Шляхи розвитку творчої особистості учня. Педагогіка співтворчості та співробітництва

Творчість – продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Здатність до творчості – головна властивість людини, яка відрізняє її від тварин. Бути творцем – головне покликання людини.

Творчі здібн ості - це індивідуальні особливості людини, які визначають успішність виконання нею творчої діяльності різних видів.

Високоосвіченість і творчість не мають прямого зв’язку. Творчою може бути людина малоосвічена, з вельми туманними уявленнями про загальну культуру. Для творчої діяльності характерним є наявність певного задуму, а саме: змінити методи, прийоми у тій чи іншій галузі, створити нове знаряддя, сконструювати нову машину, здійснити певний науковий експеримент, написати художній твір, створити музичну п’єсу, намалювати картину тощо.

Для здійснення творчого задуму потрібна попередня підготовча робота, яка полягає в обміркуванні його змісту, з’ясуванні деталей, шляхів реалізації та збиранні потрібних матеріалів. Підготовчий період може бути довготривалим. Здійснення творчого задуму являє собою велику і напружену працю, яка потребує участі і піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості на предметі творчості. Відомий режисер К. Станіславський писав про творчу роботу артиста: "Я зрозумів, що творчість – це насамперед повна зосередженість всієї духовної і фізичної природи", що "вона охоплює не тільки зір і слух і всі п’ять чуттів людини", вона охоплює "розум і почуття, волю і пам’ять, уяву".

Гуманістична психологія визначає творчу самореалізацію як основну якість, невід’ємну характеристику психічно здорової людини. Так, за А. Маслоу, здорова людини – це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, однак першою не нападає, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реалізуючи свої здібності і обдарованість. Діяльність людини тільки тоді стає творчістю, коли сприяє розвиткові людської особистості, людської культури, а найголовніше – духовності особистості.

Творчість завжди обумовлена принципами істини, добра, краси, їх синтезом – духовністю. Систематична, наполеглива і напружена праця є умовою успіху в творчості. За цієї умови виникають ті миті творчого піднесення, які називаються натхненням і за яких особливо успішно з’являються нові способи розв’язання завдань, з’являються нові і продуктивні ідеї, створюються центральні образи художніх творів тощо.

Натхнення характеризується напруженням усіх сил працівника, яке виявляється у емоційному захопленні предметом творчості та продуктивному оперуванні ним. Воно виникає під час самої роботи як певний її наслідок, а не перед нею. Звідси випливає, що для успішного досягнення мети треба систематично і регулярно працювати, а не чекати натхнення. Натхнення виникає після наполегливої роботи. За словами П. Чайковського, натхнення – це такий гість, який не полюбляє відвідувати лінькуватих.

Творчі якості особистості

Методи творчої діяльності:

1. Аналіз навчальних тестів для виконання творчих завдань.

2. Комбіноване вивчення правил.

3. Методи активізації мислення:

І. Мозкова атака" (брейнстормінг) - процедура групового креативного мислення, точніше — це спосіб одержання від групи осіб великої кількості ідей за короткий проміжок часу.

1. Постановка проблеми. Попередній етап. На початку цього етапу проблема повинна бути чітко сформульована. Відбувається відбір учасників штурму, визначення ведучого і розподіл інших ролей учасників залежно від поставленої проблеми і обраного способу проведення штурму.

2. Генерація ідей. Основний етап, від якого багато в чому залежить успіх (див. нижче) всього мозкового штурму. Тому дуже важливо дотримуватися правил для цього етапу:

• Головне - кількість ідей. Не робіть ніяких обмежень.
• Повна заборона на критику і будь-яку (в тому числі позитивну) оцінку висловлюваних ідей, так як оцінка відволікає від основного завдання і збиває творчий настрій.
• Незвичайні і навіть абсурдні ідеї вітаються.
• Комбінуйте і покращуйте будь-які ідеї.

3. Угруповання, відбір і оцінка ідей. Цей етап часто забувають, але саме він дозволяє виділити найбільш цінні ідеї і дати остаточну відповідь.

ІІ. Метод синектики

Синектика (із гр. — "сполучення різнорідних елементів") — вид мозкового штурму при допущенні обговорення й відсівання ідей на стадії їх висування й визначення прийомів генерування ідей.

