Організація інструментального виконавства учнів у школі

Гра на дитячих музичних інструментах - один з видів колективної виконавської діяльності учнів. Її призначення на уроці - сприяти прояву й розвитку музичних здібностей учнів, збагачувати художній досвід молодших школярів, розвивати їхній інтерес до виконавської діяльності. При цьому важливо емоцій не відношення дітей до музикування, сприйняття звучання окремих інструментів і засвоєння прийомів гри.

Включення в урок гри на музичних інструментах пов'язане з рішенням наступних педагогічних завдань:

• стимулювати виконавську діяльність дітей на заняттях, у позакласній роботі (на святах, шкільних концертах, у родині, у години відпочинку);
• сприяти формуванню в них художнього смаку й інтересів;
• виховати інтерес до гри в оркестрі; розрізняти тембр інструментів, почувати гармонію їхнього звучання;
• активізувати розвиток музичних здібностей (ладове почуття, почуття ритму. музичної форми, тембровий, гармонійний, мелодійний слух);
• сприяти формуванню уявлень про виразну сутність елементів;
• музичної мови й засобів музичної виразності.

При виконанні навчально-виховних завдань вирішальне значення належить репертуару, методам роботи. Головна особливість музичного матеріалу - його універсальність. Вона проявляється в тім, що ті самі здобутки є основою формування різних уявлень, умінь, навичок, почуттів. Крім того, музичний матеріал повинен бути доступним для спільного виконання учнів і вчителя й призначений для формування творчих здібностей учнів. По його зразку вони можуть обробляти й складати свої пісеньки, танці. Гра на дитячих інструментах особливо корисна для музично-творчого розвитку учнів зі слабким рівнем координації слуху й голосу, крім того, для всіх це - гарна підготовка до освоєння більш складних інструментів.

У результаті занять інструментальним музикуванням школярі повинні: знати назви інструментів і правила їх зберігання;

уміти розрізняти на слух тембри інструментів і усвідомлювати їх виразну сутність; опанувати прийомами й способами гри на кожному інструменті; розуміти виразні особливості звукоутворення; усвідомлювати виразність музичних засобів і опанувати способами їхньої передачі в інструментальному виконанні; опанувати навички ансамблевого виконання, підбору по слуху нескладних мелодій, уміти корегувати якість виконання іншими дітьми різних партій у нескладних добре знайомих творах; знати розташування високих і низьких звуків на звуковисотних інструментах, назви нот і їх місце на нотному стані; уміти орієнтуватися в запису нескладних партитур до пісенних і інструментальних мініатюр, а також п'єс для слухання музики.

Результати роботи на уроці багато в чому залежать від інструментарію. Тому необхідно враховувати ряд вимог до складу ансамблю чи оркестру, якості звучання окремих інструментів, техніці звукоутворення. Досвід роботи з учнями початкової школи показує, що можуть бути використані, природно, лише найпростіші інструменти. Це музичні інструменти ударної групи як чисто ритмічні, що не володіють певною висотою тону (трикутники, тарілки, бубни, маракаси, барабан, коробочки, ложки й т. п.), так й звуковисотні (дзвіночки, металофони, ксилофони). Всі інструменти повинні видавати чистий і приємний звук, залучати дітей своїм зовнішнім виглядом, тобто бути гарними, легкими, не жадати від граючих на них рішення складних технічних завдань. При грі на будь-якому інструменті необхідно стежити за вільним положенням тіла, шиї, голови.

Доцільно з перших занять одночасно використовувати інструменти простих типів: ритмічні й звуковисотні. Засвоєння навичок гри на звуковисогних інструментах іде паралельно з ладовим розвитком. Поступово засвоюючи лад через його характерні інтонації, учні повинні не тільки їх чути, по можливості чисто інтонувати, імпровізувати голосом на ступенях, що утворять конкретний ладовий осередок, але й музикувати на них. Для цього необхідні звуковисотні інструменти зі знімними пластинками. Даючи учням творчі завдання можна залишати на інструменті тільки ті пластинки, які відповідають освоюваним ступеням ладу.

Варіанти гри різні: виконання нескладних мелодій пісень, наприклад української народної пісні "По дорозі жук", російської народної пісні "Лисиця"; музикування в ігровій формі, наприклад в іграх "Луна", "Переклик птиць". Гри, казки, музичні історії гармонійно вписуються в заняття інструментальною діяльністю. Їх правила й зміст служать зручним орієнтуванням для учня у творчих діях.

