Основні положення компетентністного підходу в організації навчально-виховного процесу
Сформованість у особистості ключових компетентностей дає можливість: розв’язувати найрізноманітніші життєві проблеми, отримувати й критично аналізувати інформацію, приймати рішення, оцінювати соціальні наслідки дій, працювати в групі, включатись у проекти, організовувати безперервну самоосвіту, в
икористовувати нові інформаційні технології, проявляти стійкість перед труднощами, знаходити нові рішення.Гостроту проблеми в зміні пріоритетів у шкільній освіті та переорієнтацію на компетентнісний підхід переконливо продемонстрували результати міжнародних порівняльних досліджень, за результатами яких складається своєрідний світовий рейтинг якості освіти.
В Державному стандарті базової та повної середньої освіти більшість загально навчальних умінь, навичок, засобів пізнання пов’язані з компетентністю, як показую практика, формування їх у школі є слабкою ланкою. Навчання в школі, перш за все, спрямовано на надання учням певної кількості фактичних знань, формування у них предметних навчань і навичок. Школа сьогодні не навчає дітей на достатньому рівні приймати рішення, використовувати інформаційні та комунікаційні технології, критично мислити, вирішувати конфліктні ситуації, орієнтуватися на ринку праці.
Що означає для школи переорієнтація на компетентнісний підхід?
Компетентнісний підхід означає спрямованість навчально-виховного процесу на формування та розвиток предметних та ключових компетентностей. Перехід до компетентнісного підходу означає:
- переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі;
- зміщення акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях;
- розвиток особистісних якостей учнів;
- здатність застосовувати компетентності в навчанні та житті, а не тільки наявність в учнів внутрішньої організації знань;
- зміну уявлення про оцінювання, результати навчальної діяльності, які розглядаються як особисті якості учнів;
- відмову від перевірки рівня засвоєння великого обсягу навчального матеріалу на формальному, репродуктивному рівні;
- відмову від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання, а формування у школярів передусім ті знання, які є необхідними для виконання практичних завдань;
- поглиблення диференціації навчання, особливо профільного, тобто відмова від засвоєння всіма учнями знань і вмінь, що є базовими лише для професійної освіти певного профілю.
Що необхідно для сприяння формуванню компетентностей особистості?
Зміни у змісті освіти, а саме:
- зміни в методиці викладання предметів;
- широке впровадження в практику навчання таких альтернативних форм, як проектна та дослідницька діяльність;
- посилення діяльнісного характеру освіти.
Модель розвитку компетентності
БУТИ |
ВОЛОДІТИ |
ВМІТИ |
ЗНАТИ |
Сьогодні існує три підходи (три моделі), на основі яких можна аналізувати й розбудовувати освітній процес у сучасній школі, це підхід з погляду на зміст, навчання, результат.
- Підхід з погляду змісту, де важливим є те, "що вивчається учнями в школі", і навчальний план (навчальні програми) є набором "знаннєвих" можливостей учня, які можуть бути реалізовані на уроках і в позаурочний час.
- Підхід з погляду навчання, за якого суттєвими питаннями є: що відбувається під час навчання? Як учні вчаться? Що насправді вони засвоюють з викладеного? Аналізу підлягають "реальні" явища та процеси.
- Підхід з погляду результатів, який спрямовує навчально-виховний процес на формування та розвиток в учнів комплексу компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень тощо), якими вони оволодіють, закінчуючи школу.
Домінанти та якісні характеристики традиційної школи та школи життєвої компетентності
Традиційний навчальний заклад | Школа життєвої компетентності |
Передача знань та досвіду | Розвиток і саморозвиток вихованців |
Підготовка дітей до майбутнього життя | Не підготовка до життя, а саме життя |
Пріоритет соціального замовлення | Формування інноваційної потреби-жити в умовах постійних змін, бути ініціатором |
Прагнення сформувати слухняного виконавця | Орієнтація на виховання вільної конкурентоспроможної особистості |
Знання у відриві від життя | Орієнтація на розв’язання конкретних проблем |
Репродуктивний (споглядальний) тип навчання | Інноваційний тип навчання на активних методах |
Режим функціонування | Режим випереджального, проектного розвитку |
Жорсткість програм | Гнучкі варіативні авторські програми |
Нововведення мають епізодичний характер | Постійний інноваційний процес, що охоплює всі аспекти життя |
В основі освітніх результатів - ЗВН | Ключові компетентності |
Важливу роль в реалізації компетентнісного підходу мають технології саморегульованого навчання, розвиваючі технології, активні методи навчання, прийоми та різні форми роботи.
До них відносяться:
- когнітивно-орієнтовані технології (діалогічні методи навчання, семінари-дискусії, проблемне навчання, тренінги тощо);
- діяльнісно-орієнтовані технології (проекти, контекстне навчання, рольові та ділові ігри, дидактичні завдання, технологічні карти тощо);
- особистісно зорієнтовані технології (інтерактивні та імітаційні ігри, тренінги розвитку, розвивальна психодіагностика тощо);
- модульна технологія, яка дозволяє створити відносно уніфіковану модель вивчення кожної теми, до якої входять (на прикладі математики) такі заняття: "Вступна лекція", "Навчання вирішування завдання", "Самостійне рішення задач", "Науково-практична конференція", та "Підсумковий контроль".
На різних етапах заняття учні є не пасивними слухачами, що відтворюють дії вчителя, а активними учасниками процесу пізнання.