• Впливом школи
• Навчальною працею
• Діяльністю педагогів
• Впливом родини
• Впливом класного гурту
• Загальним розвитком
• Фізичним розвитком
• Емоційним станом дитини
• Перенасиченістю навчального матеріалу багатьма елементами
• Недостатнім рівнем пізнавальної мотивації
• Дефіцитом здібностей до навчання

Важливо виявити всі ці причини і здійснювати індивідуальний підхід до вивчення дітьми матеріалу.

Важливим аспектом, що потребує уваги вчителя, є те, що утворення помилкових зв’язків в відбувається, як правило, в процесі домашніх завдань. А внаслідок повторень вони ще й закріплюються. Це значно ускладнює подальше засвоєння матеріалу. Тому потрібно навчити дітей після самостійного опрацювання й відтворення матеріалу ще раз звертатися до джерела інформації, щоб перевірити себе.

Проблемою неуспішності учнів також може бути низький рівень самооцінки та їхніх домагань. Такі учні заздалегідь налаштовані на те, що вони не зможуть опанувати той чи інший матеріал. Саме таким учням дуже потрібне попереднє діагностування їх наявних рівнів. В цьому допоможе такий вид роботи:

• Дайте учневі якесь завдання, яке стосується вивчає мого зараз матеріалу, перевірте його і віддайте дитині разом з критеріями оцінювання з такими словами: "Роботу, яку ти виконував, перевірили три вчителя. Один поставив 7 балів, другий 8, третій – 9 балів. Як ти думаєш, яку оцінку заслуговує твоя робота?". Виконайте таку вправу декілька разів на різному матеріалі, додайте матеріал спостережень і бесід, з'ясуйте рівень домагань учня. Оскільки він формується переважно на підставі самооцінки дитини, то подальша робота полягає у формуванні адекватної (або навіть завищеної) самооцінки. Саме вона є базовою складовою процесу формування мотивів учнів, зокрема пізнавальних – головних рушійних успіхів у навчанні. Успіх у виконанні тих чи інших дій здебільшого призводить до підвищення, а неуспіх – до зниження домагань. Коли учень почувається успішним школярем, він намагається виконувати складніші завдання, бути уважнішим, стараннішим. Неуспіхи мають зовсім іншу залежність.

З питанням про рівень домагань невідривно пов’язане те, як дитина оцінює себе взагалі. Психологи виділяють наступні види самооцінки:

• Стійка
• Адекватна (впевнені в собі діти)
• Неадекватна (підвищена – у самовпевнених, занижена - у невпевнених)
• Нестійка
• Завищена самооцінка може коригуватися такими видами роботи:
• Організація тимчасових невдач
• Змагання з сильнішими
• Постановка складних задач
• Неможливість порівняння з більш слабкими учнями.

Така робота необхідна, бо формування неадекватно завищеної самооцінки з молодшого шкільного віку може стати серйозною причиною невдач у більш старшому віці. Водночас слід враховувати, що нині суспільству не вистачає саме амбітних людей.

Коригування заниженого рівня самооцінки психологи радять коригувати так:

• Організація успіхів учня
• Схвальна оцінка будь-яких успіхів
• Відсутність критики не успіхів
• Неможливість змагання з товаришами (тільки з самими собою)
• Постійне підкреслення привабливих сторін зовнішності учня.

Дуже важливим є позитивне ставлення і допомога батьків дитини, особливо під час щоденної роботи школяра вдома (виконання домашніх завдань):

• Виховувати звичку виконувати домашні завдання систематично.
• Починати виконувати завдання можна вже через 1,5 - 2 години після шкільних занять. Оптимальний час — з 15.00 до 17.00.
• Привчати дитину сідати до роботи без нагадувань.
• Навчити дитину користуватися годинником. Показати, як за годинником робити перерви (10 - 15 хв) для активного відпочинку і знову сідати до роботи. Усе це дитина має виконувати незалежно від того, можете ви їй приділити увагу чи ні.
• Навчити дитину спочатку складати орієнтовний план майбутніх дій, радитися з вами та обговорювати, як виконати завдання, а потім самостійно братися до роботи.
• Навчити виділяти головне й другорядне, уміти зосередитись на головному.
• Виховувати у дитини самоконтроль, самоаналіз та самооцінювання. Найпростіший спосіб — порівняння сьогоднішнього рівня виконання з учорашнім. Акцентувати увагу навіть на незначних перемогах, щоб дитина помічала їх і намагалася досягати більших результатів.
• Не порівнювати результати навчання своєї дитини з результатами інших дітей, а тільки з її власними!
• Не забувати відзначити старанність дитини. Не створювати "хронічний дефіцит похвал" через те, що дитина одержує нижчий бал замість очікуваного високого.

Оскільки кожна людина уявляє себе переважно через призму того, як її бачить оточення, то фахівці вважають це одним із шляхів прийняття себе. Часто саме оточення (родина, клас, педагоги) винні в тому, що учень змирився із своїм становищем. Ми його таким бачимо.

Дослідження довели, що неприйняття себе призводить до утворення такої системи захисту, через яку дуже важко пробитися. Такі учні перебувають в майже постійному відчутті тривоги, яка негативно відбивається на засвоєнні знань. Їх легко розпізнати тому, що вони дуже часто перебувають у думках десь не на уроці, а поза межами школи. Такі діти часто говорять неправду – так вони захищаються від нас і намагаються зберегти своє "я", особливо діти з авторитарних родин. Повернути дитину до уроку, до сприйняття знань можна тільки зрозумівши її, навчивши долати труднощі, навчивши ставити мету. Це дуже важливо, бо звичайно діти бачать досягнення учнів, але бачать результат, а не процес.

Не маючи особистого досвіду досягнення нової для них мети, зробивши декілька невдалих спроб повторити результат успішного учня, вони часто відмовляються від подальших зусиль. Тому завдання педагога і батьків полягає в тому, щоб допомогти дитині поставити конкретну мету і визначити конкретні шляхи її досягнення. Тільки це допоможе їй усвідомити, як і чому відбуваються реальні зміни. Для цього слід навчити дитину давати собі завдання на день, на тиждень, здійснювати самоконтроль.

І нарешті – перш ніж зауважити помилки дітей, не зайве подумати про те, що помилки дітей – це й наші з вами помилки.