Деякі педагогічні прийоми
Говорячи про технологізацію освітнього процесу, ми постійно звертаємося за аналогіями до виробничих технологій, звідки, власне, і була запозичена ця ідея. Мати під рукою інструменти (у нашому випадку - педагогічний прийоми) замало.
Необхідні достатні навички в їх використанні, певні знання
про матеріал (вибачте за жорстке порівняння учнів з матеріалом), що піддаються обробці, про те, в який момент відкласти один інструмент і взятися за інший (і в якій послідовності це зробити) для того, щоб домогтися найкращого результату.Тобто ми говоримо про використання педагогічної техніки як про сукупність прийомів, знань, цілеспрямованоу діяльность. Технологічність уроку можлива лише в тому випадку, коли всі освітні завдання з першої до останньої хвилини уроку забезпечені цілим арсеналом прийомів педагогічної техніки.
На відміну від учасників виробничого процесу, де спостерігається постійне поглиблення спеціалізації, і від зайнятих у виробництві працівників вимагається володіння досконало лише однією або декількома операціями, діапазон діяльності вчителя досить широкий.
Як правило,вирішення кожного з освітніх завдань вимагає використання не тільки однієї, а відразу декількох конкретних технік.
Таким чином, педагогічна майстерність, педагогічна техніка в широкому сенсі слова - це свого роду ПОЛІТЕХНІКА. Учитель - багатоверстатник, універсал. У цьому його плюси і мінуси.
Дуже часто і багато говорячи про розвиваюче навчаняі, ми дещо применшуємо значення першого етап репродукції знань, запам'ятовування тієї бази, тієї основи, яка і дасть нам можливість розвивати здібності дітей, їх творчість, ставити перед ними проблемні і дослідницькі завдання.
Чим частіше і ефективніше вчитель вправляється з учнями з базових знань, тим продуктивнішою буде потім робота на інших етапах пізнавальної діяльності.
Техніка репродукції знань грунтується на прийомах мнемотехніки.
Мнемоніка (грец. τα μνημονιχα - мистецтво запам'ятовування), мнемотехніка - сукупність спеціальних прийомів і способів, що полегшують запам'ятовування потрібної інформації і збільшують обсяг пам'яті шляхом утворення асоціацій (зв'язків).
І дуже важливо, щоб цей процес не перетворився на зубріння, а проходив на високій емоційній хвилі, найчастіше, в ігровій формі. В арсеналі кожного вчителя багато таких прийомів з розвитку предметної пам'яті. З деякими з них, які я намагаюсь використовувати в своїй педагогічній практиці, ми коротко ознайомимось далі.
1. Брифінг.
Основним елементом активно-продуктивного навчання є самостійна робота учня з підручником. Звичайно, всю роботу по вивченню нового матеріалу не можна зводити лише до цього.
А критично мислячі старшокласники взагалі почнуть підозрювати свого вчителя в непідготовленості до уроку. Одноманітність завжди набридає, а дітям тим більше. Чим різноманітніші форми роботи учнів, тим цікавіше їм на уроці.
Учитель повинен гнучко реагувати на зміну умов навчання залежно від змісту навчального матеріалу. Час від часу вчитель, при вивченні нового матеріалу, повинен продемонструвати класу свій високий професіоналізм, глибину знання предмета. Як це зробити? На предметах природничо-математичного циклу, як правило, використовується шкільна лекція.
Однак, як би ми не називали цей метод, як би не ухитрялися пристосувати його до вікових особливостей учнів, - все одно на першому місці присутній монолог вчителя. Це вкрай непродуктивна форма проведення заняття з вивчення нового матеріалу.
Прийом «брифінг» дозволяє нам знайти більш ефективний спосіб педагогічного спілкування. Цей прийом педагогічної техніки описаний в різній методичній літературі. Давайте докладніше прокоментуємо його.
В даному випадку, брифінг - це не так званий «нетрадиційний» урок, коли за кілька тижнів до цього ми починаємо готуватися, доручаємо учням заздалегідь ознайомитися з навчальним матеріалом, розподіляємо ролі. Для прийому «брифінг» не потрібно ні попередньої підготовки учнів, ні додаткового обладнання. Гасло цього прийому - «тут і зараз».
Ми наочно переконуємося, що педагогічний прийом - це особливим чином організоване педагогічне спілкування.
Учитель протягом 4-5 хвилин представляє розгорнутий план вивчення нового матеріалу, знайомить учнів, про що сьогодні піде мова. Потім, пропонує влаштувати своєрідну прес-конференцію. Учні виступають у ролі журналістів, а вчитель у ролі «очевидця події» або спеціаліста з даної проблеми. Учитель просить учнів сформулювати свої запитання викладачеві.
Можна навіть диференціювати питання. Наприклад, доручити одному ряду задати питання, що починаються зі слів «Хто ...?»,« Що ...?»; Іншому ряду, - що починаються зі слів «Як? ...»,« Чому ...», третього ряду - «Що спільного ...» , «В чому особливості ...?». Таким чином, ми отримаємо з вами різноманітні і різнопланові питання.
