Аналіз передових освітніх технологій світу та можливість їх застосування в освітній діяльності України

Постановка проблеми

У Національній доктрині розвитку освіти визначені стратегічні напрямки й цілі розвитку освіти, серед яких важливу роль відведено інтеграції України в європейський та світовий простір. В період відродження національної школи в Україні визначення шляхів р еформування освіти та входження нашої держави у світову освітню спільноту особливого значення набуває аналіз сучасного стану закордонної школи та раціональне використання зарубіжного педагогічного досвіду.

Дослідження, що проводяться в галузі компаративістики, є важливими для нашої держави, оскільки прогрес у кожній країні сьогодні залежить не тільки від зусиль громадян власне цієї країни, а й від спроможності запозичити усе краще, що є в інших країнах. Зміна політичних і соціальних пріоритетів у нашій вимагає перегляду й головної мети освіти. При цьому формування громадянина України повинно бути поєднане з формуванням громадянина світу – "людини прагматичної, творчої, чия освіта й мораль відповідають загальнолюдським цінностям".

Як зазначає Президент НАН України Б. Патон "глобальне стане не лише процес продовження терміну освіти (згодом освіта стане безперервною), а й постійна трансформація методів передачі знань. При цьому використовуються досягнення й відкриття як традиційних наук, так і нових – етологій, компаративістики, нейрохімії емоцій тощо".

Проблеми зарубіжної школи та педагогіки розроблялись багатьма вітчизняними фахівцями в цій галузі. Біля джерел компаративістики як науки стояли такі відомі вчені, як Б. Вульфсон, О. Джуринський, З. Малькова. Українські й російські компаративними – Р. Бєланова, Н. Воскресенська, Г. Єгоров, В. Кайго, А. Келлі, К. Лайсвуд, Д. Лоутон, Т. Моу, С. Парсонс, Д. Поуп, А. Ромішовські, Д. Харгривиз Дж. Чаб та інші продовжують розробляти сучасні питання розвитку зарубіжної освіти й педагогічної думки.

Всі їхні наукові праці містять певний фактичний матеріал і можуть слугувати джерелами для проведення аналізу. Проте, у вітчизняній педагогіці тенденції формування та трансформації цілей освіти не знайшли достатнього висвітлення. Деякі роботи, виконанні за радянських часів, не відповідають сучасним вимогам альтернативного підходу, неупередженості наукового дослідження.

Аналіз психолого-педагогічної, історичної зарубіжної літератури дає підстави зробити висновок про те, що розвиток цілей освіти в контексті розвитку освіти й педагогічної думки провідних країн світу та України потребує подальшого ґрунтовного розгляду.

Виклад основного матеріалу

Для визначення передового досвіду було вибрана одна з найбільш прогресивних та динамічних країн світу в сфері освіти – Канада. На рубежі нинішнього століття в економічно стабільній Канаді зроблений серйозний поворот – до побудови інноваційного суспільства, заснованого на високому освітньому рівні і знаннях, що дозволяє реалізувати вищі темпи розвитку країни, його якісних показників за рахунок впровадження цих знань ужиття. Канада стала на дорогу принципової зміни своєї освітньої і науково-технічної політики, що має на меті охопити всі суспільні структури, формування нового інноваційного потенціалу. Фактично йдеться про зміну ціннісних орієнтирів канадського суспільства, про потенційні шляхи його розвитку, про створення такої економіки, яка в зарубіжній науковій літературі отримала назву "економіки, заснованої на знаннях" ("knowledge-based economy").

Під час реформування освіти України використання досвіду провідних краї світу є надбання, яке повинно бути обов’язково використане. І досвід Канади як однієї з передових країн частині освіти може бути використаний для проведення певного аналізу.

