Розвиток просторового мислення на уроках образотворчого мистецтва

 Важко назвати хоча б одну область діяльності людини, де б уміння орієнтуватися в просторі (видимому або уявному) не грало суттєвої ролі.

Орієнтація людини в часі та просторі є необхідною умовою його соціального буття, формою відображення оточуючого світу, умовою успішного пізнання та акти вного перетворення дійсності.

Вільне оперування просторовими образами є тим фундаментальним умінням, яке об’єднує різні види навчальної та трудової діяльності.

В науці і техніці широко використовується графічне моделювання, яке дає змогу більш наочно виявляти досліджувані теоретичні залежності, прогнозувати їх появу в різних областях дійсності. Графічне моделювання тісно пов’язано з математизацією і формалізацією багатьох областей знань.

Просторове мислення як різновид образного мислення грає важливу роль не тільки в оволодінні знаннями основ наук, але і в багатьох областях трудової діяльності.

Зміст і характер просторового мислення, його функції визначаються умовами, в яких воно формується, з’являється та удосконалюється.

Просторове мислення виникає в практичній потребі орієнтації на місцевості, серед об’єктів матеріального світу. Воно виділяється в самостійний вид інтелектуальної діяльності.

Просторове мислення в своїй найбільш розвиненій формі оперує образами,, яке є відтворення та перетворення просторових властивостей та відношень об’єктів: їх форми, величини, взаємного положення частин. Під просторовими співвідношеннями розуміють співвідношення між об’єктами простору або між просторовими ознаками цих об’єктів. Вони виражаються поняттями про напрямок (вперед-назад, вверх-вниз, вліво-вправо), про відстань (близько-далеко), про їх відносини (ближче-далі), про місцеположення (в середині) і т. п.

Для визначення просторового розміщення об’єктів необхідна система відліку. Так, наприклад, під час опису інтер’єру треба не тільки відтворити склад та ознаки предметів, але і вміти їх правильно розмістити в просторі. Опис одного і того ж інтер’єру може суттєво вар’їрувати в залежності від обраної позиції спостерігача.

Учні звикають працювати з готовими зображеннями. Вони губляться, виявляють безпорадність, коли їм пропонується самим вибирати той вид зображення (наочний малюнок в об’ємі, схематичне креслення, символічний запис), який, на їх думку, облегшив би вирішення завдання.

Можливість підпорядкувати своє сприйняття поставленої навчальної задачі розглядається психологами, як важливий показник розумового розвитку. При цьому доступ учнів різного віку до того чи іншого виду графічного зображення залежить не від особливостей мислення, а від організації навчання.

Просторове мислення формується в системі знань, які підлягають засвоєнню. Кожен навчальний предмет своїм змістом визначає вимоги до розвитку просторового мислення.

Просторове мислення спочатку формується в системі наочно-дієвого мислення. Потім в своїх найбільш розвинених і самостійних формах виступає в контексті образного мислення. По мірі оволодіння предметною діяльністю, графічною культурою, визначеною системою знань, умінь та навичок формуються більш теоретичні форми просторового мислення.

Оволодіваючи світом речей та явищ, діти пізнають їх просторові ознаки шляхом виділення в першу чергу відносин порядку, тобто шляхом розташування об’єктів по відношенню одне до одного, через виділення їх контуру, аналіз його особливостей. Виділення контуру дає можливість заново уособити об’єкт, обмежити його від інших, дослідити його предметні ознаки. Саме такі уявлення служать основним джерелом формування просторового мислення в ранньому дитинстві.

Однак залучання до образотворчої діяльності знаменує собою той факт, що діти починають оперувати просторовими ознаками та відношеннями в системі не тільки трьох, але і двох вимірів, тобто не тільки в просторі, але і на площині; постійно перетворювати трьохмірні образи в двомірні і навпаки, одночасно використовувати і те, і інше.

В процесі занять образотворчим мистецтвом майбутній учні вчаться бачити та розуміти прекрасне як безпосередньо в оточуючому житті, так і в творах мистецтва. В учнів формується емоційно-естетичне ставлення до об’єктів пізнання та явищ, і що особливо важливо, за допомогою олівця та пензля він сам навчається створювати прекрасне.

Завданням курсу є: розвиток художнього мислення, творчої уяви, здорової пам’яті, просторових уявлень, образотворчих здібностей.