Ладові й ритмічні подання учнів розвиваються при виконанні різноманітних творчих завдань у роботі над піснею: твір ритмічного супроводу, вступу, вибір відповідних інструментів, звучання яких найбільше підходить для інструментів, звучання яких найбільше підходить для передачі своєрідності твору, обґрунтування свого вибору й задуму. Завдання такого роду можуть виконуватися за допомогою ритмічних інструментів, а також із залученням звуковисотних.

Розучувати партитуру треба, використовуючи різні прийоми: за допомогою нотного, ритмічного запису; по ручних знаках-символам, запозиченим із системи відносної сольмізації; по слуху або, нарешті запам'ятовуючи гру виконавця. Прискорити процес запам'ятовування партій ударних інструментів допомагає усний аналіз загальних і різних моментів ритмічного малюнка кожної партії. Наприклад, важливо розібратися, чи дублює конкретна партія ритмічний рух мелодії або побудована на самостійній (можливо - остінатній) ритмічній фігурі, чи передає інструмент пульсацію всіх долей або підкреслює тільки сильну. Завдяки такому аналізу учні швидше запам'ятовують партитуру й у процесі гри на інструментах закріплюють важливі музичні подання. Важливо те, що отримані поза інструментальною практикою такі подання освоюються краще.

Велике значення має дитяче музикування і як діяльність, що активізує й поглиблює сприйняття музики. Так, при виконанні найпростіших ритмічних партитур учні одержують і закріплюють поняття про засоби музичної виразності, їх використання відповідно до художнього образа конкретного твору. Цьому сприяє самостійне або спільне із учителем виконання супроводу до п'єс. У такий спосіб (у грі партитур, запропонованих учителем або складених дітьми самостійно) школярі здобувають елементарні знання про будову музичної форми, о принципах розвитку музики.

Навчаючи грі на інструментах, уже з перших занять можна давати учням художньо - пошукові завдання й активно формувати у всіх музично-творче мислення. Примітивність дитячих творів не повинна насторожувати, тому що якість їх залежить від музичного досвіду школярів і згодом стає більше високим. Для вчителя важливо те, що в процесі цієї діяльності в учнів формуються музичні творчі здібності.

Розвиток ладового почуття, почуття ритму й форми в процесі гри на дитячих музичних інструментах

Розвиток у школярів ладового почуття, почуття ритму й форми в різних видах музичної діяльності є важливим для їх музичного виховання. Розглянемо послідовність формування кожного з них у процесі найпростішого музикування дітей.

Розвиток ладового почуття в процесі гри на інструментах Використання інструментів з метою розвитку ладового почуття обумовлено рядом обставин. Серед молодших класів, що вчаться, є чимало дітей зі слабко розвиненим музичним слухом, поганою координацією між слухом і голосом. Для них засвоєння ладових подань тільки в співочій діяльності становить певні труднощі. Гра ж на дитячих музичних інструментах з використанням різноманітних наочних прийомів і методів емоційного стимулювання надзвичайно активізує музичний розвиток дітей.

На уроці учням пропонується музично-дидактичний матеріал, що вони можуть грати й співати. На його основі діти послідовно знайомляться з щаблями мажору й мінору та їхніх характерних інтонацій.

Перші пісні й п'єси повинні відрізнятися яскравою образністю й у той же час ясністю й простотою інтонацій, невеликим звуковим діапазоном. Вони будуються на чергуванні й повторах V і Ш або V і VI сходах мажору. Далі можна включати завдання, що сприяють закріпленню понять, що вчать про окремі фрагменти ладу. Їх мелодіям властиво поступовість та рух по стійких звуках.

Сутність ладового розвитку полягає в тім, щоб діти на власній практиці переконалися й відчули, що будь-яка мелодія складається із сукупності ладових інтонацій. Формуванню цих понять сприяє гра на дитячих музичних інструментах. Вона зосереджує увагу дитини на ладовому значенні звуків мелодії. Це відбувається завдяки:

• а) конструкції звуковисотних інструментів;
• б) принципу побудови кожного твору й усього матеріалу в цілому;
• в) використовуваним методам.

Останні повинні бути спрямовані на те, щоб учні не тільки чули характерні ладові співвідношення, грали, прагнули чисто інтонувати, але й використовували їх у своїй, нехай поки примітивній, творчості.

