Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів

Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати но ві знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої — підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а в Майбутньому і професійних ситуаціях. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Зазначимо, що компетенція і компетентність — два різних поняття. Компетенція — це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід. Компетенція сама по собі не є характеристикою особистості. Нею вона стає в процесі засвоєння і рефлексії учня, перетворюючись у компетентність.

Компетентність — це здатність застосовувати набуті знання, вміння, навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв'язання певних життєво важливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням, яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини.

Сучасний етап розвитку Європейської системи освіти характеризується визначенням переліку ключових компетентностей, які слід формувати у молодого покоління. У 2000-му році Організація Економічного Співробітництва та Розвитку спільно з Федеральним Статистичним Управлінням Швейцарії запросили країни — члени ОЕСР до участі в одному з проектів , метою якого було окреслення національних особливостей при визначенні та відборі ключових компетентностей. Відбору ключових компетентностей для кожної з країн присвятили свої праці такі європейські науковці: Е.Свенік, Р.Данон, П.Вогеліус, Р.Джакку-Сівонен, П.Врігнод, Х'юллер-Солджер, Дж.Пешар, М.Норріс, Ф.Келлі, А.Х.Веетрхайм, Дж.Саккен, П.Трієр, Д.Міллєр та ін.

Аналізуючи звіти країн-учасниць проекту, ми звернули увагу на той факт, що ключовими компетентностями вважаються базові вміння: читати, писати, говорити, слухати, математичні знання . Таким чином, формування у молодших школярів усвідомлених, міцних, гнучких обчислювальних навичок є актуальним не лише в Україні, айв усьому світі, з огляду на набуття молодими людьми ключових компетентностей.

Проблема формування Ключових, загально предметних та предметних компетентностей учнів завжди була у центрі уваги українських науковців – Т.Байбари, Н.Бібік, О.Біди, С.Бондар, М.Вашуленка, І.Гудзик, Л.Коваль, О.Локшиної, О.Онопріенко, О.Овчарук, О.Пометун, К.Пономарьової, О.Савченко, С.Трубачевої та ін. Вченими визначено зміст основних дефініцій "компетентність" та "компетенція", здійснено порівняльну характеристику ключових компетентностей в європейських освітніх системах та розглянуто методичні аспекти формування в молодших школярів компетентностей та компетенцій.

Сучасна початкова школа не може залишатися осторонь від процесів модернізації освіти, які відбуваються нині в усьому світі, і в Україні зокрема. Початкової ланки освіти стосуються всі світові тенденції та інновації: особистісно орієнтований підхід, інформатизація, інтеграція тощо. До них належить і компетентнісний підхід, поява якого пов'язана, насамперед, з кризою освіти, що полягає в протиріччі між програмовими вимогами до учня, запитами суспільства і потребами самої особистості в освіті. Адже довгий час у вітчизняній системі освіти домінував знаннєвий підхід, результатом навчання якого була сукупність накопичених учнем знань (як інформації) умінь і навичок.

Сучасне інформаційне суспільство формує нову систему цінностей, в якій володіння знаннями, вміннями і навичками є необхідним, але недостатнім результатом освіти. Від людини вимагаються вміння орієнтуватися в інформаційних потоках, освоювати нові технології, самонавчатися, шукати і використовувати нові знання, володіти такими якостями, як універсальність мислення, динамізм, мобільність.

Ідея компетентнісного підходу - одна із відповідей на запитання, який результат освіти необхідний особистості і затребуваний сучасним суспільством. Формування компетентності учня на сьогоднішній день є однією із актуальних проблем освіти і може розглядатися як вихід із проблемної ситуації, що виникла через протиріччя між необхідністю забезпечити якість освіти та неможливістю вирішити цю проблему традиційним шляхом.

Проблема формування компетентної особистості стала предметом глибокого і різнобічного дослідження, яке проводять міжнародні організації, що працюють у сфері освіти, - ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Ради Європи, Організації європейського співробітництва, Міжнародного департаменту стандартів та ін.

