Використання технології особистісно-діяльнісного підходу навчання в розвитку освітніх компетентностей молодших школярів на уроках природничо-математичних дисциплін

Хто може відповісти на запитання: що головніше для учнів - глибокі і міцні знання, розвиток інтелектуальних і творчих сил, чи формування здатності до саморозвитку? Які якості необхідніші сучасному випускнику? Не раз замислюючись на тому, дійшла до висновку, що школа повинна допомогти кожній дитин і стати щасливою людиною: знайти своє місце в житті, придбати вірних друзів, побудувати родину, самореалізуватися в обраній професії. Здатність людини до реалізації соціально значущої діяльності є базовою для його особистісного розвитку. Розуміння цього сформувалося в культурі ще сотні років тому. "Головна мета вихователя, - вважав А. Дистервег, - повинна полягати в розвитку самодіяльності, завдяки якій людина може згодом стати розпорядником своєї долі, продовжувачем освіти свого життя...".

Отже, основні завдання освіти сьогодні - не просто озброїти випускника фіксованим набором знань, а сформувати у нього вміння і бажання вчитися все життя. Конструктивно виконати завдання освіти XXIст.. допомагає особистісно-діяльнісний метод навчання.

Особистісний компонент особистісно-діяльнісного методу передбачає, що в центрі навчання знаходиться учень як особистість (його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад). Виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь, учитель визначає завдання занять та формує, спрямовує і корегує весь освітній процес розвитку його особистості. Тому, мета кожного уроку при реалізації особистісно-діяльнісного підходу формується з позиції кожного конкретного учня і всього класу. Іншими словами, учень в кінці уроку повинен відповісти собі: чого він сьогодні навчився, чого не знав або не міг зробити ще вчора. Така постановка питання стосовно до навчання означає, що всі методичні рішення (підбір навчального матеріалу, використання прийомів, способів, методів, засобів тощо) проходить через призму особистості учня: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних та функціональних особливостей.

Отже, врахування цих особливостей здійснюється через зміст і форму навчальних завдань, через характер спілкування з учнем. Спрямовані до учня завдання, зауваження, запитання в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинні стимулювати їх пізнавальну активність.

Концепцію "вчення через діяльність" запропонував американський вчений Д.Дьюи. (Дьюї Дж. Школа майбутнього. - М.: Госиздат. 1926 Дьюї Дж. Демократія і освіта/Пер. з англ. - М.: Педагогіка. 2000) Основні принципи його системи: врахування інтересів учнів; вчення через навчання думки і дії; пізнання і знання - наслідок подолання труднощів; вільна творча робота і співпраця.

Основи особистісно-діяльнісного підходу були закладені в психології працями Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Б.Г.Ананьєва, де особистість розглядалася як суб'єкт діяльності, яка сама, формуючись в діяльності та спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спілкування.

К.С. Виготський в роботі "Педагогічна психологія" проаналізував і виділив три наукові школи, які по-різному вирішували питання про співвідношення навчання і розвитку.

Засновниками першої точки зору, за Л.С.Виготським є З.Фрейд, Ж.Піаже, які припускали, що навчання і розвиток незалежні процеси.

Ключовою позицією представників другої наукової школи ( В.Джемс) є положення, при якому будь-яке навчання розвиває. Їх позиція: "не знав - дізнався, не вмів-навчився", означає - розвинувся.

Представники третьої наукової школи - Л.С.Виготський, Н.А.Менчинська, К.Коффка припускали, що навчання і розвиток два незалежних, але сполучених процеса. Крилатою фразою представників цієї школи є: "навчання забігає вперед розвитку".

У рамках цієї школи сформульовані умови, при яких навчання стає розвиваючим.

Одним з ведучих сучасних науковців, які підтримали і розвинули систему роботи щодо використання технологіі особистісно-діяльнісного підходу в навчанні, є Людмила Петерсон.

Головне в діяльнісному методі - це самодіяльність, діяльність самих учнів. Потрапляючи в проблемну ситуацію, діти самі шукають з неї вихід. Функція вчителя носить лише направляючий і корегуючий характер. Дитина повинна довести право існування своєї гіпотези, відстояти свою точку зору.

