Методичні рекомендації «Застосування словесних методів на уроках трудового навчання»

Мова – це форма нашого життя, життя культурного
й національного, це форма національного організування.
Іван Огієнко

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002) наголошує на необхідності побудови особистісно-зорієнтованого навчального процесу , створення умов для розвитку творчого мислення учнів, формування внутрішніх стимулів до навчання. Здійснення вказаних завдань певною мірою залежить від дидактичного інструментарію, зокрема підбору й технологій застосування різних груп методів навчання.

Поняття «метод» грецького походження, що означає шлях до чогось, спосіб пізнання.

Метод навчання – це форма теоретичного та практичного засвоєння навчального матеріалу, що виходить із завдань освіти, виховання та розвитку особистості учнів. А вчитель виступає в ролі посередника між знаннями, зафіксованими в досвіді людства, і свідомістю дитини, яка не має цих знань.

Методи трудового навчання – це способи спільної роботи учителя і учнів, у процесі якої досягається формування технологічної компетентності, виховання загальнолюдського ставлення до праці, розвиваються пізнавальні здібності, самостійність, творча активність у навчальній і трудовій діяльності.

У дидактиці існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання:

За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант).

За основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).

За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).

Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

• а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;
• б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;
• в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

Свою увагу хочу зупинити на методах словесної передачі і слухового сприйняття інформації (словесні методи: розповідь, лекція, бесіда, пояснення, інструктаж, робота з підручником та ін.).

Костянтин Ушинський писав: «Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови...» Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

Словесні методи навчання жадають від учителя логічної послідовності і доказовості в поясненні, вірогідності матеріалу, образності й емоційності викладу, літературно правильної, чіткої мови.

Слово мудрого і шановного наставника, що відповідає найважливішим педагогічним вимогам, не тільки відіграє роль справжнього світоча знань для учнів, але і робить на них незгладимий емоційний вплив, має величезне значення, що виховує, є важливим засобом формування наукового світогляду, поводження, позитивних якостей особистості всебічно розвитої людини. Як неодноразово підкреслював B.C. Сухомлинський, «слово вчителя – це інструмент впливу на душу вихованця, який нічим не можна замінити». Майстерність володіння вчителем словом впливає на якість знань учнів, на їх мотивацію щодо вивчення того чи іншого предмету, в тому числі, й трудового навчання.

Словесні методи навчання реалізуються переважно через усну комунікацію. Основним їх елементом є слово, мовлення вчителя.

У своїй роботі використовую такі словесні методи як бесіда, розповідь, інструктаж тощо.

Бесіда. Завдання бесіди – спонукати учнів до актуалізації відомих та до засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Під час бесіди застосовую такі прийоми, як постановка основних, додаткових чи навідних питань, обговорення відповідей учнів, їх коригування, формулювання висновків.

Бесіда дозволяє пов'язати навчальний матеріал з особистим досвідом дитини. У процесі безпосереднього спілкування з учнями вчитель має можливість визначити їх рівень засвоєння нової інформації. У «живому» діалозі, за відповідями учня можна побачити, що він опанував, а що потребує додаткового доопрацювання. Під час бесіди вчитель має можливість гнучко реагувати та вносити корективи, змінювати глибину та обсяг матеріалу, озвучувати додаткові відомості.

За дидактичними цілями бесіди поділяють на види.

Вступна бесіда. Її мета – актуалізувати знання дітей, які є опорними для роботи над певною темою.

– Що таке конструкційні матеріали?

– Наведіть приклади конструкційних матеріалів.

– Назвіть їх властивості.

Пояснювальну бесіду застосовують для повідомлення нових знань. Вона може будуватись індуктивним шляхом (від окремих фактів чи спостережень до загальних висновків) і дедуктивним (від загального положення до окремого ).

– Який конструкційний матеріал використовують для пошиття одягу?

– Де ще використовують тканини?

– Чи відрізняються тканини за зовнішнім виглядом?

