Оптимізація освітнього процесу на основі інноваційного підходу до загальної професійної підготовки майбутніх спеціалістів техніків-механіків

Виробництво та обслуговування сучасної техніки і технологічних процесів у галузі машинобудування вимагають від працівників високої кваліфікації, фундаментальних знань про організацію виробництва, здібностей освоювати нові виробничі технології. Прискорюваний темп розвитку науки і виробництва стави ть досить жорсткі вимоги перед випускниками середніх професійних закладів, скорочуючи до мінімуму час їх адаптації до наявних умов і нових виробничих відносин. Найважливішим завданням навчального закладу середньої професійної освіти є формування готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності, до активного входження в соціум, виховання соціально активної та відповідальної особистості.

Процеси загальної інтелектуалізації, технологізації, інформатизації, автоматизації розвиваються на тлі наростаючого дефіциту висококваліфікованих кадрів. Це об'єктивне протиріччя між потребою суспільного виробництва до підготовки висококваліфікованих кадрів та існуючими можливостями навчального закладу формують головні вимоги до навчального процесу: підготувати професійно-мобільного фахівця, здатного до освоєння сучасної, складної і прогресивної техніки.

Залежність професійної мобільності техніків-механіків від знань загальних закономірностей функціонування технічних систем в умовах її розвитку суттєво зростають.

На цій основі метою загальнопрофесійної підготовки студентів технічного профілю стає формування фундаментальних знань, що забезпечують можливість самостійно освоювати нові технологічні рішення на виробництві, розвиток їх готовності до безперервної самоосвіти і практичного застосування загальних знань у процесі вивчення спеціальних дисциплін і в практиці професійної діяльності.

Проте, традиційно сформовані підходи до загальнопрофесійної підготовки майбутніх техніків-механіків є не досить ефективними в сучасних соціально-економічних, науково-технічних умовах.

Для традиційного процесу загальнопрофесійної підготовки у коледжі характерна віддаленість загальнопрофесійних дисциплін одна від одної, відсутність взаємозв'язку зі спеціальними дисциплінами, орієнтації на конкретні професійні вміння і навички.

Необхідно відзначити, що в умовах розвитку науково-технічного прогресу збільшується кількість технічних напрямів і спеціальностей. Виникає необхідність посилення уваги саме до загальнопрофесійних дисциплін, що забезпечують базову інваріантну підготовку для освоєння різних технічних спеціальностей.

Сутність продуктивного навчання студентів навчальних закладів має проявлятися в активізації навчально-пізнавальної діяльності. Значущість продуктивної навчальної діяльності має підсилюватися використанням у навчальному процесі прогресивних інноваційних технологій, методів активного навчання, комп’ютерних технологій, які стимулюють досвід, знання та інтереси студентів.

На жаль, сьогодні в процесі професійної підготовки майбутніх техніків-механіків недостатньо уваги приділяється формуванню фахових якостей майбутніх спеціалістів. Основні причини цих недоліків: недостатня обґрунтованість теоретико-методологічних засад професійної підготовки майбутніх спеціалістів; відсутність чітко окресленої моделі професійної підготовки та програми її реалізації у коледжах; відсутність методик здійснення ефективної професійної підготовки спеціалістів у навчальному процесі навчального закладу.

Для чотирьох рівнів готовності до професійної діяльності характерно:

• високий – творчий рівень. Студент має системні, ґрунтовні знання теоретичного матеріалу, оволодів необхідними практичними вміннями та навичками, вміє самостійно ставити і вирішувати проблеми, вміє самостійно окреслювати мету та вказувати на шляхи її досягнення, вміє аналізувати, узагальнювати та систематизувати наукові знання; студент розв’язує задачі нестандартним, оригінальним способом; лабораторно-практичні завдання виконує за самостійно розробленим і складеним планом, аналізує результати їх виконання, вміє ефективно застосовувати нові знання в новій нестандартній ситуації та якісно розв’язувати продуктивно-технічні задачі практичного змісту; його навчальна діяльність носить дослідно-експериментальний характер;
• достатній – продуктивний рівень. Студент вільно володіє навчальним матеріалом, використовує знання у змінених ситуаціях, наводить приклади його практичного застосування, логічно обґрунтовує свої міркування, самостійно розв’язує типові задачі і вправи, самостійно виконує лабораторно-практичні роботи в повному обсязі, дотримуючись необхідної послідовності їх проведення; вміє застосовувати теоретичні знання у проблемних виробничих ситуаціях;
• середній – репродуктивний рівень. Студент виявляє певні теоретичні знання і розуміння основних положень навчального матеріалу (законів, понять, формул тощо); може пояснювати основи теорії, виправляти допущені неточності за допомогою викладача; розв’язує типові задачі за алгоритмом та наперед заданою послідовністю; виявляє здатність обґрунтовувати стани логічних міркувань; виконує лабораторно-практичну роботу за зразком (інструкцією), правильність отриманих висновків є частковою, допускає помилки; демонструє вміння застосовувати отримані знання при розв’язанні продуктивно-технічних завдань лише за допомогою викладача.
• низький рівень. Студент за допомогою викладача описує основні теоретичні положення без пояснень, виконує елементарні завдання; вміє розрізняти технічні величини та одиниці їх вимірювання, виконувати найпростіші завдання, демонструє вміння користуватися окремими приладами чи механізмами; виконує лабораторно-практичну роботу лише за допомогою викладача, не вміє застосовувати наявні знання у виробничих ситуаціях або в процесі розв’язання продуктивно-технічних задач. Пошук шляхів вирішення проблемної ситуації здійснює методом випробовувань і помилок, йому бракує самостійності у прийнятті рішень.