На музичному матеріалі учні знайомляться з конкретним елементом ладу. Перші подання про інтонацію мажору й мінору діти здобувають у процесі сприйняття, співу й слухового аналізу мелодії пісні. Як тільки вони зможуть неї довідатися в нотному записі, можна запропонувати їм зіграти мелодію на звуковисотних інструментах. На першому етапі використовується прийом гри мелодії на повному звукоряді інструмента, так: як "музичні сходи" металофонів і ксилофонів сприяють формуванню подань про співвідношення ладових сходинок, на яких вона побудована. За результатами таких завдань можна судити про розвиток слуху в дітей, особливо у неспіваючих. У період закріплення музично-слухових уявлень роль звуковисотних інструментів складається в тім, щоб активізувати й направити увагу учнів на слухове запам'ятовування осередків ладу, на аналіз висотних співвідношень.

Дуже важливо, щоб поряд із придбанням нових знань учні паралельно закріплювали те, що довідалися раніше. З обліком цього будуються звуковисотні партії супроводу деяких пісень. Досить важливими є інструментально-творчі завдання, які спрямовані на закріплення понять про характерні ладові інтонації, про тоніку як кінцевій крапці мелодії. У той час як вокальна імпровізація представляє для багатьох першокласників і другокласників певні труднощі, з інструментально-творчими завданнями хлопці успішно справляються вже із другого-третього уроку. Наприклад, досвід, придбаний дітьми в процесі знайомства з вихідною інтонацією (V, Ш сходинки мажору), може бути використаний ними при творі заклику зозулі. Причому діти із задоволенням виконують його з різними значеннями, відтінками: суму,, радості й т. п. Уже в цій елементарній творчості першокласники одержують уявлення про ладову інтонацію як носії образної характеристики.

Говорячи про педагогічну цінність творчих завдань, відзначу, що найбільш доцільна форма постановки їх перед учнями пов'язана з ігровою ситуацією, тому що творчі можливості дітей набагато повніше розкриваються в невимушеній обстановці, захоплюючої для першокласників ситуації.

Розвиток почуття ритму

Почуття ритму особливо важко піддається розвитку. Ритмічні можливості дітей недостатньо активізуються, якщо музичне виховання включає тільки спів і слухання. Формування почуття ритму вимагає активного освоєння музично-ритмічних співвідношень. Цьому сприяють музично-ритмічні рухи, гра на найпростіших ритмічних інструментах, використання позначень, закріплених за кожною ритмічною одиницею.

Педагогічний досвід показує, що елементарне музикування значно активізує ритмічне почуття учнів. Воно розвивається в процесі гри знайомих пісень на металофонах й ксилофонах, при виконанні ритмічного акомпанементу до вокально-хорового репертуару й творів для слухання. Виконуючи такі завдання, школярі активно стежать за ритмічним розвитком музики, емоційно переживають, "пропускають" його через себе.

Для розвитку ритмічного почуття дітей не можна використовувати тільки вправи у відриві від '"живої" музики. У той же час недоцільно пропонувати ті або інші інструментально-ритмічні завдання до творів, які діти не можуть охопити цілком. Тому як первісний матеріал для послідовного формування ритмічного почуття рекомендується використовувати доступні дітям інструментально-пісенні мініатюри, п'єси, інструментування творів для слухання музики.

Гра на найпростіших музичних інструментах особливо ефективна на початкових етапах музичного виховання, тому що сприяє формуванню музично-слухових уявлень, розкриттю емоційної сутності ритму.

Інструментальний супровід необхідно пристосовувати до можливостей дітей. Партитури можна спрощувати або, навпаки, ускладнювати, а також пропонувати їх як приклад для складання подібного ритмічного супроводу до інших творів. Крім того, вони можуть служити зразками у творчих завданнях.

Для послідовного формування почуття ритму, ритмічних навичок використовуються невеликі й нескладні за формою твори, освоєні учнями в співі, грі на звуковисотних інструментах або в процесі слухання музики.

Розвиток почуття ритму йде паралельно в декількох напрямках. Воно дає дітям розуміння співвідношення різних тривалостей. Інше - забезпечує засвоєння різних ритмічних фігур і через їх запам'ятовування - розвиток внутрішнього ритмічного слуху. Третє закріплює подання про сильні й слабкі долі завдяки відтворенню їхньої пульсації. Четверте сприяє формуванню подання про емоційну сутність ритму через інструментальний супровід. Подання учнів про емоційну сутність ритму підсилюються своєрідністю звучання інструментів (їхнім фарбуванням), для яких написана та або інша партія, кожна повинна яскраво передавати особливості художнього образа, наприклад цокання годин, зозулю або стукіт дощових крапель.