Звичайно, викладати навчальний матеріал у певній послідовності набагато легше. Учитель може зазирнути в план-конспект або навіть написати його на дошці і дотримуватись цього плану. Відповіді врозкидь, всупереч послідовності, потребують від учителя хорошої підготовки і він обов’язково отримає повагу і визнання від учнів. Звичайно, питання можуть бути найнесподіванішими, і, можливо, можуть з'явитися і такі, на які вчитель буде не в змозі відповісти.
І цього соромитися не потрібно. Завжди можна пояснити учням, що є та галузь, яка є справою передової науки. І, при можливості, на найближчих уроках, після невеликих пошуків, все ж відповісти учням.
Нічого, що при відповідях вчителя загубиться послідовність. Адже коротенько він вже розповів, про що піде мова. До цього додаються фрагментарні, безсистемні знання учнів, отримані з ЗМІ, спеціальної літератури. Тепер же увага учня зосередилося на своєму питанні.
Учням можна роз'яснити, які питання вчитель більше цінує, підкреслюючи, що існують три категорії питань: репродуктивні, які розширюють знання і питання, які розвивають пізнавальну діяльність. Не погано для закріплення матеріалу, попросити учнів повторити відповіді на свої питання.
Можливий інший варіант брифінгу, коли вчитель попереджає, що після його закінчення, кожен з учнів повинен представити «письмовий звіт», написати нарис, дати йому назву. У такому випадку учні уважно слухають не тільки відповідь на своє питання, але і звертають увагу і навіть коротко записують відповіді на питання інших.
Прийом «Брифінг» грунтується на прийомі «Постав запитання», про який мова піде трохи далі, але доведений до логічного кінця, будучи сучасною інтерпретацією так званого «сократичного методу». Відомо, що давньогрецький філософ, навчаючи своїх учнів, створив свій метод відшукання істини шляхом постановки навідних питань - майевтика (грец. maieutike, букв -. повивальне мистецтво).
Приклад з педагогічної практики.
Фізика. Тема «Електромагнітні хвилі в природі й техніці».
Коротенько ознайомив учнів з метою уроку. Навів деякі факти по темі. Потім звернувся до хлопців: «Задавайте питання». Відверто кажучи, сам не очікував такої великої обізнаність хлопців з даної теми.
Документальні фільми, сучасні засоби зв’язку, інтернет – зерйозно вплинули на багаж обізнаності сучасних підлітків.
Ось лише кілька з питань, що надійшли:
- На скільки шкідливий мобільний зв’язок для здоров’я людини?
- Чи можливо передавати електроенергію на відстань без проводів?
- Як впливають погодні умови на якість телевізійного та радіосигналів?
- Що таке цифрове телебачення?
- Що таке FM-діапазон?
- Як працюють «фари» - міліцейські радари для визначення швидкості і чи можна їх обдурити? І т.п.
2. Аукціон.
Даний прийом ми можемо віднести до техніки репродукції знань. Безумовно, кожен педагог-практик розуміє, як важливо зберегти накопичені в учня знання, постійно "освіжати" їх. Дуже важливо організувати цю репродукцію неординарно. Звичайні прийоми мнемотехніки, орієнтовані на техніку індивідуального запам'ятовування, навряд чи підійдуть.
Ефективність прийому-дидактичної гри АУКЦІОН полягає в тому, що, як правило, репродукції піддаються всі елементи великого явища, події, блоку інформації. Ми здійснюємо певний крок до систематизації знань.
Задається тема. Учитель оголошує «аукціон». Найвищу оцінку отримує той учень, хто останнім назве термін (ім'я, подія, назва і т.п.), пов'язаний з даною темою.
Приклади з педагогічної практики.
Фізика. Вступ до молекулярки. Учням пропонується назвати всі терміни, пов'язані з цим розділом. Під час проведення «аукціону» я беру з собою дерев'яний молоточок і виконую, роль ведучого торгів. Кількість термінів наростає як снігова лавина.
Астрономія. Назвати планети Сонячної системи.
Географія. 1. Назвати столиці європейських держав. 2. Назвати країни Азії.
Фізика. Перерахувати види електростанцій.
Виграє не тільки учень, що отримав високу оцінку, виграють всі учні, які в ігровій формі повторили в лічені хвилини призабуті явища, терміни, назви і т.д.
Деякі рекомендації.
1. Гра повинна проводитися у високому темпі. Згадайте, як проводяться справжні торги. Дуже багато залежить від ведучого - вчителя. Мова повинна бути швидкою, уривчастою. Не забудьте про рахунок, як про один з головних атрибутів аукціону.
2. Дуже важливі швидкі, лаконічні коментарі вчителя-"аукціоніста". Один учень знає цей термін, інші забули. І короткий, у кілька слів, коментар вчителя буде досить доречним. Якщо відповідь неправильна, відкидайте його швидко, не заглиблюйтеся в пояснення.