Образотворче мистецтво – це мистецтво, яке створює на площині або в просторі наочне та політичне зображення видимого світу.

Образотворче мистецтво, як і будь-який вид мистецтва, - це яскраво виражена творча діяльність, в процесі якої створюються художні образи конкретно-чуттєві образи, які відображають дійсність та втілюють естетичне ставлення до неї людини.

Важливе значення в образотворчій діяльності, в творчості художника, який створює свої твори за допомогою ліній, форми та кольору, а також під час подальшого сприйняття цих творів, мають закономірності відчуття кольору (відчуття хроматичних та ахроматичних кольорів, кольорове коло, теплі та холодні кольори, закони змішування кольорів, явища кольорового контрасту, колорит тощо).

Твір образотворчого мистецтва створюється на основі та з урахуванням особливостей здорового сприйняття форми, конструктивної будови предметів, їх просторового розташування, законів лінійної та повітряної перспективи, з урахуванням зорових ілюзій та таких закономірностей сприйняття, як цілісність, осмисленість, вибірковість, константність.

Без запасу вражень, уявлень, знань, отриманих завдяки спостереженням, неможливо правдиво та виразно передати в малюнках всю складність реального світу: прояв людських почуттів, зміни в природі, зв’язок простору та форми, конструкції предметів.

Постійні спостереження за предметами та явищами дійсності приводять до розвитку спостережливості.

Процес художнього зображення оснований на активній роботі думки, тобто він не може здійснюватися без активної участі мислення. Мислення забезпечує постійний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення різних особливостей предметів.

П. П. Чистяков говорив: "Рисовать – значит соображать. Никогда не рисуйте молча, а всегда задавайте себе задачу".

Активну, перетворюючу роль переводу життєвих спостережень, вражають, творчих "задумок" в художні образи грає уявою

Разом з уявленням в творчому процесі бере участь зорова пам’ять.

Багаточисленні спостереження дійсності, активна робота думи, уяви, зорової пам’яті, участь емоційно-вольової сфери дитини в образотворчому процесі дадуть позитивні результати тільки за умови теоретичних основ зображення та методом малювання різних об’єктів та явищ навколишнього світу.

Будь-який малюнок виконується за допомогою ліній та тону. Передача зображає мого предмета здійснюється завдяки знанням закономірностей перспективи та світлотіні.

Перспектива – наука, яка вивчає закономірності зображення предметного світу у відповідності з його зоровим сприйняттям.

Леонардо да Вінчі писав: "Перспектива, поскольку она распространяется на живопись, делится на три главные части: первая из них – это уменьшение, которое претерпевают величины тел на различных расстояниях; вторая часть – это та, которая трактует об уменьшении цветов этих тел; третье – это та, которая уменьшает отчетливость фигур и границ этих тел на разных расстояниях".

Для правильної передачі глибини простору необхідно знати і явища повітряної перспективи, яке заключається в тому, що чим далі віддаляється предмет від глядача в глибину простору, тим менше чітким стає контрастність світлотіні та яскравість кольору. Тобто на великій відстані ми бачимо предмет не тільки зменшеним, але і менш чітким. Це пояснюється етапом атмосфери – повітряне середовище не зовсім прозоре, в ній багато частинок пилу та вологи. Доречі, при віддалені предмети зорово зменшуються як по висоті так і поширені, так і в третьому (глибинному) вимірі, тобто виглядають більш плоскими.

При вивчені основ зображення пейзажу треба навчати дітей розрізняти декілька планів, які характеризують явища повітряної перспективи в конкретному випадку та, в свою чергу, зумовлених цими явищами. На передньому плані предмети видно більш об’ємними, з контрастною світлотінню. На наступному плані, при незначному віддалені тіні здаються набагато світлішими, а яскраво освітлені місця – більших тьмяними. По мірі подальшого віддалення та наближення до горизонту контрасти темного і світлого все більше пом’якшується та на більшому віддалені "зливаються" в світлій думці.

З метою вивчення повітряної перспективи добре ознайомити учнів з творами І. І. Шишкіна, Ф. О. Васильєва, І. І. Левітана, Кюїнджи та інших.

Необхідно мати на увазі, що явища повітряної перспективи треба враховувати не тільки при зображенні далей в природі, але і при зображені невеликих, близьких до рисувальника "фрагментів" природи, при зображенні інтер’єрів, і навіть натюрмортів.