Активізація музично-ритмічного почуття учнів здійснюється в ігрових ситуаціях за допомогою залучення асоціативних зв'язків між елементарними ритмічними поданнями й спостережуваними життєвими явищами.

Перші завдання, у ході яких діти повинні відчути пульсацію, будуються на основі творів, що мають однаковий темп. Потім у роботу - можна включати п'єси з контрастними темпами. Відчуття різних швидкостей руху, долей такту, активізує в учнів музично-ритмічне почуття, допомагає їм усвідомити зображальність, виразність ритму в музиці. При виконанні таких завдань школярам пропонується вибирати інструменти для супроводу кожного твору, щоб яскравіше передати художній образ за допомогою певного тембру.

Розвиток почуття музичної форми в процесі інструментального виконавства учнів у школі

Спеціальні педагогічні дослідження показали, що почуття музичної форми (почуття цілого) найбільше активно формується в дітей в інструментальній співтворчості. Розвиток почуття музичної форми в процесі гри на найпростіших інструментах доцільно будувати на основі спостережень за розвитком елементів музичної мови в мікроформі. У роботі потрібно широко використовувати такі засоби, як ритмічний, нотний запис, гру на звуковисотних і ритмічних інструментах, спеціально підібрані невеликі пісеньки, які діти можуть легко співати й грати; п'єси, призначені для спільного виконання дітей і педагога; партитури різноманітного музичного матеріалу до уроку.

Величезна роль у розвитку почуття форми належить інструментально-творчим завданням, розробленим у вигляді ігор, казок, оповідань. Вони повинні бути багатогранними по своїй спрямованості:

• а) сприяти формуванню й закріпленню елементарних знань про основні принципи музичного розвитку (повторюваність, контрастне зіставлення, варіаційність);
• б допомогти дітям у визначенні ознак зміни частин у музичній формі;
• в) забезпечувати засвоєння музичної форми (куплетної, одночастинної, простої двох-, трьохчастинної, рондо, варіацій);
• г) сприяти усвідомленню розвитку музичного образа, установлюючи  асоціативні зв'язки між будовою знайомих казок, історій, віршованих  текстів і музичною формою.

Велике значення інструментальне музикування має у розвитку дитячої творчості на уроках музики в школі. Інструментальне музикування - це насамперед форма творчого самовираження дитини при збагненні їм музичної мови.

Важливу роль у розвитку творчих здібностей дітей грає різна імпровізація. Велика увага імпровізації як одному з видів творчої діяльності дітей приділяли у своїх системах виховання закордонні педагоги-дослідники - Э. Жак-Далькроз, Э. Дункан, З. Кодай, К. Орф і інші.

Уже в 20-і роки нашого століття Б. В. Асафьев у статтях, присвячених питанням музичної освіти й утворення, писав про необхідність розвитку в школярів здатності до імпровізації. "Творчий інстинкт проявляється у дітей завжди в неодмінному прагненні... самим брати участь і вносити своє в процес пізнання музики... Викликати музичну творчість-це звернути в дітей увагу на те, що вони співають і грають, тобто на музичний матеріал... Найпростіший і елементарний імпульс до творчості. - продовжує вчений, - це зацікавити дітей винаходом підголосків і варіантів наспіву... Останній і самий важкий шлях - імпровізація якої-небудь пісеньки або п'єски - повинен стояти наприкінці, але не слід заважати ранньому прояву такої здатності".

Імпровізувати можна з використанням найпростіших музичних інструментів. Якщо в класі є тільки ударні інструменти, то потрібно їх використовувати при підборі вільного ритмічного супроводу до п'єс, пісень, музичних казок, мовним імпровізаціям. Якщо в класі є інструменти із звуковисотною основою, то можна вчити дітей підбирати підголоски до мелодій, пісень, знаходити остинатні повторювані звуки основних гармонійних функцій - тоніки, субдомінанти й домінанти для супроводу деяких творів.

Успішність інструментального музикування на уроках музики дає імпульс для продовження цієї роботи в позаурочний час, створення дитячих інструментальних ансамблів, оркестрів, які можуть стати прикрасою й гордістю кожної школи.