Стаття «Робота над розвитком зв’язного мовлення школярів із вадами розумового розвитку»

І журлива вона, і піднесена,
Тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
і Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
рідна мова-основа життя.
(Дмитро Білоус)

Робота над розвитком зв’язного мовлення учнів з вадами розумового розвитку

Значну роль у реалізації завдань навчання дітей з вадами розумового розвитку мають уроки української мови та літератури, які є не лише предметом вивчення, а й інструментом пізнання, засобом корекції інтелектуального розвитку школярів. Як писав В. О Сухомлинський, мова належить до предметів "в яких знання тісно зливаються з уміннями і виявляються насамперед в уміннях."

Тому важливим завданням навчання дітей рідної мови є формування в них умінь і навичок більш-менш вільного володіння мовленням. Для цього посилюю практичну спрямованість уроків рідної мови, постійно виявляю неослабну увагу до тих аспектів навчально-методичної роботи, від яких залежить розвиток мовлення школярів. Під час навчання мовлення такою наочною опорою виступає мовний матеріал -слова, словосполучення, речення, тексти. Найбагатші можливості щодо розвитку зв’язного мовлення учнів має текст.

У системі підготовки школярів з вадами розумового розвитку до самостійного життя і праці, особливо в умовах значного розширення сфер функціонування української мови як державної, особливе місце відводиться формуванню у них комунікативних навичок.

Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтовано на виконання певного комунікативного завдання: щось повідомити, про щось дізнатися, у чомусь переконати, спонукати когось до виконання дій тощо Дітей з вадами розумового розвитку таких умінь необхідно спеціально навчати, оскільки спонтанно у дітей даної категорії вони не формуються.

Під текстом розуміється зв’язне висловлювання (в усній або писемній формах), яке має свої загальновизнані ознаки: цілісність, зв’язність, чітку структуру, завершеність. Розрізняють два види тексту –монологічний і діалогічний, які характеризуються загальними закономірностями текстотворення, але відрізняються структурною організацією, обумовленою ситуацією мовлення і мотивом спілкування.

Текст охоплює найрізноманітніші завершені висловлювання: розповідь, опис, роздум, лист, допис тощо. Основним методичним прийомом навчання учнів зв’язного висловлювання є аналіз текстів. Текст, як відомо, складається з окремих речень, але сукупність речень не завжди є текстом. Наприклад, речення "Блакитне небо дихало на землю теплом. Небо влітку синє. Жовте листя падає з дерев. Повітря було прозоре. "не становлять тексту, оскільки позбавлені будь-якого смислового зв’язку.

Отже, важливою вимогою є змістовний зв’язок між реченнями тексту Але цього для утворення тексту ще недостатньо. Необхідно, щоб речення були тематично пов’язані між собою. Наприклад, у всіх реченнях такого тексту розповідається про осінь: "Настала осінь. Тільки ялинки зеленіють у лісі. Птахи збираються у зграї. Пожовкло листя на березах і кленах. Восени дме холодний вітер. З дерев опадає листя.". Тут є тематична цілісність. Але ці речення не пов’язані між собою, не продовжують одне одного. Тому вони становлять сукупність окремих речень про осінь.

Отже, важливо, щоб речення були не лише тематично пов’язані, а й розташовані послідовно. Наскільки це важливо, переконаємось на такому прикладі: "Випав сніг. Тільки одна стежка протоптана. Білим килимом вкрилась земля. Сюди прийшло багато дітей. Веде ця стежка до школи. Засипало, замело всі дороги і стежки." Написане не сприймається як текст, а більш як розрізнені речення. Але досить їх розташувати так, щоб кожне наступне речення продовжувало і доповнювало попереднє, вони зливаються в тематичну цілісність-текст:" Випав сніг. Білим килимом вкрилася земля. Засипало, замело всі дороги і стежки. Тільки одна стежка протоптана. Веде ця стежка до школи. Сюди прийшло багато дітей."

Широко використовую у роботі з розумово відсталими дітьми роботу з деформованим текстом, упорядкування деформованого тексту. Упорядкування речень за змістом допомагає утворювати зв’язні висловлювання. За програмою української мови для дітей з вадами розумового розвитку учні ознайомлюються з типами мовлення, навчаються будувати різні висловлювання з орієнтацією на обставини, за яких відбувається мовлення та на мету висловлювання. Практичним засобом вивчення таких знань та умінь є аналіз текстів різних типів.

Він проводиться як на уроках розвитку зв’язного мовлення, так і під час вивчення та закріплення граматичних та синтаксичних тем. Для учнів з вадами розумового розвитку, як відомо суттєве значення має зразок, за яким вони успішніше виконують завдання, який наслідують під час самостійних висловлювань. Для цього їм потрібно спочатку запропонувати прослухати готовий текст (розповідь опис, міркування), записаний на магнітній плівці. Це може бути розповідь учителя про випадок з життя, літній відпочинок, відвідини рідних похід до лісу тощо. Після прослуховування починається аналіз тексту.