Йдеться про компетентність як про нову одиницю виміру освіченості людини, при цьому увага акцентується на результатах навчання, в якості яких розглядається не сума завчених знань, умінь, навичок, а здатність діяти в різноманітних проблемних ситуаціях.

Зарубіжними та вітчизняними науковцями виділено ключові, загальнопредметні і предметні компетентності, які визначають якість сучасної освіти.

Теоретичні засади, які розкривають сутність понять "компетентність", "компетенція", визначають структуру компетентності, класифікацію компетентностей, їх ієрархію тощо, висвітлені у низці публікацій науковців Росії і України (Байбара Т. М., Бібік Н.М., Бондар С.П., Єрмаков І.Г., Зимня ІА-, Краєвський В.В., Локшина О.І., Овчарук О.В., Пометун О.І, Савченко О Л., Трубачева С.Е., Хуторський А.В. та ін.).

Формування ключових та предметних компетентностей молодших школярів є предметом дослідження співробітників лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України.

Серед предметних компетентностей, якими має оволодіти молодший школяр, виокремлено і математичну компетентність, яка визначається як особистісне утворення, що характеризує здатність учня створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розв'язування навчально-пізнавальних та практикозорієнетованих завдань.

У структурі предметно-математичної компетентності виділяється обчислювальна складова, яка являє собою готовність учня застосовувати обчислювальні вміння та навички у практичних ситуаціях

Аналіз способів додавання й віднімання чисел у межах 100 без переходу через розряд свідчить, що для свідомого виконання учні мають добре знати нумерацію чисел у межах 100, таблиці додавання одноцифрових чисел у межах 10 і відповідні випадки віднімання та засвоїти правила, які є теоретичною основою прийомів обчислення.

Аналіз ситуацій, які виникають у повсякденному житті, і для вирішення яких потрібні математичні знання та вміння, свідчить, що їх перелік невеликий, а саме:

• вміння вести підрахунки (лічба, обчислення), для обчислень використовувати відомі формули та правила;
• вміння читати та інтерпретувати інформацію, подану у різній формі (таблиці, графіки, діаграми);
• вміння доказово міркувати і пояснювати свої дії, доводити істинність чи хибність тверджень;
• вміння знаходити довжину, площу, об'єм, масу реальних об'єктів під час розв'язування практичних задач;
• вміння користуватися креслярськими інструментами.

Це загальні вміння, які потрібні кожній людині впродовж її життя. На різних етапах становлення особистості, в професійному і соціальному аспектах її життя вони виявляються і використовуються неоднаковою мірою. Проте їх формування і розвиток відбуваються у роки шкільного навчання і в початковій ланці зокрема.

Відповідно до зазначеного переліку вмінь виокремлено складові математичної компетентності молодшого школяра — обчислювальну, інформаційно-графічну, логічну, геометричну. Зрозуміло, що такий розподіл є умовним і може змінюватися в процесі розвитку цього напрямку науки.

Сьогодні геометричні знання у людській діяльності набувають особливої значущості, спектр їх застосування широкий - хімія, фізика, астрономія, географія, архітектура, будівництво, мистецтво тощо. Курс геометрії, який вивчається в основній і середніх ланках школи, закладає міцні підвалини для подальшого професійного становлення спеціалістів, які пов'язуватимуть свою діяльність із застосуванням геометрії. Необхідні елементарні геометричні вміння та навички і для вирішення побутових завдань. Сьогодні, як ніколи, актуальний вислів давньогрецького філософа і математика Платона “Хто не знає геометрії — із школи не випускається”.

На основі аналізу наукових досліджень, спостережень за діяльністю людей встановлено, що основу геометричної складової математичної компетентності складають уміння орієнтуватися в просторі, вимірювальні й конструкторські вміння, здатність застосовувати ці вміння у життєвих ситуаціях.

У початковій школі геометрія вивчається як пропедевтичний курс. Метою ознайомлення молодших школярів з елементами геометрії є підготовка їх до вивчення систематичного курсу в основній школі, здатності використовувати набуті знання і вміння під час вивчення інших предметів та для вирішення життєвих завдань.

