Структурно-семантичні особливості суфіксальних іменників у романі «Рай. Центр» Люко Дашвар

Останнім часом, за даними наукової літератури, вивчення українського словотвору здійснюється в таких напрямках: розмежування принципів морфемного і словотвірного аналізу (праці В. Горпинича, В. Грещука, Я. Закревської, С. Панцьо, О. Кубрякової, О. Ревзіної, Т. Вільчинської) [3,7, 8,9], іменникова конфіксація української мови (П. Білоусенко, І. Іншакова, К. Качайло, О. Меркулова, Л. Стовбур) [1], типи словотвірних значень девербативів-іменників у віддієслівних гніздах із значенням мислення (Г. Василевич) [2], структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису (К. Городенська) [5; 6], словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові (Н. Клименко) [10], семантико-словотвірна структура гнізд слів із значенням почуття (Н. Тишківська) [11], суфіксальна експлікація конотації іменників (В. Говердовський) [4], особливості словотвірної семантики українських девербативів і деад’єктивів із нульовими суфіксами (Л. Третевич) [12] тощо.

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної думки приділяється увага вивченню мови прози та поезії, зокрема словотвірної структури та семантики використаного автором складу слів, з огляду на те, що українська проза на початку XXI ст.. збагатилася новими творами, дане дослідження є актуальним.

Мета статті: з’ясувати структурно-семантичні особливості суфіксальних іменників, використаних Люко Дашвар у романі "РАЙ. Центр". Зібраний фактичний матеріал (393 похідні іменники) свідчить про те, що в сучасному прозовому творі найбільше зафіксовано суфіксальних похідних іменників (64% від загальної кількості проаналізованих мовних одиниць). На другому місці стоїть спосіб осново- та словоскладання (15%). Далі йдуть іменники, утворені безафіксним способом творення (9%), та субстантивацією (8%). Найменше виявилося конфіксальних структур (3% від загальної кількості проаналізованих мовних одиниць) та префіксальних іменників (1%).

Отже, у романі Люко Дашвар "РАЙ. Центр" серед зафіксованих іменникових дериватів найбільше виявилося суфіксальних похідних слів (252 іменники), які проаналізовано з позиції їх семантики та словотвірної структури.

У творенні суфіксальних іменників беруть участь більше тридцяти морфем, найпродуктивнішими з яких виявилися –к-, -ість-, -ин-, -нн-, -ець-, -ник. Решта афіксів наявні у структурі не більше, як десяти слів кожен. Отже, опис мовного матеріалу здійснено в порядку спадання активності суфіксальних формантів. П’ята частина усіх проаналізованих іменників утворена за допомогою афікса –к-, вони поділяються на такі лексико-семантичні групи:

• назва предметів побуту: свічка (5) *, мотузка (6), кнопка (11), цигарка (11), картинка (12), книжка (24), сумка (25), картка (25), лялька (26), голка (30);
• найменування осіб: матінко (6), дівка (11), перукарка (15), хазяйка (16), білявка (20), дівчинка (26), коханка (37), касирка (46);
• назви результатів діяльності або окремої дії: забаганка (16), записка (17), згадка (23,26), розвідка (23), думка (25), балачка (36);
• найменування місцевості: річка (5), хвилька (9), верхівка (11), бруківка (23), асфальтівка (56);
• назви будівель та їх частин: домівка (8), сходинка (13), лавка (17), кімнатка (21), стінка (21);
• найменування частин тіла людини й тварини: бровки (6, 33), шкірка (11), маківка (11), губка (44);
• назви певної їжі: картопелька (22), хавка (36), шоколадка (46);
• найменування транспортних засобів: автівка (11), машинка (22);
• назви посуду: пляшка (5, 20), чашки (26), склянка (46);
• найменування одягу: футболка (24), одежинка (40);
• назва тварини: тваринка (6);
• астрономічна назва: зірка (5).

Суфікс –ість є у словотвірній структурі двадцяти семи іменників, які називають:

• опредметнені абстрактні ознаки, притаманні певним особам і стосуються їх внутрішнього світу: гордість (30,37), винахідливість (30), підсвідомість (40), розкутість (34), завзятість (38), унікальність (31), здатність (75);
• опредметнені абстрактні ознаки, притаманні певним особам і мають зовнішнє вираження: самотність (15), беззахисність (21), забитість (33, 56), майстерність (63), безпорадність (63), приналежність (39), приреченість (64);
• абстрактні назви об’єктивної дійсності: прикрість (11, 26), реальність (18), точність (21), якість (26), радість (33, 40), цінність (39), нескінченність (51), безкінечність (54), очевидність (65), дохідність (66), вартість (67), нерухомість (67), діяльність (69).