Синектика (Synectics) — методика психологічної активізації творчості, запропонована Вільямом Дж. Гордоном у 50-ті рр. XX ст. Дж. Гордон розробив цей метод розв’язання проблем, коли керував групою дослідження винаходів для Артура Д. Літтла.

При організації пошуку нових рішень методом синектики дотримують тих самих правил, що й при використанні методу мозкового штурму. При цьому варто враховувати, що відмінність методу синектики полягає в тому, що на стадії висування ідей заохочуються їх критика й відсівання тих ідей, які не відповідають поставленому завданню.

ІІІ. Метод контрольних запитань

Суть методу контрольних запитань полягає у використанні при пошуку розв’язань творчих завдань списку спеціально підготовлених запитань. Цей метод можна застосовувати в комбінації з методом мозкового штурму для генерування ідей, формулювання відповідей.

ІV. Метод фокальних об’єктів.

Сутність методу фокальних об'єктів полягає в перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на об'єкт, що вдосконалюється. У результаті можна знайти кілька цілком несподіваних варіантів вирішення проблеми.

Метод реалізується в такий спосіб:

• вибирають фокальний об'єкт та встановлюють мету його вдосконалення (наприклад, прискорення оборотності оборотних коштів);
• вибирають 3-4 випадкові об'єкти (їх беруть навмання зі словника або каталогу);
• складають списки ознак випадкових об'єктів; додають ознаки випадкових об'єктів до фокального об'єкта та генерують нові ідеї;
• отримані сполучення розвивають способом вільних асоціацій;
• продумують принципові рішення, оцінюють отримані варіанти та відбирають найбільш ефективні рішення (зазвичай це виконується експертним способом).

V. Морфологічний аналіз.

Морфологічний аналіз - методика творчості у сфері винахідництва, яка допомагає розглядати різні можливі рішення проблеми розбиваючи її на окремі атрибути та комбінуючи можливі реалізації цих атрибутів.

Морфологічний аналіз полягає в розбитті досліджуваного об'єкта на характеристики та атрибути. При цьому характеристики повинні бути незалежними одна від одної. Після цього виписуються всі можливі реалізації атрибутів, наприклад для атрибуту фарба реалізаціями є червона, жовта або синя. Таким чином утворюється багатовимірна таблиця з різних комбінацій окремих реалізацій розглянутих атрибутів. Кожна комбінація являє собою окреме рішення поставленої проблеми. Таким чином методика дозволяє помітити нові комбінації і може призвести до оригінальних ідей.

Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, яке характеризується наступними основними особливостями:

• Прудкість - здатність висловлювати максимальну кількість ідей (в даному випадку важлива не їх якість, а їх кількість).
• Гнучкість - здатність висловлювати широке різноманіття ідей.
• Оригінальність - здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, неспівпадаючих із загальноприйнятими).
• Закінченість - здатність удосконалювати свій "продукт" або надавати йому закінченому вигляду.

Відомий вітчизняний дослідник проблеми творчості А. Н. Лук, спираючись на біографії видатних учених, винахідників, художників і музикантів виділяє наступні творчі здібності:

• Здатність бачити проблему там, де її не бачать інші.
• Здатність згортати розумові операції, замінюючи декілька понять одним і використовуючи все більш ємкі в інформаційному відношенні символи.
• Здатність застосувати навики, придбані при рішенні однієї задачі до рішення інший.
• Здатність сприймати дійсність цілком, не дробивши її на частини.
• Здатність легко асоціювати віддалені поняття.
• Здатність пам'яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину.
• Гнучкість мислення.
• Здатність вибирати одну з альтернатив вирішення проблеми до її перевірки.
• Здатність включати знов сприйняті відомості у вже наявні системи знань.
• Здатність бачити речі такими, які вони є, виділити спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією.
• Легкість генерування ідей.
• Творча уява.

Кандидати психологічних наук В. Т. Кудрявцев и В. Синельников, ґрунтуючись на широкому історико-культурному матеріалі (історія філософії, соціальних наук, мистецтва, окремих сфер практики) виділили наступні універсальні креативні здібності, що склалися в процесі людської історії.

