Вивчення класичної світової літератури через призму сучасності

Читайте в першу чергу класичні твори,
а інакше ви не встигнете цього зробити.
Генріх Девід Торо.

Сучасність диктує нам нові форми і методи роботи з учнями. Інколи світова класика здається нашому підлітку такою далекою та зарозумілою, що вона аж ніяк не стикаєтьс я з нашим бурхливим сьогоденням. Під класичною літературою я розумію в першу чергу не літературу, віддалену часом, а кращу, визнану світовою спільнотою. Справа ускладнюється ще тим, що деякі методичні посібники нав'язують так званий "новий підхід" у викладанні світової літератури, який є штучним поєднанням класики і сучасності.

Так, наприклад, соціально-психологічний, морально-етичний, поліфонічний за жанром роман Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара" інколи трактується як детектив з динамічним, захоплюючим сюжетом. А філософські, моральні, соціальні проблеми відступають на другий план. Твори Д. Фонвізіна, О. Грибоєдова, І. Тургенєва, О. Толстого, В. Гюго вилучені з програми, а саме на них можна вчити "розумному, доброму, вічному". Російська поезія в 10-11 класах дається стисло, а невдалі переклади в хрестоматіях погіршують сприймання.

Хоча результати опитування учнів деяких московських шкіл дали неочікуваний результат: 60% учнів висловили бажання прибрати з програми вивчення творчості Льва Толстого, а саме романа-епопеї "Війна і мир", він здається для них нудним і важким для сприймання, вивчення напам'ять уривку з описом дуба – недоцільним і зайвим. Анна Кареніна з однойменного роману, на думку старшокласників, незрозуміла зовсім, тому що це істерична особа, яка просто не вміє цінувати те, що дала їй доля – заможного, надійного чоловіка, гарну сім'ю та романтичне кохання Вронського. Часто позиція учня не співпадає з вивіреними часом. класичними постулатами, звичними для нас.

В сучасних методичних посібниках уроки перевантажені схемами, таблицями, другорядною інформацією, заплутаними визначеннями теоретичних понять. До цього слід додати, що учні мало читають самостійно, а те, що читають – здебільшого література низького ґатунку, яку ми називаємо бульварною.

Змінились і пріоритети в суспільстві, особливо серед молоді. А тому одна із головних задач сучасної школи, а конкретніше вчителя-словесника виховання читацького смаку, інтересу до серйозної літератури, глибоких та високохудожніх творів. Доцільно привести слова Л. Толстого: "Плохие книги не только бесполезны, но и вредны".

Так, вивчаючи античну літературу, ми ведемо розмову про гармонійно розвинену особистість, яка хвилює нашого сучасника, тому що стало престижним мати гарну освіту, бути технічно грамотним, бути обізнаним у мистецтві, а також мати досконалу фізичну форму, презентабельну зовнішність, доглянутий і здоровий вигляд.

Елементи культури Давньої Греції та Давнього Риму, Давнього Єгипту, Індії входять в наш побут, вони є ознакою високої культури сучасної людини.

Доба Середньовіччя. Найбільш яскраво вона постає зі сторінок роману "Айвенго" англійського письменника Вальтера Скотта. Романтично піднесений мотив людської доблесті, честі, обов’язку – ось лейтмотив роману. Повертається до нас Середньовіччя. В рольових видовищах, лицарських турнірах, до яких готуються заздалегідь: кують мечі і кольчуги, різьблять щити, вивчають правила і традиції. І є сподівання, що разом із захопленням суто зовнішніми ознаками цієї величної доби стануть в ціні і доблесть, і честь, і жіночність.

О. Герцен говорив: "Без чтения нет настоящего образования, нет и не может быть ни вкуса, ни слова, ни многосторонней шири понимания. Гете и Шекспир равны целому университету. Чтением человек переживает века".

Разом з читачем і автор переживає віки, прокладає місток довіри між собою і прийдешніми поколіннями, хвилює, турбує, спонукає до розмови, а часто до полеміки, в якій народжується істина. Так, дійсно, Шекспір пережив століття. Його постать цікавить нашого сучасника, його твори викликають інтерес і хвилюють.

