Особистісно-орієнтоване навчання як умова успішного розвитку та саморозвитку особистості студента

Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.), Закон України "Про освіту" проголошують освітні пріоритети забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку людини як особистості та найбільшої цінності суспільства, формування у неї цілісної картини світу, розвиток її талантів, розумови х і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, що спонукає до реалізації особистісно-орієнтованого підходу в навчанні.

Учительство - це покликання, служіння, місія. Викладач передає через себе послання студенту, передусім - ставлення до світу, до людей, до країни, до життя в колективі.

В умовах гуманізації й демократизації освіти викладач і студент змінюються, взаємодіють і разом беруть учать в оновленні навчального процесу. Дуже часто причиною невстигання старшокласників та студентів є нерозуміння викладачем індивідуальних, у тому числі і психологічних особливостей або невірне їх трактування. В результаті цього при традиційній системі навчання такі студенти рідко можуть почуватись гідно та бути успішними. Звідси низька самооцінка, негативні думки щодо власних розумових здібностей, впевненість у тому, що вони не можуть досягати успіху, несформовані повною мірою життєві компетенції.

Мрія будь-якого педагогічного колективу і вчителя - це найбільш повне розкриття можливостей і здібностей кожного студента, розвиток його неповторної індивідуальності. Шляхом до здійснення цієї мрії є особистісно-орієнтоване навчання.

Головним принципом розробки технології особистісно-орієнтованого навчання є визнання індивідуальності дитини, створення необхідних і достатніх умов для її розвитку. Особистісно-орієнтоване навчання має забезпечити розвиток і саморозвиток особистості, виходячи з виявлення його індивідуальних особливостей. Технологізація особистісно-орієнтованого процесу передбачає спеціальне конструювання навчальних текстів, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчальних діалогів, форм контролю за особистим розвитком студентів у ході оволодіння знаннями.

Види завдань на заняттях за особистісно-орієнтованого навчання:

• Завдання на створення можливостей самопізнання ("Пізнай себе!"): за поданим викладачем планом, схемою, алгоритмом студент перевіряє виконану ним роботу, робить висновки про те, що вдалося, де були помилки; аналіз й оцінка характеру своєї участі в навчальному процесі; ступінь активності, ініціативності, позиція у взаємодії з іншими студентами; "дзеркальні завдання" — знаходження особистих якостей або навчальних характеристик у навчальному матеріалі.
• Завдання на створення можливостей для самовизначення ("Обирай себе!"): включають аргументований вибір різного навчального матеріалу, способу виконання завдань (з ким і як виконувати завдання), форми звітності про виконання завдання.
• Завдання на "включення" самореалізації ("Перевіряй себе!"): ці завдання вимагають творчості в змісті роботи, творчості в способі виконання роботи (перетворення змісту на схеми, опорні конспекти, постановка не за зразком дослідів, практичних робіт); вибір студентом різних видів завдань (науковий звіт, інсценування, газета та ін.).
• Завдання, які орієнтовані на спільний розвиток студентів ("Створюй разом!"): "мозковий штурм", театралізація, групові проекти, інтелектуальні командні ігри; творчі спільні завдання з (або без) розподілом викладачем організаційних ролей у групі (керівник, лаборант, експерт, перекладач та ін.); спільний аналіз процесу й результату роботи.
• Завдання й група методів організації спільної роботи, які спрямовані на розвиток намірів змінити себе ("Змінюй себе заради себе!"): завдання, які дозволяють добровільно обрати вид навчальної роботи, проаналізувати на добровільних засадах результати роботи самим студентом (добровільне самооцінювання); завдання на опрацювання своїх навчальних перспектив); завдання на вияв особистих якостей (ці завдання не оцінюються в балах).

Педагог, який використовує особистісно-орієнтований підхід у навчанні:

• знає індивідуальні особливості своїх студентів, такі як: темперамент, якість нервової системи, особливості домінуючої модальності, розвитку тощо;
• визнає, що кожен студент розвивається у власному темпі і має індивідуальні особливості;
• використовує знання індивідуальних особливостей студентів для планування навчальних завдань, очікуваних навчальних результатів;
• організовує навчальне середовище, яке відображає індивідуальні особливості студентів у групі;
• планує навчальні цілі, враховуючи зону найближчого розвитку для кожного студента;
• використовує різні форми навчання (робота в малих групах, робота в парах тощо) для застосування індивідуального підходу;
• приймає рішення стосовно навчальних завдань не лише за рекомендаціями державних навчальних програм, а й на основі спостережень за дітьми та їх оцінці;
• володіє та використовує навички спостереження для моніторингу індивідуального прогресу кожного студента.