3. Зовсім не обов'язково заохочувати виграш відмінною оцінкою. Погодьтеся, елемент випадковості тут неминучий. Припасені цукерочка, листівка, книжечка в якості призу будуть не менш цінними.
4. Не забудьте про атрибути. Гра повинна бути грою. Тому подбайте про молоточки. Його можна тимчасово "запозичити" з домашньої кухні. Працюйте молотком, як аукціоніст.
5. І, звичайно ж, не затівайте цю гру, якщо ви самі погано володієте матеріалом. У той же час, учитель ще раз підкреслить в очах учнів свій професіоналізм, якщо блискуче впорається з "аукціоном".
6. Думаю, зрозуміло, що АУКЦІОН найбільш придатний не просто на уроках повторення і закріплення матеріалу, а при узагальненні або повторенні великих тем.
3. П’ять корисних порад, як вирішувати конфлікти між учителем і учнем.
Останнім часом конфлікти між вчителями й учнями стають частішими, більш напруженими і більш складними. Далеко не завжди допоможе наявна спеціальна література.
Без сумніву, кожен конфлікт носить неповторний, індивідуальний характер.
Тому будь-який приклад конструктивного вирішення педагогічних конфліктів може бути корисний.
5 корисних порад, як вирішувати конфлікти між учителем і учнем:
1. Ніколи не намагайтеся вирішити конфлікт з конкретним учнем при всьому класі.
Це справа двох. Поведінка учня при всьому класі може бути зовсім не такою, яку ви очікуєте.
2. Постарайтеся вирішити конфлікт самі, не залучаючи третіх осіб: директора, завуча, шкільного психолога, класного керівника, батьків. Це тільки підніме ваш авторитет в очах учня.
Постарайтеся дізнатися, в чому причина такої поведінки учня. Може розкриється якась причина, про яку ви не знали. І ваше ставлення до учня зміниться.
3. Якщо ви пішли на розмову з учнем, то вона повинна бути максимально конкретною.
Тут позиція кота Леопольда («Давайте жити дружно») недоречна. Ви повинні висловити конкретні вимоги, а можливо і пропозиції з видалення причин конфлікту.
Приклад з педагогічної практики.
Це було років 5-7 тому, коли в сім'ях тільки починали з'являтися комп'ютери та Інтернет. Ніяк не міг домогтися хоч якихось результатів від учня, який буквально «тупів» у мене на очах через безконтрольне користування ПК.
Вихід знайшовся несподівано: «Женю, часу виправляти твої двійки дуже мало. Ось тобі моя електронна адреса. Давай мені свою. Я тобі вишлю тести, а ти мені вишлеш відповіді ». Так почалася «віртуальна навчання». Хлопчик, як і раніше на уроках мовчав.
Але відповіді на мої завдання надсилав регулярно. Поступово, коли Женя підтягнувся, з'явився інтерес і до уроків, він став відповідати. Був першим моїм помічником, коли необхідно було знайти якусь навчальну інформацію в Інтернеті, підготувати повідомлення.
4. Чітко визначте предмет конфлікту. Що вас не влаштовує: поведінка, навчання, ставлення до товаришів?
Приклад з педагогічної практики.
Одного з обдарованих хлопців одногрупники буквально переслідували. Він вже боявся зайвий раз підняти руку. Будь-які його відповіді на уроці викликали улюлюкання.
Знайшов можливість поговорити з хлопцями з його групи. Один з них зерйозно займався спортом (гирі), інший - чудово співав, неодноразово перемагав на різних конкурсах.
«Ми ж пишаємося вами. Вам пощастило навчатися поряд з таким талантом. І цим теж пишатися треба, а не переслідувати! »
Більше принижень не було. Навпаки, хлопці взяли його під свій захист.
5. Якщо ви чоловік-учитель, користуйтеся цим. Ви досягнете більшого, ніж ваші колеги-жінки.
Хлопцям не вистачає чоловічої строгої уваги. І вони цінують це.
Приклад з педагогічної практики.
Поведінка одного із учнів моєї групи різко погіршилась. Причому не тільки на моїх уроках. Скаржилися всі: і вчителі, і мама, і майстри. Я знав, що у нього помер батько. Сам переживав за цю чудову сім'ю. Крім хлопчика я вчив і його старшу сестру.
Запросив учня на відверту розмову один на один:
«Віталик, як же так? Ти залишився єдиним чоловіком в сім'ї. Мати так сподівається на тебе! »
Реакція хлопчика привела мене в шок. Сльози бризнули з його очей. Куди поділася його колючість?! Коли я заспокоїв Віталика, ми ще довго з ним розмовляли.
Він буквально подорослішав на очах. Вчитися став краще. Вчителі більше не скаржилися. Мати теж не могла натішитися. Час від часу хлопчик підходив до мене за порадою: як полагодити кран, як вставити новий дверний замок ...
4. «А що якщо ...?»
Прийомів педагогічної техніки, спрямованих на організацію проблемно-пошукового навчання, коли учні поставлені в роль дослідників, винахідників, дуже мало. Вчителю завжди необхідно створювати такі педагогічні ситуації, коли учень не просто відтворює навчальну інформацію, а використовує свої знання для вирішення нестандартних навчальних завдань.