З'являються художні фільми: "Закоханий Шекспір", "Анонім", на сторінках преси не стихають дебати з приводу "Шекспірівського питання", зі сцен театрів не сходять вистави за творами великого драматурга. Через п'єсу "Ромео і Джульєтта" ми прокладаємо місток до одвічної проблеми батьків і дітей, проблеми моральної зрілості та відповідальності, взаєморозуміння, толерантності, навіть схильності до суїциду. Джульєтта близька і зрозуміла нашому старшокласнику: вона стоїть на активній життєвій позиції, вільна від комплексів і забобонів, вона грає першу скрипку в любовному дуеті з Ромео.

Філософські аспекти "Гамлета" важкуваті для підлітка, а позиція протесту проти несправедливості, блюзнірства співзвучна кожному. Максималізм, безкомпромісність – це якості, що лежать в одній площині, хоча між шекспірівським героєм та старшокласником не тільки століття, а й вікова різниця. Драма "Король Лір", яку я пропоную на позакласне читання, чітко висвітлює проблему відповідальності за своїх батьків, милосердя. Сонети Шекспіра, особливо в перекладах С. Я. Маршака емоційно збагачують молодь, виховують художній смак, викликають відразу до сучасних пісеньок-одноднівок примітивного змісту та сумнівної художньої цінності.

Коли ми знайомимось з трагедією Гете "Фауст", то готуємо підґрунтя до вивчення роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Аналізуючи твір, учні стикаються з одвічними питаннями: що стоїть на першому плані, розум чи почуття? як наповнити своє життя повноцінним змістом і не помилитись у виставленні акцентів? хто в більшій мірі відповідальний за скоєний гріх: чоловік чи жінка? Не маючи потрібного життєвого досвіду, учні лише модулюють сюжетні лінії, варіанти поведінки головних героїв, які, напевно, стануть у пригоді при вирішенні своїх суто життєвих проблем.

Багата, ідейно насичена проза другої половини ХІХ століття. Читаючи роман Ф. Стендаля "Червоне і чорне", не можна не звернути увагу на актуальні і зараз проблеми. Як не прикро про це говорити, але не завжди розум пробиває дорогу в кар'єрному зростанні, бажання молодого героя Жульєна Сореля "вийти в люди", зайняти своє місце під сонцем зрозуміло кожному.

І бажання завоювати славу, достаток, значимість в суспільстві заслуговує на повагу, але не всі засоби для досягнення цієї мети оправдані та морально виважені. На жаль, не завжди мрія співпадає з дійсністю, не завжди наші кумири стають гідними прикладами для наслідування в житті. Тому і Жульєн Сорель, людина розумна і талановита, стає на шлях хитрощів, брехні та злочину. Чи був інший шлях до реалізації таланту головного героя, до простого людського щастя, хто винен в трагедії: суспільство, кумир Наполеон, невдале кохання, чи, може, сам характер, життєва позиція головного героя...

Над цим слід поміркувати сучасному старшокласнику. Доцільним буде в цьому контексті творче завдання "Лист до головного героя". В учня нерідко виникає не лише співчуття, а й бажання проаналізувати поведінку героя, оцінити його вчинки, бажання підтримати в скрутну хвилину, дати пораду.

А куди заводить молоду людину поклоніння кумирові, бездумний фетишизм? Про це сьогодні можна розповідати годинами і дискутувати на цю тему безкінечно, та й не лише в рамках шкільної програми, а й поза межами класу.

Роман Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара" – панорама життя суспільства ХІХ століття, але в ньому, як в кривому дзеркалі, відбивається наше сьогодення, причому у різних ракурсах. Кого зараз здивує становище молодої людини, що переймається питанням, де знайти гроші на оплату навчання, зняти дешеве та гарне житло, знайти роботу. Соціальна незахищеність, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чітких життєвих та духовних орієнтирів – ось що зближує головного героя Родіона Раскольнікова з нашим сучасником.

