Мрії збуваються!

"Це неможливо" – сказав Розум.
"Це безглуздо" – зауважив Досвід.
"Це марно" – відрізала Логіка.
"Спробуй" – прошепотіла Мрія.

Невелике селище Веселинове у степовому Причорномор’ї. Запорошена вулиця упирається в залізничний насип. По уторованій в споришах сте жині біжить дівчинка і махає долонькою услід тікаючому потягу.

"Ну ось, знову замріялася", – ласкаво бурчить бабуся і перев'язує мої розбиті коліна. А мені зовсім не боляче, тому що більше всього на світі я люблю дивитися на потяги і мріяти під перестук вагонних коліс про подорожі в дальні країни. Як же можна не мріяти, коли тобі тільки п'ять років, а десь неподалік вдень і вночі поспішають пасажирські і товарні потяги?

Сердечко радісно б'ється. Я в поїзді, вперше! Місто-герой Севастополь, Батьківщина-Мати, широка набережна, білий теплохід поволі ковзає по морю, а персики такі соковиті і солодкі. Мрії збуваються!

Час летить швидко. Я вже студентка географічного факультету Криворізького педінституту. Годинами роздивляюся карти, вивчаю путівники.

"Знову замріялася, скільки можна шукати пригоди?" – сумно гойдає головою тато, а мама з тривогою поглядає на мій зібраний рюкзак. А мені зовсім не страшно, тому що більше всього на світі я люблю подорожувати і мрію своїми очима побачити і привітний Київ і сонячний Крим, і вузькі вулиці старої Риги, і казкове Закарпаття, і Молдавію з її нескінченними садами, і стада оленів на далекій Чукотці. Як же можна не мріяти, коли тобі всього вісімнадцять, і ти живеш в такій величезній країні?

Серце завмирає від щастя. Я перший раз лечу, лечу на літаку за хмарами, які ведуть у замріяний край. Урал, Сибір, Забайкалля, Далекий Схід. Зверху видно все: ось русла великих сибірських річок, які гордо несуть свої води в Льодовитий океан; ось гори Забайкалля коричневі, як шоколад, покриті смарагдом кедрів та ялин.

Не багато хто може похвалитися тим, що бували на Байкалі. Я можу! Такої краси я не бачила ніколи: яскраво-блакитне небо, золотисті хмари, сяюче дзеркало Байкалу, гірські хребти, покриті килимом кедра, стрункі модрини, чагарники голубики і ожини, струмки з холодною кришталево-чистою водою, в яких повним-повнісінько риби. Мрії збуваються!

А життя все "перегортає чарівні сторінки". Немає більше на карті тієї великої країни, в якій я виросла. Немає моєї милої, доброї бабусі, відійшла у вічність моя матуся, а дбайливого батька вже припорошила сивина. Ось вже син ділиться зі мною своїми сміливими планами - мріями, і у моїх учнів стільки цікавих ідей.

А мені зовсім не сумно, тому що більше всього на світі я люблю мріяти. Мрія рятує від сумних думок, допомагає вирватися із щоденного кола проблем і повсякденних турбот. Мрія – це кращі ліки від всіх неприємностей і образ. Я схиляю коліно перед мужністю мрійників, які відправляються в одиночне плавання в безкрайньому Океані або вивчають кістки динозаврів десь в Якутії, осягають таємниці космічної далечіні або присвячують своє життя вихованню дітей. Адже саме вони – мрійники роблять наше життя таким цікавим, багатогранним і неповторним.

***

В чому найголовніший Успіх учителя? В його учнях, у випускниках, які, навчившись мріяти, не загубились у великому світі дорослих і знайшли в ньому себе.

Не бійтеся мріяти самі! Навчіть мріяти дітей! Мрії збуваються! Головне – обрати собі мрію, все інше додасться.