Першим поняттям, яке має бути сформоване в учнів, смислова цілісність тексту - його основна ознака: всі елементи тексту зумовлені темою і головною думкою, визначеними у заголовку зміст тексту співвідноситься із заголовком. Робота в цьому напрямі розпочинається з перших уроків, відведених на повторення вивченого у попередніх класах. Для цього використовую тексти, що є в підручниках, відповіді на додаткові запитання, що стосуються ознак тексту, його змісту і структури. Аналізую тексти як зразки різних типів мовлення у дітей з вадами розумового розвитку за такою схемою:

• Читання (або слухання) готового тексту.
• Визначення його теми, мети, сфери застосування.
• Виділення головної думки.
• Аналіз побудови тексту (композиції).
• Визначення відповідності заголовка змісту, добір інших заголовків.
• Спостереження за особливостями використання у тексті мовних засобів, різноманітної лексики, міжфразових зв’язків.. Встановлення доцільності їх використання відповідно до ситуації мовлення, типу мовлення.

Під час роботи над формуванням умінь письмово складати зв’язне висловлювання (текст) розпочинаю з аналізу готового зразка: учні читають текст визначають тему і головну думку, аналізують його структуру, мовні засоби вираження і між фразові зв’язки, визначають тип мовлення. Звертається увага на запис заголовка, дотримування абзаців, орфографію важких слів, особливості граматичного ладу писемного мовлення.

Найрозповсюдженішою формою спілкування є усне мовлення. Опанувати правильне усне мовлення учні починають з перших днів навчання в школі.

Усне мовлення в першу чергу має бути правильним з точки зору законів і норм української мови. Правила усного мовлення вимагають також, щоб фрази і речення були небагатослівні й добре інтоновані. Потрібно правильно розмістити логічні й психологічні паузи, спланувати діалогічні елементи, стежити за розвитком думки, виразністю мовлення. Особливої уваги потребує вимога слів, дикція. Хороша дикція-необхідний елемент усного мовлення його фонетичного і музичного звучання.

Під час спілкування учні частіше використовують прості речення, більше питальних і окличних, речень-реплік, а також такі мовні засоби, як повтор, співставлення, гіперболізація, алегоричність тощо.

Усний переказ-це відтворення змісту почутого або прочитаного тексту. Під час усних переказів учні навчаються "говорити на тему ", розкривати перед слухачем головну думку, набувають уміння висловлювати своє ставлення до предмета розмови за допомогою інтонаційно- експресивних засобів.

Усні перекази у програмі для розумово відсталих дітей за метою проведення є навчальними і застосовуються систематично, їх не слід плутати з усним переказуванням тексту перед письмовою роботою, що має іншу мету.

Детальний усний переказ передбачає докладне, послідовне, близьке до тексту відтворення змісту почутого, побаченого чи прочитаного. Цей вид переказу допомагає виробити в учнів зв’язно та адекватно висловлювати свої думки й переживання, збагачує мову новими словами, зворотами. Такий переказ проводиться після ретельної підготовки – уважного аналізу лексичних та стилістичних особливостей тексту.

Вибірковий усний переказ-це також докладний, логічно послідовний виклад змісту, але однієї з частин твору, що переказується. Його суть зводиться до того, що учень на основі знання твору вибирає з нього тільки той матеріал, який стосується теми усної розповіді.

Складним для дітей з вадами розумового розвитку, але надзвичайно корисним є усний стислий переказ, яким найчастіше користуються під час живого спілкування, коли виникає потреба коротко з’ясувати якесь питання. Стислий усний переказ-це короткий виклад основного змісту одержаної інформації. Щоб учень міг стисло переказати текст, йому потрібно зрозуміти його зміст виділити головні думки, спланувати своє висловлювання. Як джерело для усних стислих переказів я використовую літературні твори, уривки з оповідань, статей із журналів, газет тощо.

Продуктивним видом роботи з розвитку зв’язного мовлення є усний творчий переказ –своєрідний місток між переказами й творами. Особливістю цього виду переказу є те, що учень, відтворюючи зміст, може вносити у розповідь власні зміни й доповнення, які мають органічно поєднуватися зі змістом тексту. Пропоную учням для опрацювання різноманітні творчі завдання:

• додати до переказу почутого тексту вступ або висновок;
• продовжити почату розповідь;
• замінити особу оповідача;
• внести незначні зміни до композиції розповіді;
• висловити своє ставлення до події або вчинку персонажа;
• ввести описи на основі спостережень.

Такі або подібні завдання використовую і на уроках літератури.

Усний творчий переказ доступний не кожному розумово відсталому учневі. Однак цей вид роботи має велике корекційно-розвивальне значення, оскільки пробуджує внутрішні резерви учня, активізує мислення, пам’ять, спонукає до міркувань, сприяє активному розвиткові мовлення.

