Сучасний учитель історії: психолого-педагогічний портрет

Професія вчителя – одна з найбільш творчих і складних професій, яка поєднує науку та мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника, режисера і постановника, актора, педагога, психолога та науковця. Характеризуючи діяльність вчителя історії, слід відзначити її високу соціальну значущість у процесі державотворення, формування національної свідомості і духовної культури українського суспільства.

Постать вчителя постійно привертає увагу науковців. Так, питання підготовки майбутнього вчителя розглядаються у працях О. Мороза, О. Пєхоти та ін., проблема формування творчої особистості вчителя досліджена у працях Н. Кічу. Говорячи про образ сучасного вчителя історії, слід відзначити дослідження Ф. Левітаса та Т. Скрябіної. У даній публікації я поставили за мету визначення та характеристику основних рис, що мають бути притаманні сучасному вчителеві історії.

Варто наголосити, що сьогодні шкільні курси історії майже повністю звільнилися від ідеологічних штампів і підходів. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє гармонійне поєднання з досягненнями народної педагогіки. Означені трансформації зумовили формування у суспільній свідомості нового образу вчителя історії.

На мій погляд, сучасному вчителю історії мають бути притаманні такі риси:

1. Державницька свідомість. В умовах сучасних трансформацій українського суспільства від тоталітаризму до демократичної держави, громадянського суспільства вчитель історії стає носієм державницьких ідей, з почуттям патріотизму висвітлює історичні традиції та прагнення українського народу до свободи й незалежності власної держави. Спираючись на багатий історичний матеріал, він змальовує героїчні постаті князів, гетьманів, героїв національно-визвольної боротьби, простих людей, для яких державність України стала найвищим сенсом життя і діяльності
2. Професійна майстерність. Тут можна виокремити два аспекти: вільне й ґрунтовне володіння історичним матеріалом, постійна самоосвіта, а також володіння сучасними технологіями навчання, які зможуть давати вагомі результати у навчанні та вихованні учнів. Учитель історії перебуває в постійному пошуку: самостійно конструює оригінальні дидактичні прийоми, створює власну педагогічну лабораторію
3. Гуманістична спрямованість викладання. Відзначимо, що цей компонент – якісно новий у навчанні історії. Адже в центрі історичних подій стояли не партії, класи, рухи, а конкретні люди з їх постійними життєвими потребами. Звернення до особистості, загальнолюдських цінностей, утвердження високих моральних норм якнайкраще відповідає ідеям сучасного державотворення в Україні.
4. Демократизм. У процесі навчально-виховної роботи даний компонент дає можливість педагогу знайти індивідуальний підхід до кожного учня. Адже вчитель не лише сприймає, а й підтримує право кожного учня на власне бачення історичних подій, яке може відрізнятися від позиції самого педагога. Історичний плюралізм, багатоманітність наукових підходів відкривають перед учнями шляхи до подальшої пізнавальної діяльності, а не до вивчення енциклопедичних знань. Водночас демократизм вимагає від учителя застосування педагогіки співробітництва, створення комфортного психологічного клімату у взаємовідносинах з учнями.
5. Висока особиста культура педагога. Сучасний учитель передовсім має бачити у своїх вихованцях особистість, а лише потім – учня. Зовнішній вигляд, емоційність мовлення, доброзичливість педагога часто створюють важливий позитивний образ, який стає прикладом для школярів. Відкритість, щира увага вчителя до внутрішнього світу дитини, розуміння її хвилювань – народжують повагу і довіру до педагога. Саме такі якості пробуджують в учнів інтерес до навчального предмета, бажання продуктивно працювати, спонукають до дослідницької роботи

Нова державна концепція освіти і виховання вимагає удосконалення педагогічної діяльності вчителів й досягнення ними професіоналізму. Відзначимо, що поняття професіоналізму в психолого-педагогічній літературі трактується з різновекторних позицій і потребує окремого наукового дослідження.