Основні характеристики діяльності успішного педагога:

• Педагог націлений на успіх кожного студента.
• Педагог створює позитивну навчальну атмосферу, в основі якого - цінності та принципи демократії.
• Педагог використовує індивідуальний підхід у навчанні та виявляє повагу до особистості.
• Педагог заохочує до навчання, під час якого студенти навчаються на засадах співпраці та самоуправління.
• Педагог пов'язує психологічні особливості особистості з навчальним процесом.

Хороший викладач, володіє мистецтвом мотивації. Опанувати його можна в результаті кропіткої роботи, майже завжди самотужки. Саме наше ставлення до студентів і передусім визначатиме невдачу чи успіх мотивації. Я впевнена, якщо діти знають, що ми чекаємо від них добра і націлені на успіх кожного, то найчастіше зроблять усе можливе, щоб виправдати наші сподівання. Тому правило номер один правильної мотивації – сподівайтеся на найкраще від студентів, яких навчаєте.

Викладач, який переконаний, що більшість студентів ліниві, негативно впливає на них. Наголошення на слабкостях нагадує людям про їхні вади, і тому їхня поведінка погіршується. І навпаки, позитивне ставлення і зосередження на сильних рисах нагадує людям про їхні переваги, і тому їхня поведінка поліпшується. Кожен, хай яким недбалим не був би, хоче вірити, що в нього є якнайкращі наміри, і бажає, щоб інші також у це повірили.

Людей надихають труднощі, студенти часто відчувають нудьгу, коли їм не до вподоби уроки, на яких надто мало вимагають від них.

Проте не варто спонукати дітей долати надто високі вершини. Ніхто не зможе виконувати роботу без краю, не досягши хоч малого успіху. Наполягаючи на досконалості, ми повинні дбати про те, щоб цілі були реальні та посильні. Водночас студентам необхідне постійне задоволення через власну здатність досягати короткочасної цілі. Вони можуть розширювати власні можливості, але потребують регулярного успіху.

Будь-яку справу, в тому числі й навчання, супроводжують невдачі. Одних дітей вони пригнічують, інших спонукають до ще більшої рішучості. Перед викладачем стоїть важливе завдання навчити дітей давати собі раду після невдач. Це може мати велике значення і в їхньому подальшому житті. Найважливіший урок, який діти мають засвоїти, полягає в тому, що невдачі - це точильні камені успіху.

Якщо викладач починає сподіватися на більше від деяких студентів, то вони самі починають сподіватися на більше від себе. Інтонація, вираз обличчя, дотик і ставлення можуть стати засобами, якими - часто несвідомо - викладачі повідомляють про свої сподівання студентам. Таке спілкування може допомогти дитині змінити думку про себе. Тому викладач повинен бути щирим у ставленні до своїх студентів. Якщо він спиратиметься лише на методичні принципи, то на підсвідомому рівні студент не відчує викладача, а викладач студента. Від нас залежить, чи підносити переваги дитини чи повсякчас нагадувати про їхні слабкості. Якщо ми обираємо позитивне ставлення до людини, починають виявлятися її приховані таланти.

Студенти потребують атмосфери, в якій вони можуть удосконалюватися, шліфувати свої навички, розвиватися. Важливо зрозуміти, що люди мають набагато більший потенціал, ніж ми зазвичай вважаємо. Ми дуже і дуже рідко бачимо всю складність людської особистості під час звичайних соціальних взаємодій. Кожен із нас змінюється щодня на гірше або на краще. Ми можемо певною мірою вплинути на те, як люди змінюються. У кожного глибоко в душі є бажання чогось досягти, кимось стати. Завдяки цьому викладач отримує чудову точку опори. Якщо він скористається нею і продемонструє, що вірить у майбутнє студентів, то вони зроблять майже все, щоб виправдати сподівання наставника. Фома Аквінський, який знав чимало про виховання і мотивацію, одного разу сказав, що переконати людину у своїй правоті можна тоді, коли піти до неї, узяти її за руку і повести правильним шляхом. На неї не слід кричати здалеку, не слід називати її недотепою, треба прийти до неї.

Починати слід звідти, де вона стоїть. Це єдиний спосіб зрушити її з місця. Якщо пристосувати це висловлювання до вчительської роботи, то пояснюючи новий матеріал, викладач не стоїть за вчительським столом, а перебуває у класі, між студентами. Вони чують слова підбадьорення, чекають підтримки, схвалення. Адже дуже важко піднятися навіть, на найменшу гірку, якщо тебе постійно обсмикують. Надзвичайно важливо бачити рух кожного студента і надавати кожному саме ту допомогу і саме тоді, коли вона потрібна. Це надзвичайно складно, але саме у цьому і полягає майстерність викладача в особистісно-орієнтованому навчанні.