Юон вказував: "Подробно тому как музыка оперирует двенадцатью звуками с полутонами к ним, лишь повторяющимися в высоких и низких октавах, так и живопись слагается по существу, из пяти главных элементов. Никакое самое сложное содержание, никакая тематика этого не изменяют. Эти пять элементов заключаются в передаче:

• формы предметов,
• их цвета,
• освещающего их света,
• того материала, из которого они состоят,
• пространства, в условиях которого они находятся.

Казалось бы, что и музыка и живопись – простые вещи. Однако как музыка охватывает этими двенадцатью звуками всю звуковую стихию, всю ее динамику, как и живопись, охватывает этими пятью элементами весь сложный зрительный мир.

В мире нет ничего, находящегося вне каких-либо условий пространства; нет ничего, не состоящего из какого либо материала; нет ничего без формы, без цвета".

В образотворчому мистецтві велика роль належить таким поняттям, як "колорит", "тон", "тембр", нюанс", "світло", "простір у живописі".

Колорит розуміється як переважаючий перебір тонів в картині. Кожна робота може бути колористичною багатою або колористичною бідною.

Тип – переданий живописом складний результат спостереження за якістю предметів або явищ природи.

Тембр - поняття, яке визначає унікальність кольорової настройки всього твору живопису або його частини.

Нюанс – уточнюючий відтінок кольору, який зображується.

Важливим, основним елементом живопису є світло.

Простір в живописі грає таку ж пов’язуючу роль як і світло. Єдність простору та атмосферного середовища, як і єдність світла, є головним фактором в живописі, який об’єднує та пов’язує. Під передачею простору необхідно розуміти не менш мас штивні та перспективні зміни предметів, не лише їхню кубатуру та квадратуру, а і сам стан повітряного середовища, яка оточує предмети; це середовище має вирішальне живописне значення під час передачі відстані між предметами, між першим, другим та далекими планами картини.

Однією з першооснов образотворчого мистецтва є композиція.

Є. Делакруа підкреслював необхідність художника бачити органічний, штучний зв’язок предметів в оточуючому світі та передавати його в своїх композиціях. Він писав: "Когда мы смотрим на окружающие нас предметы, будь то пейзаж или интерьер, мы замечаем, что между ними есть нечто связующее, являющееся следствием окутывающей их атмосферы и всякого рода рефлексов, которые, если можно так выразится, вовлекают каждый предмет в некую общую гармонию. Она дает своеобразное очарование, без которого, думается, живопись не может обойтись, и однако же, большая часть художников, даже большие мастера, не обращали на это внимания. Большинство, по-видимому, вовсе не замечало в природе этой необходимой гармонии, устанавливающей в живописном произведении единства, которого нельзя создать одними линиями, даже при самом удачном их расположении".

До виразних засобів композиції відносяться:

• ритм;
• сюжетно-композиційний центр;
• симетрія або асиметрія;
• розташування головного на другому просторовому плані;
• образотворчі графіки, живопису та скульптури (лінія, тон, колір, колорит, мазки).

До прийомів композицій відносяться:

• передача уявлення монументальності;
• виділення та передача просторових планів;
• використання горизонталі та вертикалі;
• використання діагональних напрямків.

За допомогою просторових планів показуються простори, велич природи, грандіозність міських будівель тощо.

Виконання малюнків починається з визначення на папері загального просторового та композиційного розташування основних форм предметів. Одночасно з цим визначаються і пропорційні співвідношення форм предметів.

Просторові особливості кольору виражаються в тому, що одні кольори в колі здаються начебто виступаючими вперед (жовтий, оранжевий), а другі відступаючими (синій, фіолетовий) неоднаково світлота хроматичних кольорів визначає суттєві просторові особливості сприйняття кольору. Предмети, які мають жовтий та оранжевий колір, наче наближаються до нас, а синій та фіолетовий віддаляються. Важливо навчити дітей це враховувати. Наприклад, щоб зорово збільшити довжину коридору, можна його торцову стінку пофарбувати в голубій колір, щоб зорово скоротити довжину – пофарбувати стінку в оранжевий або жовтий.

Слід враховувати, що воно неоднаково сприймає хроматичні кольори в просторі.