Метою навчання української мови в умовах компетентнісного підходу є формування предметних компетенція, змістове наповнення яких випливає зі змісту ключових.

Нагадаємо, що ключові компетенції формуються в процесі реалізації цілісного змісту освіти загальноосвітньої школи, а предметні - передбачені змістом конкретного предмета і набуваються впродовж конкретного року або ступеня навчання.

Формування ключових компетенцій реалізується в освітніх галузях і навчальних предметах. При цьому кожний предмет забезпечує реалізацію тих складових змісту

ключових компетенцій, для формування яких має необхідні умови. З огляду на свою специфіку, предмет українська мова спроможний забезпечити формування і розвиток таких ключових компетенцій, як: комунікативна, соціальна; загальнокультурна, уміння вчитись.

Для забезпечення ключової комунікативної компетенції в учнів необхідно сформувати готовність до спілкування з іншими людьми. З цією метою у процесі навчання української мови школярі повинні оволодіти:

• різними видами мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо);
• мовою як засобом спілкування.

Ключова соціальна компетенція передбачає здатність діяти в життєвих ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Для цього на уроках української мови в учнів треба формувати здатність:

• продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді;
• виконувати різні соціальні ролі;
• брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання.

Загальнокультурна ключова компетенція стосується сфери розвитку культури особистості в усіх її аспектах. Реалізація цієї компетенції в процесі навчання української мови передбачає передусім формування:

• культури міжособистісних відносин;
• толерантної поведінки;
• моральних якостей,

а також ознайомлення з:

• культурною спадщиною українського народу;
• найважливішими досягненнями національної науки й культури;
• визначними подіями та постатями в історії України.

Ключова компетенція уміння вчитись виявляється у здатності учня організовувати і контролювати свою навчальну діяльність. Ця компетенція реалізується на уроках української мови шляхом формування мотивації навчання і здатності:

• організовувати свою працю для досягнення результату;
• виконувати розумові операції й практичні дії;
• володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

На основі визначеної мети компетентнісно орієнтованого навчання української мови і відібраного змісту тих ключових компетенцій, формування яких спроможний забезпечити цей предмет, можна визначити предметні компетенції. їх ми виділяємо чотири, а саме: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльніша.

Мовленнєва компетенція включає:

• здатність розуміти зміст і головну думку усних і письмових висловлювань;
• здатність вести діалог з дотриманням правил мовленнєвого етикету;
• уміння будувати повноцінні в комунікативному відношенні усні і письмові зв'язні висловлювання, які відображають знання учнів про предмет розмови, їхні думки,почуття, наміри;
• уміння налагоджувати взаємодію з оточуючими,будуючи відповідним чином свої висловлювання.

Мовна компетенція передбачає володіння:

• доступним і необхідним обсягом мовних знань;
• здатністю застосовувати мовні засоби у власному мовленні відповідно до орфоепічних, лексичних, граматичних, орфографічних, синтаксичних, стилістичних норм літературної мови.

Соціокультурна компетенція покликана сприяти загальнокультурному розвиткові молодших школярів, адаптації їх до життя в певному соціальному середовищі, а тому передбачає:

• знання про свою державу Україну;
• здатність використовувати в мовленнєвій практиці знання про особливості української національної культури, звичаї, традиції, свята;
• знання і використання у власному мовленні найбільш відомих малих українських фольклорних форм;
• уміння успішно користуватися мовою під час виконання різноманітних соціальних ролей;
• знання формул національного мовленнєвого етикету і вміле використання їх під час спілкування;
• дотримання етикетних правил спілкування з представниками різних вікових груп і статусів;
• здатність вирішувати за допомогою мови різні навчальні та життєві проблеми.