А далі – застереження: для досягнення мети не всі засоби доцільні. Є моральні закони, які порушувати не можна. Головний постулат Біблії "Не убий", відгороджує його від людей, заганяє в глухий кут, лишає спокою на все життя. Дуже цікаво читати твори-роздуми учнів, коментарі-відповіді на питання типу "Які наслідки мала теорія Раскольнікова в історичному процесі, її відлуння в сучасності, в нашому сьогоденні". Обов'язково принесуть гарні наслідки при вивченні цієї теми диспути, дискусії, групова робота під назвою "Інтелектуальний двобій": полеміка "за" і "проти", дискусія з приводу основних питань історії: хто творить історію, вожді чи народ, хто ми в руках цих людей, в яких є влада, ми по Достоєвському "твари дрожащие" или "право имеем"?

Роман Достоєвського дуже багатогранний. Цікава і по-своєму повчальна історія сім’ї Мармеладових. Голова сім'ї — нещасна і хвора Катерина Іванівна, яка тягне всю родину, ледве зводячи кінці з кінцями, освічена і культурна, зі своїми амбіціями, незгасним бажанням мати пристойний вигляд і дати хоч якісь ази культури дітям. А з іншого боку – безхарактерний, безвільний "отец семейства" Мармеладов, що топить свою совість і здоров'я в горілці, пропиваючи злиденні копійки, відібрані у дітей та ще й зароблені здоров'ям та приниженням старшої донечки.

Він чесно і цинічно розповідає, де знаходить гроші, слізно кається при цьому: "Да! Меня жалеть не за что! Меня распять надо, распять на кресте, а не жалеть! Ну распни, судия, распни и, распяв, пожалей его! И тогда к тебе пойду на распятие, ибо не веселья жажду, а скорби и слез!.. "

У когось, можливо, ці картини викликають співчуття, у когось осуд і огиду, а в когось – сумні картини власної сімейної дійсності. Нічого гріха таїть: пияцтво – це зло, з яким треба вести нещадну боротьбу, бо пристрасть до зеленого змія – в крові слов'янської людини. І звичайно ж учні повинні замислитись над тим, що безвідповідальність, залежність від пагубної звички призводить до трагедії, руйнує сімейне щастя, знебарвлює дитинство.

Сумна доля Соні Мармеладової. Понівечене життя, невиліковний в той час туберкульоз, передчасне старіння... Звичайно, її позиція – позиція жертви. мучениці заради рідних. А яка доля чекає дівчинку, яка виходить на панель, не розуміючи, що чекає її в майбутньому? Другорядний епізод в творі, але в ньому знову проблема, зрозуміла нам. Це і передчасні інтимні стосунки, і проституція, і хвороби, пов’язані з цим "ремеслом", і сотні слов’янок, що їдуть за кордон в пошуках кращої долі.

А безпритульні діти, яких в романі безліч? Кинуті напризволяще, вони повинні самотужки виживати в суворому світі, вирішувати зовсім не дитячі проблеми. Чи не є це проблемою, сучасною як ніколи?

Більше ста років відділяє нас від творчості Достоєвського, а ми знову і знову звертаємось до нього, шукаємо відповіді на болючі питання, що диктує нам день сьогоднішній. Дотепер в Європі слов’янський характер вивчають за Достоєвським.

Тема дитинства продовжується в творі Чарльза Діккенса "Пригоди Олівера Твіста". Хоча, звичайно, картини знущання над дітьми далекі від картин життя в наших дитячих будинках, але долі дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування завжди хвилюють нашого сучасника. Статистика - річ безжальна: кількість дітей-сиріт та позбавлених батьківських прав за один тільки 2012 рік в Україні сягнула колосальної цифри – 11407 дітей. В 2013 році серед дітей, котрі не приступили до занять, переважає вікова категорія від 15 до 18 років – 45%. Діти віком від11 до 14 років становлять 30%, від 6 до10 років – 24,2%.

Висновок напрошується сам по собі: суспільство, в якому так гостро стоїть проблема дитячої беззахисності, потребує свого адвоката і захисника, нового Чарльза Діккенса.