Суть прийому.
Учитель пропонує застосувати наявні знання про якийсь факт, явище, закон в незвичайній ситуації:
"А якщо ...?"
"Що станеться, якщо ...?"
Для конструювання різних варіантів проблемних ситуацій можна використовувати так звані списки контрольних запитань, які являють собою упорядкований підбір різних трансформацій об'єкта в пошуках найбільш вдалого вирішення поставленого навчального завдання.
Першим такий список контрольних запитань склав Алекс Осборн - автор методики мозкового штурму:
А якщо збільшити?
А якщо зменшити?
А якщо скоротити?
А якщо замінити якусь частину?
А якщо перетворити?
А якщо змінити якісь параметри?
А якщо використовувати нову комбінацію вузлів, компонентів? І т.д.
Зараз такі списки контрольних запитань представлені різними педагогами. Але суть одна: творче вирішення задач.
До цього часу з захопленням згадую свого вчителя математики. Чесно кажучи, я не завжди виконував домашні завдання, за що отримував двійки. Але на уроках учитель не шкодував п'ятірок за кожен новий і красивий спосіб вирішення складної задачі. Іноді вдавалося за 45 хвилин отримати декілька відмінних оцінок і тим самим "закрити" погану оцінку.
Часто ми отримували такі складні завдання додому. Це був нееймовірний азарт пізнавального пошуку! Кожен оригінальний спосіб вирішення викликав щире захоплення нашого вчителя.
Як бачимо, на відміну від технологічних прийомів групового творчого мислення, даний прийом може бути використаний як в роботі з мікрогрупа, так і індивідуально. Крім того, прийом "А що якщо ...?" направлений на більш оперативне вирішення проблемного завдання.
5. «Постав запитання».
З чого починається осмислення учнем навчального матеріалу?
Коли він задає собі питання: «Що це ...?», «Чому ...?», «Навіщо це мені потрібно ...?» І т.п.
Біда нашої школи в тому, що вона заборонила малюкам, які прийшли у перший клас, задавати запитання.
Школі не потрібні допитливі. Їй потрібні «дисципліновані», ті, що легко піддаються звичайному накопиченню знань, учні.
Між тим, не лінійне накопичення знань, а багатовимірна, та, що саморозвивається модель пізнання - цілком природний, природовідповідний процес, притаманний людині.
«Запитати - значить зрозуміти» - сказав хтось із великих.
Формулюючи запитання, учень здійснює акт «осмислення», визначаючи рівень свого знання і приблизні орієнтири «незнання».
Учитель провокує ситуацію, коли учень самостійно формулює питання до нового навчального матеріалу. Вдало поставлене запитання - це вже наполовину отримана відповідь.
Під час самостійної роботи над текстом учні отримують завдання скласти запитання. Приміром, поставити запитання, які починалися б зі слів «Що ...?», «Коли ...?», «Де ...», «Чому ...» і т.д.
Доцільно обмежити число запитань і час на їх складання. Зауважте, учням не ставиться завдання прочитати текст, а потім ставити запитання. Це дуже важливо.
Так чи інакше, щоб грамотно і лаконічно сформулювати запитання, учень повинен хоча б побіжно ознайомитися з текстом. Але він робить це набагато швидше, ніж в режимі «Прочитай ...». Підводячи підсумки, відзначаємо найкращі запитання, тут же пропонуючи учням відповісти на них. Цим самим ми закріплюємо щойно вивчений матеріал.
Глибоко переконаний, що часто оцінка за гарне і лаконічне запитання набагато вагоміша, ніж визубрена за підручником відповідь.
Погодьтеся, скласти запитання не так вже й просто. І не кожному вчителю це відразу вдається. Сформулюване правильно запитання означає, що учень окреслює те коло знань, яке у нього є, і те коло невідомого, ту зону найближчого розвитку, про яку він хотів би дізнатися.
Учні вчаться ставити запитання не тільки за змістом тексту, а й за його аналізом. Спільно ми приходимо до висновку про те, що «вартість», важливість запитань може бути різною. Таким чином, необхідно обов'язкове ранжування запитань:
- Запитання, спрямовані на репродукцію знань, що вимагають точного відтворення інформації, подій, фактів. Починаються зі слів «Хто ...?», «Що ...?», «Коли ...?», «Скільки ...?» І т.д.
- Запитання, спрямовані на репродукцію процесу (так звані «процесуальні знання»). Починаються зі слів «Як ...?», «Яким чином ...?» І т.п.
- Заптання на з'ясування причинно-наслідкових зв'язків. Починаються зі слів «Чому ...?», «В чому причини ...?» І т.п.
- Запитання, що потребують аналізу, синтезу нових знань, починаються зі слів «Що спільного ...?», «В чому особливості ...?», «Порівняйте ...», «Доведіть ...».
Розуміння як пояснення самому собі, починається із запитання (або кількох запитань), який (або які) учень задає сам собі. Таким чином, учень з допомогою вчителя перетворює поставлену перед ним навчальну мету в низку навчальних завдань, які він же собі і створює. Формулювання запитань є всього лише одним з видів таких завдань.