По мірі віддалення жовті, оранжеві та червоні кольори втрачають яркість, набуваючи холодні зеленуваті та фіолетові відтінки, голубі, зелені та сині кольори на відстані сприймаються добре. Тому все предметне, які далеко розташовані, набувають голубуваті відтінки, а віддалі кольори стають повітряними та прозорими. Ці явища використовуються художниками під час передачі простору. Перші плани картин пишуть яскравими та насиченими фарбами, а віддалення передають більш холодними.

Засвоєння перспективи, передача конструкції та пропорції предметів, їх об’єму, світлотіньових відносин, кольору, фактури, просторових положень, розвиток та закріплення образотворчих навичок відбувається на уроках малювання з натури. Одночасно в учнів розвивається спостережливість, увага, працелюбність. Вони вчаться бачити красу в оточуючій дійсності.

Учням подобається уважно спостерігати, розглядати предмет, порівнювати пропорції. Вони із задоволенням виконують завдання – передати форму, пропорції, конструктору, об'єм, колір тощо. Учитель повинен приділяти увагу формуванню поняття фіксованої точки зору.

На малюнку з натури предмет зображають таким, яким його бачать. Тому глядачеві необхідно демонструвати різну видимість людей з різних точок зору.

Кожен учень визначає свою лінію горизонту. У одних учнів предмет, який вони мають розташований нижче горизонту, в інших верхня частина попадає на горизонт.

Аналізуючи виконані роботи, вчитель питає:

- Хто скаже, чому так вийшло?

Після деяких роздумів та помилкових припущень знаходиться правильна відповідь:

- Тому що один учень вище другого, тобто лінія горизонту у нього вища.

Учитель може продемонструвати різне положення молоді та пояснити, як можна по зображенню визначити точну зору того, хто малює.

Проведення таких вправ допомагає формуванню просторових уявлень, готує учнів до курсу геометрії та креслення.

Практичні рекомендації щодо методики малювання з натури книги (олівець або вугіль)

Обирається три – чотири книги, бажано з яскравими обкладинками. Книги ставляться на натуральні підставки. Потім учні повинні уважно розглянути їх, проаналізувати співвідношення пропорцій (співвідношення довжини та ширини). Поступово засвоюється поняття "пропорція" - співвідношення предмета та його частин до величини. Під час аналізу пропорцій книги, яка має форму прямокутника, можна використати прийом відкладання однієї сторони (меншої на другу, подумки поділяючи на квадрати.

Процес малювання ділиться на декілька основних етапів.

Перший етап - вибір величини просторового розміщення листа паперу. Далі тонкими, з легким натиском лініями окреслюються на листі паперу загальні (габаритні) розміри книги. Важливо на цьому етапі правильне композиційне розміщення зображення, тобто малюнок не повинен бути дуже мілким або занадто крупним, не повинен буди зсунений до одного країв листа паперу. Наступний етап роботи над малюнком – уточнення основних пропорцій. Після цього прорисовуються літери та основні елементи оформлення обкладинки книжки. Завершується робота над малюнком тональною пробкою малюнка книги, відповідній тональному розподілу королькового забарвлення обкладинки книги.

При цьому треба пам’ятати про те, що гумкою зловживати не можна. Будь – яка найм’якіша гумка псує папір. До того ж часте використання гумки заважає уважно розглядати та визначати пропорції, окреслення зображаємих об’єктів. Сподіваючись на гумку, той, хто малює, як правило, поспішає під час проведення ліній, що також заважає виробленню в нього точності у визначенні та зображенні ліній, пропорцій.

З першого ж завдання важливо добре засвоїти поняття "натура", "рисунок з натури".

Під час малювання треба пригадати про те, що книга необхідна людині, у кожного з нас є своя улюблена книга. За допомогою книги ми вчимося: не випадково книги називають мудрими. В багатьох книгах зміст передається наочно - в малюнках, ілюстраціях.

Використана література

1. Якиманская И. С. Развитие пространственного мышления школьников. -Науч. -исслед. ин-т общей и пед. психологии Акад. пед. наук СССР. -М.: Педагогика, 1980.

2. Кузин В. С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальних классах: Учеб. пособие для учащихся пед. учи-щ по спец. № 2001 "Преподавание в нач. классах общеобразоват. шк." - М.: Просвещение, 1984.

3. Медведев Л. Г. Формирование графического художественного образа на занятиях по рисунку: Учеб. пособие для студентов худ. -граф. фак. пед. ин-тов. - М.: Просвещение, 1986.