Проведене порівняння законодавчо-нормативних документів у галузі освіти вказує на єдиний стратегічний напрямок щодо її подальшого розвитку. Таким чином, умовно можна вважати що мета досягнення освітніх результатів Канади та України є схожою. Тим більше, що Україна може взяти за основу вже добре апробовану систему отримання освіти. Адаптація та корегування її під потреби та умови українського суспільства дозволить з економити не тільки матеріальні кошти, але і значні людські ресурси. Відомо, що значно легше та дешевше удосконалювати вже готові та апробовані методики та продукти, ніж розробляти зовсім нові.

Використовуючи наукові методи спостереження та порівняння визначаємо сильні сторони канадської освіти, які можуть в подальшому слугувати взірцем для реформування нашої системи освіти.

Зрозуміло, що без фінансових витрат на освіту її якості досягти досить складно. В даний час національні витрати на науку і технології складають 6,2% від ВВП Канади, що поки помітно менше, ніж в США, Японії і багатьох західноєвропейських країнах [1]. В той же час, вперше в історії незалежної України фінансування вітчизняної освіти зросло з 5% до 7% ВВП. Аналогічні витрати на освіти в Європі нині спостерігаються лише в окремих скандинавських країнах. Тобто, за рівнем фінансування, на перший погляд, не все так погано. Тим більше, що фінансовий чинник, як правило залежить від економічного розвитку країни, вплив на який ми практично не маємо. Тому, перейдемо до аналізу інших сторін освітньої діяльності.

Освітня структура і учбові програми в різних провінціях Канади приблизно однакові, проте, в кожній з них існують індивідуальні особливості, що відображають специфічні потреби регіону, а також його історичне минуле і культурну спадщину. Державні школи відвідують 95% дітей в Канаді, відповідно, близько 5% відвідують платні приватні школи. У деяких провінціях існує розділення шкіл залежно від релігійного і мовного складу населення. Викладання ведеться англійською або французькою мовами.

У всіх провінціях до викладання в державних школах допускаються лише кваліфіковані і ліцензовані викладачі. Викладачі мають, принаймні, одну університетську освіту і додаткові педагогічні кваліфікації. З іноземцями працюють викладачі, що мають досвід відповідної роботи і що володіють необхідними методиками.

Навчання в канадських середніх школах переривається на канікули на два тижні в кінці грудня (різдвяні канікули) і на один тиждень в березні, студенти також періодично відпочивають під час довгих вихідних (три дні).

Сильна сторона шкіл країни – висока забезпеченість комп’ютерами. В середньому один комп’ютер - на сім учнів. Це найкращій показник у світі. Канадські школи випереджують усі інші за кількістю комп’ютерів підключених до Інтернету [2].

Канадські діти йдуть до першого класу в шестирічному віці. До шостого класу вони вчаться в початковій, а потім – у середній школі. Рік розбитий на два семестри. Навчання безкоштовне і обов’язкове. Воно ведеться однією з державною мов – англійською або французькою. Мова викладання залежить від провінції.

Існують і інші особливості в підходах. У Квебеці, наприклад, система організована за французьким зразком: школу закінчують після 11 класу, після чого потрібно ще два роки вчитися на підготовчому відділенні в коледжі системи GEGEP (Colleges denseignement general et professionnel).

Список предметів варіюється залежно від класу. У початкові школі вивчається базовий інтегрований курс (Core Course, заняття з математики, граматики, літератури), природничі науки (інтегрований курс Science: фізика, хімія, біологія), навички роботи на комп’ютері, фізкультура, мистецтва і так далі.

У 10 класі (Grade 10) учні вивчають наступні обов’язкові предмети: математика, англійська мова, "науки" (Sciense – комплексний предмет, що включає вивчення хімії, фізики, біології). У 11 класі залишається лише два обов’язкових предмети – математика і англійська мова, в 12 – лише англійська мова. Їх доповнюють предмети на вибір з чималого списку (світові релігії, інформаційні технології і ін.).

В Онтаріо, наприклад учень повинен вивчати загалом 8 предметів. Кожен викладається на двох рівнях – стандартному, прикладному (College Level) і підвищеному (University Level), можна вибрати групу того або іншого рівня. Тобто учбові плани персоналізуються, на основі аналізу здібностей виробляється оптимальний для учня набір предметів.

