Стаття «Взаємодія логопеда й учителя початкової школи - запорука успішної корекційної роботи»
Мова - це не лише найважливіше знаряддя спілкування людей, а й засіб набуття знань. Цілком зрозуміло, що без розвиненої мови діти не зможуть здобути міцних і ґрунтовних знань з основ наук, не зможуть гармонійно розвиватись. Оволодіння грамотою має пріоритетне значення для формування повноцінних м
овленнєвих здібностей дитини. Воно спрямовується передусім на засвоєння звуко-буквенних відповідностей, оволодіння нормативною вимовою, технікою, осмисленого, правильного письма.У школі до мовлення ставлять високі вимоги, тому дитина з недостатнім мовленевим розвитком потрапляє у складне становище. Виникають труднощі в процесі опанування навичками читання і письма, з'являються стійкі специфічні помилки (пропуски чи заміни літер і складів, недописування або недочитування слів, переставляння частин слова, невміння граматично правильно узгоджувати слова в реченні)
Останнім часом у зв'язку з гуманізацією вітчизняної освіти все частіше звертається увага всіх суб'єктів освітнього процесу, на проблему об'єднання зусиль фахівців різних галузей для вирішення завдань, що стоять перед теорією і практикою педагогіки. Для вирішення цієї проблеми в даний час в багатьох загальноосвітніх школах створена комплексна служба з надання логопедичної допомоги та психологічної підтримки дітям шкільного віку, що мають відхилення у розвитку.
Незважаючи на те, що в умовах загальноосвітньої школи над формуванням мовних навичок працює насамперед учитель, тільки логопед може допомогти йому в роботі з категорією учнів, які вимагають спеціалізованої допомоги, пов'язаної з мовним розвитком дітей.
В даний час в загальноосвітній школі зросла кількість учнів, які мають порушення в розвитку усного та писемного мовлення, що перешкоджає успішному освоєнню загальноосвітніх програм. Такі діти виявляються, як правило, до кінця першого - початку другого класу, при переході від навчання грамоти (коли відбувається первісне становлення технічних навичок читання і письма) до навчальних предметів "Українська мова" та "Читання", для освоєння яких потрібні автоматизовані навички та вміння розподіляти увагу між технічною і смисловою сторонами.
Отже, взаємодія педагогічного колективу та вчителя-логопеда є особливо актуальною проблемою, у вирішенні якої повинні бути надзвичайно зацікавлені всі учасники освітнього процесу. Однак дуже часто логопед стикається з тим, що вчитель зустрічає його появу в класі насторожено. Відбувається це через те, що вчителі не в повній мірі уявляють собі мету логопедичної роботи в школі.
Багато з них вважають, що логопед займається тільки виправленням звуковимови у дітей, і не розуміють, навіщо логопед бере на заняття учнів, які не мають дефектів звуковимови. Нерідко на цьому ґрунті виникають взаємні непорозуміння. Тим часом, ефективність корекційної роботи безпосередньо залежить від того, наскільки злагоджено будуть взаємодіяти вчитель-логопед і вчитель початкових класів, наскільки єдині будуть підходи і вимоги в їх роботі.
Для того, щоб співпраця між логопедом і вчителем відбулася, я постійно проводжу просвітницьку роботу. Роблю повідомлення на засіданнях педагогічних рад і детально розповідаю про види мовних порушень, які зустрічаються у школярів, даю уявлення про те, яким чином ці порушення впливають на засвоєння навчальних програм не тільки з української мови та читання, а й з інших предметів. Намагаюся пояснити вчителям відмінність специфічних помилок від помилок, обумовлених тим, що учень не засвоїв те чи інше правило граматики, розповідаю про методи і прийоми логопедичної роботи, які вчителі можуть взяти на озброєння і успішно користуватися на уроках.
Познайомившись ближче із завданнями логопедичної роботи в школі, вчителі початкової школи починають об'єктивно і зацікавлено ставитися до роботи логопеда.