Найбільш складним для вивчення в 10 класі, на мою думку, є роман Оскара Уайльда" Портрет Доріана Грея". Незвична і дивна для учня постать самого письменника – професора естетики, апостола та проповідника гедонії, естетизму, короля життя та майстра парадоксів. До того ж це перший твір модерністського напрямку. Тому починати вивчення треба з понятійного апарату, в якому тлумачення нових для старшокласника слів: гедонізм, імморалізм, культ, парадокс, епатаж, "нарцисизм".

Потребують правильної подачі і осмислення афоризми письменника типу: "Істинні в житті людини не її справи, а легенди, які їх оточують. Ніколи не слід руйнувати легенд. Крізь них ми можемо смутно розгледіти справжнє обличчя людини. "або: "Будь-яке мистецтво не дає жодної користі".

Сам твір парадоксальний і суперечливий. Вічне питання як знайти "еліксир молодості" зараз актуальне як ніколи, але визнати, що є речі, більш важливі ніж приваблива зовнішність, не стати заложником цієї ідеї-фікс — це завдання не з простих. Гедонізм стає зараз лозунгом життя багатьох молодих людей. Як прикро, що зараз заможні люди ставлять на перше місце зовнішність, мають за мету свого життя створити образ, підмінити своє "я" якимось химерно-театральним, епатажним виглядом, аби тільки шокувати публіку. "Нарцисизм" – хвороба, не тільки жіноча, а й чоловіча.

Життя, націлене на те, щоб тільки споживати і насолоджуватись, порожнє та нікчемне. Як привабливо звучить лозунг гедонізму на початку роману: "Не легковажте золотою соєю порою, прислухаючись до нудних базік, вдосконалюючи безнадійних невдах, покладаючи своє життя заради неуків, нездар і нікчем. Наша доба заражена цими нездоровими потягами та хибними ідеями. Нічого не проминіть, шукайте завжди все нових вражень. І не бійтесь нічого. Новий гедонізм – ось що потрібне нашому вікові. З такою зовнішністю – все у наших руках! Але світ належить вам..."

Але моральне падіння йде поступово за звичною уже схемою: від самозакоханості, егоїзму, бездушності до сліпої жорстокості. Треба разом з учнями прослідкувати весь шлях моральної деградації Доріана Грея, щоб дійти висновку: дорога, що веде в пекло, вистелена власними пристрастями, бездушністю по відношенню до тих людей, які тебе люблять. Не можна безкарно порушувати норми людського життя. Втрата моральних засад призводить до загибелі.

Підводячи підсумок, доцільно винести як теми творів-роздумів проблемні питання, окреслені на початку теми: "Моральна чи аморальна книга О. Уайльда "Портрет Доріана Грея?", "В чому привабливість і згубність гедонізму?", "Чи можна твір Оскара Уайльда назвати романом-пересторогою для нашого покоління?", "Чому книга лорда Генрі стала "отруйною" для Доріана Грея?"

Програма 11 класу починається з вивчення новели Франца Кафки "Перевтілення". Перше враження від твору, мабуть, можна визначити словами Е. Йонеско: "Перевтілення вразило мене... Я тільки відчував за всім цим щось жахливе – що може статися із кожним з нас, хоч це й представлено у вповні ірреальній формі... я зрозумів так, що кожен з нас може стати чудовиськом, що в кожному з нас причаїлася така можливість. Чудовисько здатне вилізти назовні у будь-який момент.

І тоді з нами відбудеться перевтілення. Інакше кажучи, чудовисько, що причаїлося всередині нас, здатне перемогти. Адже людська юрба, цілі нації періодично втрачають людську подобу: війни, повстання, погроми, різанина, колективні злочини, диктатури, репресії. І це лише частина тих форм, в яких виявляється наша потворність... "

Переживаючи крок за кроком фізичну потворність Грегора Замзи та її наслідки, ми гостро відчуваємо його душевну щедрість, внутрішню красу. Герой Кафки – повна протилежність Доріану Грею. Зовнішність для нього має, так би мовити, суто прикладний характер. Сутність трагедії для нього – в неспроможності бути корисним для своєї родини. Єдина думка, що хвилює Грегора: "Людина часом буває неспроможна працювати, але ж тоді саме пора й згадати про її колишні успіхи й подумати, що коли все минеться, вона напевне працюватиме ще старанніше й самовідданіше. Я ж так багато завдячую панові шефові, ви самі добре знаєте. До того ж я повинен піклуватися про батьків і сестру. Мені скрутно, та якось я викручусь. "

Сам Кафка натуралістично змальовує зовнішність свого героя, посилюючи враження і викликаючи огиду і відразу. І зразу виникає просте життєве питання: чи готові ми протягти руку допомоги рідній людині, яка зовні перестала бути людиною, більше того – день в день піклуватись про неї, доглядати і підтримувати.