Реалізація технології діяльнісного методу в практичному викладанні забезпечується наступною системою дидактичних принципів:

Принцип діяльності - полягає в тому, що учень,отримуючи знання не в готовому вигляді а, добуваючи їх сам, усвідомлює при цьому зміст і форми своєї навчальної діяльності, розуміє і приймає систему її норм, активно бере участь в їх удосконаленні, що сприяє активному успішному формуванню його загальнокультурних і діяльнісних здібностей.

Принцип безперервності - означає наступність між всіма ступенями і етапами навчання на рівні технології, змісту і методик з урахуванням вікових психологічних особливостей розвитку дітей.

Принцип цілісності - передбачає формування учнями узагальненого системного уявлення про світ.

Принцип мінімаксу - полягає в наступному: школа повинна запропонувати учневі можливість освоєння змісту освіти на максимальному для нього рівні і забезпечити при цьому його засвоєння на рівні соціально безпечного мінімуму (державного стандарту знань).

Принцип психологічної комфортності – припускає зняття всіх стрессоутворюючих факторів навчального процесу, створення на уроках доброзичливої атмосфери, орієнтованої на реалізацію ідей педагогіки співробітництва, розвиток діалогових форм спілкування.

Принцип варіативності - передбачає формування учнями здібностей до систематичного перебору варіантів та адекватному прийняттю рішень в ситуаціях вибору.

Принцип творчості - означає максимальну орієнтацію на творче начало в освітньому процесі, набуття учнями власного досвіду творчої діяльності.

Для реалізації діяльнісного методу я застосовую комплекс прийомів та методів.

Технологічні прийоми організації навчального процессу:

• а) створення в просторі діяльності учня значущу для нього проблемну ситуацію;
• б) наповнення проблемної ситуацію суперечливістю в стані досліджуваного об'єкту і створення умови для усвідомлення цього протиріччя учнем як проблеми;
• в) сформулювання завдання продуктивного (або творчого) типу, що випливає з усвідомленої учнем проблеми.

Методи навчання:

• а) проблемного викладу;
• б) частково-пошуковий;
• в) дослідницький.

Форми організації навчального простору:

• а) парна взаємодія;
• б) мікрогрупова взаємодія;
• в) бригадна (групова) взаємодія;
• г) міжгрупова взаємодія.

Типи уроків (за Г.Г.Щедровицьким і О.С.Анисимовим):

• уроки відкриття нових знань;
• уроки рефлексії;
• уроки-тренінги;
• уроки контролю.

В своїй роботі я маю й певні труднощі. Переводячи весь навчальний процес лише на проблемне навчання, я помітила зниження інтересу учнів до знань. Якщо ж чергувати проблемність з елементами програмування, алгоритмізації, методу доцільних задач, то досягається значно більший ефект. І справа тут не лише в стимулі, новизні підходів, а в тому, що кожний із згаданих підходів вносить свій необхідний елемент у формування пізнавальної активності, інтересів учнів.

Та не зважаючи на це, я переконана, що використання діяльнісного підходу до навчання створює необхідні умови для розвитку вмінь учнів самостійно мислити, орієнтуватися в новій ситуації, знаходити свої підходи до вирішення проблем. В результаті використання проблемно - діалогічного методу в навчальному процесі підвищується емоційний відгук учнів на процес пізнання, мотивація навчальної діяльності, інтерес до оволодіння новими знаннями, вміннями та їх практичного застосування. Все це сприяє розвитку творчих здібностей школярів, усної мови, вміння формулювати і висловлювати свою точку зору, активізує мислення.

Література

1. Освітні технології /За ред.О.М.Пєхоти. - К.-2002.
2. Діяльнісний підхід до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.-  П.шк.№3, 2005.
3. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Науково-методичний посібник / К: АСК, 2003.
4. Сучасні педагогічні технології. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т.- К.-2000.
5. В. Громовий „Компетентнісний підхід до навчання”.- Завуч №1, 2009.
6. С.Біда „ Створення ситуації успіху у навчально-виховному процесі”.- П.шк.”№2, 2007.
7. О.Савченко „Виховання розумної особистості, яка вміє самостійно вчитися”.- П.шк.№8, 2007.
8. Петерсон Л.Г. Деятельностный метод обучения: образовательная система «Школа 2000…» / Построение непрерывной сферы образования. М., 2007.
9. Петерсон Л.Г., Кубышева М.А., Кудряшова Т.Г. Требование к составлению плана урока по дидактической системе деятельностного метода. М., 2006.