Морфема –ин- утворює близько двадцяти іменників, які поділяємо на такі лексико-семантичні групи:

• назви осіб: дівчинка (5), дитина (6), хлопчина (6), дружина (31);
• найменування місцевості: чужина (38), вершина (76), глибина (6), середина (11), частина (5);
• назви конкретних предметів: сорочина (8), копійчина (22), милостиня (43), хлібина (56);
• найменування тварин: пташина (38);
• назва приміщення: комірчина (15);
• найменування характерної зовнішньої ознаки особи: лисина (11);
• назва часового проміжку: давнина (28);
• абстрактна назва: відносини (11).

Суфікс –нн- наявний у словотвірній структурі іменників двох типів:

• ті, що називають результат певної діяльності: уподобання (32), гримання (21), розчарування (32), чергування (61), переконання (65), знущання (85), хвилювання (77);
• ті, що називають опредметнену дію: спілкування (26), споживання (29), навчання (33), кохання (42), жадання (46), бажання (47), прибирання (76), тупцювання (77), пересування (78).

Іменники – назви осіб утворені за допомогою суфіксів –ець, -ник.

Наприклад:

• особи за професією або видом діяльності: випускник (57), двірник (64), рятівник (73), виробник (78), представник (84), чиновник (92), охоронець (55), обранець (66), ченець (92);
• особи за характерними ознаками: незнайомець (11, 75), хлопець (16), збоченець (33), комсомолець (61), курець (77);
• особи за місцем проживання: житець (14), українець (39), виходець (80), прибулець (87).

Кілька дериватів, що у своїй словотвірній структурі мають такі афікси називають конкретні предмети: годинник (30), чайник (42), заварник (43), гаманець (34), прапорець (34), стілець (85); та певну місцевість: чагарник (89), заповідник (92).

Майже однакову кількість похідних іменникових слів утворюють форманти –ок, -чик, -н-, -ацій-. Зафіксовані в романі деривати можна теж поділити на лексико-семантичні групи:

• абстрактні назви: сигналізація (11), реставрація (14), мотивація (20), коронація (28), аргументація (31), компенсація (31), інформація (32), агітація (36), організація (60), заробіток (14, 28), підробіток (25), приробіток (37), випадок (31), чортівня (6), дурня (17), платня (32);
• назви істот зі значенням зменшеності або пестливості: купчик (15), братчик (29), синок (11), їжачок (6), кабанчик (89);
• найменування особи за характерними ознаками: виродок (17);
• назви певних приміщень: сарайчик (14), коридорчик (15,45), притулок (13), куток (14), спальня (28), вітальня (30), кав’ярня (31), перукарня (32);
• найменування предметів побуту: диванчик (77), килимок (24);
• поодинокі назви: рослин – грибочок (22), частин тіла людини – пальчик (29), транспортного засобу – пароплавчик (56), певного періоду доби – ранок (17), грошових одиниць - сотня (30).

У проаналізованих дериватах виокремлюються також форманти –ств-,-иц-, -ыст, -ик, -ар, які теж характеризуються достатньою продуктивністю і наявні у словотвірній структурі таких груп слів:

• назви осіб за професією, політичними уподобаннями, характерними ознаками тощо: анархіст, суб’єктивіст, екзистенціаліст (37), песиміст (40), журналіст (67), шахіст (76), трудар (15), кухар (26), лікар (31), слоняра (41), пліткар (65), володар (83), паскудник (19), помічниця (36), служниця (38), п’яниця (61);
• збірні назви: царство (15), суспільство (39), жіноцтво (67), сімейство (69), гонорар (37);
• найменування певної місцевості: вулиця (16), столиця (29), дворик (14), скверик (32);
• абстрактні назви: нахабство (23), керівництво (61), кокетство (75);
• найменування конкретних предметів: спідниця (5, 6), дзвоник (27), пунктик (36);
• назва частин тіла людини: плечико (6);
• найменування спеціальних будівель, споруд: дзвіниця (15).