Діяльнісна компетенція передбачає володіння загально-навчальними уміннями і навичками, які поділяються на чотири групи:

• навчально-організаційні — здатність розуміти визначену вчителем мету навчальної діяльності, організовувати робоче місце, раціонально розподіляти час, планувати послідовність виконання завдання, організовувати навчальну
  діяльність у взаємодії з іншими її учасниками (у парі, малій групі);
• навчально-інформаційні — здатність самостійно працювати з підручником, шукати нову інформацію з різних джерел, користуватися довідковою літературою, зосереджено слухати матеріал, зв'язно, послідовно, доказово відповідати, вести діалог;
• навчально-інтелектуальні і творчі — здатність аналізувати узагальнювати, встановлювати та пояснювати причиново-наслідкові зв'язки, вилучати зайве, групувати й класифікувати за певними ознаками, висловлювати аргументовані критичні судження, доводити власну думку, переносити знання й способи діяльності в нову ситуацію, застосовувати аналогію;
• контрольно-оцінні - уміння використовувати різні способи перевірки та контролю своєї діяльності, знаходити і виправляти помилки, оцінювати власні навчальні досягнення.

Відповідно до зазначених предметних компетенцій основними завданнями початкового курсу української мови є:

• формування в учнів мотивації вивчення української мови;
• гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності - слухання, говоріння, читання і письма;
• формування комунікативних умінь;
• опанування найважливіших функціональних складових мовної системи;
• соціально-культурний розвиток особистості;
• формування вміння вчитися.

Для забезпечення визначених предметних компетенцій і реалізації основних завдань початкового курсу української мови необхідно відібрати відповідне змістове наповнення предмета українська мова. Воно представлене чотирма змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною і діяльнісною.

Основною змістовою лінією є мовленнєва. Мовна, соціокультурна та діяльнісна лінії забезпечують реалізацію мовленнєвої.

Мовленнєва змістова лінія передбачає формування і розвиток мовленнєвої компетенції. Зміст цієї лінії включає:

• слухання і розуміння усних і письмових висловлювань;
• читання доступних текстів;
• побудова діалогів;
• створення усних і письмових зв'язних висловлювань.
  Мовна змістова лінія покликана забезпечити формування мовної компетенції. До змісту цієї лінії належать одиниці мовних рівнів:
• текстологічного - будова тексту, типи і стилі текстів;
• синтаксичного - словосполучення, речення, види речень за метою висловлювання й інтонацією, звертання, головні і другорядні члени речення, однорідні члени речення;
• морфологічного - частини мови, їх граматичні форми;
• лексичного - значення слова, лексичні групи слів (багатозначні слова, пряме і переносне значення слів, синоніми, антоніми, омоніми), лексична сполучуваність слів;
• фонологічного — звуки мовлення, склад, наголос, інтонація.

Соціокультурна змістова лінія спрямована на формування соціокультурної компетенції. Зміст цієї лінії включає:

• державну символіку України;
• особливості української національної культури;
• малі фольклорні форми;
• соціальні ролі;
• формули національного мовленнєвого етикету;
• етикетні правила спілкування.

Діяльнісна змістова лінія передбачає формування в молодших школярів діяльнішої компетенції. До змісту цієї лінії належать загальнонавчальні уміння і навички:

• навчально-організаційні;
• навчально-інформаційні;
• навчально-інтелектуальні і творчі;
• контрольно-оцінні.

Компетентнісно зорієнтований зміст початкового курсу української мови і державні вимоги до навчальних досягнень учнів визначено в новій редакції Державного стандарту початкової загальної освіти і буде конкретизовано в базовій навчальній програмі для 1—4 класів. Варто підкреслити, що у державних вимогах до навчальних досягнень учнів робиться акцент на застосування загальнонавчальних, мовних, мовленнєвих і соціокультурних знань, умінь і навичок у мовленнєвій практиці з метою розв'язання комунікативних завдань, адаптації школярів до соціального середовища.

Реалізація зазначеного змісту потребує оновлення навчально-методичного забезпечення навчального процесу, тобто створення нових підручників, посібників, дидактичного матеріалу, мультимедійних засобів тощо.