– З якої тканини ви пошили б одяг для своєї ляльки? Чому?

Підсумкову бесіду застосовують для узагальнення і систематизації навчального матеріалу. Вона, як правило, є розгорнутим підсумком уроку.

– Чи сподобалося вам працювати над проектом?

– Що в роботі над проектом було найцікавішим?

– Які труднощі довелося подолати?

– Що ви змінили б наступного разу?

Контрольно-перевірочну бесіду застосовують при перевірці засвоєних знань, уточненні та їх доповненні. Під час такої бесіди учитель проводить контроль якості засвоєних знань у вигляді фронтального опитування.

За характером пізнавальної діяльності бесіди класифікують на:

• репродуктивні – спрямовані на відтворення раніше засвоєного матеріалу;
• катехізичні – передбачають точне відтворення формулювань закону чи правила;
• евристичні: евристична бесіда спонукає учнів до самостійних висновків під час вивчення нового матеріалу. Запитання (відповідно передбачувані відповіді) ставляться вчителем в такий спосіб, щоб підвести думку учня до нових положень або висновків. В дітей виникає суб'єктивне враження, що вони самостійно роблять відкриття.

Наприклад, під час вивчення теми «Основи машинознавства» звертаюся до учнів:

– У промисловості використовуються деталі, що мають різні розміри – від дуже великих до найдрібніших. Наведіть приклади таких деталей.

– Як на аркуші паперу, що має певні розміри, можна зобразити ці деталі?

Узагальнюючи відповіді учнів, підвожу їх до визначення поняття «масштаб».

Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу, який носить описовий або розповідний характер.

Метод розповіді використовує такі прийоми: міркування вчителя, акцентування уваги, аналіз фактів чи прикладів, пояснення окремих зв'язків. Велике значення має техніка мовлення: гучність голосу, багатство інтонації, чітка дикція, необхідний темп. Занадто швидкий темп утрудняє сприйняття й розуміння почутого, при дуже уповільненому темпі втрачається увага учнів. Голос підвищую тоді, коли ставлю запитання. Якщо ж потрібно висловити емоції, переконати в необхідності зробити якусь справу чи відповісти на питання, то висоту й тональність голосу змінюю. Використовую доречні веселий жарт, гостре слово чи влучне порівняння.

За дидактичними цілями розповідь поділяється на види.

Розповідь-вступ «готує» учнів до сприйняття нового навчального матеріалу, формує інтерес та потребу в здобутті нових знань. Цей вид розповіді характеризується відносною яскравістю, чіткістю та емоційністю викладу.

Наприклад: – В наш час популярна техніка вишивання «французькими вузликами». Цей рельєфний стібок нагадує намистинку або вузлик. Його застосовують для вишивання серединки квітів, очей тварин. З таких вузликів дуже гарні троянди. Сьогодні ви познайомитесь з секретами виконання цієї техніки.

Розповідь-виклад розкриває зміст нової теми. Такому повідомленню властиві чітка логічна послідовність, виділення основного, суттєвого, застосування переконливих прикладів.

Розповідь-узагальнення передбачає виділення основних думок, формулювання висновків, постановку завдань для подальшої самостійної роботи. Цей метод використовують зазвичай наприкінці уроку.

– Опанувавши технологію виконання «французьких вузликів», можна істотно розширити можливості своєї вишивальної творчості.

Для ефективні застосування розповіді слід дотримуватись певних умов: продумування плану, вибір раціональної послідовності розкриття теми, вдалий підбір прикладів, підтримання емоційного тону викладу.

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, термінів, принципів дій, прикладів тощо. Головне його завдання — розкриття причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей розвитку природи, суспільства, людського мислення.

Розрізняють кілька типів пояснень: причинні, які виявляють причини певного явища, події, факту (наприклад, пояснення причин виникнення фізичних, хімічних та інших явищ тощо); генетичні, що розкривають передісторію явищ; закономірні, які розшифровують зміст закономірних зв'язків, конкретних виявів закону; структурні — розкривають будову об'єкта, взаємодію його елементів (наприклад, пояснення будови машин, приладів, механізмів); функціональні — допомагають усвідомити специфіку функціонування об'єкта (наприклад, пояснення дії приладу, машини).