• Реалізм уяви – образне схоплювання деякої істотної, спільної тенденції або закономірності розвитку цілісного об'єкту, до того, як людина має про неї чітке поняття і може вписати її в систему строгих логічних категорій.
• Уміння бачити ціле раніше часток.
• Надситуативно – перетворюючий характер творчих рішень – здатність при вирішенні проблеми не просто вибирати з нав'язаних ззовні альтернатив, а самостійно створювати альтернативу.
• Експериментування - здатність свідомо і цілеспрямовано створювати умови, в яких предмети найбільш опукло виявляють свою приховану в звичайних ситуаціях суть, а також здатність прослідити і проаналізувати особливості "поведінки" предметів в цих умовах.

Творча активність – це індивідуальні особливості людини, які визначають успішність.

4. Алгоритмічні методи:

• системний аналіз;
• аналіз явищ, подій і процесів.

Педагогіка співтворчості і співробітництва

Відносини педагогів і дітей представляють ту середу, в якій відбувається становлення і розвиток особистості школяра. Базу цих відносин в технології саморозвитку становить особистісний підхід і педагогіка співтворчості і співробітництва. Це означає гуманізм і демократизм відносин, визнання права кожного школяра на своєрідність, неповторність, унікальність особистості, прийняття її думки і позиції; готовність до безоцінкового відношенню до нього як до особистості.

Стилі взаємовідносин педагога і учнів є особливо значущою складовою педагогічного спілкування, або сприяє успішному засвоєнню знань дітьми та їх особистісному розвитку, або загальмовують ці процеси.

Таким чином, співробітництво вчителя і учня можна охарактеризувати як спільну діяльність в ході освітнього процесу, спрямовану на засвоєння знань, вміння учнів та підвищення їх мотивації до навчання. [1]

При цьому в діяльності та спілкуванні дітей і педагогів має культивуються самоврядування, рівноправність і рівноцінність особистісних позицій всіх учасників педагогічного процесу.

Для різних вікових категорій учнів співпраця повинна приймати різні прояви.

Педагогу, як людині досвідченій та авторитетного важливо донести до підлітка, що знання необхідні для розвитку гармонійної особистості та благополуччя. І що саме завдяки накопиченому багажу знань і умінь юнак здатний завоювати авторитет серед однолітків. Адже для підлітка актуально придбання всіх видів наукових і практичних, побутових знань, самоствердження і самореалізація. Підліток жадібно засвоює життєвий досвід значущих людей, і педагога в тому числі, що дає йому можливість орієнтуватися в повсякденному житті. У той же час вперше підліток починає сам шукати художні та наукові знання. Виникає необхідність не тільки у співпраці, але й співтворчості педагога і учнів.

Психологи і дидакти пояснюють успішне засвоєння знань учнями умінням вчителів не тільки використовувати в навчанні психологічні та дидактичні закономірності процесу формування понять, але і встановити психологічний контакт з дитячим колективом, знайти ключ до душі кожної дитини. Успіх залежить від атмосфери, яка панує на уроках, де в основі її доброзичливість, мудра простота, взаєморозуміння та інтерес, що ведуть до співпраці та співтворчості.

З одного боку, обстановка ділова, де всі працюють в міру своїх сил і здібностей, з іншого - невимушена, світла, насичена позитивними переживаннями: задоволенням, радістю. Діти бажають вчитися. Учитель разом з дітьми, а не над ними. Всі перевагу вчителя не у віці, не в особливих правах і влади над дітьми, а в життєвому досвіді, у знаннях і ерудиції, в чесно зароблений моральному авторитеті. Місія вчителя - порушити цікавість, самодіяльність і самоосвіта. У цих умовах формуються дієві знання і відбувається особистісний розвиток: моральне, інтелектуальне, емоційне, вольове.

Співпраця педагога і учня - це одночасно і спільна діяльність та організаційна система активності суб'єктів взаємодії, для якої властиві:

• просторові і тимчасові сопричасність,
• єдність цілей,
• організація та управління діяльністю,
• поділ функцій, дій, операцій,
• наявність позитивних міжособистісних відносин.

