Стаття «Реалізація проблемної технології на уроках української літератури»

Нині в педагогіці все більше уваги приділяється питанню про місце і роль проблемного навчання в школі, про шляхи його реалізації під час уроків, про ефективність застосування.

На сьогодні найчастіше проблемне навчання розглядається як технологія розвивальної освіти, спрямована на активне о держання знань, формування розумових здібностей та прийомів дослідницької діяльності, залучення до наукового пошуку, розвиток творчості, тобто це тип навчання, в якому поєднується систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових висновків науки.

Проблемне навчання має під собою ґрунт під час уроків літератури, саме воно сприяє як розвитку логічного мислення, творчої здібності учнів, так і дозволяє краще, повніше зрозуміти головну думку творів, що впливає на розвиток та якість знань учнів.

У педагогічній літературі є таке визначення проблемного навчання – це сукупність таких дій, як організація проблемних ситуацій, формулювання проблем, надання учням необхідної допомоги в їх вирішенні, перевірка прийняття цих рішень та керівництво процесом систематизації і закріплення придбаних знань.

Таким чином, технологія проблемного навчання відрізняється від традиційної технології навчання тим, що його метою є не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, системи знань, але й власне процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної діяльності, розвиток особистих здібностей учня.

Отже, у педагогічній літературі під проблемним навчанням розуміють навчально-пізнавальну діяльність учнів із засвоєнням знань та способів діяльності на основі створення й розв’язування проблемних ситуацій.

Виходячи з цього, основною категорією проблемного навчання є проблемна ситуація, під якою розуміють інтелектуальне утруднення, що виникає в людини, коли вона не в змозі на основі своїх знань і досвіду відповісти на поставлене запитання, пояснити явище, факт, не може досягти мети вже відомим способом або коли виникає протиріччя між уже відомим і новим знанням. Таким чином, проблемна ситуація стає початком процесу розумової діяльності. Розумова діяльність учнів стимулюється постановкою питання. Воно має бути складним настільки, щоб викликати утруднення в учнів, і водночас бути посильним для самостійного знаходження відповіді. Проблемне завдання дається до пояснення нового матеріалу.

Основними завданнями проблемного навчання є:

• розвиток мислення, здібностей учнів, їх творчих умінь;
• виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити і вирішувати нестандартні проблеми;
• засвоєння учнями знань, умінь, які самостійно здобуті в ході активної пізнавальної діяльності.

Розумова діяльність із розв’язання проблеми включає такі етапи:

• виникнення проблемної ситуації;
• усвідомлення сутності утруднення;
• пошук способів розв’язання проблеми шляхом здогадки або висунення гіпотез;
• обґрунтування й доведення гіпотези;
• перевірка правильності й розв’язання проблеми;
• загальний висновок.

Проблемне навчання, як і будь-яке інше навчання, може сприяти реалізації двох цілей:

• сформувати в учнів необхідну систему знань, умінь і навичок;
• досягти високого рівня розвитку школярів, розвитку здатності до самонавчання, самоосвіти.

Беручи до уваги реалізацію цілей проблемного навчання, можна виділити такі типи уроків:

• урок-диспут;
• урок-відкриття;
• урок-пошук істини;
• урок-дослідження;
• урок-семінар.

На практиці використовуються:

• уроки з окремими проблемними питаннями;
• уроки, весь хід яких присвячений розв’язанню великої загальної проблеми.

Переваги проблемного навчання:

• вчить мислити логічно, науково, творчо;
• робить навчальний матеріал більш доказовим та переконливим для учнів, формує не тільки знання, а знання-переконання, що слугує основою для формування наукового світогляду.
• сприяє формуванню стійких знань, так як матеріал, самостійно здобутий учнем, міцно зберігається в пам’яті;
• впливає на емоційну сферу учнів, формує такі цінні почуття, як почуття впевненості у своїх силах, радість та задоволення від напруження розумової діяльності;
• формує в учнів навички пошукової, дослідницької діяльності;
• активно сприяє розвитку позитивного ставлення та інтересу до даного навчального предмета і до навчання взагалі.

Використовуючи технологію проблемного навчання, вчитель створює низку навчальних проблем. Педагог вислуховує різні точки зору, координує та спрямовує творче мислення за допомогою системи запитань, коректно виправляє помилки, надає диференційовану допомогу, допомагає опанувати навички роботи з різними джерелами інформації. На початку уроку вчитель пропонує проблемну ситуацію, яка може ґрунтуватися на здивуванні або бути пов’язаною з інтелектуальним утрудненням.

