Ключі до дитячої творчості
Головне призначення людини, що вирішила присвятити себе роботі з дітьми, полягає в тому, щоб допомогти своїм вихованцям пройти важкий шлях становлення. Не сформувати особистість, а створити умови для реалізації її здібностей, не вказати вторований шлях пізнання, а допомогти знайти свою, нехай нав
іть вузеньку стежку; не тягнути за руку на гору, перебуваючи на її вершині, а допомогти подолати її, вчасно підставивши плече. Але як цього досягти?Спів - творчість, спів - праця, спів - розуміння, спів - чуття. Ось ключ до вирішення.
Урок це не монолог, це діалог потенційних творчих можливостей учня і вчителя, які повинні діяти разом, бути співтоваришами, партнерами, і обидва вони повинні бути цікаві один одному як особистості.
Вчитель повинен вміти бачити і чути, вміти допомагати тільки тоді, коли його допомога дійсно необхідна, вміти робити так, щоб учні самі проявляли активність, самі творили, самі робили, нехай маленькі, але відкриття.
Адже кожна людина займається у своєму житті творчістю, - коли намагається не просто виконувати механічно свою роботу, але й внести в неї щось від себе, в чомусь її удосконалити. Скрізь, де мета діяльності народжується з глибини людського духу, має місце творчість. Скрізь, де людина працює з любов'ю, смаком і натхненням, він стає майстром.
Можна скільки завгодно перебирати знання, отримані в школі і вичитані з книжок, - нічого нового не створиш. Потрібно самому змінитися. Потрібно стати здатним до творчості, навчитися весь час дивуватися світу. У цьому ми і повинні допомогти своїм учням. Адже, побачити що-небудь вперше надзвичайно важко. Тому що наші знання, освіта, звички все зараз же пояснюють, зараз же переводять в звичні штампи. Ми бачимо, як йде перший сніг за вікном, він пішов раптом, хоча його чекали давно, і, замість того, щоб здивуватися тому, як великі білі неймовірно красиві сніжинки повільно, немов танцюючи, падають у вечірньому темніючому повітрі, ми говоримо: "Що тут дивного? Це просто циклон приніс холодне повітря зі Скандинавського півострова!"
Однак, з такого здивованого бачення і починається творчість. Так Рафаель побачив Мадонну, а Ейнштейну відкрився викривлений Всесвіт, це ж здивування відчувається і в музиці Бетховена...
Я вчитель географії і в свій предмет я намагаюся внести океан Любові, море Щирості, архіпелаги Доброти, острови Мрії, вершини Здивування...
Багатьом відомо, що географія, пронизана духом романтики, вчить розуміти мову природи та шукати відповіді на питання "Чому?", "Через що?", "Яким чином?". Саме в пошуках відповіді народжується думка. А коли приходить думка - це завжди диво. Самому щось зрозуміти, самому щось побачити. Думка - дивовижна сила - творчий початок, який є у кожної дитини. Вона є джерелом творчого потенціалу, який вчитель-Майстер здатний розкрити.
Любов і доброта - кращі якості вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже у кожної дитини є потреба не тільки в спілкуванні, але і в емоційному контакті. Треба не боятися говорити дитині, що в неї сьогодні на уроці все виходить, і частіше вимовляти "молодець", "розумник", "я рада за тебе" навіть тоді, коли успіхи учня більш ніж скромні. Адже це виховує в учнів впевненість у собі, викликає бажання зробити наступний крок більш твердим, вчить відчувати почуття похвали за свою працю, врешті решт, пробуджує інтерес до знань.
Один східний володар побачив страшний сон, ніби у нього випали один за одним всі зуби. У сильному хвилюванні він викликав до себе придворного, котрий розтлумачує сни. Той вислухав його стурбовано і сказав: "Повелитель, я повинен повідомити тобі сумну звістку. Ти втратиш одного за одним всіх своїх близьких". Ці слова викликали гнів володаря. Він велів ув'язнити нещасного та викликати іншого ясновидця, який вислухавши сон, сказав: "Я щасливий повідомити тобі радісну звістку - ти переживеш усіх своїх рідних". Володар був задоволений та щедро нагородив його за це передбачення. Придворні дуже здивувалися. "Адже ти сказав йому те ж саме, що і твій бідний попередник, так чому ж він був покараний, а ти винагороджений?" - запитували вони. На що була відповідь: "Ми обидва однаково тлумачили сон. Але все залежить від того, не що сказати, а як сказати".
Що станеться, якщо ми пояснимо дитині її невдачі не відсутністю її розумових здібностей, а всього лише недоліком прикладених зусиль? У неї зникне тривожність, з'явиться впевненість у собі, у своїх здібностях.
І вона побачить... Побачить сама... Вперше побачить... Побачить не просто очима і не стільки очима, скільки всім своїм єством.
Побачить і почує... І важливо, щоб побачене і почуте глибоко запало їй в душу, в пам'ять серця, щоб відбувся "дотик" до світу і народилося здивування перед ним. Це може бути сонце, що пробивається через крони дерев, або повня місяця в бездонному весняному небі, або срібне мереживо річки дитинства. Пам’ятаєте, як у Довженка: "Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя.
Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березi, що пив у незабутнi роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах i казання старих про давнину, що лiчив у тобi зорi на перекинутому небi, досi, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити отi зорi навiть у буденних калюжах на життєвих шляхах".