Методика виховання патріотичного почуття на уроках і позакласних формах допризовної підготовки

Події останнього часу підтвердили, що економічна дезінтеграція, соціальна диференціація суспільства, девальвація духовних цінностей негативно вплинули на суспільну свідомість більшості соціальних та вікових груп населення країни, різко знизили виховний вплив культури, мистецтва та освіти як важли вих факторів формування патріотизму. Стала все більш помітною постійна втрата нашим суспільством патріотичної свідомості. Об’єктивні й суб’єктивні процеси суттєво загострили національне питання. В суспільній свідомості отримали широке розповсюдження байдужість, егоїзм, індивідуалізм, цинізм, немотивована агресивність, неповажне відношення до своєї країни. Проявляється стійка тенденція падіння престижу військової служби.

В цих умовах очевидна невідкладність вирішення на державному рівні гострої проблеми системи виховання патріотизму як основи консолідації суспільства. Система патріотичного виховання передумовлює формування й розвиток соціально значимих цінностей, громадськості й патріотизму в процесі виховання й навчання в навчальних закладах всіх типів і видів, масову патріотичну роботу, яка організовується й проводиться державними структурами, суспільними організаціями, діяльністю засобів масової інформації, наукових та інших організацій, спрямовану на вивчення й освітлення проблеми патріотичного виховання, на формування й розвиток особистості громадянина й захисника країни.

Я працюю в навчальному закладі нового типу – комунальний заклад "Луганський обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Кадетський корпус ім.. героїв Молодої гвардії" – закладі, одним з головних завдань якого є "…виховання у ліцеїстів високих моральних якостей, дисциплінованості, поваги до військової служби та професії офіцера на основі військово-професійної орієнтації" А тому вся моя робота направлена і на вирішення питань військово-патріотичного виховання.

Одним з обов’язків ліцеїстів являється: "…дорожити честю своєї роти, ліцею, славою та бойовими традиціями Збройних Сил України…". І якщо ми, вчителі, вихователі, які працюють з юнаками, будемо розв’язувати ці питання на рівні ліцею, то й на рівні держави їх можна швидше розв’язати.

Україна знаходиться в оточенні потужних держав, як в економічному, так і у воєнному відношенні. Багато з них мають територіальні претензії до нашої держави і щоб зберегти кордони недоторканими, потрібні сильні Армія і Флот. Для відбиття можливої агресії необхідно виховувати патріотів, - ними не народжуються. Виховувати на прикладах своїх героїв, а не "героїв" видуманих, взятих із американських бойовиків.

Завдання професіоналізації армії не занижує об’єктивну потребу в ціленаправленому формуванні високих військово-патріотичних якостей молоді. Більше того, перехід на професіональну армію неможливий без постійного притоку освічених, добре підготовлених, патріотично налаштованих представників молоді, готових беззавітно захищати свою Батьківщину.

Патріотизм в Україні традиційно завжди мав духовні корені, насичені Православною вірою, яка нас учить "любить Отечество своё, как родную мать", а якщо треба буде, то захищати його до останньої краплі крові. Але сьогодні нерідко випадки відмови від служби в армії мотивуються за релігійними переконаннями, що по суті, створює реальне відношення церкви до військового обов’язку.

Церква завжди причисляла воїнів, що захищали Батьківщину ціною власного життя, до сану мучеників і святих.

Негативно на формування військово-патріотичних якостей у молоді впливають наступні фактори:

• відсутність державноорієнтованої моделі формування патріотизму;
• нерозуміння всієї складності і протиріччя діяльності по формуванню військово-патріотичних якостей без врахування духовної єдності поколінь і спільного загалу культурної спадщини;
• невизначеність, розмитість змісту, відсутність теоретично розроблених основ формування військово-патріотичних якостей;
• авторитарний, той що виключає взаємодію та співпрацю, стиль, який як правило, викликає у молоді протест і протидію;
• негативний характер соціально-педагогічного впливу засобів масової інформації на молодь.