Прийом педагогічної техніки "постав запитання" дуже ефективний і як самостійний дидактичний інструмент, так і в контексті технології критичного мислення, техніці активно-продуктивного навчання.
6. «Даю шанс»
Шанс учня - це практично завжди шанс і вчителя, тому що в його реалізації потрібні зусилля обох сторін. Ось чому поняття «шанс» в педагогіці і «педагогічний шанс», хоча і різні, але і невідривні. Без зусиль вчителя недосяжна радість учня, без радості учня немає справжньої радості вчителя, якщо він, звісно, вчитель не тільки за професією, а й за покликанням, за своїми людськими якостями.
Мова йде про заздалегідь підготовлені педагогами (або окремим педагогом) ситуації, при якій учень отримує можливість несподівано, можливо, вперше розкрити для самого себе власні можливості, якусь сторону якщо не таланту, то хоча б, приховані до цих пір, здібності. Подібну ситуацію вчитель може і не готувати спеціально, але його майстерність проявиться в тому, що він цей момент не упустить, правильно його оцінить, зуміє якось матеріалізувати.
7. «Емоційний сплеск»
Його суть полягає в тому, що вчитель знаходить ситуацію, в якій відкривається можливість висловити гарячу віру в можливості учня. Викликати в нього хвилю вдячності, мобілізуючу його волю і знання, справити сильне враження на колектив однокласників, це спосіб «запалити» заряд, вивільнити його енергію, перетворити на свого роду ланцюгову реакцію, де просочене гарячим почуттям слово вчителя породжує прагнення, прагнення народжує зусилля, зусилля породжує думку, а думка розщеплюється на знання та відповідне почуття вдячності. У кінцевому підсумку формується віра в себе, віра в успіх. Будь-який успіх учня, навіть найменший, повинен бути помічений і оцінений учителем.
Продовжуючи порівняння, можна тільки дивуватися тим, скільки теплоти народжується навіть від одної мудрої педагогічної дії. Її вистачає на те, щоб зігріти радістю, залишити глибокий слід у їхніх душах, який вони пронесуть через шкільні роки не тільки як приклад педагогічної майстерності, але і як прояв щирої людяності.
8. «Обмін ролями»
Не можна сказати, що прийом сам по собі унікальний. У багатьох навчальних закладах досить широко розповсюдилася рольова гра під назвою «День самоврядування». Суть її проста: учні і вчителі міняються ролями. На місці директора, завуча, за вчительським столом ведуть опитування, викладають новий матеріал, дають домашні завдання, стежать за дисципліною самі учні.
Особлива роль цих днів самоврядування, очевидно, полягає в тому, що обмін ролями дає можливість висвітлити прихований досі потенціал інтелектуальних емоційно-вольових можливостей як окремих школярів, так і всього колективу в цілому. Вони ніби створюють важливий прецедент на майбутнє, розбиваючись у наступні дні, місяці на окремі самостійні акти «обміну ролями», перетворюючись з ділової гри в специфічний прийом створення ситуації успіху, доступний і кожному вчителю, і кожному учневі, і кожному колективу. Девіз цього прийому: «Чим яскравіша особистість, тим яскравіший колектив!» І чим більше віри колективу буде в свої можливості, чим сильніший «дух колективу», тим легше розквітнути інтелектуальним силам особистості.
Використання такої проектної методики в практиці вчителів можна тільки вітати.
Отже, які варіанти підготовки учнів до подібних уроків, які умови їх проведення?
- Проведення уроків старшокласниками у 5-7 класах (для школи). Враховуючи концентричну систему навчання з ряду навчальних предметів, це буде дуже корисно для учнів, які зможуть вивчити, повторити, закріпити пройдене.
- Проведення уроків у своїй або паралельній групі (для ПТНЗ).
- При вивченні складних тем можлива колективна робота групи учнів з дробленням їх діяльності на окремі навчальні епізоди: 1-2 учня готують опитування домашнього завдання, 2-3 учня - організують вивчення нового матеріалу.
- Підготовка проекту не поширюється на ті форми навчальної діяльності, які припускають пасивну роботу учнів: усне опитування, самостійна робота.
- До контролю знань учні залучаються в тому випадку, коли вони готують тестові завдання (на папері та комп'ютерні), дидактичні ігри, інтелектуальні головоломки.
- Обов'язкова методична підготовка учнів. Необхідно знайомити їх з секретами педагогічної майстерності, прийомами педагогічної техніки.
- Обов'язкове підведення підсумків. Учні аналізують роботу свого товариша: наскільки його робота допомогла засвоїти навчальний матеріал, чим цікавий був урок, які форми навчальної діяльності на уроці найбільш сподобалися.
- Учитель не повинен втручатися в хід уроку за винятком явних фактологічних, принципових помилок у змісті. Він підводить підсумки, резюмує обговорення.
9. Шість капелюхів.