Співпраця відбувається за чотирма основними напрямками: лінія "вчитель - учень (и)", як правило, підкріплюється активністю в напрямку "учень плюс учень", що обумовлюється самим колективним характером навчальної діяльності

Співпраця педагога та учнів позначається і на формуванні спільно групового співробітництва.

На допомогу організації навчального співробітництва приходять різноманітні способи і прийоми, одночасно ставлять рамки діяльності учнів.

Так до найпоширеніших з них належать дискусії, обговорення, вирішення проблемних питань у ході розгляду навчальних завдань.

Фіксується також залежність прийомів від форми співробітництва: підсумкової та поточної. При підсумковому рішення задачі, призначеної для спільної роботи, може бути індивідуальним, а його контроль і оцінка - проводити разом, в процесі обговорення підсумкового результату. У поточному співпрацю рішення задачі на всіх етапах ведеться спільно всіма учасниками.

Теоретичний аналіз проблеми розв'язання задач у спільній діяльності показує, що не всяка завдання здатна в точності відповідати співпраці: ефективне спілкування та вирішення спільних проблем можливі у випадку логічних міркувань, двостороннього аналізу та взаємної оцінки різних точок зору.

Відповідно завдання, адекватна навчального співпраці, повинна об'єктивно припускати існування більш ніж однієї точки зору на зміст і спосіб її вирішення.

Проблемні навчальні завдання найбільш адекватні співпраці. Такі завдання за критерієм домінування пізнавального процесу при їх вирішенні відносяться до мисленнєво-мнемічних. Вони вимагають певного рівня володіння теоретичними знаннями та вміння застосовувати їх у конкретних ситуаціях.

У загальному контексті запропонованої В. Я. Ляудіс [6] схеми продуктивної ситуації співробітництва вчителя - учнів В. П. Панюшкін розробив динаміку становлення їхньої спільної діяльності. Дві фази цього процесу включають шість форм навчального співробітництва, які постійно змінюються при зміні діяльності учнів. [7]

Перша фаза - процес прилучення до дій. Вона складається з таких форм:

• поділ діяльності між педагогом і учнями,
• дії учнів, пов'язані з імітації,
• дії учнів, пов'язані з наслідуванню.

Друга фаза динаміки спільної діяльності - узгодження діяльності учнів з учителем. У цю фазу входять такі форми:

• дії учнів, в яких домінує самостійна регуляція,
• дії учнів, в яких домінує самоорганізація,
• дії, до яких учні спонукаються без зовнішнього втручання.

Прогнозується й третя фаза. Так В. Панюшкін пише про партнерство в ході удосконалення прилучення до дій.

Головне - ставлення учнів до процесу співробітництва і співтворчості.

Співтворчості, як один з видів взаємодії має схожі механізми, але для нього потрібно не логічний аналіз, а спільне перетворення дійсності.

Відрізняються і способи його впровадження: робота гуртків, самодіяльних колективів, конкурси та змагання.

Співтворчість на сьогоднішній день, при теперішньому рівні розвитку технології навчання є з одного боку ефективним і плідним спілкуванням педагога і школяра, за допомогою вербальних і невербальних засобів, мовної та комунікативної стратегії діяльності.

З іншого боку - співтворчість вчителя і учня - це створення нової педагогічної реальності, що володіє такими ознаками як полімовний та багатокультурне характер.

Розширення поля діяльності обох учасників для учасників педагогічного процесу, а також зміцнення і розвиток їх особистого мовного статусу проходить як складова взаємного творчого збагачення.

Культурне взаємозбагачення педагога та учня в ході співтворчості є одночасно і важливою умовою, і критерієм самого спільної творчості. Більш яскравий прояв творчих функцій тягне за собою підвищення продуктивності процесу співтворчості, спрямованого на оновлення змісту освіти та її технологічної бази. Педагогу доводиться стикатися зі складними професійними та комунікативними завдання при високому творчому потенціалі учнів.

Підсумовуючи дані відомості можна прийти до висновку, що навчальний взаємодія складний багаторівневий процес, в ході якого відбувається співробітництво з кількох лініях, найважливішим з яких є співпраця педагога і учня. Воно вимагає психологічного контакту і є одним із стилів педагогічної взаємодії.