Як результат, покоління української молоді в останнє десятиліття за основними показниками розвитку відчутно уступає попереднім.

Воно все більше аморальне і кримінальне, все більше негативно відноситься до суспільно корисної діяльності, прірвою відділене від суспільства і держави, фізично слабе і слабо розвинене розумово.

В Україні патріотизм повинен бути введений в ранг національно значимої і об’єктивно необхідної цінності, тому що він являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями. Патріотизм поєднує в собі любов до своєї Вітчизни, за свій народ, гордість за їх минуле і сьогодення, готовність до їх захисту.

Патріотизм являє собою свого роду моральний фундамент суспільної і державної будівлі, опору його життєспроможності, одна із першочергових умов ефективності функціонування системи соціальних і державних інститутів.

Патріотизм можна віднести до вищих форм проявлення духовності.

В суспільстві, що склалось і розвивається, засвоєння патріотичних цінностей і норм життя – це перш за все об’єктивний, керований процес. Патріотизм не закладений в генах, він явище соціальне по своїй природі і тому не успадковується, а формується.

В Україні, по причині запровадженої по західному зразку "реформи школи", зруйновані базові, історично складені суспільні цінності, серед яких важливу роль в підтримці життєспроможності, виробленні державної системи відігравав патріотизм.

Внаслідок цього у нас в країні активно розвився патріотичний нігілізм – несприйняття позитивної цінності Батьківщини як такої, тобто несприйняття особливого і не замінимого місця Батьківщини в системі людських цінностей.

На початковій стадії становлення української державності реалізовувалась матеріальна модель суспільства, яка повністю ігнорувала духовну єдність поколінь і спільну культурну спадщину, ідеологічний аспект, виражений в переконаннях і поглядах, що має ціннісну основу.

Базовим інститутом в системі формування патріотизму є сім’я. Саме в ній створюється психологічна основа орієнтації майбутнього громадянина, закладаються перші поняття про "Малу Батьківщину". Діти вдома слухають розповіді дідусів і бабусь з яких з гордістю дізнаються про героїчні і трудові подвиги своїх рідних в будівництві могутньої радянської держави. Бачать фактичне підтвердження тому: фотографії, газетні публікації, державні нагороди.

У процесі проведення занять з допризовної підготовки учнівська молодь усвідомлює основні вимоги Конституції України з військових питань, Закону

України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу", морально й фізично готовиться до військової служби, отримує військово-патріотичне загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України та її війська. "І до війська має прийти молода людина, готова захищати Батьківщину не лише тому, що так велить відповідний закон, а й за своїми переконаннями, сформованими задовго до того, як одягне військову форму."

До кожного юнака необхідно доводити, що військова служба – це не тільки обов’язок громадянина України, а важливий процес подальшого розвитку та фізичного змужніння особистості, формування чітких чоловічих рис характеру, загартування тіла й духу, зміцнення патріотичних почуттів, щоб у будь-який час стати на захист Батьківщини.

Треба признати, що для того, аби викликати зацікавленість до військової служби і офіцерської професії, слід організовувати зустрічі допризовників у навчальних закладах із ветеранами Великої Вітчизняної та Другої світової війни, учасниками визвольних змагань, курсантами військових училищ, військовослужбовцями Української Армії. Знайомство з людьми, які присвятили своє життя народові, боротьбі за свободу й незалежність Вітчизни, допомогло учням глибше усвідомити самі поняття "Батьківщина", "захист батьківщини" зрозуміти, що захист Вітчизни – священний обов’язок кожного громадянина.

Практичний досвід і наукове дослідження дає підстави говорити, що допризовна підготовка в учбових закладах є центром, навколо якої розвивається військово-патріотична робота. Вона в даний час займає вагоме місце у навчально-виховному процесі, належить до ефективних засобів підвищення військових знань, дисципліни допризовної молоді, фізичного розвитку, витривалості, відповідає завданням підготовки юнаків до служби в Збройних силах України.

