Лекційно-семінарська система організації роботи у профільній школі

Перехід навчальних закладів на роботу в умовах профільного навчання визначив необхідність перегляду підходів до організації навчальної діяльності учнів. Так як профільна школа передбачає не тільки формування певної кількості знань з окремих предметів, які визначають профіль, але й ставить на меті підготовку випускників до навчання у вишах з Болонською системою навчання, тому 10-11 профільні класи повинні стати перехідним містком між вищою освітою та школою. Організація навчання з використанням лекційно-семінарської системи допомагає сформувати у випускників не тільки предметні компетентності з окремих предметів, але й створити умови для надбання загально предметних навичок, вмінь організації самоосвітньої діяльності.

Основою лекційно-семінарської системи викладання фізики в профільних класах є вивчення матеріалу великими блоками. Це означає відмову від чітко дозованої подачі матеріалу за принципом "новий урок - новий параграф", завдяки чому з'являється можливість більше часу відвести на проведення уроків - практикумів (уроки розв'язування задач і вправ, лабораторні роботи, фізичні практикуми), на яких учні поглиблено працюють над засвоєнням нового матеріалу, виробляють стійкі вміння і навички щодо застосування одержаних знань, накопичують методи і прийоми виконання практичних завдань і задач. Узагальнення і поглиблення знань, вивчення позапрограмового матеріалу відбувається на уроках-семінарах, конференціях, диспутах, інтегрованих уроках. Прогалини у знаннях учнів ліквідуються на уроках - консультаціях. На уроках корекції знань удосконалюються прийоми викладання нового матеріалу, виконуються практичні завдання, розв'язуються задачі і вправи. На спеціально відведених уроках контролюється і перевіряється якість знань, умінь і навичок учнів під час усних і письмових заліків, контрольних і самостійних робіт, тестування.

Щоб з'ясувати роль і місце цих типів уроків у лекційно-семінарській системі навчання, необхідно по-новому підходити до календарно-тематичного планування програмового матеріалу, бо календаризувати друковані навчальні програми в цьому випадку неможливо. Вивчення програмового матеріалу планується послідовно за певними типами уроків.

Підготовчі уроки з актуалізацією опорних знань, умінь і навичок проводяться таким чином, щоб відновити у пам'яті учнів раніше вивчений матеріал, одержані знання, вміння та навички і по-новому осмислити їх з метою успішного вивчення наступної теми. Учнів знайомляться з колом питань, які будуть вивчатися, їх увага загострюється на головному і суттєвому, що повинно бути в центрі уваги школярів, повідомляються далекі і близькі проблеми, форми і терміни контролю засвоєння пройденого матеріалу. Кількість, методика проведення, зміст цих уроків залежать від обсягу і складності матеріалу, який вивчається, та рівня підготовки учнів певного класу. Економія часу на таких уроках не випрaвдoвyє себе, бо від ґрунтовної підготовчої роботи значною мірою залежить успіх засвоєння учнями нових знань та формування певних компетенцій.

Уроки засвоєння нових знань, як правило, - це уроки-лекції. На них подається матеріал за системою, великими блоками, з обов’язковою реалізацією міжпредметних зв'язків, учні знайомляться з історичними довідками, їм пояснюється, яке значення має використання цього матеріалу на практиці та яка його роль у вивченні конкретного предмета. Тип лекції визначається темою і метою навчального заняття. Вона може бути вступною, настановною, поточною й оглядовою і т. д., а за характером викладу - інформаційною, пояснювальною, лекцією-бесідою і т. д. Використання інформаційних та SMART технологій дозволяють навіть "суху" лекцію зробити привабливою та зрозумілою для учнів.

Кількість уроків-лекцій, які потрібні для досягнення поставленої навчальної мети, визначаються з урахуванням обсягу навчального матеріалу, його складності і рівня підготовки класу.

Основні види лекцій, які доцільно використовувати:

• лекція із введення культурно-історичних аналогів;
• методологічна лекція, яка розкриває характер, структуру та методи наукового пізнання, наприклад: факти - гіпотеза - модель - висновки - експеримент - практичне застосування;
• історичні лекції, які підводять учнів до осмислення та "пере відкриття" основних етапів історії;
• загально предметні лекції, що будуються на розкритті зв'язків фундаментальних освітніх об'єктів з різними шкільними дисциплінами фізикою, хімією, математикою, літературою, історією тощо;
• узагальнюючі лекції, які демонструють учням результати систематизації їхніх власних знань, досягнень, проблем;
• бінарна лекція - це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників двох наукових шкіл, або як вченого та практика, або як вчителя та учня);
• лекція із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання учнів до постійного контролю інформації, що надається (пошук помилки: змістовної, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці кожної такої лекції проводиться діагностика учнів і розбір допущених помилок;
• лекція-конференція, яка проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей, тривалістю 5-10 хвилин. Кожна доповідь являє собою логічно побудований, завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої, вчителем програми. Сукупність наданих текстів дозволяє всебічно висвітлити проблему. Наприкінці такої лекції вчитель підбиває підсумки самостійної роботи і виступів учнів, доповнюючи та уточнюючи запропоновану інформацію, й формулює основні висновки;
• лекція-консультація може проходити за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом "питання - відповідь". Лектор відповідає протягом лекційного часу на питання учнів за усіма розділами або по курсу в цілому. Другий варіант такої лекції, що проводиться за схемою "питання - відповіді - дискусія", є потрійним поєднанням: викладення нової навчальної інформації лектором, постановка питань та організація дискусії з метою пошуку відповідей на поставлені питання.

