Стратегії майбутнього починаються сьогодні

Світ освіти... Він густо населений сотнями мільйонів людей - дітей та дорослих, молодих і зрілого віку. У кожен історичний момент існування цей світ являє собою культурний зріз людських цивілізацій, зв'язуючи далечінь минулого, реальну даність сьогодення і гідне людини майбутнє.

Я глибоко переконана в тому, що всі стратегії майбутнього починаються сьогодні в школі: бо в майбутньому завжди потрібні творчі та інтелектуально розвинені люди, здатні бути авторами власного життя.

В даний час ми говоримо про істотні зміни у поглядах і діях людей. Насамперед, це відноситься до такої важливої сфери людської життєдіяльності, як виховання дітей. І, хоча сьогодні, як і раніше, протікає життя конкретних людей, працюють школи, здійснюється процес виховання, але всім без винятку зрозуміло, що виховувати підростаюче покоління стало значно складніше. Наші діти - це найяскравіше відображення нашого суспільства разом з його достоїнствами і недоліками.

Граничний раціоналізм мислення, втрата моральних орієнтирів і почуття приналежності до своєї Батьківщини, дезаптації дітей та молоді - це далеко не повний перелік негативних явищ, який вказує на зниження якості людини, низький рівень її вихованості, тобто людяності.

Адже, якщо вірити словам великого педагога Я.Корчака, то « нехтування вихованням є загибель людей, сімей, держав і всього світу». Тому сьогодні необхідно виховувати людей, які мають позицію гідну людини, які реалізують кращі людські потенції, які є гарантією прогресивного розвитку України.

Школа як основа освітньої системи вирішує двояке завдання - це навчання і виховання.

«И воспитание, и образование нераздельны. Нельзя воспитывать, не передавая знания, всякое же знание действует воспитательно», підкреслював Л.М. Толстой (лист «О воспитании»).

Здавна слово «виховання» означало «вигодовування». Але люди дуже рано зрозуміли, що дитя людське потребує не тільки їжі фізичної, матеріальної, а й духовної. То що ж лежить в основі понять «освіта», «виховання», «просвіта »? У моєму розумінні освіта - це ліплення образу, виховання - живлення духовної осі, а просвіта – запалення світла Істини в душі учня.

Існує давня суперечка про те, що таке педагогіка - наука чи мистецтво?

Дивовижний вчитель, творець нової вільної педагогіки С.А. Соловейчик у своїй «Последней книге» пише: «нелепо представлять себе науку педагогику в виде советов или формул, законов или категорических утверждений, или систем. У нее совсем другая природа, она не похожа не только на естественные науки вроде биологии, она не похожа и на ближайшие к ней научные отрасли вроде психологии. Всякая наука изучает жизнь; педагогика вторгается в саму жизнь».

Але випробування практикою підтверджує неодноразово: без глибокого знання науки виховання не розвивається мистецтво виховувати. Знання закономірностей навчання і виховання, оволодіння методами педагогічного процесу - основа учительського майстерності.

У педагогічній енциклопедії педагогічна майстерність визначається як «високе і постійно вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, що працює за покликанням і любить дітей». Вихователь в ідеалі - це людина, яка має великий життєвий досвід, володіє професійною культурою, поважає позицію іншого, не нав'язує власного бачення світу і вміє прийняти свого вихованця таким, який він є.

Тут потрібна особлива пильність, чуйність, сприйнятливість до всього нового і велика відповідальність, тому що якісний результат процесу виховання може позначитися навіть через роки.

Тому вихователю, котрий шукає свій індивідуальний стиль в роботі, крім власного життєвого досвіду, високої загальної та професійної культури потрібні спеціальні знання, оскільки багато бачить тільки той, хто багато знає. Але й педагогічні книги читаються не тільки заради того, щоб повторити чийсь досвід, а заради того, щоб дати поштовх власній думці.

Моє професійне кредо - постійно поповнювати свої знання, відповідати вимогам часу, в якому живеш і місцю, яке займаєш.

Природно, що в нашій роботі немає готових рецептів. Кожен з нас буде шукати свої методи і способи « спів-буття » з вихованцями, тому, що це творчість, а природа творчості складна: один і той же метод, втілений у професійну діяльність різними людьми, не буде однаковим ні за суттю, ні за результатами. Але « творити» - не означає «витворяти ». Вихователь повинен вміти інтерпретувати і модифікувати знання про людину, отримані в різних науках, в інтересах виховання і вихованців.

У чудового педагога Ш.А. Амонашвілі в книзі «Здрастуйте, діти! » є прекрасна настанова тим, хто обрав своєю професією виховання: «краще педагогу не приходити до школи з озлобленою душею, щоб не калічити душі дітей; краще не приходити в школу без ясної мети і виховних намірів, щоб не нав'язувати дітям виховної імпровізації, яка викликає подив і розгубленість дітей; краще не приходити до школи з вчорашнього дня, без самооновлення, щоб не нести з собою нудьгу і одноманітність; краще не приходити до дітей без віри в педагогіку, щоб не сіяти в них невпевненість у самих себе і в свого педагога.

Краще тому, що він стоїть біля витоків особистості кожної дитини і своїми власними руками, своєю діяльністю закладає фундамент майбутнього. Не можна закладати фундамент майбутнього без натхнення, впевненості, відданості. Справжній, сучасний педагог - це не той, хто підштовхує своїх вихованців до того, до чого сам вже не має надії бути причетним, а той, хто « прибув » з майбутнього, щоб надихнути їх і повести за собою в це майбутнє, навчити їх стверджувати ідеали майбутнього».

Є притча про царя, котрий мріяв ощасливити свій народ і звернувся за порадою до мудреців. Ті поставили йому три питання: який час на землі найголовніший, яка людина на землі найголовніша, яка справа на землі найголовніша? Цар не зумів знайти відповіді на ці питання. А вони були дуже прості: найголовніший час - теперішній, той, який зараз настав; найголовнішою людиною є та, що зараз з тобою; справа, якою ти зараз займаєшся, і є найважливішою.

На моє переконання, справа, якою ми займаємося, а саме виховання і навчання, і є найважливішою.

Від кожного з нас залежить, чи стане школа точкою опори в житті дітей. Хочеться, щоб коли-небудь вони захотіли повторити слідом за поетом « На початку життя школу пам’ятаю я...».