Особливості індивідуального виховання фізичних здібностей учнів

Залежно від рівня фізичної підготовки, особливостей біологічного та психічного розвитку діти одного віку по-різному реагують фізичні навантаження. Цей та інші фактори обумовлюють індивідуальний підхід як у навчанні вправ, так і у вихованні фізичних здібностей.

Складаючи план індивідуальног о виховання фізичних здібностей учнів, треба чітко визначити:

• початковий рівень розвитку фізичних здібностей;
• засоби та методи педагогічного впливу;
• реакцію систем організму на навантаження обсягу та інтенсивності;
• час навантаження і відпочинку при вихованні витривалості, швидкості, силових здібностей, гнучкості, сили та спритності.

Розробивши індивідуальну систему виховання, можна успішно використовувати її на уроках фізичної культури, на тренуваннях з видів спорту, а також під час самостійних занять учнів різного віку.

Прийоми індивідуального виховання

Виховання витривалості. При вихованні витривалості учень повинен виконувати одноманітну роботу великого обсягу, в процесі якої обов’язково доводиться продовжувати вправи, хоч і настає втома. Але треба пам’ятати, що велике значення при цьому має форма організації занять. Наприклад, коли діти грають, то великий обсяг навантаження переноситься легше за рахунок емоцій.

Для виховання спеціальної і загальної витривалості можна застосовувати рівномірний, повторний та інтервальний методи.

Рівномірний метод дає можливість регулювати фізичне навантаження з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини. При цьому методі вправи використовується в одному темпі, без прискорень що дає можливість виховувати рівномірний біг, рівномірне виконання різноманітних рухів, які не потребують прискорень та зміни швидкості.

Регулювати навантаження кількістю повторень рухів при достатніх інтервалах відпочинку дає можливість повторити метод. При інтервальному методі змінюється режим інтенсивності могло, зміною тривалості інтервалів відпочинку.

Виховання швидкості. При вихованні швидкості вправи слід проводити за такими методичними правилами:

• Технічно вправи не повинні бути складними тому що вони виконуються на великих швидкостях.
• Учні повинні добре засвоїти вправи, щоб при їх виконанні основні зусилля були спрямовані не на вдосконалення, а на швидкість виконання.
• Тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця виконання швидкість не знижувалася від втоми.
• Швидкісні вправи належать до роботи максимальної потужності у зв’язку з цим їхня тривалість не повинна перевищувати 10-15 сек.
• Інтервали відпочинку повинні бути підраховані так щоб наступні вправи виконувались у фазі понад відновлення.
• При повторному виконанні швидкісних вправ слід використовувати активний відпочинок.
• Швидкісні вправи повинні виконуватись на уроках фізкультури і тренуваннях одні з перших.

Виховання сили та швидкісно-силових здібностей

Силові та швидкісно-силові здібності учнів ефективно виховуються за допомогою швидкісно-силових вправ динамічного характеру.

Під час виконання цих вправ можна використовувати такі методичні прийоми:

• повторити піднімання ваги до втоми;
• піднімання граничної ваги;
• піднімання ваги з максимальною швидкістю.

У зв’язку з віковими особливостями дітей і підлітків доцільно використовували методи повторних і динамічних зусиль. Для цього застосовують вправи з підвищеним опором різних предметів (гантелі, мішечки з піском, і т. д.), з опором зовнішнього середовища і вправи з обтяженням, яке дорівнює власній вазі.

Дітям молодого віку доцільно піднімати вагу, яка дорівнює не більше половині власної ваги.

Для підлітків з нижчим від середнього рівня фізичного розвитку раціональні обтяження, що дорівнюють половим власної ваги, із середнім рівнем -2/3 із вищим від середньої -3/4 власної ваги.

Силові вправи з малими і середніми обтяженнями виконуються повторними серіями, щоб вони координувались з ритмом дихання.

Складаючи індивідуальні комплекси, необхідно додержуватись такої послідовності, щоб при вихованні сили були охоплені основні групи м’язів нижніх і верхніх кінцівок, плечового пояса і т. д. Це створює можливість гармонічного розвитку всіх груп м’язів тіла.