Дуже важливо виявити повагу до людської особистості, навіть якщо не подобається поведінка. Цього можна досягти, якщо уважно слухати співрозмовника. І якщо ми виробимо у собі правило спочатку вислухати людину, почути її, а потім судити, то це стане нам у нагоді як у роботі, так і в житті. Часто ми стикаємося з такою поведінкою і вчинками студентів, яких не можемо зрозуміли. У такому разі можливо потрібно зазирнути в їхнє минуле. Найчастіше, це дасть нам ключі до розуміння дитини і допоможе надати ту підтримку, якої вона потребує, навіть не усвідомлюючи цього.

Слід пам’ятати, що потреби людей, а особливо дітей змінюються. Те, що мотивує дитину цього року, може виявитися цілком неефективним наступного. Діти ростуть, дорослішають, змінюється система їхніх цінностей та авторитетів. Тож і викладач, знаючи психологічні вікові особливості студентів, спілкуючись із ними, повинен змінювати своє ставлення, вимоги, методи схвалення і осуду.

Студенти реагують на заохочення, а не нарікання. Це фундаментальна людська потреба - мати поряд того, хто заохочує нас і спонукає до нових висот. Мистецтво похвали, яке називають позитивним заохоченням, - це вкрай важливий засіб, яким має володіти викладач. Одним із способів може бути так звана однохвилинна похвала. Протягом уроку "спіймати" студента на чомусь позитивному, а тоді негайно зробити комплімент. Ці прямолінійні дії видаються достатньо легкими, але це добрий спосіб заохотити до праці та навчання. Похваливши студента за активну роботу на занятті чи добре виконане домашнє завдання, участь у позакласному заході, навіть за гарне чергування в аудиторії чи роботу на ділянці, ми забезпечуємо примноження таких зусиль. Отже, наше завдання полягає в тому, щоб допомогти студентам обернути свої малі досягнення на ще більші. І один із способів допомогти їм - помічати і схвалювати досягнення.

Педагог пов'язує психологічні особливості особистості з навчальним процесом. Успіх навчання залежить не тільки від зовнішніх факторів (зміст, методика, майстерність учителя тощо), але й від внутрішніх умов, тобто індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Психологічними особливостями особистості є:

• тип темпераменту;
• якість нервової системи (сила - слабкість, рухливість - інертність);
• особливості домінуючої модальності;
• особливості домінуючої мозкової півкулі.

Розуміння викладачем вищевказаних психологічних особливостей та ознайомлення з більш глибинними їх ознаками, вивчення їх впливу на поведінку та відношення з оточуючими сприяє формуванню компетентісно-орієнтованого підходу до здійснення професійних обов’язків.

Отже, важливою складовою особистісно-орієнтованого навчання є його психологічна мета, стиль уроку, організація пізнавальної діяльності студентів, врахування їх вікових та психологічних особливостей. Для того, щоб педагог міг встановити конструктивні стосунки зі студентами, важливо, щоб він зрозумів, у який спосіб вони сприймають оточуючий світ, як вони думають і відчувають.

Хоча спостережливий педагог знає, що частина студентів краще засвоює аудіальну інформацію, частина - коли читає, однак наша школа розрахована переважно на аудіалів. Вчені ж пропонують розвивати усі сенсорні модальності, використовуючи різноманітні стилі навчання надавати інформацію для різних вхідних каналів, що значно збільшує ефективність навчального процесу. Вважається, що розвитку всіх типів сприйняття сприяють інтерактивні методики, тому необхідно використовувати їх у роботі.

У роботі з кінестетами слід пам’ятати, що вони краще навчаються в іграх, інших активних формах, частіше їх викликати до дошки писати, працювати з таблицями. КВН, брей-ринги, ток-шоу саме для них.

У роботі з аудіалами необхідно намагатися проводити конкурси ораторів, міні-конкурси на кращі формулювання висновків до теми, підвищувати престиж студентів, які володіють словом; пам’ятати, що вони балакучі, часто розмовляють самі з собою, промовляють слова при читанні, легко повторюють почуте, люблять музику, краще пам’ятають те, що обговорили. Вони є учасниками дискусій, диспутів, прес-конференцій.