З метою усвідомлення сутності проблемної ситуації учням пропонується низка питань, які стимулюють до розуміння протиріччя, закладеного в проблемі (наприклад, "Які є точки зору?", "Що вас дивує? Вражає? Обурює?", "Що вам заважає відповісти на запитання?", "Що ви припускали, а що вийшло насправді?" тощо).

Найбільш складною частиною проблемного уроку є пошук гіпотез, шляхів розв’язання проблеми. Учитель для цього повинен виконати певні дії:

• спонукати учнів до висунення ідей (заохочувальними словами, підказками тощо);
• прийняти запропоноване припущення;
• спонукати до його перевірки ("Чи згодні ви з цією думкою?", "Як її перевірити?", "Чи є інші думки?")

Наприкінці розв’язання проблеми обов’язково робиться загальний висновок. Необхідно чітко виділити головну думку, повернутися до основного проблемного питання на початку уроку та сформулювати відповідь на нього. Учням пропонується відповісти на такі питання: "Чи отримали ви нові знання? Які саме?", "Яке значення вони мають? Де їх можна використати?" та інші.

Ця технологія вимагає більш значних витрат часу та зусиль, але використання проблемного навчання дозволяє досягти більш глибокого розуміння й засвоєння матеріалу, привчає учнів мислити, сприяє розвитку особистих якостей.

Працюючи на уроках літератури в сьомому класі, використовую технологію проблемного навчання. На початку уроку, тема якого – "Скарб" О. Стороженка, формулюю запитання: "Що для щастя потрібне, а що – бажане?". Діти висловлюють різні думки, але в більшості вони сходяться на тому, що не так багато для щастя потрібно:здоров’я рідних, друзів, мир, спокій, злагода в сім’ї, успіхи в школі.

Якщо це є, то особливих бажань і не виникає, хіба що якісь незвичайні подарунки на день народження чи під новорічну ялинку. Розглянувши оповідання про Павлуся, ставлю запитання: "А чи Павлусь був по-справжньому щасливим?

А ви б хотіли бути на його місці?". Учні розуміють, що насправді хлопець не є щасливим, бо через його примхи захворіла й померла мама; він нічого не робив, бо був великим ледарем, а значить, не відчув радості ні від праці, ні від успіху, ні від допомоги іншим; він не мав друзів, а отже, і насолоди від спілкування з ними. Діти роблять висновок: щоб бути щасливим, треба творити щастя самому, тим більше, для цього не так багато й потрібно.

Працюючи над повістю І. Франка "Захар Беркут", ставлю проблемне запитання: "Що важливіше: громадська справа чи особистий інтерес? Чи можна пожертвувати життям рідної людини заради врятування багатьох?" Відповісти на питання нелегко. Усвідомлюючи це, спонукаю учнів до висунення ідей, приймаю запропоновані. Після вивчення повісті повертаємося до них і перевіряємо ("Чи згодні з попередніми твердженнями?", "А в кого інша думка? Чому?").

На уроках літератури в 10-11 класі учнів захоплює обговорення та вирішення проблемних питань. Дітям цікаво на уроках, де створюється проблемна ситуація. Вони вміють пояснити й довести власне судження, самостійно зробити висновки, особливо якщо ситуації з літератури можна "приміряти на себе", тобто вони пов’язані з особистим життям учнів. Можна запропонувати старшокласникам знайти докази певної тези в житті, а потім – у художньому творі.

Ставимо проблемне запитання: "Що красить людину: ім’я чи її вчинки? Наскільки ім’я чи прізвище допомагає в житті?". Звичайно ж, діти висловлюють різні гіпотези й наводять приклади з життя друзів, родичів чи знайомих. Домінує думка про те, що прізвище аж ніяк не допомагає людині і не красить її. Тоді звертаємося до літературного героя – Мини Мазайла з однойменної п’єси М. Куліша. Учні відповідають на запитання: "Чи можна звинуватити прізвище в усіх життєвих негараздах героя? А може, варто подивитися на його розум, здібності, внутрішню культуру, ставлення до дружини, дітей тощо?". Учні роблять висновок: проблема не в тому, що Мина має немилозвучне прізвище, а в тому, якою людиною він є.

Вивчаючи з дев’ятикласниками поему Шевченка "Катерина", ставимо такі проблемні запитання: вибір життєвої долі та його чинники; любов і материнство; гріх і його спокута. Учні, зворушені трагічною долею молодої жінки-матері, засуджують поведінку офіцера-розпусника і хоч в цілому підтримують автора, співчуваючи героїні, все ж схиляються до думки, що самогубство – це великий гріх і в будь-якій ситуації треба знаходити сили й можливість зберегти життя, тим більше, якщо є заради кого жити.