Виховання гнучкості. Для виховання гнучкості використовуються вправи з великою амплітудою рухів (не розтягування). Ці вправи поділяються на активні і пасивні.

До першої групи можна віднести такі вправи:

• прості рухи на рахунок "раз" - нахил, на рахунок "два" - випрямлення;
• пружинні рухи на рахунок "раз-два-три" - нахили різної інтенсивності, на рахунок "чотири" - випрямлення;
• махові рухи.

До другої групи слід віднести вправи із самозахватами і зовнішньою допомогою.

У комплексі вправ для виховання швидкості включаються вправи з предметами, без предметів, за допомогою партнера, без партнерів. Дозування навантаження для кожної вікової групи необхідно планувати з урахуванням темпу вікового і фізичного розвитку.

Виховання спритності. Спритність – це здібність до оволодіння новими рухами та вправно виконувати вивчені рухи.

При вихованні спритності здібності швидко й цілеспрямовано перебудували в рухову діяльність, запроваджуються вправи, пов’язані з миттєвою реакцією на мінливі обставини.

Виховання спритності йде шляхом підвищення координації вправ:

• точності виконання вправ;
• взаємного погодження елементів вправ;
• швидкості реакції на миттєві зміни обставин.

При цьому використовуються різноманітні методичні прийоми:

• незвичайні вихідні положення;
• зміни швидкості чи темпу рухів;
• зміна просторових меж, в яких виконуються вправи;
• зміна засобів виконання вправ;
• ускладнення вправ додатковими рухами;
• зміни протидії партнерів при групових і парних вправах.

При цьому інтервалі відпочинку повинні бути достатніми для повного відновлення сил. Вправи та спритність слід включати в кожне заняття. Особливо бажано використовувати в програмному матеріалі, пов’язаному з вивченням рухів.

Отже, методика індивідуального виховання фізичних здібностей учнів полягає в тому, щоб обсяг навантаження і відпочинок, засоби і методичні прийоми повністю відповідали особливостям індивідуального розвитку дитини. При вивченні цих особливостей необхідно вести педагогічний контроль.

Педагогічний контроль

Педагогічний контроль відкриває великі можливості для ефективного розвитку фізичних здібностей. Насамперед, можемо за допомогою тестів або інших методів вимірювати рівень розвитку сили, швидкості, гнучкості, витривалості тощо. Ці данні лягають в основу планування обсягу навантаження, чергування навантаження та відпочинку, дають можливість визначити правильність використаних методів і засобів виховання.

Головне в педагогічному контролі – оцінка стану систем організму, від яких залежить виконання рухів.

При цьому треба розрізняти кілька станів, в яких може перебувати дитина:

• Перманентний стан – стан, який зберігається порівняно довго.
• Поточний стан – стан, який змінюється під впливом одного чи кількох занять, що визначає обсяг навантаження на найближчі заняття.
• Оперативний стан – стан, який змінюється під впливом одноразової дії фізичного навантаження. Він повинен підлягати обліку в зв’язку з плануванням матеріалу між вправами.

Саме тому Педагогічний контроль повинен бути поетапним, поточним, оперативним. Одним з ефективним з засобів контролю є тестування.

Складаючи тести слід додержуватися наступних правил:

• відповідати здібностям і стану здоров’я учня;
• відповідати критерію відтворення (надійність, достовірність), тобто при повторному тестуванні одного і того ж самого учня у стандартних умовах дістають однакові або близькі результати;
• відповідати критерію об’єктивності, що означає здобуття однакових результатів при вимірюванні різними вчителями, учнями.

Для контролю з допомогою тестів необхідно підготувати місце проведення, визначити форму організації, призначити помічників, заготовити протокол та індивідуальну карту досягнень. Мати необхідний інвентар та обладнання.

Таким чином, процес виховання фізичних здібностей буде ефектним тільки в тому разі, коли педагогічний вплив точно відповідатиме віковому розвитку учня. А взаємозв’язок засобів педагогічного впливу з рівнем біологічного розвитку дитини - є основним принципом планування навчально-тренувальних занять.

Такий підхід дає змогу диференційовано розв’язувати навчальні, виховні, оздоровчі завдання, сприяти підвищенню рівня розвитку фізичних здібностей учнів.