Розвиток уяви та спостережливості на уроках української літератури

Розвиток уяви та спостережливості учнів на сучасному етапі школа має приділяти багато уваги внутрішнім процесам навчання. Візьмемо викладання літератури. Трапляється, що словесники задовольняються зовнішнім виявленням знань учнів і не вникають, як вони пережили твір, чи сприйняли його, що взяли д ля себе. Часто учень, емоційно не переживши твору, у своїх відповідях керується лише його загальною ідеєю, не усвідомлюючи логіки образів і картин життя, змальованих автором. Інколи він добросовісно прочитав твір, але не побачив, не відчув у ньому того, що прагнув утвердити письменник. "Справжнє читання — це співпереживання. Тільки за цієї умови вивчення художнього твору стає ідейним переконанням, бо найтонші і найживотворніші корінці переживань — почуття".

В основі сприймання художнього твору лежить співпереживання з його героями, яке можливе тільки тоді, коли учень яскраво, в деталях уявлятиме прочитане. Так ми підійшли до уяви. Творча уява потрібна всім: робітникам і поетам, хліборобам і науковцям. Адже художній твір, якась деталь, винахід вченого перед тим, як бути втіленими в життя, народжуються в уяві.

Особлива роль уяви в літературі. М. Горький підкреслював, що мистецтво словесної творчості, творення характерів і типів вимагає уяви, догадки, "вигадки".

Творча уява, тобто здатність створювати нові образи й картини, передбачати й домислювати події, потрібна не тільки письменникові, а й читачеві.

Хочемо поділитись думками про розвиток спостережливості і творчої уяви учнів у процесі аналізу літературного твору в старших класах.

Насамперед коротко спинимось на вихідних принципах аналізу літературного твору, які відкривають широкі можливості для активізації й розвитку тих психічних процесів, що становлять основу навчальної діяльності учнів.

Освоєння літературного твору включає насамперед безпосереднє чуттєве ознайомлення з ним. Переживання прочитаного, нагромадження вражень, емоцій, симпатій, антипатій, спостережень — це сприймання твору серцем. В. Бєлінський неодноразово зазначав, що художній твір спочатку сприймають серцем, а тоді розумом.

Весь цей чуттєвий, емоційний матеріал осмислюється, систематизується, узагальнюється під час подальшого вивчення (пізнання) твору. Нас цікавить перший етап естетичного освоєння тексту, бо саме тут процеси спостереження, уяви є провідними. Їх активність на цьому етапі залежить від методів і прийомів роботи вчителя на уроці.

У викладанні літератури, особливо під час вивчення великих епічних творів, недостатньо уваги приділяється чуттєвому освоєнню твору. Цим обмежується розвиток уяви і спостережливості учнів. Спираючись лише на враження дітей від самостійного читання, вчитель відразу ж переходить до характеристики образів та узагальнень, до чисто інтелектуального осмислення матеріалу.

Тим часом враження учнів від прочитаного бувають неоднорідні, часто поверхові, такі, що не можуть стати емоційною основою для аналітико-синтетичної роботи над твором. Обмежуватись ними — значить збіднювати психологічний процес вивчення літератури. Тому, крім самостійного читання, потрібна ще колективна творча робота над текстом, яка покликана допомогти учням пережити твір, поглибити почуття І враження від нього.

Розповідаючи, наприклад, історію написання повісті "Fata morgana", вчитель має прагнути не тільки глибоко розкрити життєву основу твору, а й викликати живий інтерес до нього, психологічно настроїти старшокласників на заглиблення в повість. Цього можна домогтися вдалим використанням відповідного матеріалу. Приміром, учнів хвилює акт судового слідства над учасниками самосуду в с. Вихвостові Чернігівської губернії, уривки якого читає вчитель.

Отже, картина кривавої розправи в кінці повісті взята з життя. У 1905 р. справді загинули від кривавих куркульських рук бідняки, тільки прізвища в них були інші.

Розвитку уяви і спостережливості учнів, як і глибшому розкриттю ідейно-тематичного змісту твору, його зв'язків із життям, сприяють проблемні методи аналізу. Один із них — читання окремих найбільш вагомих місць — процес високої інтелектуальної напруги, покликаний донести до свідомості учнів ідейно-естетичний та філософський підтекст твору. Воно застосовується після того, коли закінчено етап чуттєво-емоційного освоєння змісту.

Покажемо, як використовують на практиці вчителі цей прийом.

Під час первинного ознайомлення із змістом "Лісової пісні" Лесі Українки учнів захоплює насамперед загальний романтичний пафос драми-феєрії, зворушлива історія трагічного кохання Лукаша і Мавки. Щоб не порушити першого емоційного враження, заглиблюватись у проблематику твору треба обережно. Лише після того, як учні переживуть драму, проймуться її пафосом, можна переходити до глибшого усвідомлення ідейного змісту твору, до читання-розгляду окремих уривків, наприклад, таких:

1. Перша розмова Мавки з Лісовиком. Характеристика життя людей, яку дає Лісовик, сповнена глибокого соціального і філософського змісту:

... але минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить.

Учні заглиблюються в зміст цих рядків, у палкі слова Мавки про волю і бачать у них пристрасне утвердження волі як необхідної умови життя взагалі, гнівний протест проти умов, що забирають у людини найдорожче, найнеобхідніше.