Не менш важливою складовою лекційно-семінарської системи є проведення лабораторних, практичних робіт під час вивчення теми. Фізичні експерименти, які виконуються при цьому, не лише забезпечують наочність навчання, роблять питання, що вивчаються, більш доступними для розуміння, але, як відомо, розвивають інтерес до фізики, сприяють творчій діяльності учнів. Це відбувається особливо успішно при повторенні вивченого матеріалу, бо дозволяє учням усвідомити зв'язок теорії з практикою. Проте і вивчення нового матеріалу краще просувається з використанням дослідів, в цьому переконувати когось немає сенсу.

Урок-семінар проводяться для поглиблення, узагальнення і систематизації знань учнів з вивченої теми. Під час підготовки до семінару учні набувають навичок самостійної роботи, наукового дослідження і вчаться його письмово чи усно оформляти, відстоювати власні висновки і переконання, рецензувати виступи своїх товаришів. Тому план семінару і рекомендовану літературу необхідно повідомляти заздалегідь, та визначається на яких питаннях теорії слід зупинитися. Проведення семінарських занять у формі роботи над проектами є найбільш продуктивною.

За дидактичними цілями семінари поділяються на:

• заняття з введення в тему, планування її вивчення;
• заняття щодо дослідження фундаментальних освітніх об'єктів;
• заняття з подання та захисту освітніх результатів;
• заняття з поглиблення, узагальнення та систематизації знань;
• контрольні та залікові семінари;
• аналітичні семінари.
• За способом і характером проведення розрізняють:
• вступні, оглядові, само організуючі, пошукові семінари;
• індивідуальні та групові семінари;
• семінари-проекти;
• семінари з рішення задач;
• семінар - "круглий стіл";
• семінари-ділові ігри тощо.

За домінуючими формами комунікації учнів евристичні семінари основуються на такі види навчальної роботи:

• індивідуальна;
• парна;
• групова;
• колективна;
• індивідуально-колективна.

Підготовка до семінарських занять пов'язана з великою попередньою роботою учнів, що збільшує навчальне навантаження школярів. Тому необхідно дотримуватися доцільної кількості уроків зазначеного типу і завжди пам'ятати про їх призначення: обов'язкова самоосвітня діяльність учнів і колективне обговорення її результатів.

Заняттям, присвяченим контролю і перевірці рівня знань, умінь і навичок учнів, повинні передувати уроки-консультації, на яких учні отримують відповіді на не зрозумілі для них питання, розв'язують з учителем або учнями-консультантами задачі і вправи, які викликають найбільші труднощі. Вони є обов'язковими під час підготовки до заліку чи до контрольної, перевірочної роботи.

Для того, щоб консультація була корисною, вчитель повинен мати досить повну інформацію про стан засвоєння програмового матеріалу, рівень сформованості потрібних умінь і навичок. Це досягається завдяки спостереженням за роботою учнів на попередніх уроках та проведенням тестових контролів за окремими блоками теми.

Уроки контролю навальних досягнень учнів проводяться з урахуванням рівневої диференціації, аналогічно до того, як учні працюють у процесі вивчення програмового матеріалу. Учням пропонується власний вибір завдань для перевірки і, як правило, учні обирають варіанти відповідно до рівня сформованості своїх знань і вмінь.

І на закінчення вивчення вказаної теми проводиться підсумкова перевірка засвоєння теоретичних знань і рівня сформованості відповідних умінь і навичок у вигляді заняття-заліку. Форма його проведення може бути різною. При цьому необхідно вести систему автоматичного заліку для учнів, які протягом роботи над темою високий рівень навчальних досягнень.

Для кожного вчителя в лекційно-семінарській системі організації навчального процесу є можливість знайти свої підходи до роботи в профільних класах і зробити уроки такими, щоб учні йшли на нього з радістю:

Яким би за формою чи за змістом не був урок, головним у ньому є праця - організована, результативна, творча.

Урок можна вважати результативним, якщо учні "привласнили" мету вчителя, коли вона перетворилася в їхнє особисте прагнення.

Сучасний урок – це урок демократичний, що проводиться не для учнів, а разом з учнями, глибоко продуманий, організований, з урахуванням дитячих можливостей, потреб та інтересів.

Кожен урок має бути уроком, якого чекають, на якому діти відчувають радість творчої праці, де виховання досягається не мимохідь, а послідовно й логічно через навчання.

Тактика керування навчально-виховним процесом має бути гнучкою і різноманітною, динамічною й емоційною, прийоми, методи і форми якої різні, але завжди доцільні. Це і створення тимчасових груп, і навчання без примушення, й орієнтування на мету і можливість вільного вибору.

Кожен учень - то є складна психологічна задача, яку вчитель покликаний розв'язати з високим професійним умінням, а психологія стверджує: добрі справи можуть творитися лише на позитивних емоціях.