Кафка дає негативну відповідь. Мати, щоб не бачити цієї потвори, яка ще вчора була її сином, затуляє очі і втрачає свідомість. Батько, якого Грегор вважав хворою людиною, виявився не таким вже й хворим, а цілком працездатним. Саме він, розлючений тим, що треба тепер самому приміряти на себе роль голови родини, думати про фінансове забезпечення та й ще якось пояснювати людям, куди подівся Грегор, бо показати його в такому вигляді соромно, жбурляє в нього яблуком і завдає не тільки фізичного, але перш за все душевного болю. Це і стало першим поштовхом до трагічного кінця.

Цікава постать сестри. Спочатку лише вона допомагає Грегорові пристосуватись до нових обставин, чи то пам'ятаючи, що саме брат обіцяв заплатити за навчання в консерваторії, бо в неї неабиякий музикальний талант, чи то з доброти душевної і сестринської безкорисливої любові... Якби там не було, читач починає вірити в те, що саме вона якимось чином врятує рідного брата... І як грім серед ясного неба звучать її слова: "... далі так діла не буде. Якщо, може, ви не розумієте, то я розумію. Я не хочу називати цю потвору своїм братом, а кажу лише одне: треба якось здихатися її. Ми робили все, що могли: піклувались про неї, терпіли її. Думаю, що ніхто нам нічого не може закинути. "

Гіркий висновок... Так що, молоде покоління не здатне на добро, воно жорстоке і прагматичне? Звичайно, так однозначно говорити не можна. Всі ми різні, але замислитись над тим, чи є у нас запас терпіння, толерантності, бажання допомогти хворому чи каліці, не завадить кожному. Тут приходять на думку і хворі на СНІД, і онкохворі, і люди з фізичними вадами, і просто каліки, яким треба якось виживати в цьому світі та ще і вміти радіти життю.

Реалістично переконливий кінець новели: "Робітниця стояла в дверях і всміхалася, ніби хотіла сповістити їм якусь велику радість... "... ну, вам нічого клопотатись, де діти ту погань. Усе вже зроблено!"

Вони підвелися і, обнявшись, підійшли до вікна. Пан Замза повернувся в кріслі у їхній бік, хвилину мовчки дивився на них, тоді сказав: "Забудьте нарешті те, що було. І не кидайте мене напризволяще. "

Звичайно, характери, змальовані Кафкою в гротескному варіанті, але від того ще виразнішими стають питання, які диктує фінальна сцена: немає людини – значить немає і проблем; як бути з почуттям провини в наш час – це вже атавізм, пережиток, який лише ускладнює наше і без того непросте життя чи шлях до відродження гуманності в нашому суспільстві; чому хворобою ХХІ століття психологи вважають цинізм? Кінець новели не можна назвати відкритим, він конкретний і логічно завершений, але глобальна тема людської недбалості і байдужості ще відкрита, мабуть, надовго...

Твір Томаса Манна "Маріо і чарівник" чітко відтінює наше сьогодення в іншому ракурсі, я б сказала, в соціально-політичному. Головна тема тема влади.

В цьому контексті можна згадати Наполеона, в якому дивним чином поєдналися і геній полководця, і жорстокість можновладця. Тема "наполеонізму" звучить піднесено романтично в романі Стендаля "Червоне і чорне", а вже в романі Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара" тональність різко міняється. Аморальна по суті теорія Раскольнікова "надлюдини, за якою сильна особистість заради благої ідеї може собі дозволити все, навіть переступити через кров, співпадає з теорією Ніцше і відкриває собою цілий ряд демонічних геніїв, на совісті яких мільйони людських жертв. Це і Наполеон, і Ленін, і Сталін, і Муссоліні, і Гітлер. Тут краще Пушкіна не скажеш:

Мы все глядим в Наполеоны:
Двуногих тварей миллионы...

