Стаття «Вивчення особливостей молодшого школяра як передумова успішної організації його навчальної діяльності»

Переломні періоди розвитку суспільства активізують духовний розвиток особистості. Закон України “Про освіту” акцентує увагу на тому, що в умовах формування нових соціально-економічних відносин, переходу від авторитаризму до гуманного демократичного суспільства система виховання повинна ґрунтувати ся на духовних цінностях [4]. Тому формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал – пріоритетне завдання будь-якого цивілізованого суспільства[7].

Роль школи у ХХІ столітті - це виховання кожного учня високоморальною особистістю з широким світоглядом.

Тому особливої актуальності набуває питання особистісного розвитку школяра та створення умов для успішної організації його навчальної діяльності, в якій школяр - не просто пасивний суб'єкт, а виступає творцем, активним учасником подій, відчуває своє зростання, викликає позитивні почуття, формує моральні якості й цінності, які згодом реалізуються в конкретних добродійних вчинках[9].

Вступ дитини до школи знаменує собою початок нового періоду його життя. З повним правом можна сказати, що з приходом в школу починається соціальне життя людини. Школяр - перший соціальний статус дитини; цей статус пов'язаний з новою системою вимог, пропонованих до нього, з сукупністю його соціальних обов'язків і прав. Дитина повинна ходити в школу, займатися навчальними предметами, робити на уроці те, що вимагає вчитель, слідувати шкільного режиму, підкорятися правилам поведінки. Діти починають нову, суспільну за своїм змістом і за своєю функцією діяльність - діяльність навчання. Їхні взаємини з дорослими і однолітками визначаються тепер тим, як він виконує свої нові, суспільно значущі обов'язки. [8]

За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей. [11]

Протягом молодшого шкільного віку продовжується ріст і розвиток організму дитини, змінюються пропорції тіла, зокрема співвідношення голови та довжини тіла. Активно розвивається у молодших школярів м'язова система. Продовжується ріст серцевого м'яза. Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. Нервовій системі властива висока пластичність, що забезпечує її здатність фіксувати впливи середовища, готовність реагувати на них. Підвищується рухливість нервових процесів, що дає змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. Зростає роль другої сигнальної системи (мови) в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, утворенні тимчасових нервових зв'язків, виробленні нових дій та операцій, формуванні динамічних стереотипів. [1]

Навчання в школі потребує від дитини серйозних розумових зусиль і сприяє вдосконаленню всієї її пізнавальної сфери. Пізнавальні процеси молодшого школяра набувають у ознак довільності. Сприймання учнів початкової школи стає все більш цілеспрямованим, довільним та осмисленим процесом. Розвиток пам'яті характеризується як кількісними, так і якісними змінами.

Активізація довільної пам'яті супроводжується збереженням мимовільної, так само як механічне запам'ятовування співіснує з осмисленим. Учіння викликає потужний розвиток словесно-логічної пам'яті, хоча образна все ще домінує. Навчальна діяльність сприяє розвитку уяви та її переходу від репродуктивних до творчих форм.

Хоча провідним видом мислення молодших школярів залишається наочно-образне, однак учіння забезпечує зростання абстрактних компонентів. В ході навчання учні початкової школи використовують практично всі операції мислення, особливо активно порівняння, аналіз та синтез, узагальнення та конкретизацію. Доступними і правильними для дітей цього віку є базові мислені форми - поняття, судження, міркування і умовисновки. Виникає здатність дитини до аналізу своїх розумових процесів – рефлексія. [10]

Молодший шкільний вік - це період найбільш інтенсивного формування учбової діяльності. Все, що пов'язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов'язане з учбовою діяльністю, яка стає провідним видом діяльності. [6] 

Молодший шкільний вік характеризується певними психологічними віковими особливостями:

• перебудова пізнавальних процесів - формування довільності;
• розвиток саморегуляції поведінки, волі;
• засвоєння вмінь читання, письма, обчислень, накопичення знань;
• розширення сфери спілкування;
• формування самооцінки;
• формування впевненості в собі, компетентності;
• формування зневіри у власних силах, втрата інтересу до навчання.