Предмети вивчаються перший семестр – перші чотири предмети, другий – що залишилися. Тобто щодня одні і ті ж чотири уроки по 75 хвилин кожен. Крім того, в старших класах вибираються предмети для поглибленого вивчення. Зокрема, можна вивчати автосправу, графічний дизайн, готельний і туристичний менеджмент.

Викладає окрему цікавість і незвична система оцінювання рівня знань школярів. Оцінки виставляються у відсотках. Наприклад, 50 – 60% - це приблизно відповідає "трійці", 65 – 75% - це "чотири", 80 – 90% - близько до "відмінно". 100% отримати дуже складно, мабуть, це можливо лише з математики та інших точних наук.

У приватних школах менші класи, кращі лабораторії для дослідів і спортивні споруди (як правило, є власний басейн, наприклад). Якщо у всіх державних школах хлопчики і дівчатка вчаться разом, то приватні пропонують вибір: змішані, лише для хлопчиків або лише для дівчаток. Випускники відомих приватних канадських шкіл без зусиль вступають до провідних університетів в Канаді, Сполучених Штатів або Великобританії. Але і вартість навчання в середньому вище.

Значною перевагою приватних шкіл є наявність гуртожитків. Тобто, діти живуть, і вчаться на території школи. Це дозволяє розвивати командний дух, приділяти багато часу спорту, вихованню, контролювати розпорядок дня учня.

Освітня програма Канади має і свої проблемні питання, особливо щодо полікультурної освіти та виховання. Полікультурний склад американського і канадського суспільств накладає відповідні вимоги до системи виховання і освіти. Поліетнічність і полі культурність – типова риса США і Канади. Потреби враховувати це у вихованні та освіти – об’єктивний наслідок історії цих країн, де приплив іммігрантів не лише не припинився три з половиною століття, але і збільшився в останні десятиліття [3].

У Канаді завдання полікультурного виховання вирішується багато в чому за допомогою білінгвального навчання, що допомагає усвідомити дітям культурну і етнічну ідентичність. Білінгвальне навчання в Канаді здійснюється в безлічі варіантів, при яких по-різному поєднується вивчення двох мов.

Як, відомо, Канада має дві офіціальні мови: англійську та французьку. Особливістю канадської освіти є білінгвальне навчання: обов’язкове вивчення англійської і французької мов, а також вивчення однієї з малих "культур спадщин".

Білінгвальне навчання повинне знімати мовні проблеми учнів, покращувати успішність, розвивати навички усної мови. Програми білінгвального навчання варіативні. Частина з них передбачає розвиток розмовних навичок. Всі програми передбачають, що школярі білінгвальних учбових закладів повинні стати компетентними з мови і культури більшість, яка забезпечить необхідний рівень спілкування в соціумі.

Виділяються 3 типи двомовного навчання:

• підтримка здатності говорити, читати і писати рідною мовою, одночасно вивчати англійську протягом перших 2 років уроки ведуться рідною мовою, а англійська вивчається як іноземна, а потім школярі навчаються двома мовами;
• навчання не ставить за мету знання двох мов, рідна мова використовується до тих пір, поки школярі достатньою мірою не опанують англійську, після чого навчання ведеться лице цією мовою;
• адресований класам, що складаються з англомовних і неангломовних школярів, спілкуючись, діти вивчають мови один одного.

У Канаді білінгвізм гарантований конституцією. Більше 2/3 дітей іммігрантів не володіють жодною з офіційних мов. Це породжує необхідність їх особливого навчання. Федеральний уряд надає фінансову підтримку провінційним властям при організації відповідного білінгвального навчання. Поширення білінгвального навчання продиктоване прагненням канадців залучити до своїх субкультур них ідеалів, для чого необхідно добре знати рідну мову. В той час етнічні меншини усвідомлюють, що для того, щоб заробляти на життя, обстоювати цивільні права, необхідно засвоїти домінуючі мови.