Однією з найважливіших умов корекційної роботи є вироблення єдиних вимог до учня з боку вчителя і логопеда. Особливо істотним тут є розуміння вчителем необхідності дуже уважно і обережно оцінювати роботу учня з порушенням письма і читання, тому що такі діти не в змозі виконати завдання відповідно до норм, прийнятих у школі. Знання того, що на своїх заняттях логопед дуже специфічно оцінює роботу учнів допомагає вчителю уникати непорозумінь.
Оцінювання на логопедичному занятті базується, насамперед, на психолого-педагогічних параметрах роботи учня, тобто за уважність, активність, бажання працювати, а також за кількість самостійно виявлених і виправлених, а не допущених ним помилок. Це пояснюється тим, що створення для учня сприятливого психологічного клімату на занятті значно важливіше нормативної оцінки.
Співпраця вчителя-логопеда та вчителя початкових класів не буде повноцінною, якщо логопед, зі свого боку, не вникне в усі тонкощі шкільної програми з української мови та читання, не буде знати зміст і методи навчання рідної мови та читання. З цією метою я звертаюся до вчителів початкових класів з проханням познайомити з діючими в школі програмами, що допомагає зробити корекційну роботу доступною для дітей, які навчаються за різними програмами, виробити єдині вимоги до учнів з боку вчителя початкових класів і вчителя-логопеда. Корекційна робота з дітьми - дизграфіками дає добрі результати тоді, коли логопед проводить її в тісному контакті з вчителями.
Вчитель - логопед повинен добре знати зміст і методи навчання рідної мови та читання. А також, які теми і в який час вивчаються в класі, для того, щоб на своїх заняттях обов’язково враховувати рівень програмних вимог. Інакше кажучи, логопедична робота з корекції відхилень в мовному розвитку повинна найтіснішим чином бути пов’язана з ліквідацією прогалин в знаннях тих розділів програмового матеріалу з рідної мови, засвоєння яких залежить від уміння аналізувати звуковий морфологічний склад слова. Саме тому, при плануванні роботи я обираю лише головні розділи програми з граматики, які безпосередньо пов’язані зі змістом роботи, направленої на заповнення прогалин в мовному розвитку дітей. Отже, в період формування фонетико-фонематичних уявлень
я намагаюся залучати відповідно такі граматичні поняття, як "голосні та приголосні звуки", "ділення слів на склади", "тверді та м’які приголосні", "парні дзвінкі та глухі приголосні", "наголос", "подвоєння приголосних", "подовження приголосних". В процесі роботи постійно уточнюю і повторюю такі поняття, як "ненаголошені голосні, що перевіряються наголосом", "спільнокореневі слова", "закінчення", "префікс", "суфікс", "префікси та прийменники", "складні слова", "рід іменників і прикметників", "зміна іменників за числами", "зміна прикметників за родами та числами при поєднанні з іменниками", "відміни іменників", "зміна прикметників за відмінками, родами, числами залежно від іменників", "зміна дієслів за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі".
В процесі формування зв’язного мовлення активно працюю над граматичними темами: "Розповідні, питальні, окличні речення", "Речення з однорідними членами", "Безсполучникове речення", "Зв’язок слів у реченні". Використовую такі види роботи, як складання речень за малюнками, складання зв’язної розповіді за серією малюнків, робота з деформованим реченням та деформованим текстом, визначення меж речення на фоні тексту.
Приведений перелік граматичних тем зовсім не означає, що кожна з них вивчається всього один раз у певному розділі. Весь сенс роботи полягає якраз у тому, щоб кожне граматичне поняття (і відповідна термінологія) повторювалося і закріплювалася впродовж всього періоду навчання. На основі систематичного повторення на логопедичних заняттях програмового матеріалу з граматики розвиваються і закріплюються навички усвідомленого вживання правил правопису. Крім того, в процесі повторення здійснюється дуже необхідна для даного контингенту дітей диференціація граматичних понять.
Таким чином, логопед і вчитель, кожен зі своїм баченням ситуації, повинні прийти до взаєморозуміння для вироблення єдиного підходу до навчання учнів з вадами мовлення.
Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що успіх корекційно – відновлювальної роботи з учнями, що мають вади мовлення визначається точною, продуманою системою, суть якої полягає в інтеграції логопедії у навчально-виховну діяльність.