Сон зимової ночі

Сплю я одного разу й бачу сон, ніби розділилася я на дві частини: одна моя частина - оптимістична, а друга - песимістична. Сидять ці дві половинки навпроти одна одної за столом і розмовляють.

Песимістична сторона: Що, у конкурсі захотілося взяти участь? Здалися тобі ці про блеми! Завжди ти собі пригоди на голову знаходиш!

Оптимістична сторона: Хіба це проблеми? Досвід роботи у мене чималий, маю деякі напрацювання, чому б не взяти участь? Так би мовити, людей подивитися - себе показати. Адже яке це щастя - коли ти цікавий, необхідний, креативний.

Песимістична сторона  Аргументи не вражають. Забула слова О.С.Пушкіна: «На світі щастя немає, але є спокій і воля». Спокій, розумієш, С–П-О-К-І-Й! Сиди собі тихенько, нікого не чіпай, і тебе чіпати не будуть. А то програєш, потім нарікань не оберешся.

Оптимістична сторона: Що мені нарікання, до мене не пристануть. Та й як можна рости професійно,  якщо всього боятися, ніде ніколи ні в чому не брати участі? Ні, я так не можу, я ще в інституті зрозуміла, що педагогіка - це моє призначення, а творчість - це шлях до сердець дітей. Бачити щодня їх сяючі очі - ось справжнє щастя педагога! А потім - треба передати свої знання іншим, а не ховати їх десь в глибині душі. І передати ці знання треба цікаво.

Песимістична сторона: Так - так, ти їх вчиш - вчиш, а вони потім практичні або контрольні погано пишуть. Нічого собі - віддача!

Оптимістична сторона: Так, буває. Але хіба у всіх все з першого разу виходить? І господиня з першого разу борщу не зварить, і швачка не одну спідницю зіпсує, поки навчиться шити. Якщо тільки на помилках зациклюватися, звичайно, під твою владу повністю потрапиш - раз і назавжди.

Песимістична сторона: Ні, себе треба берегти, любити, пестити та пилячку здувати, себе, а не інших. Все одно вони потім виростуть, закінчать школу і навіть вітатися з тобою не будуть.

Оптимістична сторона: А ось і неправда! Коли я вперше прийшла до школи, мені доручили класне керівництво у 5 класі. Тоді, напевно, було більше помилок, ніж перемог, але я вчилася на них разом з учнями, і тому ці діти стали для мене найріднішими. Минуло вже чимало років, вже їхні діти до школи  пішли, а ми до цих пір підтримуємо стосунки: вітаємо один одного зі святами, дзвонимо і посилаємо повідомлення, збираємось разом.

Песимістична сторона: «Ой! Згадала баба як дівкою була!» Тоді, можливо, такі діти і були, а зараз... Вони з батьками не розмовляють, не те, що з учителем!

Оптимістична сторона: Ти не права. Якраз зі мною вони завжди розмовляють, тому що це, напевне, єдине, чого їм не вистачає в сучасному житті. Батьки працюють допізна, а коли вдома, зайняті своїми справами. В Інтернеті, телефонах повно ігор, розваг, інформації, а от спілкування - живого, справжнього, з емоціями, почуттями, жестами - ні, ось вони і тягнуться за цим до вчителя. Саме зараз важливо дитині дати це спілкування, не відштовхнути її. А коли діти розуміють, що між вчителем і ними йде жаданий діалог, вони довіряють найпотаємніше. Знаєш,  за своє педагогічне життя я знаю про дітей більше, ніж їхні батьки?

Песимістична сторона: І кому від цього легше? Мені - ні.

Оптимістична сторона: А скільки всього цікавого відбувається у школі кожен день! Видалися погожі вихідні - йдемо в похід!

Песимістична сторона: У походи ходити легко, там ніякої підготовки не треба!

Оптимістична сторона: Ну, не скажи! Вдалий похід - це майже місячна підготовка! Треба сценарій написати, доручення розподілити, конкурси веселі придумати, про призи не забути, пісні біля багаття розучити, кашу походну зварити! Інакше це буде не похід, а - розбрід і хитання.

Песимістична сторона: Ось-ось, тому краще вдома сидіти, а не мозолі на ногах натирати.

Оптимістична сторона: Мозолі пройдуть, а враження залишаться на все життя! А Свято осені! Пам'ятаєш, як здорово ми представили Сорочинський ярмарок в 6 класі! Які тоді візки хлопчики спорудили з фанери, а ми з овочів козаків, дівчат зробили!

Песимістична сторона: Зіпсували яблука, груші, гарбузи, кавуни... Краще б відразу з'їли, а не потім, після свята. Упиратися так за грамоту!  Ніби то «пропала грамота» Гоголя!

Оптимістична сторона: Та не за грамоту! Це ж розвиток фантазії, уяви! А пам'ятаєш класна година на тему «Хліб усьому голова» або «Картопля - наш другий хліб». Скільки віршів, прислів'їв, пісень різних народів ми тоді згадали з дітьми! Скільки рецептів дізналися! Скільки страв спробували! Знову ж таки - з батьками! Якраз їм видалася можливість продемонструвати свої кулінарні таланти. Діти були так ними горді!

Песимістична сторона: Ага, поїсти всі люблять, чого тут приховувати. А батьки прийшли, тому що їх змусили!

Оптимістична сторона: Ти не права, батьки завжди приходять із задоволенням на уроки в Дні відкритих дверей, дні самоврядування, на шкільні заходи. Їм це цікаво. Пам'ятаєш, як вони грали у новорічних виставах разом зі своїми дітьми? А якими вдячними глядачами були на наших святкових концертах?

Песимістична сторона: Вони дітьми своїми милувалися, от і все!

Оптимістична сторона: І нехай милуються! Якщо у дитини є талант і вона його не закопуватиме в землю, чому б щиро тому не порадіти? Мені й самій приємно, коли я бачу, як діти не бояться сцени, як гарно співають, читають вірші зі сцени. Це ж здорово! Відчувши атмосферу успіху в школі, вони і в дорослому житті будуть її створювати для себе і оточуючих.

Песимістична сторона: Як далеко ти заглядаєш! До того часу ще дожити треба...

Оптимістична сторона: Час швидко біжить, не встигнеш озирнутися - а п'ятикласники вже випускники. Ось ми колись в 5 класі почали вести Книгу рекордів класу. Першу сторінку прикрасили такі дані: загальна вага класу (876 кг), загальний ріст класу (3118 м), загальний вік класу (214 років), потім йшли індивідуальні номінації: «Василиса - краса, довга коса» - найдовше волосся, «Козацький розмах» (довжина розпростертих рук),«Найрозумніший» і т.і. Записували ми рекорди і з бігу, і зі стрибків, і з швидкості читання і письма. Навіть була номінація «Багаж знань» з числом отриманих за рік позитивних оцінок. А потім раптом раз - і випускний.

Песимістична сторона: Пам'ятаю - пам'ятаю. Відкрили ми Книгу рекордів - і жахнулися. Вага в 3 рази збільшилася, ріст в 2!

Оптимістична сторона: Ну, не жахнулися, а посміялися. Треба ж було так вирости!

І говорили вони ще довго і докладно. Чим міг закінчитися цей діалог? Тільки перемогою Оптимістичної сторони. Тому що, як день перемагає ніч, так і світла сторона нашої професії завжди має переваги. І які б життєві негаразди нас не терзали, скільки б конфліктних ситуацій ми не переживали, ми все одно завжди входимо в клас з посмішкою і гарним настроєм. Тому що вчитель - це вічний оптиміст!