В цілому соціальні і педагогічні результати білінгвального навчання виявилися позитивними. Воно сприяє успішному навчанню школярів, що обмежено володіють англійською і французькою мовами. Білінгви проявили себе як винахідливіші, активніші, динамічніші. Особливо корисне двомовне навчання для обдарованих дітей.

Білінгвальне навчання накладає певні вимоги і до підготовки педагогічних кадрів.

Підготовка складається з двох рівнів педагогічної освіти: бакалавра (чотири - п’ять років навчання) і магістра (два – три роки після здобуття ступеня бакалавра). Обидві форми отримання освіти передбачають підготовку вчителів як початкової, так і середньої школи. Підготовка вчителя відрізняється в різних провінціях і учбових закладах. Існують дві моделі бакалаврської освіти: послідовна і паралельна. Моделі передбачають різні траєкторії здобування педагогічної освіти. У першому випадку йдеться про одно – або дворічну програму для студентів, що раніше завершили базову програму вищої освіти. Друга модель має на увазі одночасне отримання вищої і спеціальної педагогічної освіти.

Обидві моделі підходять для підготовки вчителів початкової і середньої школи. Для того, щоб отримати право викладання певного предмету в середній школі. Для того, щоб отримати право викладання певного предмету в середній школі потрібна відповідна кваліфікація в тій галузі, яка вибрана для викладання. Поєднання загальних професійних знань і знань зі спеціалізації необхідне для здобуття кваліфікації вчителя.

По закінченню бакалаврської програми студенти отримають дипломи вчителя. Тип сертифікату може розрізнятися в різних провінціях. Більшість перших дипломів вважаються тимчасовими і є такими від двох до п’яти років. Тимчасові дипломи стають постійними після деякого періоду успішної роботи, зазвичай протягом двох років. Деякі дипломи дають право викладання на всіх рівнях навчання. Інші дипломи можуть бути розраховані на професійну, спеціальну, загальну або технічну освіту.

Закінчення університету із степенем бакалавра освіти і наявність викладацького свідоцтва не гарантують працевлаштування педагогів. Здобуття роботи має конкурсний характер. При працевлаштуванні на роботу в початкову школу необхідний диплом бакалавра освіти і педагогічний сертифікат провінції. Для того, щоб отримати право викладання окремих предметів, необхідна додаткова спеціальна кваліфікація. Викладач середньої школи пред’являє викладацький сертифікат даної провінції, диплом бакалавра освіти. Передбачається, що вчителі проводитимуть не лише заняття в класах, але і займатимуться позашкільною педагогічною діяльністю [4].

Як важлива складова підготовки вчителів у Канаді розглянута педагогічна практика. Наприклад, в університеті Рейджана тривалість практики збільшується від одного дня на тиждень на першому курсі до повного семестру на четвертому курсі. Педагогічній практиці надається особлива значимість внаслідок того, що в підготовці вчителів акцент ставиться на практичній діяльності. В той же час практика розглядається в тісному зв’язку з теоретичними курсами. Вважається, що велика частина практичного досвіду виявляється для майбутніх вчителів корисною за умови безпосереднього спостереження, критичного вивчення культурного середовища класу і школи. Практика ставить за мету розвиток критичного, дослідницького мислення студентів, мотивацію їх до розробки альтернативних методів навчання, що відповідаю особливостям культурного середовища викладання. Під час проведення педагогічної практики та подальшого викладання поширена система наставництва [5].

Виявлено, що педагогічна освіта в Канаді вважається популярною і досить пристяжною. Про це свідчить високий суспільний статус вчителя, зростання числа педагогічних факультетів, гідний рівень заробітної палати педагогів, стійко значний конкурс під час вступу не педагогічні спеціальності. Наслідком цього є помітне підвищення освітнього рівня вчителів: якщо в 1970 р. університетську освіту мали лише 37% вчителів, то в 1990 р. – вже 80%.