Варто зауважити, що в Луганській області створено ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, що має у молоді високий авторитет. Особлива увага звертається у цьому ліцеї загартуванню морального духу, бойовому та фізичному вишколу. В Статуті ліцею в розділі "Мета діяльності та основні завдання ліцею" сказано, що "…Головними завданнями ліцею є:

• забезпечення набуття ліцеїстами поглиблених знань і навичок військової та фізичної підготовки;
• виховання у ліцеїстів високих моральних якостей, дисциплінованості, поваги до військової служби та професії офіцера на основі військово-професійної орієнтації;
• підготовка фізично здорових, вольових осіб, спроможних переносити труднощі військової служби".

Побудова незалежної держави без патріотичного виховання ЇЇ громадян рівнозначна зведенню будови без фундаменту.

Наукове дослідження та педагогічна практика свідчать, що у підготовці учнівської молоді до служби в армії велику роль має втілення у її життя позашкільної освіти, основними завданнями якої є виховання патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей України, а також інших націй і народів.

В нашому ліцеї систематично проводиться патріотично-виховна робота та робота з військово-професійної орієнтації:

• прийняття ліцеїстами участі в заходах, присвячених Дню Захисника Вітчизни,
• участь в міських та обласних заходах, присвячених Дню перемоги,
• вшанування пам’яті членів підпільної молодіжної організації "Молода гвардія", загиблих під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС,
• участь у заходах, присвячених виводу військ з ДРА,
• участь у всіх спортивних заходах, які проводяться на першість району та міста.

Для проведення заходів з учнівською молоддю з героїко-патріотичної роботи треба готувати фахівців, у яких є досвід роботи у виховних структурах Збройних Сил України на посадах психологів, соціологів. Тобто вони повинні мати педагогічну освіту, практичний досвід роботи і військової служби, володіти організаторськими здібностями.

Забезпечення безперервного поступу процесів розбудови незалежної Української держави, як безпеки суспільства є невіддільне від навчального розв’язання цілого комплексу проблем національного виховання, в тому числі корінного поліпшення навчання та військово-патріотичного виховання, одним з напрямків роботи якого є мобілізація учнівської молоді на вивчення військової справи й підготовки її як до строкової так і до контрактної служби в Збройних Силах України.

Отже, для створення дійсно професійної армії необхідно укомплектовувати її якісним особовим складом у першу чергу, на контрактній основі з високим рівнем допризовної підготовки та військово-патріотичного виховання.

Використана література

1. Белебеха І. Поразки та надії України. – Харків: Прапор, 1996 - С. 363 Мисак Богдан Павлович Підполковник запасу, викладач допризовної підготовки юнаків ПТУ№1 м. Івано-Франківська.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. -т. 1. -с. 124

3. Закон України "Про позашкільну освіту" //Освіта України. -2000. -№31- 2 серпня. - С. 8

4. Зятів С. Без патріотів немає держави // Народна Армія. -1996. -10 липня. -С. 3.

5. Ірчан М. В. Твори: В 2тт. – К.: Дніпро, 1987. - Т. 2. - С. 60

6. Концепція загальної середньої освіти II "Освіта України", №33, 26 серпня, 2000р.

7. Коупленд Н. Психология и солдат. -М.:Воениздат, 1990. С. 14

8. Молодецький В. Реформа збройних сил України // Вісті Комбатанта – Торонто - Нью-Йорк, 1996 - С. 52

9 Національна доктрина розвитку освіти/Освіта України, №33, 23 квітня 2002р.

10. Рижих В. Головне завдання ТСО України - військово-патріотичне виховання молоді // Учитель. - 1999. - №5-6. - С. 24

11. Статут комунального закладу "Луганський обласний ліцей-інтернат з посиленою військово- фізичною підготовкою" Кадетський корпус ім.. героїв Молодої гвардії". 2006.