Читацький сад, або як виховати в молодших школярів любов до книжки
Без високої культури читання, наголошував В. О. Сухомлинський, немає ні школи, ні справжньої розумової праці. Читання є основою опанування всіх наук, розвитку людського інтелекту. У цьому складному процесі беруть участь зір, мислення, мовлення, сприйняття, пам’ять, уява, слухові та зорові аналіза
тори.Дійсно, справжнє читання – це співпереживання. Як важливо нам, вчителям, молодших класів, підготувати дітей до сприймання художнього образу, зуміти створити відповідний настрій, оскільки емоційне хвилювання, радість чи сум, захоплення чи подив, викликані яскравим, повнокровним словом учителя, живим образом з твору письменника — ті найтонші душевні рухи, які ми пробуджуємо в дитині, — це й є серце того організму, що його ми називаємо переконанням.
Уміти донести до дитини емоційне осереддя художнього твору чи життєвої історії, — значить відкрити перед очима учнів вікно в багатий, безмежний світ високих ідей.
Як повести кожного учня у світ книжок, виховати любов до книжки, зробити книжку провідною зіркою в інтелектуальному житті? Це питання мене хвилювало вже тоді, коли мої учні були ще "першачками". З часом прийшла до висновку: щоб виховати справжнього читача, вчителю необхідно:
- донести до свідомості учнів значення читання в житті людини;
- знати читацькі інтереси своїх вихованців;
- сформувати коло читання для учнів різних класів;
- продумати види і форми роботи з книжкою у школі;
- керувати позакласним читанням дітей.
У класі створила бібліотечку "Банк усіляких цікавинок", передплачую дитячі журнали "Барвінок" і "Джміль", але для сучасних дітей цього мало. Інтерес до літературних джерел учні виявляли поверхово. Так з’явилася ідея створити "Читацький сад". На великій стіні розмістила зелені дерева, на стовбурах дерев написала прізвище кожної дитини. Познайомила учнів із "садом читачів" у нашому класі. Сад буде плодоносити, якщо діти розповідатимуть кожного дня прочитані оповідання. Якщо учень розповідає, то на його яблуньку приклеюю барвисте яблуко. Це зацікавило моїх учнів. Дерева яскравіли червонобокими яблуками, а в учнів з’явився інтерес до читання. Раз у місяць підвожу підсумок читання, визначаю найкращого читача, нагороджую грамотами. Коли ж на маленьких деревцях гілля гнеться від плодів, то тоді поруч "виростає" велика яблуня, а поруч – фотографія дитини-читача. Записую у щоденник подяку за найбільшу кількість прочитаних оповідань. Але і це ще не все. Поряд стенд яблуня-велетень. Це – "Куточок читача". Тут розміщую дерево найкращого читача. В кінці навчального року присвоюю звання "Кращий читач року".
Роботу по прищепленню в учнів любові, інтересу до книги проводжу щоденно.
Немає читання – немає і духовної єдності вчителя і учня.
Коли я все більше придивлявся до того, що читають діти, то в мене виникло бажання допомогти зрозуміти їм, що справжнє читання – вдумливе проникнення в смисл книги, гра розумових сил. Розумна, натхненна книга нерідко вирішує долю людини. Так часто мрію, щоб мої другокласники в майбутньому виросли хорошими людьми і допоможуть їм в цьому ми, вчителі, і мудрі порадники – книги.