Вивчаючи будову машинної голки, пояснюю:

– Машинна голка має колбу з лискою. Лиска забезпечує правильну та надійну фіксацію голки в голкотримачі. Жолобки на лезі голки призначені для захисту нитки від обриву під час її тертя об тканину. Вістря – заточене, добре відполіроване, щоб проколювати, а не прорубувати тканину.

Полегшують розуміння пояснюваного матеріалу тлумачення рідко вживаних слів, уточнення термінів (понять), використання аналогії та образного зіставлення, переформулювання (перефразування) основних питань, використання повторення при роз'ясненні найбільш складних моментів.

Робота з підручником як метод навчання забезпечує можливість багаторазово опрацьовувати навчальну інформацію в доступному для учня темпі і в зручний час. Важливими умовами, що забезпечують ефективність використання цього методу є уміння швидко читати і розуміти прочитане та уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається. Застосовую Розрізняють такі форми роботи з книгою: під керівництвом учителя (на уроці) і самостійно.

Пізнавальна робота на уроці передбачає поділ навчального матеріалу на частини, виконання необхідних дій із запам’ятовування, розуміння, порівняння, класифікації.

Самостійна робота з підручником в свою чергу також поділяється на кілька видів. Надзвичайно важливим видом є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміщених у підручнику. Окрема форма самостійної роботи – це виконання практичних завдань і вправ за підручником або навчальним посібником. З метою закріплення знань, здобутих на уроці, застосовується читання тексту підручника. Інша форма самостійної роботи – відповіді на запитання, подані в підручниках після тексту. Це привчає учнів до уважного читання тексту, виокремлення в ньому головного, допомагає встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, виявляти й запам'ятовувати найголовніше.

Самостійна робота учнів з підручником — один з найважливіших методів набуття системних, міцних і ґрунтовних знань. Ця робота полягає в самостійному опрацюванні учнями друкованого тексту, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. Вона більше, ніж будь-які інші методи, залежить від вікових особливостей дітей та рівня їхнього розвитку.

Інструктаж (лат. - настанова) – словесний метод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки а також показ трудових операцій та організацію робочого місця. Інструктаж обмежений у часі, орієнтований на засвоєння конкретних операцій, які необхідно здійснити учнями під час виконання роботи.

Проведення інструктажу має відповідати таким вимогам:

• чіткість і лаконічність пояснення способів навчальних дій та операцій;
• постановка конкретного навчального завдання;
• пояснення правил виконання трудових прийомів і проведення самоконтролю;
• роз'яснення типових помилок під час виконання робіт.

За місцем у навчальному процесі інструктаж поділяють на вступний, поточний і підсумковий (заключний).

Вступний інструктаж здійснюється перед початком самостійної роботи учнів і передбачає доведення до них кінцевих результатів роботи. При розкроюванні тканини звертаю увагу учнів на виконання правил техніки безпеки під час роботи ножицями. Інструктаж супроводжую демонстрацією трудових дій:

• викроюємо деталі за наміченими лініями;
• під час роботи кінці лез змикати не повністю;
• ножиці повинні розташовуватись перпендикулярно до столу;
• тримати пальці лівої руки збоку від лінії різання, підтримуючи при цьому деталі крою.

Поточний інструктаж проводиться під час самостійної роботи і передбачає допомогу окремим учням. Якщо помилки є типовими, вчитель перериває роботу і дає додаткові роз'яснення всім учням.

Під час практичної роботи звертаю увагу на дотримання правил техніки безпеки та на послідовність виконуваних операцій. Визначаю дітей, які мають труднощі з виконанням завдання і потребують уваги. Спонукаю учнів аналізувати свої дії, здійснювати контроль якості.

Під час заключного інструктажу аналізую результати, демонструю кращі роботи учнів, визначаю подальші перспективи.