Томас Манн переносить нас в 30 роки ХХ століття в Європу, в країну, де зародився фашизм – в сонячну Італію. Чітко виражених паралелей в новелі немає. Простий невишуканий сюжет: до маленького містечка приїздить гіпнотизер. Для жителів цього містечка це неабияка подія, тому виступу цього артиста чекають з нетерпінням. Портрет Чіполла (так звали гіпнотизера) поданий в гротескно-іронічному ракурсі: "Чоловік непевного віку, але, безперечно не молодий, з різко окресленим, змарнілим обличчям, колючими очима, міцно стуленим зморшкуватим ротом, підфарбованими в чорний колір вусиками й так званою "мушкою" в ямці...

Підібгавши губи й набравши повні груди диму, він зухвало скривився, легенько тупнув ногою і випустив сизий струмінь крізь щербаті, гострі зуби.... ми побачили в нього під рукою щось дивне і недоречне: нагайку із срібним руків'ям у формі пазура, що висіла на шкіряній петельці. Побачили ми також, що під накидкою був не фрак, а звичайний сюртук, а коли Чіполла відкотив ще й полу сюртука, стало видно перевішену через плече й наполовину затулену жилетом барвисту стрічку. Глядачі, що сиділи позад нас, пошепотівшись, вирішили, що це відзнака, яка підтверджує його титул. "

Звичайно, уява малює зразу дві постаті — Наполеона зі стрічкою через плече і Гітлера з маленькими чорними вусиками. Вміння підкорювати публіку, керувати юрбою, жорстокий магнетизм шокує читача. І мимо волі виникає думка: так геній і злодійство все-таки сумісні?!!

Жалюгідно виглядає морально підкорений Маріо, якого Чіполла примушує поцілувати себе, вдаючи за кохану дівчину юнака:

"Ілюзія викликала в його серці почуття безмежного щастя, та коли та прикра, неприємна сценка досягла свого апогею, коли губи Маріо торкнулися облудно підставленого йому бридкого тіла, тишу порушив регіт... "

Закінчується новела трагічно і разом з тим оптимістично: "Уже внизу Маріо зненацька круто обернувся на бігу, скинув руку вгору, і крізь оплески й сміх прорвалося два короткі, оглушливі постріли. Зразу ж стало тихо. Навіть танцюристи завмерли, спантеличено витріщивши очі. Чіполла схопився з стільця і простяг руки, наче хотів крикнути: "Стійте! Тихо! Всі геть від мене! Що це?" Та за мить уже важко осів на стільці, голова його впала на груди, а потім і сам він боком звалився додолу, та так і лишився лежати — нерухома, безладна купа одягу й кривих кісток. "

Зло покарано, але воно є. Вогнище Другої світової війни ще попереду. Це все історія, а до чого тут сьогодення? А в ньому, на жаль, відблиски жорстоких уроків історії, які нічому не навчили людство. То тут. то там з'являються молодіжні організації, які іменують себе неофашистами. І знову погроми, маніфестації, терор, свастика... Що далі? Питання залишається відкритим. Питання влади, мабуть, належить до вічних питань. Люди, що мають владу, маніпулюють народом, нав'язують свою волю, принижують людську гідність. Який треба мати молодій людині моральний імунітет, щоб не попасти в залежність від "власть имущих", мати свою, чітко визначену громадянську позицію.?

Ходять по світу сотні двійників Леніна, Сталіна, Гітлера, відкриваються фан-клуби, члени яких активно пропагують ідеї своїх кумирів. Що це? Демократія, свобода слова? Чи щось інше, за яким – новий виток світової трагедії?

