Подарувати учню крила

Учитель – це покликання, учительство – це служіння, а не праця. Він дарує учню крила і вчить літати. Тому вчитель має працювати для виконання своєї місії на землі. Він тільки передає через себе послання учню. І послання це – не тільки сума знань, а в першу чергу ставлення до світу, до людей, до к раїни, до життя в колективі. Ідеальний учитель – це такий, для якого вчительство – сенс життя. Його вища користь - бути затребуваним, бажати й уміти віддаватись процесу, не очікуючи нічого натомість.

Хороший вчитель повинен володіти мистецтвом мотивації. Це вимагає багато важкої роботи. Однак виявивши досить наполегливості, кожен може стати експертом у цій царині. Мотиваторами не народжуються – мотиваторами стають. І майже завжди самотужки. Немотивованих людей не існує. Завдання полягає не в тому, щоб перетворити лінивих дітей на працьовитих. Учні привітають вчителя, який прищепить їм таку любов до навчання, що шкільний день минатиме дуже швидко.

Добрі вчителі не марнують багато часу на аналіз невдач інших людей. Натомість вони шукають переваги, які недобачали інші, і способи заохотити таланти дітей. Саме наше ставлення до учнів у класі передусім визначатиме невдачу чи успіх мотивації. Якщо учні знають, що ми сподіваємося від них добра, то найчастіше зроблять усе можливе, щоб виправдати наші сподівання. Тому правило номер один правильної мотивації таке: сподівайтеся найкращого від учнів, яких навчаєте.

Вчитель, який переконаний, що більшість дітей ліниві, здійснює сильний негативний вплив на них. Негативне ставлення і підкреслення слабкостей нагадує людям про їхні вади, і тому їхня поведінка погіршується. Позитивне ставлення і зосередження на сильних якостях нагадує людям про їхні переваги, і тому їхня поведінка поліпшується. Кожен, хай яким би недбалим не був, хоче вірити, що в нього є якнайкращі наміри, і бажає, щоб інші також у це вірили. Гете так сформулював цей принцип: "Якщо ставитися до особи, зважаючи на те, ким вона є тепер, то це зробити її тільки гіршою. А якщо ставитися до неї так, наче вона вже реалізувала свій потенціал, ви зробите її такою, якою вона повинна стати".

Якщо вчитель починає сподіватися більшого від окремих учнів, ці діти самі починають сподіватися більшого від себе. Причина полягає у тонкій взаємодії між вчителем та учнями. Інтонація голосу, вираз обличчя, дотик і ставлення можуть стати засобами, якими – часто несвідомо – вчителі повідомляють свої сподівання учням. Таке спілкування може допомогти дитині змінити думку про себе. Тому успішний вчитель повинен бути щирим по відношенню до своїх учнів.

Якщо він буде спиратися лише на методичні принципи, то на енергетичному, підсвідомому рівні учень не відчує вчителя, а вчитель учня. Від нас залежить, що ми будемо робити: опиратися на переваги дитини, чи повсякчас згадувати про їхні слабкості. Коли ми вибираємо позитивне ставлення, починають виявлятися приховані таланти. Пересічні люди спроможні досягти незвичайних речей, якщо вчителі будуть досить терплячі, щоб дочекатися, коли хист людини стане очевидним. Діти розвиваються неоднаково, і найкращі вчителі завжди ретельно шукають приховані здібності.

Найкраще, що вчитель може зробити для своїх учнів, це забезпечити їм середовище, де вони зможуть не тільки знайти свої таланти, але й розвивати їх. Діти потребують атмосфери, де вони можуть удосконалюватися, шліфувати свої навички і шукати свою індивідуальність. Важливо зрозуміти, що люди мають набагато більший потенціал, ніж ми зазвичай вважаємо. Ми дуже і дуже рідко бачимо всю складність людської особистості під час звичайних соціальних взаємодій. Кожен із нас змінюється щодня, на гірше або на краще. Люди змінюються, і ми можемо певною мірою вплинути на те, як вони змінюються. У кожного глибоко в душі є бажання чогось досягти, кимось стати. Завдяки цьому вчитель отримує чудову точку опори.

Якщо він скористається нею і продемонструєте, що вірить в майбутнє дітей, вони зроблять майже все, щоб виправдати його сподівання. Тома Аквінський, який знав чимало про виховання і мотивацію, одного разу сказав, що переконати людину у своїй правоті можна тоді, коли піти до неї, узяти її за руку і повести правильним шляхом. На неї не слід кричати здалеку; не слід називати її недотепою; треба прийти до неї. Починати слід звідти, де вона стоїть. Це єдиний спосіб зрушити її з місця. (2)

Якщо пристосувати це висловлювання стосовно вчительської роботи, то виникає таке бачення вчителя, коли він, пояснюючи новий матеріал не лише стоїть за вчительським столом, а перебуває у класі, між учнями. Вони чують слова підбадьорення, підтримки, схвалення. Адже дуже важко вилізти навіть на найменшу гірку, якщо тебе постійно обсмикують і не дають жодної підтримки. Надзвичайно важливо бачити рух кожного учня, і надавати кожному саме ту допомогу і саме тоді, коли вона потрібна дитині. Це надзвичайно складно, але саме у цьому і полягає майстерність учителя і можливість її удосконалювати.

