Я - учитель!

Учитель - людина, яка може
робити важкі речі легкими.
Ральф Емерсон

Я вчитель... Скільки разів повторюю цю фразу! Своїм друзям, знайомим, або зовсім не знайомим людям в самих різних обставинах. А скільки внутрішніх монологів, коли сумніви переповнювали душу, почин алося саме цими словами. І потроху все заспокоювалося, знаходило своє пояснення, ставало на місця. Так, я вчитель і завжди хотіла ним бути. Я мріяла стати хорошим учителем, і тому питання про суть цієї професії для мене далеко не пусте. Хто є вчитель? Професіонал, який володіє предметом і методикою його викладання? Безумовно. Але цього занадто мало. Психолог, котрий розуміє дитину, поважає її внутрішній світ? Звичайно. Але й цього недостатньо. Знати мало. Потрібно любити дітей, любити щиро, віддано не через службовий обов’язок.

Кожна дитина унікальна, особлива. Учитель зобов'язаний враховувати індивідуальність своїх учнів. Це характеризує його як професіонала. Професіоналізм в будь-якій справі зводить ризик до мінімуму, а в педагогіці це найбільш важливо, так як "робочим матеріалом" є дитячі душі. А значить, немає права на помилку. І ось тут на допомогу приходить педагогічна інтуїція.

Навряд чи хто наважиться дати вичерпне раціональне пояснення її природі. Та вона й не потребує цього. Вона здатна на багато що, тому що її коріння, на мій погляд, в учительській любові до своїх вихованців. Сфальшивити тут неможливо. Фальш веде до помилок, помилки породжують нову фальш. Вирватися з такого кола під силу тільки щирій людині, людині чуйній, відкритій іншим.

Мені цікава кожна дитина. Мені подобається спілкуватися як з успішним, так і з так званим "важким". Хоча я не зовсім розумію значення цього слова. Кожна людина в чомусь "важка", а в чомусь відкрита для інших. Яке внутрішнє задоволення відчуваєш від того, що знаходиш точки загального дотику. А вони є завжди, треба тільки вміти їх побачити і в дитині, і в собі. А як іноді змінюється дитина, опинившись в інших, відмінних від групи або класу обставинах, поході, спільній роботі!

Вміти відчувати дитину, поважати її, поважати думку дитячого колективу, будувати свою роботу таким чином, щоб діти не відчували над собою жорсткого контролю і в той же час відчували підтримку, - суть етичної культури вчителя.

Мені імпонує основна ідея педагогіки співробітництва - ідея гуманного ставлення до дитини на основі збереження його індивідуальної особливості. Я люблю слухати інших, і не просто зміст матеріалу, а думки. Вважаю для себе вищою професійною насолодою почути, нехай і відмінний від мого, осмислений висновок з аналізу якихось фактів. Образи і явища, вчинки і ідеї повинні торкнути не тільки розум, але і душу, збудити емоції. Дозволити дитині навчитися пишатися і захоплюватися, жалкувати і обурюватися... Врешті-решт вона повинна усвідомити себе частиною історії.

Давати можливість робити вибір, самостійно, виважено - моє головне завдання як педагога. Виховати людину критично мислячою - означає, убезпечити її від багатьох помилок. Виховати людину, котра поважає чужу думку - убезпечити від багатьох бід все суспільство. Саме в цьому вбачаю своє головне завдання, у вирішенні якого саме вчитель є взірцем.

Вища цінність - це можливість спілкування. Через нього лежить шлях до споріднення душ. Будь цікавий як професіонал, будь цікавий як інтелектуал, будь цікавий як особистість. На мій погляд, від різнобічно розвиненого, цікавого дітям вчителя, який іноді й помиляється, набагато більше користі, ніж від сухого, вузького педанта.

Цінність спілкування з цікавою людиною сама по собі є невід'ємним компонентом освіти, це не заміниш ніяким комп'ютером. Що вже говорити тоді про виховання. Учитель не має права не розкрити закладених в ньому здібностей, і в цьому теж специфіка професії. Так само, як не має морального права не допомогти розкрити свої здібності дитині. "Допоможи" - саме ця заповідь змушує рухатися шляхом професійного вдосконалення. Нікому не дано знати, скільки талантів залишилося нерозкритими, скільки потенціалу не реалізовано тільки через те, що поруч з дитиною не виявилося Вчителя, здатного йому надати своєчасну підтримку.

Зі століття в століття Час безстрашно ділив людей на творців, руйнівників і споглядальників. Ділив, але підкорявся, підкоряючись першим. Саме вони змінили світ всупереч перешкодам і байдужості. Учитель за природою своєї професії - творець, Творець з великої літери, бо творить він Людину. Якою буде ця людина, що після себе залишить - такий і підсумок професійного шляху педагога.

Я жінка. Природою в мені закладено прагнення до творення, до краси. Я хочу, щоб мої учні жили у світі прекрасного, навчилися б розрізняти добро і зло, стали творцями. Я сподіваюсь, що залишу добрий слід у серцях моїх учнів. Я впевнена, всі діти без винятку талановиті, кожна дитина може проявити себе хоча б в одній із сфер: інтелектуальній, художній, сферах спілкування і лідерства. Сучасна школа повинна надати дітям можливість домагатися і демонструвати свої індивідуальні досягнення, мати необхідні стимули, які мотивують навчальну діяльність. Для досягнення цієї мети я розробила для себе ряд правил:

• Навчання має бути ходою до тріумфу;
• Учень повинен вміти самостійно розвивати себе;
• Учитель створює ситуацію успіху щодня, опираючись на знання про учня;
• Вчитель повинен відзначати кожне досягнення учня, не порівнюючи його успіхи з успіхами інших учнів;
• Вчитель повинен навчати дітей спілкуванню;
• Якщо трапилося так, що дитині не цікавий урок - нехай буде цікавий вчитель.

Хочу, щоб мої учні були здоровими, міцними, сильними, розумними... Намагаюся будувати стосунки з учнями на довірі, любові. Кожен учень по-своєму унікальний, тому що унікальне життя.