Дискусійні питання компетенції та компетентності

Незрозумілою і не зовсім доступною для нас ще й досі постає проблема розмежування понять "компетенція" і "компетентність". Багато праць присвячено цим іншомовним термінам, але й з роками ці дві дефініції не вичерпують себе, а доповнюються, розширюються, заплутуються.

В основі терміну "комп етенція" лежить латинське competentia, що походить від compete – взаємно прагну, відповідаю, підходжу; знання, коло повноважень особи, досвід, а під "компетентністю" розуміється поінформованість, обізнаність, авторитетність; кваліфікація, результативність. Педагогічна наука оперує поняттями "компетентність, компетентності", водночас нові стандарти освіти притримуються поняття "компетенція".

Якщо заглибитись у власне розуміння і сприйняття, то компетентність – це певна освіченість, майстерність, обдарованість тощо. Бути компетентним – це одне й теж, що почуватися вільно, добре розбиратися у якій-небудь галузі життя. Компетенція, в свою чергу, маленький елемент широкого поняття компетентності. Володіючи різними видами компетенції, людина може й не бути компетентною.

Надалі доречніше використовувати "компетентність" як загальне поняття, "компетентності" як широке поняття (мовленнєва тощо), а "компетенція" як більш вузьке (знання, вміння, навички), хоча науковці подають й таке вживання: комунікативна компетенція (у значенні комунікативні знання). Можна вважати такий поділ дискусійним.

Під компетентністю ми розуміємо якість людини, яка формується завдяки обізнаності, оволодінням знаннями, уміннями, навичками та набуттям певного досвіду.

А. Богуш охарактеризувала компетентність як таку характеристику людини, яка залежить від набутого психічного розвитку, креативності, саморозвитку, самореалізації. До її головних характеристик можна віднести: універсальність, соціальність, багатофункціональність, інтелектуальність.

На рівні школи дуже важливо забезпечити, озброїти дитину необхідними знаннями, вміннями, навичками та розвивати їх таким чином, щоб по закінченні навчального закладу людина здобула освітню компетентність. Розвиток саме цієї ключової компетентності стане кінцевою метою роботи школи над дитиною.

На жаль, у сучасній науці виникло коло проблем, з якими стикаються дослідники різних галузей. Дані проблеми є не вирішеними, а в ході постійних дискусій, розглянуті питання не призводять до єдиного чіткого узагальнення.

На сьогоднішній день відкритими залишаються питання:

• класифікації ключових компетентностей;
• нерозуміння сутності понять, розмежувань термінів латинського походження, утворених від competentia;
• відсутність чітких критеріїв оцінювання сформованості компетентності;
• визначення компетентності як підсумкового результату навчання.

Класифікації основних компетентностей та компетенцій приділялося багато праць педагогів. Зокрема С. Шишов виділяє певні дії, вміння, через які й можна виділити головні компетенції. Це вивчати, шукати, думати, братися за справу, адаптуватися.

Основні компетентності – це якості особистості, які необхідні людині у повсякденному житті, щоб протистояти вимогам оточуючого світу. Доктор Х. Кнауф виділяє чотири ключові компетентності, які необхідні людині для життя – особистісна, методична, фахова та соціальна. Така класифікація досить неконкретизована і присвячена людям, які займаються науковою діяльністю. Тому неможна застосувати її до всіх сфер.

І. Родіна ділить компетентності на такі види: соціальна, комунікативна, полікультурна, інформаційна, саморозвитку й самоосвіти, продуктивної творчої діяльності. Широко розповсюдженими прийнято вважати наступні компетентності: комунікативна, пізнавальна, соціальна, загальнокультурна, когнітивна, мовна, інформаційна. Але і з цією класифікацією можна посперечатися, наприклад, комунікативну і мовленнєву деякі науковці поєднують в одну, теж саме стосується й мовної та лінгвістичної. Інформаційна виступає як частина пізнавальної чи мовленнєвої, а загальнокультурну та соціальну можна представити як соціокультурну.

Розробка класифікації залежить від багатьох чинників. По-перше, від того, як дослідник хоче подати компетентність широко чи вузько, як-от соціокультурна складається із соціальної, культурної, релігійної, загальної, інформаційної компетенцій. По-друге, від галузі в якій працює сам дослідник: культурологія, педагогіка, психологія, філологія тощо. Ці чинники є показником того, що проблема класифікації й досі відкрита.

Ще одним невирішеним питанням є відсутність чітких критеріїв оцінювання сформованості компетентності та визначення її як підсумкового результату навчання. Навіть, якщо провести різні види контролю, ми не можемо правильно оцінити сформованість компетентності однієї людини. Відсутність критеріїв робить неможливим оцінювання обізнаності людини в певній галузі, а саму компетентність взагалі важко порівняти чи оцінити, так само як і доброту чи повагу до інших.

Що стосовно питання компетентності як найширшого поняття, то воно повинно бути основною метою до кінцевого результату навчання і виховання. Формування у школярів знань, умінь, навичок у різних галузях науки, адекватне сприйняття навколишнього світу – це і є те, до чого повинні прагнути сучасні педагоги. Тому кожен професіонал повинен підвищувати свою кваліфікацію, рівень своєї компетентності, саморозвиватися, самовдосконалюватися, випускати вже готовий продукт розумової, творчої діяльності.

Таким чином, можна дійти до висновку, що терміни "компетенція" і "компетентність" не просто дуже близькі за значенням (деякі вважають їх синонімічними, а інші – взагалі уникають вживання одного з них, щоб уникнути незрозумілості), а й споріднені, не чітко викладені у вітчизняній літературі, тому й потребують подальшого більш ретельнішого вивчення; розглянуті проблеми, які стосуються обох дефініцій є актуальними і невирішеними на досить тривалий час.

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: Ірпінь, 2001.
2. В чому різниця між компетентністю та компетенцією? Доступ: http://cito-web.yspu.org/link1/metod/met156/node10.html
3. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти. – К., 2003.
4. Професійні компетенції та компетентності вчителя/ Матеріали регіонального науково-практичного семінару Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка 28 – 29 листопада 2006 р. /О. Садівник. Професійна компетентність вчителя як загальна умова педагогічної діяльності. – Тернопіль, 2006.