Оновлення навчально-методичного забезпечення необхідно здійснювати виходячи із функцій, які покликані виконувати навчальні засоби. Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну і розвивальну функції.

Для виконання інформаційної функції навчальні засоби з української мови повинні містити передбачений навчальною програмою мовний матеріал, призначений для реалізації мовної змістової лінії, а також завдання, які передбачають розвиток чотирьох видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання і письма (забезпечення мовленнєвої змістової лінії).

З метою забезпечення мотивації учіння, в навчальних засобах мають бути використані:

• цікавий текстовий матеріал;
• ілюстрації;
• дидактичні ігри;
• вправи, що передбачають цікавий для учнів процес виконання;
• завдання, що спонукають до пошуку значущих для учня результатів тощо.

Для реалізації розвивальної функції сучасні навчальні засоби мають містити систему завдань, спрямованих на розвиток пізнавальних здібностей учнів, а саме, на оволодіння мисленнєвими операціями (аналіз, порівняння, узагальнення, доведення тощо), а також на формування здатності застосовувати набуті знання, способи дій, досвід у нових нестандартних ситуаціях. Крім того, компетентнісно орієнтовані навчальні засоби повинні готувати дітей до самонавчання. З цією метою в них мають бути алгоритми міркувань, пам'ятки, схеми, таблиці, зразки виконання завдань і т. ін.

Крім того, необхідно, щоб навчальні засоби містили:

• цілісну систему завдань і вправ, доступних для учнів певної вікової категорії;
• диференційований матеріал з урахуванням рівнів розвитку дітей;
• раціональне співвідношення завдань для тренування і творчого використання;
• завдання, що передбачають роботу в парі й групі, фронтальну та індивідуальну;
• завдання на вільний вибір тощо.

Важливим фактором успішної реалізації компетентнісного підходу в навчанні української мови є добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.

Метод навчання - це спосіб взаємної діяльності учителя й учнів, спрямований на розв'язання навчально-виховних завдань.

Компетентнісно орієнтоване навчання української мови вимагає застосування методів, які передбачають активну діяльність учнів. До таких належать:

• продуктивні (вивчений мовний матеріал застосовується в мовленнєвій практиці);
• евристичні або частково-пошукові (окремі елементи нових знань учень знаходить завдяки розв'язанню пізнавальних завдань);
• проблемні (учень усвідомлює проблему і знаходить шляхи її вирішення);
• інтерактивні (активна взаємодія всіх учнів, під час якої кожний школяр осмислює свою діяльність, відчуває свою успішність).

Остання група методів чи не найбільше відповідає вимогам компетентнісно орієнтованого навчання, оскільки організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.

Інтерактивні методи сприяють розвитку здібностей кожної особистості, дають можливість кожній дитині продемонструвати свої навчальні досягнення в конкретних ситуаціях, порівнювати свій рівень розвитку з іншими учасниками навчального процесу.

Однак використання інтерактивних методів у початковій школі потребує від учителя ретельного попереднього їх аналізу на предмет доступності й доцільності застосування в початкових класах, а також прогнозування результатів. Враховувати при цьому потрібно той фактор, що використання інтерактивних методів потребує від учнів певної мовної, мовленнєвої і соціальної підготовки, яку молодші школярі здебільшого ще не одержали.

Використання інтерактивних методів можливе за умови готовності учнів до виконання тих розумових і практичних дій, які передбачає той чи інший метод. Над формуванням такої готовності педагог повинен працювати заздалегідь.

Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання. Крім загальнодидактичних (пояснення, зіставлення, аналіз, узагальнення, систематизація знань тощо), у Практиці навчання української мови використовуються предметні прийоми, які визначаються конкретною темою і метою навчального матеріалу. Наприклад, під час вивчення теми «Текст» використовуються такі предметні прийоми: відновлення деформованого тексту, продовження тексту за поданим зачином, побудова різних типів тексту тощо. Цінними є прийоми, що спонукають учнів до активної діяльності, пошуку шляхів вирішення поставлених завдань чи проблем.