Порівняйте свої роботи із зразками.

Визначити типові помилки, вкажіть на їх причини.

Визначте найкращі роботи, дати коментарі про те, що дозволило їх виконавцям успішно справитись із завданням.

Різні види словесного викладу матеріалу повинні відповідати наступним основним педагогічним вимогам:

• Науковості та ідейній спрямованості.
• Логічній послідовності і доказовості, які забезпечують системний характер знань.
• Ясності, чіткості і дохідливості, що сприяють міцному засвоєнню знань.
• Обліку вікових особливостей учнів
• Образності, емоційності та правильності мовлення вчителя, що полегшують процес сприйняття і осмислення матеріалу, викликають інтерес і привертають увагу учнів, діють не тільки на розум, але й на їх почуття.

Під час своєї роботи на уроці приділяю велику увагу застосуванню елементів усної народної творчості. Відбір прислів'їв, приказок, загадок визначається темою конкретного уроку та його метою: навчальною, розвиваючою, виховною. Завдяки цьому виникає можливість для більшого зацікавлення дітей виконанням тієї чи іншої роботи, для концентрації уваги чи для настрою на позитивну емоційну хвилю.

«Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла», – писав М. Гоголь. Такі мовні перлинки допомагають зняти напругу, уникати конфліктної ситуації або додати дитині впевненості. Слушне зауваження краще зробити знайомими прислів’ями чи приказками, наприклад: «До роботи плачучи, а до танців скачучи», «Лінивий двічі робить, а скупий два рази платить», «Пішла Настя в поле жати та й забула серп узяти», «Як дбаєш, так і маєш», «Під лежачий камінь вода не тече», «У сусіда ума не позичиш», «Людей питай, а свій розум май», «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже».

Прислів'я, приказки та загадки – це золоті зернята народної мудрості. В них, як у дзеркалі, відображаються всі особливості людського характеру: працелюбність – «Бджола мала, а й та працює», «Без труда нема плода», «Маленька праця краща за велике безділля», «На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить», «Не святі горшки ліплять, а прості люди»; терпіння – «Поки не упріти, доти не уміти», «Вміння і труд все перетруть»; наполегливість – «Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться», «Хто не оре, той і огріхів не робить», «Тихше їдеш – далі будеш», «Доки не впріти, доти не вміти»; розсудливість – «Не поговоривши з головою, не берись руками», «Всяке діло починай з голови», «Сім разів відмір, а один раз відріж» тощо.

Чим більше мова учителя насичена прислів’ями, приказками та порівняннями, тим сильніше емоційне враження справлятиме на учня, тим більше буде стимулювати учня до втілення своїх творчих задумів.

Словесні методи навчання дають змогу за короткий час передати значний обсяг інформації, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їх розв'язання. Живе слово вчителя залишається джерелом активізації всіх психічних процесів учнів, виховання інтелекту та особистісних якостей. Водночас ефективність словесних методів залежить від поєднання з іншими методами навчання – наочними та практичним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук «Словесні методи навчання у діяльності початкових шкіл України другої половини ХІХ століття» / Довженко Тетяна Олексіївна / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди — Харків, 2002 р.
2. Алексюк A.M. Загальні методи навчання в школі. — К.: Рад. шк., 1983.
3. Інформаційний портал «Освіта» / Мовна культура вчителів / стаття [електронний ресурс] — Режим доступу: //osvita.ua/vnz/reports/culture/10273/
4. Інформаційний портал «Українська педагогіка» / Словесні методи навчання / стаття [електронний ресурс] — Режим доступу: http://ukped.com/statti/teorija-navchannja/3612-slovesni-metody-navchannia.html
5. Народні прислів`я та приказки / Упорядн., передм. М. Дмитренка. - К.: Ред.часопису «Народознавство», 1999.
6. Прислів`я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру //
   Упоряд. М.М. Пазяк. Відп. ред. C.В. Мишанич. - К., 1990.