А ось на уроках у сьомому класі, вивчаючи повість Г. Тютюнника "Климко", доцільно поставити проблемне запитання: "Чи вміємо жити для інших?" Дізнавшись про вчинки головного героя, діти усвідомлюють, що на самопожертву здатні не всі, що в житті багато хто дбає лише про власний добробут, а Климко є ідеалом доброти, самовідданості, чуйності і милосердя людської душі. Ці риси хлопчика – якісь особливі, не героїчні, тихі. Це й подобається в Климкові найбільше.

Часто під час мотивації навчальної діяльності за допомогою проблемного запитання створюється проблемна ситуація. Вивчаючи в шостому класі поезію Ліни Костенко "Кольорові миші", діти намагаються відповісти на запитання: "Чи унікальність дратує буденних? Чому?".

Учні пропонують життєві ситуації, а потім характеризують героїв твору, порівнюючи привабливу, добру, творчу, неповторну дівчинку Анну з обмеженим, бездушним, заздрісним, жорстоким дорослим сусідом. Діти погоджуються з висновком про те, що творчість – це могутня сила, яку не можуть знищити обмежені й байдужі і яка робить наше життя цікавим, барвистим, різноманітним.

На прикладі літературних героїв учні мають зосередитися на моральних акцентах, на проблемі вибору своєї життєвої позиції й моральної поведінки. Старшокласники, аналізуючи художні твори, часто ситуації з літератури ніби "програють" всередині себе. Вивчаючи поезії Л. Костенко, спостерігаю, як емоційно й зворушливо сприймаються вірші одинадцятикласниками. Ставлю проблемне запитання: "Чи несуть естетичну користь поезії?". Зазвичай – ствердна відповідь, адже вірші Ліни Костенко – це оспівування краси, любові, добра, це осанна Україні, це світ чистих почуттів, це душа українського народу.

Після прочитання вірша "Життя іде і все без коректур…" ставимо проблемне запитання: "Чи можна вносити в життя поправки?". Учні відповідають, що життя – це не чернетка, з якої можна переписати на чистовик, тож треба прагнути жити без помилок, принаймні, без грубих, щоб не було соромно й боляче за свої вчинки. Життя кожному дається лише одне, та й ще так швидко воно плине, значить, потрібно жити за високими законами совісті, правди і честі. На порозі дорослого життя одинадцятикласникам потрібно запам’ятати, що життя має тільки один варіант – чистовий: "Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде."

Коли ж вивчаємо "Страшні слова, коли вони мовчать…" і "Долю", то логічним стає проблемне запитання: "Якою бачить Л. Костенко місію поета на землі?" Поет не може легковажити своїм талантом і покликанням, поет повинен відчувати сьогодення, бути відповідальним, самозреченим "оберегом нації".

Розглядаючи творчість українських письменників-емігрантів, починаємо урок з проблемних запитань: "Справжній і фальшивий патріотизм", "Чи можна вважати патріотом України людину, яка покинула Батьківщину?", "Як можна зупинити "переманювання" з України талановитої молоді?" Учні висловлюють різні думки про причини еміграції, про те, що справжній патріот – це той, хто залишився в Україні.

Але що б сталося, якби письменники не виїхали з України, адже багатьох репресували, вбили, деякі покінчили життя самогубством, а ті, які вижили в еміграції, створювали українські навчальні заклади за кордоном, утверджували українське слово, видавали українські книги і журнали, писали правдиві твори про Україну і радянську систему. Отже, справи емігрантів були великими і багатьох із них ми вважаємо справжніми патріотами.

На мотиваційному етапі під час вивчення поеми Шевченка "Кавказ" можна запропонувати дев’ятикласникам проблемні питання: "Яка суспільно-політична ситуація на землях Кавказу сьогодні?", "Чи можна виправдати будь-яку війну?" Такі питання дають поштовх до вдумливого аналізу розуміння подій минулого й сучасного. Після прочитання поеми учні доводять, порівнюючи власну позицію з авторською, що не можна виправдати загарбницьку політику царської Росії проти народів Кавказу, як і будь-яку війну взагалі.

Отже, учні перебувають у середовищі творчого пошуку, вибору, що потребує креативного мислення. Це формує інтерес до певного питання, здатність творчо переосмислювати знання з проеціюванням на власне життя і діяльність. Під керівництвом учителя учні беруть участь у вирішенні нових пізнавальних і практичних негараздів у певній системі, що відповідає навчально-виховним цілям школи.