Комунікативно спрямоване навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. При цьому перевага надається формам, які створюють таку мовленнєву ситуацію, коли кожний учень має можливість висловитись, виявити себе в комунікативному процесі. Найбільш цінними з точки зору компетентнісного підходу є індивідуальна навчальна діяльність, робота в парах, групах.

Дуже важливо, щоб використання тих чи інших методів, прийомів, форм навчання не було "даниною моді". їх добір і використання слід підпорядковувати змісту і меті навчального предмета, враховуючи при цьому вікові особливості учнів молодшого шкільного віку, їх можливості і здібності.

Одним із найважливіших факторів успішного запровадження компетентнісного підходу в навчанні української мови є готовність учителя до реалізації поставленої мети.

Щоб успішно формувати компетентну особистість, сучасний педагог повинен володіти певними якостями. Назвемо лише декілька найактуальніших:

• успішно вирішувати свої власні життєві проблеми, виявляючи ініціативу, самостійність і відповідальність;
• усвідомлювати мету компетентнісно орієнтованого навчання;
• планувати урок з використанням усього розмаїття форм і методів навчальної діяльності і насамперед усіх видів самостійної роботи, діалогічних, евристичних і проблемних методів;
• пов'язувати навчальний матеріал з повсякденним життям та інтересами учнів;
• залучати до обговорення попередній досвід школярів;
• демонструвати учням рольові моделі на прикладі реальних людей, літературних персонажів;
• —оцінюючи навчальні досягнення школярів, брати до уваги не тільки продемонстровані знання і вміння. а передусім здатність застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях.

Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів української мови буде успішною за умови комплексного забезпечення усіх складових навчального процесу, а саме: чіткого визначення цілей навчання, добору відповідного змісту навчання, оновлення навчально-методичного забезпечення, добору ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності, відповідної професійної підготовки вчителя.

Людство увійшло у XXI століття з проблемами, пов'язаними як з його взаємодією із біосферою планети, так і у межах самої світової спільноти. Нині екологічну ситуацію в Україні визнано катастрофічною: накопичено ЗО мільярдів тонн відходів, 5 мільярдів з яких високотоксичні; більшість земель пошкоджені ерозією; техногенне . навантаження скорочує життя українців на одинадцять років. Ці проблеми не оминають у цілому планету, біосфера якої вже не здатна компенсувати антропогенні збурювання.

Прийшов час вироблення стратегії людства, спрямованої на консолідацію зусиль усіх країн з метою запобігання екологічної катастрофи. Розв'язання цього питання вимагає виховання менталітету, який дозволить кожному громадянину приймати кваліфіковані рішення з глобальних проблем. Отже, потрібна нова філософія, нова політика, нові моральні імперативи — зобов'язання кожної людини і людства в цілому діяти відповідно до розуміння власної відповідальності за майбутнє цивілізації. Звідси виникає потреба у розробленні таких освітніх проектів які дають змогу не тільки здобувати знання про існуючий стан планети, а й формувати спосіб життя як основу довготривалого ощадливого розвитку людства. Загалом ідеться про формування системи цінностей — складової культурного світобачення, у якій би захист і збереження природи вважалися такою ж святістю, як і саме життя .

Вітчизняні педагоги не залишаються осторонь вирішення цих важливих завдань. У 2010-2012 роках благодійна організація "Вчителі за демократію та партнерство" (Україна) спільно з Інститутом педагогіки НАПН України й акредитована при ООН організація "Глобальний план дій" (Швеція) за підтримки Посольства Швеції в Україні започаткували освітній проект «Освіта для стійкого розвитку» . Він ґрунтується на засадах стійкого розвитку , які спрямовують на покращення якості людського життя при збереженні сталості підтримуючих екосистем.

Мета проекту - ознайомити педагогічну громадськість України з досвідом, методологією і технологіями формування в учнів навичок та умінь будувати власне життя, життя сім'ї та місцевої громади з урахуванням потреб стійкого розвитку.