Прийоми групової пізнавальної активності завжди викликають труднощі в реалізації. Крім складності управління навчальними групами, супроводу їх творчого пошуку, накладаються вікові особливості, специфіка навчального предмету і т.д.
Прийом шести капелюхів привабливий тим, що він дозволяє більш раціонально організувати розумовий процес.
Ми розподіляємо різні способи мислення за відповідними капелюхів.
Автор цього прийому - відомий британський психолог, експерт в області творчого мислення і письменник Едвард де Боно, який написав ряд бестселерів, один з яких, "Навчіть себе думати", широко відомий у нашій країні.
Учений звернув увагу, що наші труднощі при вирішенні розумових завдань обумовлені цілим рядом причин.
Емоції. Часто ми схильні не думати взагалі, а спиратися в наших діях на почуття, емоції і забобони.
Безпорадність. Нашою реакцією може бути відчуття неадекватності: "Я не знаю, як про це думати. Я не знаю, що робити далі ".
Плутанина. Ми намагаємося утримати в своєму розумі все відразу, і в результаті виходить мішанина.
Шість капелюхів - це шість способів мислення.
Білий капелюх: В даній ситуації приймається і обговорюється детальна і необхідна інформація. Тільки факти. Уточнюються, при необхідності конкретизуються, підбираються нові дані.
Жовтий капелюх: Дослідження можливих вигод і позитивних сторін. Не просто позитивна оцінка даної події, явища, факту, а пошук доказів, аргументів.
Чорний капелюх: Критичне ставлення до події, явища. Необхідно висловити сумнів у доцільності, знайти аргументи проти.
Червоний капелюх: Почуття, здогадки та інтуїтивні прозріння. Тобто емоційне сприйняття побаченого, почутого, без обгрунтування причин сумнівів.
Зелений капелюх: Фокусування на творчості, альтернативі, нові можливості та ідеї.
Синій капелюх: Управління розумовими процесами. Організація мислення. Мислення про мислення. Чого ми досягли? Що потрібно зробити далі?
Капелюхи – це вибір того чи іншого способу мислення. Їх можна використовувати в будь-якому порядку. І зовсім не обов'язково діставати всі капелюхи. Досить часто використовується лише три групи: оптимісти, песимісти та аналітики.
Головне для вчителя - створити таку проблемну ситуацію, яка викликала б всебічне обговорення, неоднозначні рішення і оцінки.
Дійсно, будь-яка подія, явище різноманітне, суперечливо. І навряд чи варто оцінювати його однозначно. Але в той же час важливо допомогти учням не заплутатися. Е. де Боно порівняв свій прийом з кольоровим друком, де представлені лише чотири основні кольори, а в результаті ми отримуємо величезне колірне різноманіття.
Прийом шести капелюхів дозволяє сфокусуватися на одному із способів мислення. Максимально продуктивно зануритися, попрацювати, прийти до конкретних висновків.
Будь-який навчальний процес повинен бути керованим. Чітко має бути визначено місце вчителя, його можливість вчасно вносити корективи в роботу навчальних груп.
На мій погляд, враховуючи великий обсяг матеріалу, що вивчається, кожному з "капелюхів", тобто способу мислення, можна визначити одну з навчальних груп. А потім приступити до дискусії за результатами роботи в групах.
Приклад з педагогічної практики.
Урок фізики. Тема: «Фізичні основи ядерної енергетики. Ядерна енергетика та екологія». Піднімаємо питання, яке дійсно обговорюється в суспільстві: Чорнобильська катастрофа. Закриття АЕС.
Розбив учнів на групи. Завдання групам:
Перша група (білий капелюх): Ви – статистики. Який відсоток електроенергії виробляється на АЕС в світі, в Україні. Проаналізуйте електроенергетику розвинених країн (США, Франція, Японія, ФРН). Які типи електростанцій там переважають.
Друга група (жовтий капелюх): Ви – економісти. Знайдіть переконливі аргументи для розвитку атомної енергетики (собівартість, ККД, екологія). Обгрунтуйте свої аргументи на захист цього виду енергетики.
Третя група (чорний капелюх): Ви – песимісти. Дослідіть, які заходи вжиті для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Проаналізуйте людські, економічні і екологічні втрати від катастрофи. Наведіть переконливі аргументи проти атомної енергетики.
Четверта група (зелений капелюх): Ви – представники «зелених». Доведіть, що ні атомні, ні теплові, ні гідроелектростанції не мають майбутнього. Знайдіть переконливі аргументи розвитку альтернативних видів енергетики (вітрові, сонячні, припливні та з використанням енергії хвиль).
П'ята група (червоний капелюх): Ви – експерти уряду молодої країни. Дайте аргументовані поради уряду, який вид енергетики розвивати в країні.
Шоста група. Експерти - аналітики. Цій групі надано пакет "ексклюзивної" інформації. Учні знайомляться з досліджуваним подією не тільки за підручником, а й за матеріалами наукових статей, енциклопедій, довідників.
Дано завдання: Підведіть підсумки дискусії. Наскільки переконливо вдалося учасникам обговорення аргументувати свою позицію.