Для візуалів слід пропонувати відшукувати в параграфі терміни, визначення, формули, відповіді на поставлені запитання; давати завдання намалювати ілюстрацію, діаграму, графік; пам’ятати, що вони організовані, дисципліновані, спостережливі, спокійні, обережні, погано запам’ятовують вербальні інструкції, мають розвинену уяву, краще пам’ятають те, що бачили. Випуск стінгазет, оформлення фотоальбомів, таблиць, рефератів приносить їм задоволення та користь одночасно.

Але, незалежно від того, яка сенсорна система превалює в людини та як вона впливає на вибір людиною майбутньої професії, для того щоб стати фахівцем своєї справи та бути соціально зрілою особистістю, необхідно гармонійно розвиватися, набувати нових знань, умінь і навичок.

Важливою детермінантою індивідуальності людини є темперамент. І. П. Павлов вважав темперамент однією з головних характеристик індивідуальних особливостей людини, яка здійснює вплив на його поведінку та діяльність. Будь-який темперамент за І. П. Павловим характеризують три фактори: сила та рухливість нервових імпульсів, врівноваженість між процесами збудження і гальмування.

Подолання недоліків, притаманних тому чи іншому темпераменту, здійснюється за рахунок вироблення цілеспрямованого стилю індивідуальної діяльності. Дослідженнями щодо впливу індивідуальних типологічних особливостей на характер тих чи інших видів навчальних дій займався Н. С. Лейтис. Було доведено, що представники різних типів здатні досягти максимально ефективної продуктивності за рахунок різних засобів, сукупність яких і складає відповідний стиль діяльності.

Вважається, що сангвінікам і холерикам (як високо реактивним) притаманні такі загальні ознаки щодо процесу діяльності:

• вони менш ефективно працюють в умовах чітко регламентованої діяльності;
• при наявності регламентації швидше втомлюються;
• віддають перевагу нечітко позначеній кінцевій меті і мінімуму додаткових вказівок;
• ефективно працюють тривалий час без перерв, з малою кількістю
• помилок за умови, що від них вимагають неоднорідні, різноманітні дії з
• можливостями їх довільних змін, припинення або чергування;
• підвищують ефективність роботи при зміні об'єкту спілкування, ритму життя, задач щодо розв'язання при завданнях вище середнього рівня складності;
• здатні до змінення стратегії діяльності, більш оптимально працюють при зниженні зайвої стимуляції;

Флегматикам і меланхолікам (низько реактивним типам) притаманні такі особливості:

• ефективно і продуктивно працюють в умовах чіткої регламентації діяльності;
• віддають перевагу більш простим, стереотипним способам дій, пунктуальності, діям зі статичними позами, нескладними, плавними рухами;
• з метою забезпечення необхідного рівня мотивації потребують (особливо меланхоліки) завдань з більшою вірогідністю успіху у розв'язанні;
• характеризуються значною реалістичністю рівня домагань.

При організації групової діяльності студентів викладач має враховувати формули взаємодії з кожним типом темпераменту своїх студентів:

Сангвінік - "Довіряй, але перевіряй".

• "+": життєрадісність, захопленість, комунікабельність, чуйність.
• "-": схильність до хвалькуватості, безладність, легковажність, нерозбірлива дружелюбність, ненадійність.

Холерик – "Ані хвилини спокою".

• "+": енергійність, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість.
• "–": запальність, агресивність, нестриманість, гарячкуватість, конфліктність.

Флегматик - "Не підганяй".

• "+": тривкість, сталість, активність, терпеливість, самовладання, надійність.
• "–": загальмованість, байдужість, "товстошкірість", сухість.

Меланхолік – "Не нашкодь".

• "+": висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність співпереживати.
• "–": відносно низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, сором’язливість.

Як бачимо, для того, щоб стати успішним викладачем, треба знати не лише дидактику й методику викладання обраного предмету, адекватно оцінювати свої професійні можливості, але й поповнювати знання про індивідуальні і психологічні особливості студентів та систематично використовувати ці знання в педагогічній діяльності.

Список використаної літератури

1. Гільбух Ю. З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: Діагностика, педагогіка. -К., 1992.
2. ДичківськаІ. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник: К.: Академвидав, 2004. – 352с.
3. Личностно – ориентирований поход в работе педагога: разработка и использование/ Под ред.. Е. Т. Степанова. - М.: ТЦ Сфера, 2003. – 128с.
4. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: Ексоб, 2006. – 304с.
5. Мерлин В. С Очерк теории темперамента. – М.: Просвещение, 1964.
6. Пометун О. І. Енциклопедія інтерактивного навчання. – К.: 2007. – 144с.
7. Софій Н. З. Інноваційні методи навчання та викладання: теоретичне підґрунтя та методика використання. Навчально-методичні матеріали. - Київ. 2008. – 60с.