Методика застосування формульних сигнальних карток на уроках хімії

„Хто цікавиться предметом, у того відкриті очі і розум” – цю педагогічну істину можна закласти в основу пізнання, в основу навчання, в основу активних та інтерактивних технологій навчання. Сьогодні складно не погодитися з тим, що учні, які приходять навчатися в школу не завжди проявляють інтерес до хімії.

Сьогодні академічний підхід до освіти практично у всіх викликає зростаюче почуття незадоволення. Випускник школи, навчання в якій було націлене лише на передачу знань, виявляється неготовим до навчання протягом життя. Досягнення сучасної науки та педагогічної практики, стан довкілля і реалії соціуму обумовили нові вимоги суспільства до школи, нові парадигми та стандарти освіти, в яких чітко окреслено нові ціннісно-цільові орієнтири та сучасні пріоритети.

Одна з причин втрати інтересу до предмета – це невідповідність низки прийомів навчання для нинішніх школярів. Навчально-виховний процес організований оптимально, якщо учня не виховують, а створюють умови для виховання, не вчать, а створюють умови в яких він вчиться. Маючи за мету становлення та розвиток ключових освітніх компетенцій, зі всієї різноманітності завдань, що стоять перед сучасною школою, найважливішим є подолання «мотиваційного вакууму» учнями основної та старшої школи, створення системи формування мотивації на уроках і в позаурочній роботі з хімії, формування позитивної мотивації навчання, конструювання мотиваційного процесу як основи засвоєння змісту хімічної освіти.

Одним з шляхів подолання вищеназваних труднощів та проблем, як показала практика, для мене є, на перший погляд, традиційний прийом - застосування сигнальних карток.

Отож сигнальні картки – аркуші цупкого паперу чи картону формату А5 (1/2 аркуша А4) з надрукованими на них хімічними формулами (їх зручно друкувати на ватмані формату А4 ( по 2 на кожному) та розрізати). Таким чином, це формульні сигнальні картки. Для застосування у 7-9 класах – це формули неорганічних сполук основних класів. У 9 класі до них додаються і формули неорганічних речовин.

Кількість карток – з розрахунку по 1-3 на кожного учня (більша кількість не виправдує себе через розсіювання уваги у частини учнів) залежно від теми уроку, змісту запитань, рівня навченості класу та інше. Формули у різних учнів можуть, за потреби, частково повторюватись.

Готуючись до уроку, я групую картки, передбачаючи певні тонкощі уроку, та кладу їх до конвертів, щоб зручно було роздавати. Перед уроком учні, за бажанням, мають можливість заглянути до конверта. Не виключаю і «сліпий» варіант – конверти роздаються на початку уроку узагальнення та систематизації знань з тим, щоб здійснити контроль. Та таким зловживати не слід, за частої відсутності ситуації успіху різко знизиться інтерес та припинить формуватися потреба до пошуку, пізнання.

Особливістю є наступне: картки використовуються

• для відповіді на різноманітні запитання, які часто не можна передбачити - таким чином створюється умова для застосування знань у незнайомих ситуаціях;
• практично на кожному уроці, починаючи з теми «Атоми. Йони. Хімічні елементи» у 7 класі;
• як для фронтальних так і для індивідуальних, парних, групових форм роботи;
• як для перевірки засвоєння знань, так і для постановки проблеми з подальшим формулюванням теми та мети уроку, для закріплення знань, здійснення предметно-пошукових дій, формування прогностичних та аналітичних навичок тощо.

Наведу кілька прикладів запитань, на які учні відповідають за допомогою сигнальних карток:

Таких запитань можна сформулювати десятки майже з кожної теми курсу хімії 7-11 класів.

На запитання такого типу відповідає кожен учень, обравши картку (чи дві) з тих, що є у нього на парті. Картки роздаються учням перед кожним уроком. І вже за кілька уроків у них виробляється «рефлекс цікавості»: «А що сьогодні запитають про ці речовини?» Частина учнів з тих, хто не був помічений серед зацікавлених хімією, гортають зошит, підручник, звертаються за допомогою до товаришів, хоч ще не знають змісту запитання. Крім того, що вчитель може оцінити увесь клас одночасно (можна з використанням «чеків», бонусів, рейтингових балів тощо), можна викликати трьох учнів та запропонувати їм оцінити правильність відповідей учнів кожного ряду тощо.

Пропонуємо учням закінчити схему реакції, початок якої написаний на дошці (до дошки виходять учні, на чиїх картках – формули продуктів реакції.

Наступна форма використання карток – складання генетичних рядів (на магнітній дошці) – за індивідуальної участі кожного або робота в групах.

На тій же магнітній дошці можна написати загальні назви груп солей та запропонувати учням прикріпити наявні у них картки до відповідної групи.

Пропонуємо учням написати якомога більше рівнянь реакцій між речовинами на картках (парна або групова робота).

Крім того як додаткове завдання (яке також оцінюється з використанням «чеків», бонусів, рейтингових балів) задаємо запитання щодо фізичних властивостей (галузей застосування, фізіологічної дії, впливу на навколишнє середовище тощо або просто цікавих фактів ) сполук, формули яких учень використовував на уроці.

Подібні запитання стосовно речовин, формули яких містяться на картках, можна використовувати як ключові у короткочасних (на один урок) проектах.

Ще один вид роботи з картками – пошук відповідей на запитання «Що спільного та що відмінного між формулами (сполуками) на картках, що є на партах» (індивідуальна, парна або групова форма роботи). За допомогою таких запитань є можливість перейти до формулювання теми уроку.

Висновок

З досвіду роботи можу стверджувати, що застосування описаних вище карток:

• являє собою елемент інтеракції;
• сприяє створенню ситуації успіху при вивченні інтелектуально обтяжливого предмета, формуванню позитивних мотивів навчальної діяльності;
• сприяє формуванню в учнів ряду компетенцій;
• сприяє формуванню навичок критичного мислення.

Крім того, робота з картками урізноманітнює діяльність учнів, персоналізує її, або ж, навпаки, сприяє формуванню навичок продуктивної комунікації, роботи в групі.