Відповідно до плану проекту цього року розпочалась апробація навчально-методичного забезпечення курсу уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» у 3-4 класах шкіл Харківської і Миколаївської областей, міста Києва.

Основна ідея курсу полягає у реалізації в навчально-виховному процесі основних принципів стійкого розвитку - забезпечення взаємозв'язку між цінностями і поведінкою особистості; активності суб'єкта і поліпотребнісної мотивації до діяльності; єдності змісту із повсякденним життям дітей. Передбачається досягнення у звичках, поведінці та стилі повсякденного життя учнів змін, спрямованих на раціональне ставлення до використання ресурсів планети і їх свідоме заощадження, позитивне сприйняття майбутнього.

Методологічні основи курсу поєднують діяльнісний, особистісно орієнтований і компетентнісний підходи до організації навчально-виховного процесу, а саме:

• зміст навчання розроблено відповідно до актуальних та доступних для розуміння школярів початкової школи проблем ресурсозбереження і стабільної життєдіяльності;
• найважливішою складовою навчання визнається самостимулювання і мотивування учнів до висування ними особистісно і суспільно значущих цілей власної діяльності та їх реалізації, надання учням свободи вибору форм і способів цієї діяльності;
• навчально-пізнавальну Діяльність учнів зосереджено на особистому ставленні та рішеннях щодо власного стилю життя і поведінки, які змінюються у контексті планетарних потреб людства;
• на уроках і в позаурочний час організовується системна пошуково-дослідницька діяльність школярів;
• характерною особливістю змісту є міждисциплінарність, пов'язана із глобальністю і всебічністю стійкого розвитку як явища.

Реалізація змісту курсу сприяє формуванню та розвитку у молодших школярів ключових компетентностей, а саме:

• громадянської - здатності критично мислити, брати участь в обговоренні, аргументувати думку, приймати рішення та виявляти громадянську позицію у ситуаціях, пов'язаних із питаннями стійкого розвитку, використовувати моделі поведінки, які задовольняють спільні інтереси особистості та громади;
• соціальної - здатності активно слухати інших, ефективно спілкуватись і співпрацювати, зокрема в парі та малій групі, відповідати за результати спільної діяльності;
• уміння вчитися - здатності міркувати, порівнювати, узагальнювати, спостерігати, самостійно шукати інформацію з різних джерел, виконувати нескладні дослідження щодо використання ресурсів та їх збереження у сім'ї та громаді, набувати індивідуального досвіду самоорганізації, навчальної рефлексії;
• загальнокультурної - здатності застосовувати методи самовиховання, зорієнтовані на систему індивідуальних і загальнолюдських цінностей, для розроблення і реалізації моделей екологічно доцільної та ресурсозберігаючої поведінки.

Серед предметних компетентностей, які формуються у процесі вивчення курсу, основоположними є природознавча та суспільствознавча, що виявляються у здатності учнів вирішувати доступні особистісно і соціально значущі практичні проблеми, пов'язані з екологічними об'єктами довкілля та суспільного життя.

Курс "Моя щаслива планета" призначений для реалізації варіативної складової навчального плану. Його зміст представлено такими тематичними блоками.

3 клас

1.Що робить нашу Землю щасливою.

• До доброї справи долучаємося разом.
• Важливість води для людини та скорочення її витрат.
• Сміття як проблема людства.
• Раціональне споживання енергії.
• Новий стиль мого життя. Мої плани та обіцянки.

4 клас

• Ми дбаємо про наше майбутнє.
• До доброї справи долучаємося разом.
• Мої стосунки з оточенням.
• Піклування про рослини.
• Зменшення непотрібних покупок.
• Мої плани та обіцянки. День Землі.

Елементи змісту курсу можна використовувати під час вивчення предметів інваріантної частини навчального плану - "Я і Україна", "Довкілля", "Основи здоров'я", "Трудове навчання", "Математика".

Курс уроків для стійкого розвитку має таку структуру: вступна частина (2 уроки); тематичні блоки (по 4 уроки-зустрічі у кожному); заключна частина (урок і свято).