Дуже важливо виявити повагу до людської особистості, навіть, якщо ми не згодні з чиєюсь поведінкою. Цього можна досягти, уважно слухаючи. І якщо ми виробимо у собі правило спочатку вислухати, а потім судити, то це стане нам у великій пригоді, як у роботі, так і у житті. Часто ми зустрічаємось з такою поведінкою і вчинками учнів яких не можемо зрозуміти. У такому випадку потрібно зазирнути у їхнє минуле. Найчастіше це дасть нам ключик до розуміння дитини, і допоможе знайти ту підтримку, якої вона потребує, навіть не усвідомлюючи цього.

Також слід визнати, що система потреб людей, а особливо дітей перебуває у мінливому стані. Те, що мотивує дитину цього року може виявитися цілком неефективним наступного. Бернард Шоу казав: "Єдиний чоловік, який поводиться розважливо – це мій кравець. Він міряє мене щоразу, коли бачить. Усі інші користуються старою міркою". Діти ростуть, дорослішають, змінюється система їх цінностей і авторитетів. Тож і вчитель, знаючи психологічні особливості дітей кожного віку, спілкуючись із ними, повинен змінювати своє ставлення, вимоги, методи схвалення і осуду.

Вчитель, який прагне навчити своїх учнів досягати у житті успіху, повинен встановити високі стандарти досконалості. Діти повинні засвоїти, що набагато краще виконувати роботу добре, ніж виконувати її погано. Дуже багатьом людям ніколи не показували, яка це радість – встановлювати високі стандарти, а тоді дотримуватися їх. Щоб класний колектив став успішним, повинні існувати певні засади і правила, під якими він готовий підписатися. Для цього потрібен практичний і твердий вчитель – не деспотичний і жорстокий, а такий, що має непохитне кредо і сподівається високих результатів від усіх учнів. Ніколи не поважають поблажливого вчителя і недбайливого керівника. Таким людям просто байдужа і досконалість, і самі учні.

Суворим вчителям зазвичай згодом дякують, що вони так наполегливо розкривали здібності учня. Пасивний підхід не спрацьовує у класі. Дослідження показують, що вчителі, які вимогливо ставляться до учнів, досягають найкращих результатів. У таких класах діти можуть скаржитися на правила, виявляти непокору, однак виростають щасливішими, амбіційнішими і більше пристосованими до життя. Любити своїх вихованців, означає дбати про їхні майбутні успіхи і витрачати час та енергію на те, щоб навчити їх ефективно працювати. Успішним вчителям притаманні спільні риси: вперта відданість добрій праці та вогонь у грудях

Мрія починається з учителя, який вірить у нас, який тягне, штовхає і веде нас до нової висоти, іноді поганяючи гострою палицею, що зветься правда. А такий, що не ставить жодних вимог, ніколи не пробуджує натхнення. Людей надихають труднощі. Шарль де Голль казав: "Людину з характером особливо приваблюють труднощі, бо тільки в боротьбі з труднощами вона реалізує свої можливості". Учні часто відчувають нудьгу. Коли їм не до вподоби уроки, то винна школа і вчителі, які надто мало вимагають від них.

Не варто спонукати дітей долати надто високі вершини. Ніхто не зможе виконувати роботу безконечно, не досягши хоч якогось успіху. Наполягаючи на досконалості, ми повинні дбати про те щоб цілі були і нелегкі і реалістичні. Оптимізм найкорисніший тоді, коли він переконливий. Тому необхідно прагнути розумних цілей. Поряд із цим учням необхідне постійне задоволення через власну здатність досягати короткочасних цілей. Вони можуть розширювати свої можливості, але потребують регулярного успіху.

Будь-яку справу, у тому числі і навчання супроводжують невдачі. Діти по різному реагують на них. Одних вони приводять до пригнічення, інших спонукають до ще більшої рішучості. Перед вчителем стоїть важливе завдання навчити дітей творчо давати собі раду після невдач. Це може мати велике значення і у їхньому подальшому житті. Тому необхідно створити таке середовище навчання, де невдача не є фатальною. Найчастіше причиною тривкого успіху людини є вміння зазнавати невдач. Саме мудрий вчитель вперто навчає учнів вчитися на своїх помилках і не відмовлятися від боротьби. Сенека сказав: "Якщо ти людина, то прагни до великого, навіть якщо зазнаєш невдач". Найважливіший урок, який діти повинні засвоїти, полягає в тому, що невдачі – це точильні камені життя.

Важливо не вчити дитину, а формувати потяг до навчання. Необхідно спостерігати за природженими навичками чи талантами, і тоді лагідно спонукати чи заохочувати її у цих сферах. Якщо дитина матиме досягнення в одній царині, то зможе повірити, що зможе впоратися добре з чимось іншим.