Таким чином, на основі проаналізованих даних можна ствердити, що система освіти Канади відповідає умовам та вимогам сьогодення. Незважаючи на складні етнічні умови різноманітний соціальний статус, двомовність освіта Канади має найвищу середню тривалість навчання – 17 років. (Для порівняння: у Японії – 15, США, Великобританії, Німеччині і Франції – по 16 років). У сукупності з високим фінансуванням освітньої сфери це є вагомим чинником для розвитку системи інноваційної політики та економіки, які все більшою мірою структуруються в рамках інноваційного ланцюжка "освіта – наука – технології – промисловість". Безумовно, інноваційний ланцюжок не може ефективно функціонувати без відповідного рівня освіти населення в цілому і підготовки відповідних фахівців.

Висновки

• Звернення Канади до полікультурної педагогічної освіти обумовлене рядом соціальних, політичних і педагогічних детермінант: пошуком компромісу між різномовним населенням; лібералізацією імміграційної політики; розуміння необхідності полі культурності як важливої умови становлення національної ідентичності у вигляді єдиного і одночасного культурного різнорідного соціуму.
• Вчитель у Канаді є ключовою фігурою в реалізації ідей полікультурної освіти. Система підготовки вчителя передбачає створення умов навчання, які дозволяють навчати студента врахувати особливості специфічного національно-культурного освітнього середовища.
• Полікультурність педагогічної освіти в Канаді забезпечена законодавчою і науково-методичною базою. В офіційних документах і законодавчих актах, в педагогічних дослідженнях проходить ідея про те, що педагогічна освіта має бути полікультурною.
• Підготовка вчителя у Канаді спрямована на формування фахівця, здатного працювати в полікультурному середовищі, що відображено навчальних планах, програмах і стандартах педагогічної освіти.
• У педагогічній освіті Канади знайшов відбиток багатонаціональний характер суспільства, враховується широкий спектр форм і методів навчання: дискусії в малих і великих групах; метод проектів; ролеві ігри; етнографічні спостереження. У формах і методах реалізуються певні традиції педагогічної освіти: опора на контекст освітнього середовища у формуванні професійних якостей фахівців; навчання через дослідження; здобуття знань через власний досвід.
• Специфічний характер у Канаді має підготовка білінгвального вчителя. Підготовка орієнтується на мовне і культурне різноманіття шкіл. При навчанні білінгвального вчителя використовуються нетрадиційні дидактичні форми і методи: інтерактивні методи, ролеві ігри, впровадження елементів мистецтва і ін.
• У підготовці вчителя Канади акцент ставиться на практичну діяльність. Істотне значення надається педагогічній практиці, в ході якої отримуються професійні навики роботи в багатокультурному середовищі. Система наставництва дозволяє збільшувати ефективність педагогічної практики.

Список літератури

1. Інноваційна політика та національні інноваційні системи Канади, Великобританії, Італії, Германії та Японії [електронний ресурс] (Кісєлєв В. Н.) – Режим доступу: http://77.108. 127.29/inform/iab/iab6_2009. pdf.
2. Балицкая Л. В. Образование в современной Канаде. Южно-Сахалинск: СахГУ, 2010 – 123 с.
3. Волосович Л. В. Политкультурная направнность подготовки учителей в університетах и коледжах Канады. //Вестник Московского государственного обласного университета. – Серия "Педагогика" №3. – М.: Изд-во МГОУ, - 2009 – с. 24 – 26.
4. Волосович Л. В. Профессиональная подготовка и повышения квалификации учителей в Канаде. // Вестник Московского государственного обласного университета. – Серия "Педагогика" №3. – М.: Изд-во МГОУ, - 2009 – с. 53 – 55.
5. Закирьянц И. И. Роль института "наставников" в организации практики студентов педагогических колледжей Канады //Среднее профессиональное образование. – 2008, - №8. – с. 81 – 82.