Чільне місце в літературі ХХ століття займає роман теж видатного німецького письменника Еріх Марії Ремарка "Три товариші". Тема "втраченого покоління" актуальна і сьогодні, тому що саме сучасне покоління деякі психологи та соціологи називають втраченим, тому що, на їх думку, воно не має чітких духовних орієнтирів, активної життєвої позиції. Це цікава тема для полеміки не тільки в класі, а й за його межами.

Габріель Гарсіа Маркес – видатний колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії, яскравий представник "магічного реалізму", наш сучасник і разом з тим — класик світової літератури.

Переглянемо сторінки новели "Стариган з крилами". Цікава зав'язка твору: до хворої дитини прилітає ангел, але зовнішність цього посланника небес зовсім не схожа на традиційну. "Він був одягнений, як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старенького діда, великі півнячі крила, обскубані та брудні, загрузли у болоті, і все це разом надавало йому кумедного й неприродного вигляду.

"Відношення до нього різне – від дитячої, наївної зацікавленості до цинізму і огиди, від бажання зрозуміти і пояснити це видовище до планів щодо практичного застосування незвичайних можливостей цього ангела-старигана. "Елісенді, що вже втомилася вимітати з подвір'я сміття, спало на думку брати з кожного, хто хоче зайти у двір і подивитись на ангела п'ять сентаво... Пелайо з Елісендою несподівано виявили, що в них зібралася вже кругленька сума; менш ніж за тиждень вони заповнили мідяками всі посудини, які мали в домі... "

Поєднуючи реальне і фантастичне, Маркес показує моральне зубожіння людей; селище, в якому розгортаються події – це алегорія людського суспільства, де прагматизм витіснив милосердя, доброту і взаємодопомогу: "... недужі висмикували з крил пір'я, щоб доторкнутися ними до своїх болячок, а безбожники кидали в нього каміння, щоб старий підвівся, й вони розгледіли його тіло. Один сміливець навіть припік йому бік розжареною залізякою, котрою таврують бичків, бо ангел так довго не ворушився, що всі подумали, чи він, бува, не вмер; старий злякано підхопився, бормочучи щось своєю незрозумілою мовою, очі його наповнилися слізьми, він змахнув крилами, здійнявши цілу хмару пилюки в курнику... "

Новела закінчується несподівано: дитина видужує, цілий букет хвороб виявився і у самого ангела, але він все-таки чудодійним способом зцілився і зміг злетіти вгору, перед цим "витоптав усю городину й мало не розвалив повітку".

Чи повернеться він знову? Як захистити ангела? І взагалі – чи потрібні нам ангели? Далі працюємо з учнями за методом "Займи позицію". Позицій три: "так", "ні", "не знаю". "Так" – не зважаючи на те, що люди завдали болю, і фізичного і морального, ангел повернеться до нас тоді, коли ми нарешті зрозуміємо, що є вічні цінності, в першу чергу моральні закони, які порушувати не можна. Але, мабуть, злет нашої духовності буде таким же важким, як і останній політ ангела. Над цим треба постійно працювати кожному. Правильно з цього приводу сказав російський поет Микола Заболоцький:

Не позволяй душе лениться,
Чтоб воду в ступе не толочь,
Душа обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь.

Позиція "ні" – не повернеться до нас ангел, бо ми звертаємось до нього лише за допомогою. Жалюгідна зовнішність – ось доказ того, що ми замучили його своїми нескінченими проблемами, які хочеться звалити на інші плечі, а не вирішувати самостійно. Не готові ми ще жити в злагоді з ангелом, який у цьому творі символізує добро, совість, милосердя. Позиція "не знаю" – Я не можу сказати напевно. Для мене ангел – це світлий образ. Розумію їдку іронію письменника, що на його думку, в сучасному світі немає місця для ангелів. Ангел – це втілення прекрасного, прагнення до високого ідеалу, а в наш прагматичний час цього дуже бракує. Тому повернеться ангел чи ні – залежить від нас. Звичайно хотілось би...

Підсумок при вивченні цього твору безперечний: наше суспільство хворе на бездуховність, а про цинізм як одну із хвороб нашого часу ми уже говорили. Це лише продовження цієї розмови.

