Стаття «Школа майбутнього для майбутнього (система розвивального навчання Д. Б. Ельконіна - В. В. Давидова)»

Найдивовижніше в житті -
відкриття світу в середині людини.
Кожен прагне пізнати себе, своє Я,
тому що має себе Особистістю.
Д. Б. Ельконін

Щороку нові першокласники починають нове для них шкільне життя, повне дивних відкриттів. Але питання в тому, хто і як робить ці відкриття? Чи цікаво учневі на уроці, якщо він займається тільки репродуктивною діяльністю, якщо йому все розповідає і показує вчитель? Чому за традиційної системи до кінця початкової школи діти практично повністю втрачають інтерес до навчання? Як на одному уроці поєднати навчальний матеріал з розвитком пізнавальних здібностей учнів, їх умінням вчитися? Як знайти довготривалі стимули до праці? Як вплинути на байдужих дітей? Як найкраще поєднати методи і прийоми під час пояснення нового матеріалу? Як зберегти емоційне благополуччя і оптимізм дітей, їх позитивне ставлення до навчання? Як на уроці організувати діяльність учня так, щоб він сам сформулював проблему, яка в нього виникла, після того, як він зрозумів, що він чогось не знає?

У 30-х роках видатним психологом Л. С. Виготським була висунута ідея про можливість побудови системи навчання, що не просто спиралася б на випадкові здібності дитини, а формувала б та розвивала їх (формула Л. С. Виготського: "Навчання повинне тягнути за собою розвиток").

Ідея розвивального навчання (РН) належить Д. Б. Ельконіну. Наукові фундаментальні психолого-педагогічні дослідження по здійсненню цієї ідеї почалися в 60-х роках минулого століття у рамках вітчизняної психологічної школи. Вони велися в Харківському університеті, Харківському інституті, в Інституті загальної й педагогічної психології АПН під керівництвом відомих учених В. В. Давидова і Д. Б. Ельконіна., в результаті чого психологами, методистами і вчителями (В. Рєпкіним, С. Максименко, О. Дусавицьким, Т. Середою, Ф. Боданським та ін.) була розроблена концепція розвивального навчання.

У загальному вигляді вона така: у молодшому шкільному віці через спеціально побудоване навчання (на основі теоретичних знань та теоретичного мислення) у дитини можуть бути сформовані певні здібності щодо особистого самовдосконалення, особистого саморозвитку, самопізнання.

Автори даної концепції свідомо орієнтувалися на фундаментальну людську здатність – самостійно будувати та перетворювати особисту життєдіяльність, бути її справжнім суб'єктом. Тому відмінність РН від інших видів і форм навчання у тому, що учень – не об'єкт педагогічного впливу вчителя, а суб'єкт особистої учбової діяльності, людина, що вміє вчити самого себе, сама визначає межі свого знання (незнання) та сама знаходить засоби розширення меж відомого, доступного.

Завдання системи – сформувати у дитини певні здібності (рефлексію, аналіз, планування) щодо самовдосконалення. А знання їй потрібні як засіб для розвитку особистості.

Мета навчання – розвиток особистості дитини як суб'єкта життєдіяльності, формування здатності здійснювати вибір особистої поведінки у відповідності з індивідуальними потребами, суспільним обов'язком та можливостями їх реалізації.

Головним мотивом навчання тут стає інтерес до пізнання: формуються основи наукового мислення, інтелектуальні та особистісні здібності, яких у дитини раніше не було. Основним психологічним завданням є формування вміння вчитися – здатність ставити та розв'язувати завдання по саморозвитку. Причому навчання є розвиваючим практично для усіх дітей, хоча рівень їх інтелекту різний.

Яка роль вчителя у цьому процесі? Вчитель не є джерелом інформації, пояснення нового. Він повинен вміло поставити пізнавальну задачу. Майстерність вчителя полягає у вмінні показати розумову діяльність учнів, а не себе, свою ерудицію.

Учень та вчитель мають між собою стосунки співробітництва – рівні і демократичні, шанобливо та із взаємоповагою ставляться один до одного.

Учень нічого не отримує в готовому вигляді. До нового діти приходять шляхом логічних міркувань, усе спочатку пояснюється учнями. Немає традиційного пояснення вчителем нового матеріалу.

Метод роботи на уроці у системі РН – "пошуковий", "дослідницький". Діти самостійно шукають шляхи розв'язку поставлених перед ними задач, висловлюють свої здогадки, гіпотези, пробують пояснити, довести свою думку. Самому це зробити важко, виникає потреба поміркувати разом (мотив співпраці). Тому головною формою роботи на уроці при відкритті нового є робота в групах.

Впровадження системи розвивального навчання (РН) у початковій школі, яке почалося наприкінці 80-х років, змінює весь хід розвитку особистості в підлітковому й старшому шкільному віці, коли в школяра з'являються психологічні засоби вирішення задач життєвого самовизначення (О. К. Дусавицький).

З 1994 р. починається новий етап у становленні системи РН – перехід до масової шкільної практики. Вона перетворюється в одну з головних альтернативних освітніх систем, що мають важливе значення для вирішення задач побудови сучасної школи.

Система розвивального навчання Ельконіна-Давидова – це інноваційна педагогічна технологія випереджувального психологічного та інтелектуального розвитку особистості дитини.

У школі розвивального навчання справжньою метою є сам процес, у якому створюються умови для розвитку, і головний результат діяльності школи – створення цього живого процесу, що стимулює розвиток.