Основними умовами підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх техніків-механіків мають стати:

• модернізація змісту та оновлення цілей навчання загальнотехнічних дисциплін;
• діагностика та корекція базової підготовки студентів;
• формування потреб та мотивів навчання студентів загальнотехнічних дисциплін;
• активізація професійної підготовки майбутніх техніків-механіків у процесі навчання загальнотехнічних дисциплін;
• створення освітньо-розвиваючого середовища;
• створення оптимальних умов для професійного розвитку особистості студентів.

Якість професійної підготовки майбутніх техніків-механіків залежить від чітко спроектованої дидактичної системи, яка включає три основні блоки: цілі навчання, зміст навчання та методику організації навчального процесу.

Останнім часом продовжуються пошуки ефективних технологій навчання з метою уникнення вад традиційного підходу, до яких можна віднести:

• а) інформаційно-відтворювальний характер навчання, що не сприяє розвиткові когнітивної сфери студентів і набуттю ними особистісно значущої освіти;
• б) переважно суб’єкт-об’єктний підхід, що відчужує студента від змісту та форм організації навчального процесу;
• в) недостатнє впровадження таких форм і методів навчання, які б забезпечували соціалізацію та самоактуалізацію особистості, мали яскраво виражену гуманістичну спрямованість і сприяли зменшенню психічного та фізичного перевантаження як студентів, так і викладачів.

Практика навчання, яка побудована на окремих темах, не завжди відповідає сучасним вимогам до навчального процесу. За модульної технології навчання теорії, поняття, закони, залежності, відповідні явища і процеси вивчаються й осмислюються іманентно, оскільки входять до структури більшості модулів. У процесі засвоєння змісту одних модулів вони подаються як елементи дидактичної системи, що взаємопов’язані між собою.

Отже, перспективу у вирішенні завдань якісного підвищення успішності студентів має модульна система організації навчального процесу.

До переваг модульної організації змісту навчання належать: системний підхід до побудови курсу і визначення змісту навчання; забезпечення можливостей методичного узгодження складових навчального процесу в межах кожного модуля.

Організація освітнього процесу із використанням модульної системи навчання передбачає поділ інформації на модулі – відносно завершені, самостійні одиниці інформації. Сукупність декількох модулів дозволяє розкрити зміст певної навчальної теми або всієї дисципліни. Модулі можуть бути цільовими – тобто містити відомості про нові явища і факти; інформаційними – відображати зміст підручників та першоджерел; операційними – містити практичні вправи і завдання. Основною метою модульного навчання є оптимізація самостійної навчальної та практичної діяльності студентів.

Проходження курсу має супроводжуватися багаторівневою, гнучкою формою контролю, яка дозволить студенту самостійно планувати роботу над засвоєнням матеріалу курсу.

Важливим аспектом підвищення ефективності модульної технології освіти є психологічний прийом завдання планки засвоєння інформації, що передбачає "публічність" оцінювання.

Не зважаючи на труднощі переходу до модульної системи навчання, врахування вищезазначених аспектів дозволить оптимізувати освітній процес і підвищити якість підготовки спеціалістів техніків-механіків. Незаперечними залишаються основні переваги даної освітньої технології – гнучкість, можливість врахування індивідуальних особливостей та здібностей студента, орієнтованість на активність самого студента у засвоєнні знань.

Список літератури

1. Кроше Э. Руководство по модульной системе профессионально- технического обучения. – Женева: Пер. с нем. – 1998. – 2-я ред. перевода. – 200с.

2. Модульное обучение / Словарь. ru / dictionary. fio. ru – от 5 февраля 2003 г.

3. Олійник П. М. Форми та методи активного навчання при підготовці фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і критерії їх вибору // Науковий вісник Національного аграрного університету. – 2000. – Вип. 30. – С. 61-67.