Один із найбільш популярних і знакових творів Гарсіа Маркеса – це роман "Сто років самотності". Книга багатопланова, за висловом сучасників, вона стала "літературним землетрусом". На прикладі шести поколінь роду Буендіа простежується історія Латинської Америки, але разом з тим – це і історія буржуазної цивілізації. Це історія зародження деспотизму в глобальному значенні, який не має національного окрасу. Він висить домокловим мечем над минулим, над нашим сьогоденням і його майбутнім. Психологія деспотизму, виродження душі людської – це докір суспільству в цілому. Глибокий психолог, Маркес показує, як зло роз'їдає душу, індивідуалізм – суспільство, порушується зв'язок з природою, зникає гармонія і покоління приречені на сто років самотності.

Дивний світ реальної фантастики Маркеса. Ось розповідь про те, що жителів Макондо спіткало лихо-епідемія хвороби під назвою безсоння. Виснажені безсонням, люди стали забувати назви предметів, імена, події... Письменник чітко диктує нам висновок: втрата пам'яті призводить до втрати знання історії, її уроків, до втрати традицій, надбань культури. І що за цим? А за цим – виродження нації.

Як народжується зло? В селище приїздить циган і демонструє людям "восьме диво світу" магніт. "Держа в руках два железных бруска, он переходил от хижины к хижине, и охваченные ужасом люди видели, как тазы, котелки, щипцы и жаровни поднимаются со своих мест, а гвозди и винты отчаянно стараются вырваться из... досок. "Вещи, они тоже живые, – провозглашал цыган с резким акцентом, – надо только уметь разбудить их душу" Хосе Аркадио Буэндиа, чье могучее воображение увлекало его... за пределы чудес и волшебства, решил, что бесполезное пока открытие можно было бы приспособить для извлечения золота из недр земли. "

Тут і розпочинається хрестоматійний ланцюжок: золото-багатство-влада. Людська допитливість, замішана на злих намірах, робить свою чорну справу: "Стараясь доказать, что лупу можно с пользой применить против неприятельских войск, он подвергнул воздействию сосредоточенных солнечных лучей свое тело и получил ожоги, которые превратились в язвы и долго не заживали. "

Цікава постать Урсули – жінки, яка протягом всього твору є живим оберегом родини Буендіа, символом справедливості і непохитної волі. Всім жіночим єством вона проти насильства і крові. Скупа на слова і ласку, з прокурорською точністю вона виносить свій вирок: "Я знаю, ты расстреляешь Геринельдо, – сказала она спокойно, – и ничего не могу сделать, чтобы помешать этому. Но предупреждаю тебя об одном: как только я увижу его труп, клянусь тебе прахом моего отца и моей матери.., где бы ты ни был, выволоку тебя и убью своими руками... Ты поступаешь так, словно родился со свиным хвостом. "

Коли вона бачить, як її правнук Ауреліано, не знаючи куди дівати гроші, починає обклеювати ними будинок, то звертається до Бога з молитвою: "Господи Боже, – молила Урсула, – сделай нас такими же бедными, какими мы были, когда основали этот город, чтобы не пришлось нам расплачиваться на том свете за расточительство. "Дивна молитва. А ми з вами спостерігаємо, як зараз, маючи гроші, можна орендувати зали Лувра для весілля чи ювілею, чи замовити свій портрет у вбранні Катерини Великої або Богдана Хмельницького в залежності від статі, гаманця і уподобань.

Зло – в самій людині – робить висновок Маркес – в тому, що людство втрачає духовний зв'язок з природою, нехтує головними постулатами моралі. І як результат-планету роз'їдають війни, деспотизм, національна ворожнеча, а вона мстить нам землетрусами, іншими стихійними лихами. Невтішний висновок, але урок для молодого покоління не пройде даром – є над чим замислитись кожному.

Звичайно, це далеко не всі твори із шкільної програми, які можна пов'язати з нашою сучасністю. На мою думку, в кінці 11 класу доцільно давати завдання творчого характеру, наприклад, написати твір – роздум "Які проблеми можна вважати сучасними?" (за вивченими творами). А головне – пам'ятати, що основна і беззаперечна роль літератури – це хвилювати, спонукати до роздумів і виховувати людину.