Невеликою активністю характеризуються суфікси –нищ-, -ук-, -от-, -ат-, -ц-, -ощ-, -ус-, -л-, -ан, які простежуються у словотвірній структурі таких іменникових дериватів:

• назви істот з певними емоційними відтінками до основного значення: парубище (6), падлюка (20), гадюка (20), тварюка (62), голота (22, 25), сволота (93), янголята (23), серденята (56), бабця (32), бабуся (15), матуся (81), базікало (7);
• назви конкретних предметів з певними емоційними відтінками до основного значення: вудлище (34), каменюка (6), дверцята (59), штанці (6), бабло (22);
• найменування місцин з певними емоційними відтінками до основного значення: лежбище (41), звалище (111);
• абстрактні назви: глупота (9), гидота (13), нудота (28), видовище (8,31);
• найменування почуттів людей: прикрощі (37, 64), веселощі (38), нутрощі (69);
• назви частин тіла людини або тварини: оченята (27), крильце (23);
• найменування осіб за місцем проживання: кияни (5), селяни (22);
• збірна назва: трійця (14, 32);
• найменування певного шару активної лексики: матюк (21).

Поодинокі іменники утворені за допомогою формантів –очк-, -ак-, -ир-, -ер-, -ур-, -ач, як правило, є назвами осіб за професією (бригадир (85), за видом діяльності (кандидатура (26), відвідувач (75)), за іншими ознаками з відтінком зменшеності-пестливості або збільшеності-згрубілості (жіночка (20), скотиняка (58), а також назвою конкретного предмета: електрошокер (12).

Отже, як показав аналіз фактичного матеріалу, похідні іменники у словотвірній структурі мають переважно суфікси, які утворюють нові слова або надають певного відтінку до основного значення слова. Щодо особливостей семантики, то усі досліджені деривати об’єднуються у такі тематичні групи: одно предметні абстрактні ознаки, притаманні певним особам і стосуються їх внутрішнього світу (гордість, розкутість), опредметнені абстрактні ознаки, притаманні певним особам і мають зовнішнє вираження (самотність, беззахисність забитість), абстрактні назви об’єктивної дійсності (якість, очевидність), назви осіб, місцевості, конкретних предметів, тварин, приміщень та їх частин, характерних зовнішніх ознак особи, часових проміжків, одягу, посуду, абстрактні назви.

Література

1. Білоусенко П. І. Нариси з історії українського словотворення (іменникові конфікси) / П. І. Білоусенко, І. О. Іншакова, К. А. Качайло, О. В. Меркулова, Л. М. Стовбур. – Запоріжжя – Кривий Ріг: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2010. – 480с.
2. Василевич Г. Я. Типи словотвірних значень девербативів-іменників у віддієслівних гніздах із значенням мислення / Г. Я. Василевич// Дослідження зі словотвору та лексикології. – К.: Вища школа, 1985, - С. 25-30.
3. Вільчинська Т. Морфемний і словотвірний аналіз у школі / Т. Вільчинська // Дивослово. – 2003. - №2. – С. 22-23.
4. Говердовський С. І. Про суфіксальну експлікацію конотації іменників / С. І. Говердовський // Мовознавство. – 1988. - №3. – С. 54-59.
5. Городенська Г. К. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) / К. Г. Городенська // Мовознавство. – 1994. - №6. – С. 25-28.
6. Городенська Г. К. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису / К. Г. Городенська // Мовознавство. – 1988. - №3. – С. 27-34.
7. Горпинич В. О. Словотворення і словотвір української мови: [навч. Посібник (тексти лекцій) ] / Володимир Олександрович Горпинич. – К., 1995. – 68с.
8. Горпинич. В. О. Сучасна українська літературна мова [Морфеміка. Словотвір. Морфонологія] / Володимир Олександрович Горпинич. – К: Вища школа, 1999. – 208 с.
9. Грещук В. В. Деякі теоретичні питання словотвірного значення / В. В. Грещук // Мовознавство. – 1991. - №3. – С. 34-42.
10. Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові / Ніна Федорівна Клименко. – К.: Наукова думка, 1984. – 251с.
11. Тишківська Н. Я. Семантико-словотвірна структура гнізд слів із значенням почуття в українській мові / Н. Я. Тишківська // Ономастика і апелятиви [зб. наукових праць]. – Вип. 7. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – С. 213-215.
12. Третевич Л. М. Про особливості словотвірної семантики українських девербативів і деад’єктивів із нульовими суфіксами / Л. М. Третевич // Дослідження словотвору та лексикології. – К.: Вища школа, 1985. – С. 21-25.