Учитель в ході обговорення підходить до кожної з груп, ні в якому разі не висловлюючи оціночних суджень. Тільки направляє дискусію.
На наступному етапі уроку кожна з груп доповідає про результати свого обговорення. Учасникам інших груп дозволяється заперечувати, задавати питання.
Зрозуміло, важливо підвести підсумки дискусії. Ось тут вчитель може висловити свою точку зору, свою громадянську позицію.
Думаю, кожен з учителів-предметників може знайти свій варіант використання шести капелюхів. Наприклад, учитель історії при вивченні причин другої світової війни, учитель біології про проблеми генної інженерії і т.д.
10. Знайти себе.
Щороку ми проводжаємо в самостійне життя наших учнів. І кожен раз учитель хоче побажати своїм випускникам щось особливе. На мій погляд, головне, що необхідно побажати їм - ЗНАЙТИ СЕБЕ.
Цю притчу я часто розповідаю учням. Чув її різні версії ще будучи студентом. Найбільше мені подобається ця.
На одній з вуличок средньовічного міста лицар зустрів дідька. Він схопився за меч, щоб убити його.
Однак дідько заблагав:
"Не вбивай мене. Я виконаю будь-яке твоє бажання ".
Задумався лицар: "Славу і багатство я здобуду в чесному бою. Покажи-но мені, краще, самого великого полководця всіх часів і народів ".
"Ходімо зі мною".
Довго водив лихий лицаря по тісних вуличках міста, поки не підійшов до скромної хатини, де маленький, немічний старий швець трудився за своїм верстатом.
"Ось самий великий полководець всіх часів і народів! ТІЛЬКИ ВІН ЦЬОГО НЕ ЗНАЄ ".
11. Комунікативна атака.
У кожного вчителя в практиці зустрічалися такі уроки, які проходили не так, як планувалися. Здавалося, все, що залежало від вчителя, було зроблено. Складено детальний план уроку, продумані різноманітний опитування, цікаві знахідки з вивчення нового матеріалу. Стільки сил витрачено, а урок не вийшов. Учитель незадоволений. Не було належної віддачі. Учні погано працював, не виявили очікуваного інтересу до уроку. Чому? ..
Успішна робота вчителя неможлива без оволодіння технікою педагогічного спілкування. На жаль, у науково-методичній літературі більше описуються загальні принципи, але вкрай мало конкретного опису прийомів даної техніки.
Комунікативна атака - завоювання ініціативи у спілкуванні і цілісної комунікативної переваги, що згодом забезпечує управління спілкуванням з групою.
Згадаймо вислови великих мислителів: «Майже у всіх справах найважче - початок», - вважав Ж.Ж. Руссо. А Г. Мільоре геніально зауважив: «Другої можливості справити перше враження не буває».
Найчастіше урок не виходить від того, що учні так і не налаштувалися на «потрібну хвилю» ...
Ми заходимо в кабінет, а напередодні був урок фізкультури. Стоять скуйовджені хлопчаки з розчервонілими щоками, дехто не встиг переодягнутися і запізнився ... Всі збуджені.
Інша ситуація: перед вашим уроком учні два уроки писали контрольну з математики. Сидять втомлені, з відчуженим виглядом. І так далі, і так далі ...
Кожен раз перед нами стоїть конкретна проблема, що вимагає ефективного вирішення. Необхідність яскравого початку уроку неможливо переоцінити.
Перші хвилини особливо важкі і для промовця і для слухачів. Педагог, звичайно, хвилюється. Дуже погано, якщо це почуття зовсім зникло. Але з іншого боку, і учні ще не включилися в роботу, що цілком закономірно. Тому зауваження на адресу учнів в цей момент недоречні. Зауваження доцільно тільки тоді, коли вчитель впевнений, що його підтримає колектив.
Потрібні вражаючі слова, дії, і клас не тільки сам налаштується «на хвилю» викладача, але і змусить замовкнути того, хто заважає слухати. Звичний початок уроку або знайомство нового вчителя з учнями за допомогою журналу навіює нудьгу, провокує учнів на порушення дисципліни.
Банальний початок створює враження, що не буде сказано нічого нового, і слухати перестають відразу. І, навпаки, захоплюючий початок, цікаві фрази вчителя приваблюють, породжують інтерес:
«Зараз ви дізнаєтесь, що опанувати дуже складним матеріалом на уроці буде неможливо, якщо ...»
«А чи знаєте ви, що ...»
«Вчора я, на одному із сайтів, прочитав…»
«Чи не замислювались ви над тим…»
Нестандартний початок заняття викликає інтерес до викладача, до того, що він буде говорити.
Досвідчений учитель починає урок з «комунікативної атаки». Йому необхідно в найкоротші терміни увійти в контакт з групою, створити єдине інформаційне поле.
Ефективність сприйняття матеріалу буде вищою, якщо на початку викладу висловити думки, співзвучні настрою підлітків. Досвідчені викладачі, як правило, мають кілька заготовок. Вони намагаються бути готовими до будь-яких несподіванок.