2. Уривок від слів: "Твоя сопілка має кращу мову" до — "Бач, уже встає на озері туман..." Леся Українка утверджує велику силу мистецтва на землі. Мелодії Лукаша чарівніші за мелодії весни. Вони розбудили зі сну Мавку, зачарували її своєю красою, від них "розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти".

Сила Лукашевої мелодії не просто в красі (співи весни теж красиві), а насамперед в душевній глибині, від якої в очах Мавки "якась туга аж до сліз". Тому сопілка Лукаша так "солодко грає", так "глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає!". Справжнє мистецтво народжується в багатій, красивій людській душі, в душі народу і має чарівну силу.

3. Рядки від слів: "Ти розкажи мені, я зрозумію..." до — "Ти дав мені дари, які хотів..." У них учні читають про цвіт Лукашевої душі, який він притоптує своїм буденним Існуванням. Мавка бореться за Лукаша, " за збереження його таланту, за все світле в його душі, те, що краще від його хорошої вроди:

Той цвіт від папороті чарівніший —
Він скарби творить, а не відкриває.

Цвіт краси і творчості носила в своєму серці і Леся Українка. Це ж про нього вона писала в листі до Ольги Кобилянської: "Не всі мають те, що хтось має, хтось має іскру в серці, огонь в душі, се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від щастя, щось таке, чому назви нема в людській мові". Устами Мавки поетеса проголошує ідею боротьби проти жахливих суспільних умов, що підтинають людині крила, нівечать все краще в душі.

4. Розмова Мавки з Русалкою і Перелесником про кохання. Цей діалог виявляє погляди поетеси на людське щастя і любов.

Для Русалки кохання, як вода, "плавке та бистре". Воно "рве, грає, пестить, затягає й топить". Близькі до цього погляди Перелесника на щастя:

Щастя — то зрада, будь тому рада, — тим воно й гарне, що вічно летить!

Русалка і Перелесник, далекі від розуміння високих людських поривань, дивуються з Мавки, в душу якої через Лукашеві мелодії і його кохання увійшла ота світла людська іскра, що за нею так тужила лісова царівна: "В нас так нема, як у людей: навіки!"

Кохання Мавки — не "солом'яного духу дитина квола", як говорить Русалка, а сильне, ніжне й глибоке почуття, яке допомогло їй перемогти Того, що в скалі сидить, вирватись з царства тьми і забуття, врятувати коханого. Воно дає Мавці право заявити:

Ні! Я жива!
Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.

Як бачимо, це скоріше колективні роздуми над окремими місцями твору, а не тільки читання. Може в них більше вчительської думки, ніж учнівської, та все ж такі спільні міркування збуджують уяву старшокласників, тривожать серце, сприяють заглибленню в ідейно-художній зміст твору. В уяві учнів під час колективної роботи над драмою поступово формується образ Мавки. Він збагачується ще й індивідуальним сприйманням кожного читача. Те власне бачення персонажа вчителеві треба оберігати, бо Мавка — це образ-мрія.

Мабуть, немає для учнів важчої теми, як "Образ ліричного героя в поезії..." того чи іншого автора. Розкриваючи її, діти часто збиваються на сухий аналіз окремих віршів, в якому немає навіть елементарної характеристики образу ліричного героя. Очевидно, вчителі-словесники під час аналізу поезій приділяють недостатню увагу формуванню поняття про образ ліричного героя.

Тільки творчі пошуки дають бажані наслідки. На одному з уроків поставила завдання: розкрити образ ліричного героя в громадянській ліриці Лесі Українки. Відповідь учня свідчила про серйозну попередню підготовку.

Ліричний герой громадянської лірики Лесі Українки — це палкий патріот своєї батьківщини. Всю його душу проймає почуття болю за поневолений народ, тривоги за долю вітчизни:

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги-жалю гине.
("І все-таки до тебе думка лине").

Велика любов до своєї батьківщини породжує в душі мужність, силу, готовність перенести найважчі випробування на шляху боротьби за кращу долю рідного краю:

В довгу, темную нічку невидну,
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Почуття гніву й ненависті до гнобителів переростає в душі ліричного героя в палкий заклик до збройної боротьби:

О, сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч.
Ні, краще ворогу на одсіч дати,
Та так, щоб голова злетіла з плеч!

Сприятимуть розвиткові спостережливості й творчої уяви учнів добре продумані домашні завдання з літератури, від яких, ми певні того, значною мірою залежить інтерес учнів до матеріалу і їхня активність на наступних уроках.

Отже, розвитку спостережливості і уяви учнів сприяє творча атмосфера на уроці і застосування таких методів та прийомів аналізу твору, які б відповідали його змістові й формі, активізували розумову діяльність, викликали емоції.

Увага до вивчення внутрішніх процесів засвоєння літературного твору допоможе вирішити найскладніші педагогічні завдання, зокрема проблему виховання почуттів, з якою ми справляємося ще далеко гірше, ніж з розвитком інтелекту.

Думаємо, що така робота над образом ліричного героя не тільки розвиває творчу уяву, спостережливість учнів, а й підносить виховну силу поетичного слова, допомагає формувати в учнів суспільні ідеали.