Отже, курс починається двома вступними темами, за якими учні ознайомлюються з його метою і завданнями, основними поняттями та способами роботи; отримують перші навички роботи в групах та проведення досліджень власних звичок і способу життя. Кожна з наступних основних тем складається з чотирьох уроків-зустрічей, що мають свої особливості.

Перша зустріч — мотиваційно-організаційна. її завдання - введення учнів в тему, формування у них стійкої мотивації до вивчення. Для цього використовують різні способи і прийоми мотивування, насамперед кількісний і якісний аудит - спеціальну форму навчального дослідження учнів.

Друга зустріч - практична. На цьому уроці, працюючи у групах, учні ознайомлюються зі шляхами розв'язання поставленої проблеми, обирають дії щодо власного способу життя, які реалізуються у позаурочний час.

Третя зустріч - також практична і проходить у формі екскурсії. У процесі ознайомлення зі станом проблеми в довкіллі учні роблять висновки щодо правильності обраного способу дій.

Нині існує багато різних думок щодо поняття, класифікації та виокремлення найважливіших компетентностей. Дослідники наводять різноманітні означення поняття компетентності. "Бути компетентним означає вміння мобілізувати в даній ситуації отримані знання та досвід". Як зазначає українська вчена О.І.Пометун, у педагогічній науці "компетентність" розуміється як спроможність особистості сприймати індивідуальні потреби та відповідати на них, кваліфіковано будувати діяльність у будь-якому напрямі, виконувати певні завдання або роботу. Отже, компетентність — це складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, умінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно провадити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи вирішення проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виді діяльності.

Не зважаючи на різноманітні визначення компетентностей, усі дослідники виокремлюють їх важливу якість - вияв компетентності у конкретній діяльності в певній ситуації. Компетентність не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. Вона тісно пов'язує одночасну мобілізацію знань, умінь і способів поведінки в умовах конкретної діяльності.

Таким чином, компетентність не зводиться ні до знань, ні до умінь. Компетентність - це той ланцюжок, який пов'язує знання та діяльність людини.

Література

1. Байбара Т. М. Компетентнісний підхід в початковій освіті: теоретичні засади / Т. М. Байбара // Початкова школа. — 2010. - №8.
2. Бібік Н. М. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти / Н. М. Бібік // Науковий часопис НПУ ім. Михайла Драгоманова. — серія 17 (вип. 17). - 2010.
3. Державний стандарт початкової загальної освіти
4. Онопрієнко О. В. Предметна математична компетентність як дидактична категорія / О. В. Онопрієнко // Початкова школа. - 2010. - № 11.
5. Паршукова Н. Б. Создание и использованиевиртуальной лаборатории как средства формирования предметной компетенции по геометрии у учащихся основной школы: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / И. Б. Паршукова. — Екатеринбург, 2009.-205 с.
6. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2006. — 432 с.
7. Раков С. А. Математична освіта: компетентнісний підхід з використанням ІКТ: монографія / С. А. Раков. — X.: Факт, 2005.-360 с.
8. Савченко О. Я. Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти / О. Я. Савченко // Компетентнісний підхід у сучасній освіті; світовий досвід та українські перспективи; під заг. ред. О. В. Овчарук. — К.: К.І.С., 2005.
9. Гудзик И. Ф. Компетентносно ориентированное обучение русскому языку в начальних классах (в школах с украинским языком обучения) / И. Ф. Ґудзик. - Чернівці: Видавничий дім "Букрек", 2007. - 496 с.
10. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освті / О. І. Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи : [б-ка з освітньої політики] ; під заг. ред. О. В. Овчарук. - К.: К.І.С., 2004. - С. 66-72.
11. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.-метод, посіб. / О. І. Пометун. - К. : АСХ, 2004.-192с.
12. Пометун О. І. Теорія і практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн /О. І. Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи : [б-ка з освітньої політики]; під заг. ред. О. В. Овчарук. - К.: К.І.С., 2004. - С. 16-25.