12. Знайомство.
Якщо ви йдете в незнайомий клас чи групу, постарайтеся скласти найприємніше враження. Учні будуть ловити кожне ваше слово, уважно стежити, як ви одягнені, як ви рухаєтеся. Перший урок в чомусь зумовлює подальшу вашу роботу в цьому класі.
В одній з книг, що описують соціоігрові прийоми, знайшов дуже ефективний прийом: замість банального, нудного і абсолютно даремного знайомства по журналу, попросіть клас представитися. Нехай кожен учень розповість про себе, а ще краще, - про свого сусіда по парті.
Я раптом помітив, як хлопці ніяковіли. Їм було зовсім небайдуже, що скажуть їхні одногрупники.
І, звичайно, представтесь і ви. Не соромтеся сказати про свої заслуги, нагороди, досягнення. Нехай навіть не пов'язані з Вашим предметом.
Пам'ятаю, як мої учні пишалися тим, що їх учитель (ваш покірний слуга) отримав нагороду від Міністерства освіти. Це працювало на авторитет учителя, на довірче відношення з хлопцями.
13. «Адвокат»
Як і попередній, прийом «адвокат» слід віднести до організаційних. Це почесна для учнів та шанована роль. Всі скарги учнів по домашньому завданню (незрозуміло, занадто багато і т. п.), не зовсім засвоєний матеріал і т.д. передаються через «адвоката».
А він захищає їх інтереси. Це дозволить вчителю заощадити час, не вислуховуючи, часом одні й ті ж скарги учнів. Звичайно, ця роль може відбутися як слід, якщо вчитель буде до неї серйозно ставитися і дасть «адвокату» повністю реалізувати свої права.
Тут же можливий розбір скарг на оцінки за письмові роботи і т.д. Багато скарг можуть не дійти до вчителя, якщо «адвокат» сам досить підготовлений з даного предмету. Він здатний сам пояснити «скаржнику» неспроможність «претензій».
14. Роль «психолог»
«Адвокат» не здатний вирішити всі питання. Іноді з'являються проблеми етичного характеру у взаєминах між учителем і учнем. Ця напруга допоможе вам зняти класний «психолог», який в тактовної формі може оцінити поведінку на уроці і зробити при необхідності зауваження будь-якому учаснику уроку, в тому числі і вчителю.
Не варто побоюватися каверз і зауважень на свою адресу, якщо ви прагнете до створення дружньої, довірливої атмосфери на уроці. Якщо ваше зауваження якомусь учневі було зроблено не зовсім тактовно і «психолог» звернув на це увагу, то ваше вибачення перед учнем буде сприйнято з розумінням.
Когось ви обіцяли запитати на уроці і забули, а «психолог» вам нагадав ..
Когось протримали хвилин 5 біля дошки після того, як він вже відповів...
15. Радьтесь!
По всіх складних питань, проблемах відносин з класом на всіх етапах уроку радьтеся з дітьми. Переконайте учнів, що їхня думка значима для вас. Однак, щоб не поставити себе в скрутне становище, не влаштовуйте голосування. Краще обговоріть з учнями вашу загальну проблему і запропонуйте кілька варіантів рішень, враховуючи і запропоновані учнями.
Слід відразу попередити їх, що все-таки останнє слово за вами, хоча ви, безумовно вдячні їм за спільне обговорення. Таке обговорення тим ефективніше, чим свідоміше ставляться учні до навчального процесу. Від взаємного обговорення виграють обидві сторони: і вчитель, і учні. Одне суттєва застереження: все має бути чесно. Ніякої фальші з боку вчителя. Діти її дуже швидко вловлюють і не прощають. В іншому випадку краще взагалі не звертатися до класу чи групи за порадами.
16. Резюме.
Учні письмово відповідають на серію запитань, що відображають їхнє ставлення до уроку, навчального предмету, вчителя. Типові запитання:
Що подобається на уроках?
Що не подобається?
Чи можеш вчитися краще?
Що заважає цьому?
Які дії вчителя вважаєш неправильними?
Постав позначку вчителю по 12-бальній системі. Обгрунтуй її.
Іноді подібний крок важко зробити. Але якщо вчитель творчо ставиться до роботи і зацікавлений в її поліпшенні, подібне опитування раз на місяць або семестр вельми корисне.
17. Педагогічний гнів.
Про право вчителя емоційно висловлювати своє обурення перед учнями писав ще А.С. Макаренко. Не подумайте, будь ласка, що я закликаю вас замість рівного голосу до громового стуку кулаками по столу, крику і т.д. «Коли потрібно, обурення може робити більше, ніж навіть ласка, тому що в обуренні ви проявляєте себе як громадянин, як людина і представник установи, як представник ідеї, як представник права, ви відстоюєте щось велике. А що ви є, коли ви гладите по голівці?», - писав А.С. Макаренко.
Але право на "гнів" треба заслужити. Якщо вчитель не має авторитету серед учнів, то його гнівні тиради будуть виглядати вкрай жалюгідно.