У розвитку кожної людини виявляється загальне й особливе. Загальне властиве всім людям певного віку; особливе вирізняє окрему людину. Особливе в людині називають індивідуальним, а особистість з яскраво вираженим особливим - індивідуальністю.

Індивідуальність характеризується сукупністю інтелектуальних, вольових, моральних, соціальних та інших рис людини, які постійно вирізняють одну людину від інших людей.

До індивідуальних особливостей належать своєрідність відчуттів, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, особливості інтересів, нахилів, здібностей, темпераменту, характеру особистості. [3]

Кожній дитині притаманні індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, воля, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо. Цілий ряд відмінностей формуються у людини протягом життя, але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності – темперамент.

Темперамент визначається при цьому не однією якою-небудь властивістю нервової системи, а їх поєднанням. Враховуючи це, І. П. Павлов, об'єднавши в групи відповідні властивості, назвав їх типом нервової системи і виділив з них основні: сильний урівноважений рухливий, сильний урівноважений інертний, сильний неврівноважений (з домінуванням процесу збудження), слабкий. [2]

Особливості типу темпераменту починають проявлятися вже з раннього дитинства. Завдання вчителів враховувати особливості того чи іншого типу темпераменту в навчальній діяльності.

Особливості школярів з різним типом темпераменту [12].

Але з це не означає, що кожна людина може віднести себе до одного з перелічених типів темпераменту в його чистому вигляді, оскільки такий темперамент зустрічається в житті досить рідко і швидше в дитячому віці. Якщо в характері дитини виявлені й домінують риси того чи іншого типу темпераменту, його відносять до одного з чотирьох зазначених типів.[2]

Результативність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від врахування індивідуальних особливостей характеру кожного учня.

Урахування індивідуальних особливостей молодших школярів у навчанні та вихованні – це не пристосовування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосовування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильності і обдаровань кожного учня.

Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в розвитку. [5]

Плутарх говорив : «Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки правильному вихованню стали хорошими - це в наших силах». Отже, врахування індивідуально-типологічних особливостей учнів у навчанні та вихованні - це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості.

Особистісно-зорієнтований підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку. [13]

Працюючи над даною темою, було укладено систему рекомендацій щодо роботи з дітьми з різними індивідуально-типологічними особливостями.

Формуючи індивідуальний стиль учбової діяльності у молодших школярів, вчитель повинен передбачати створення таких умов, які б забезпечили оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння навчального матеріалу. Саме це дає змогу простежити зародження індивідуального стилю учбової діяльності, визначити такі завдання, в яких виявилися б найбільш характерні реакції, пов'язані з типом вищої нервової діяльності й темпераменту, змоделювати умови, потрібні для нагромадження знань, умінь та навичок школярів.

Список використаної літератури

1. Вікова психологія : навч. посіб. / М. В. Савчин, Л. П . Василенко. - 2-ге вид., доповн. - К. : Академ-видав, 2011. - 384 с. - (Серія "Альма-матер").
2. Вітенко І. С, Вітенко Т. І. Основи психології. Видання друге, перероблене і доповнене. -Вінниця: НОВА КНИГА, 2008. - 256 с.
3. Зайченко І.B. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, 2-е вид. - К., «Освіта України», «КНТ», 2008. - 528 с.
4. Закон України “Про освіту”
5. Індивідуальні особливості молодших школярів та застосування їх в навчально-виховному процесі. – [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://5ka.at.ua/load/pedagogika
6. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій). 2-ге вид.: Навч. по-сіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 128 с
7. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 №1243 «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України».
8. Носко І.В.. Психологія розвитку та вікова психологія, 2003
9. Психологічні особливості особистісного розвитку молодшого школяра 2001 года. Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / О.А. Онисюк; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2001. — 20 с. — укp
10. Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В. Вікова психологія. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 376 с.
11. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В.. Вікова та педагогічна психологія, 2001
12. Туріщева Л.В. 101 схема й таблиця. На допомогу шкільному психологу. – Х.: Вид.група «Основа», 2008. – 94с.
13. Шадських Ю. Г.Психологія і педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. - Львів : Магнолія 2006, 2007 . – 319с.