Формування і вдосконалення думки про себе – це передумова будь-якої поведінки. Якщо діти, з якими ми працюємо ставляться до себе негативно, то їхня поведінка буде узгоджуватися з таким образом. Тому наше завдання набагато глибше, ніж зміна зовнішньої поведінки: ми мусимо впливати на уявлення про себе. І особливо часто в роботі з підлітками доводиться мати справу із слабкою самооцінкою. Негативні уявлення про себе слід виправляти доброзичливим ставленням, водночас нагадуючи про будь-яке позитивне сприймання себе. Коли учні вважають себе слабкими у хімії, вони можуть мати на увазі, що їм було важко на останньому уроці, і тому ми зобов’язані посилити всі можливі докази того, що насправді вони більш обдаровані, ніж видається. Існує велика різниця між словами: "Я тричі зазнав невдачі" і "Я невдаха".

Учні реагують на заохочення, а не на нарікання. Це фундаментальна людська потреба – мати поряд того, хто заохочує нас і спонукає до нових висот. Мистецтво похвали, яке називають позитивним заохоченням – це вкрай важливий засіб, яким має опанувати учитель. Одним із способів може бути використання так званої "однохвилинної похвали". Протягом уроку спіймати учня "на чомусь доброму", а тоді негайно зробити комплімент. Такі прямолінійні дії видаються досить легкими, але це добрий спосіб заохотити до праці дітей.

Необхідним для вчителя є опанування тонкого мистецтва викликати радість у людей, регулярно дякуючи їм. Учителі мають звичку телефонувати батькам, коли учень дістає незадовільну оцінку, але вони вчинили б мудро, якби хоч якусь частину того часу розмовляли з батьками дітей, які чудово вчаться, або досягнули значного поступу. Звістка про таку очевидну повагу до учнів пошириться в школі і може вагомо вплинути на атмосферу в класі. Майже всі ми знемагаємо без вдячності, і коли приходить особа, яка висловлює нам щиру подяку, то ми готові зробити для неї багато.

Психологічні дослідження вказують на те, що надто багато винагород послаблюють внутрішню мотивацію. Існує ризик перетворити учнів на "наркоманів заохочення", які завжди вимагатимуть щось особливе, для того щоб вчитися. З іншого боку, словесна подяка – яка стане для ваших учнів і батьків свідченням того, що ви помічаєте їхню роботу і дбаєте про її якість – має набагато більший ефект. Похваливши добру роботу, ви забезпечуєте помноження таких зусиль.

Поширений погляд, що успіх псує людей, роблячи їх пихатими, егоїстичними і самовдоволеними, насправді є помилковим; навпаки, він робить їх скромними, толерантними і сильними. Після невдач люди робляться сердитими і жорстокими. Успіх чи невдача в житті дитини значною мірою залежать від того, як батьки і вчителі підтримують їхні починання. Отже наше завдання полягає в тому, щоб допомогти учням обернути свої малі досягнення на ще більші. І один із способів допомогти їм – помічати і хвалити досягнення.

Додатковим джерелом мотивації можуть бути розповіді про колишніх успішних учнів, чи навіть зустрічі з ними. Знайомство з успішними людьми не тільки прищеплює певні цінності, але й переконує людину в тому, що якщо хтось зміг досягти певної мети то це зможу зробити і я. Успіх інших якимось чином надихає нас на досягнення мети.

Більшість із нас працюють найкраще, коли об’єднуються в команду, принаймні з однією людиною. Перебування у групі зміцнює рішучість і спонукає нас долати перепони. Найкращі групи завжди визнають свою велику відповідальність за власні стандарти. Добрі вчителі заохочують учнів до відповідальності один перед одним. Проте члени групи мають знати, що вони ніколи не загубляться в групі. Якщо переконати школярів, що урок і правила поведінки під час нього встановлені, щоб допомогти кожному досягнути найбільшого, то вони будуть набагато прихильніші до цих правил.

Визначальна риса класу з високим моральним духом – це радісні учні. Добрий урок годі провести без життєрадісного настрою і людяного ставлення. Людям, а особливо дітям ніколи не буває забагато радості, і якщо ви створите клас, який часто заходиться щирим сміхом, то учні стоятимуть в черзі, щоб потрапити до нього.

Хороший вчитель це той, який вірить у найкращі якості учнів, простягає їм руку і підносить до себе, а згодом навіть прагне підштовхнути їх ще вище. Діти, які приходять у наше життя різні. Вони, як і всі ми, водночас добрі і злі, талановиті і не дуже. Але якщо налагодити з ними зв'язок і спонукати їх виявити свої найкращі якості – вони старатимуться для нас понад усе і здійснять прекрасні речі. Адже найбільша потреба людини – це мати поряд того, хто надихне нас на звершення, на які ми здатні. (1)

Література

1. Алан Лой МакДжініс. – Мистецтво мотивації. – Л.: "Свічадо", 2009. – 171с.

2. Тома Гемеркен Кемпійський. – Наслідування Христа. – Л.: "Свічадо", 1994. – 79 с.