Добре організована робота над різними усними переказами поступово готує учнів до виконання складніших завдань - усних творчих висловлювань. Тому я поєдную усі перекази з усними творчими висловлюваннями

Опрацьовуючи в 5-9 класах структуру тексту, використовую вправи, які учням знайомі з початкових класів:

• 1). впорядкування деформованого тексту;
• 2). вибір початку тексту із кількох варіантів (у завданні подані основна частина і кінцівка);
• 3). самостійне придумування початку тексту до поданих варіантів основної частини і кінцівки;
• 4). вибір кінцівки з кількох варіантів до відомих початку і основної частини тексту;
• 5). складання основної частини тексту за готовим початком, кінцівкою та малюнком;
• 6). складання тексту за початком і малюнком;
• 7). складання тексту за опорними словами та інші.

Увагу учнів слід наголосити на визначенні заголовка: він має відображати те, про що йдеться в тексті, тобто тему.

Наступним блоком продуктивних робіт з розвитку зв’язного мовлення учнів старших класів є творчо-самостійні висловлювання.

Я використовую творчо-самостійні роботи як етап до написання учнями творів. Головне призначення усного викладу думок - підготувати учнів до грамотного оформлення своїх думок на письмі, попередити можливі неточності, внести відповідні уточнення й доповнення.

Джерелом для усних творчих висловлювань дітей є, перш за все дійсність, в якій вони живуть і навчаються, їхні спостереження, власний досвід:знання, здобуті в школі, сім’ї, гуртках, у процесі праці, набуті з книжок, засобів масової інформації, Інтернеті. Усні висловлювання також пов’язую з вивченням літературних творів на уроках читання, науково-пізнавальних статтей на уроках географії, історії, природознавства тощо.

За способом викладу усні самостійні висловлювання поділяються на розповіді, описи, роздуми. У" чистому вигляді "усних розповідей, описів, роздумів не буває, оскільки вони здебільшого поєднуються між собою.

Описи

Продуктивним видом усних творчо-самостійних висловлювань учнів є описи. Я навчаю учнів усно описувати предмети, тварин, складати усні ділові та художні описи на основі особистих вражень та спостережень, картин, процесів праці, ілюстрацій до літературних творів. Під час виконання таких описів діти з вадами розумового розвитку навчаються спостерігати, бачити в предметі найсуттєвіші ознаки. З метою кращого засвоєння, для складання описів використовую загадки-описи. Адже в народних загадках предмет не називається, а дається лише його суттєві ознаки, за якими можна вгадати, про кого або про що йдеться.

Роздуми

Починаючи з 7-го класу систематично навчаю дітей складати роздуми. Їх опрацювання починаю з елементарних відповідей на запитання, пов’язаних з життєвим досвідом учнів або прочитаним твором, граматичною темою, яка вивчається на уроках української мови.

Учням потрібно повідомляти, що в житті дуже часто необхідно пояснювати

(доводити), чому ти хочеш щось побачити, про щось довідатись, щось зробити або вчинити. Щоб правильно це зробити, необхідно знати і вміти структурно побудувати таке висловлювання. Для цього потрібно:

• чітко сформулювати основне положення, думку, яка потребує доказу;
• аргументовано переконувати (доводити правильність висловленої думки);
• зробити обґрунтований висновок (дати відповідь на поставлене запитання);
• правильно використати інтонаційно-експресивні засоби живого мовлення, характерні для усього роздуму.

Текст-роздум завжди починається з речення, в якому висловлено основну думку (твердження). Наприклад: "Ліс-наше багатство ". До цього речення –твердження можна поставити питання: чому? Наступні речення є доведенням правильності висловленої думки і відповіддю на поставлене запитання Одночасно на дошці формую план-схему роздуму:

• Головна думка.
• Доведення.
• Висновок.

Розвиток зв’язного писемного мовлення

У тісному взаємозв’язку з розвитком усного зв’язного мовлення проводиться формування в учнів умінь писемного мовлення Необхідно пам’ятати, що тренуючись в усному мовленні, учень може не навчитись писемного, і навпаки, володіння писемним мовленням може супроводжуватись безпорадністю в усному.

У самостійному житті випускники спецшкіл-інтернатів майже не будуть користуватися писемним мовленням. Однак для виховання їх мовленнєвої культури робота з розвитку писемного мовлення надзвичайно важлива, оскільки саме в процесі конструювання різних видів зв’язного писемного мовлення учні вправляються у застосуванні здобутих теоретичних знань, навчаються грамотного викладу власних думок.

В основу навчання старшокласників зв’язного мовлення має бути покладено формування найголовніших умінь, необхідних для побудови зв’язних висловлювань (усних і писемних). До них відносимо уміння:

• 1). усвідомлювати тему та головну думку висловлювань;
• 2). використовувати різні типи мовлення (розповідь, опис, роздум);
• 3). планувати структуру та послідовність висловлювання;
• 4). відбирати матеріал, необхідний для розкриття теми та головної думки;
• 5). користуватися різними мовленнєвими засобами з урахуванням мети та теми спілкування;
• 6). удосконалювати написане.

Система роботи над усним і писемним мовленням в спецшколі-інтернаті спрямована на фактичне опанування основними навичками спілкування Запровадження у зміст і навчальний процес з української мови для учнів з вадами розумового розвитку відомостей про текст є дальшим кроком тісного поєднання теорії і практики, запорукою забезпечення готовності випускників до самостійного спілкування та життєдіяльності.