Введення розвивального навчання помітно змінює життя школи: формується учбова діяльність, яка заснована на потребах, діях, активній участі учня; мета якої – зміни у самих школярах. Потрібною стає зовсім інша педагогічна діяльність, основа якої – проектування умов (ситуацій) для самостійних дій учня, для його розвитку. З’являється не лише діагностика результатів, засвоєння відомостей, але й діагностика процесу розвитку, рівня формування компонентів навчальної діяльності, навчальних дій (інтерес, постановка мети, планування, аналіз, контроль, оцінка), діагностика розвитку теоретичного мислення, особистісних якостей – здатності співпрацювати, спілкуватися, прагнути до розвитку. Разом з цим створюється потреба в такій позанавчальній діяльності, що дозволить підліткові реалізувати провідну діяльність цього віку – спілкування, – суспільно значуща діяльність. Своєрідним є і управління школою, в якій пріоритетом виступають суб’єкт-об’єктні стосунки.

У нашій школі система розвивального навчання почала впроваджуватись з 1993 року, коли, на підставі наказу по Управлінню освіти Житомирської облдержадміністрації № 3121, на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №8 м. Житомира (директор школи на той час – Варьоха Ніна Антонівна) відкрився експериментальний майданчик по впровадженню системи РН в початковій школі.

Опорна школа з РН в м. Житомирі функціонувала з 1995р. до 2005р.

На даний час школа № 8 випустила вже 16 класів, зараз навчаються діти в одинадцяти класах:

• 4 початкових класи;
• 5 класів в середній ланці;
• 2 класи в старшій ланці.

Зараз у школі за системою РН працюють п’ять вчителів початкових класів: 4 вчителі вищої категорії (з них – 2 вчителі-методисти, 1 старший вчитель) і 1 вчитель І-ї категорії.

У школі забезпечується наступність у впровадженні системи РН у середній та старшій ланках, де елементи розвиваючого навчання використовуються при викладанні математики та української мови. Цю систему тут впроваджують 2 вчителі української мови (з них – 1 вчитель вищої категорії та 1 – вчитель ІІ категорії) і вчитель математики ІІ категорії.

Вчителі РН беруть активну участь у Всеукраїнських конференціях з РН в м. Києві; у міських, обласних та Всеукраїнських педагогічних виставках (зокрема, матеріали з досвіду впровадження РН у школі отримали бронзову нагороду на ХІІ Всеукраїнській виставці "Сучасні заклади освіти-2009" у м. Києві за високі творчі досягнення в інноваційному оновленні національної системи освіти); проходять курсову перепідготовку в Харківському Центрі методики та психології РН; залучаються до обговорення форм і методів РН на методичних радах, педрадах, педагогічних читаннях, методичних об’єднаннях вчителів; впливають на творчий процес впровадження науково-практичних елементів РН в основну школу. Двоє вчителів є членами Міжнародної асоціації "Розвивальне навчання".

У 2004 р. укладено угоду про творче співробітництво з Житомирським державним університетом ім. І. Франка, де згодом, у 2008 р., згідно програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, розпочато підготовку вчителів початкових класів, які будуть викладати у школі математику за системою РН.

У системі розвивального навчання першочерговим є збереження духовного здоров’я, емоційного добробуту кожної дитини поряд із необхідністю навчити кожного творчо мислити, добре читати, грамотно писати, швидко рахувати. Крім того, необхідно навчити дітей самостійно здобувати нові знання, проявляти зацікавленість, бути дослідниками, творцями.

Переступаючи поріг школи, 95% дітей хочуть вчитися. І як же прикро, коли через 2-3 місяці навчання дитина відмовляється йти до школи. Перед учителем постає задача: протягом навчання прищепити учням бажання отримувати знання, впевненість у тому, що вони можуть і вміють вчитися, спрямувати всі зусилля на організацію пошукової діяльності дітей.

Початкова школа – це основа сучасної освітньої системи. Реалізація методу розвивального навчання в початковій ланці змінює весь хід розвитку особистості школяра, класного колективу і навчальної діяльності.

Психологічні дослідження, які проводились вчителями школи, показали, що в розвитку особистості відбуваються цікаві зміни: у дітей на кінець четвертого року навчання з'являються риси дорослої людини, яка спроможна керувати власною поведінкою. Відбувається мовби "віковий здвиг", випереджувальний розвиток молодшого школяра.

Реалізація експериментальної програми протягом 22 років на різних групах дітей дозволила встановити деякі закономірності у формуванні певних психічних та особистісних структур. Вже на кінець початкової ланки у більшості дітей формується воля, яка визначає такі риси характеру як цільність, силу, твердість і врівноваженість. Найчастіше це виявляється в таких ситуаціях, як долання перешкод, прояв відповідальності, потреба долати конфлікт мотивів або конфлікт бажання і відповідальності.

На відміну від традиційного навчання, у дітей, які навчаються за системою РН, з перших днів формувались системні теоретичні знання про навколишній світ, при чому не тільки в рамках навчальних шкільних предметів, але й поза ними. Діти навчились мати особисту позицію, доводити її, співвідносити з позицією інших, навчились постійно робити вибір, а це – важливий інструмент розвитку самостійності.

Діти стосовно себе мали об'єктивну самооцінку, могли чесно визначити свій рівень досягнень, виділяти проблеми, також знаходити спосіб подолання труднощів. У дітей відмічався високий рівень самостійності. Вони мали думку щодо кожного життєвого питання. Світ інших не відкидали, але свою точку зору відстоювали. Змінювалось ставлення до навчання. На кожному уроці, відкриваючи щось нове, приходили до думки, що думати – це цікаво. Спочатку, коли співпрацювали, відкривати нове цікаво було разом, але на кінець початкової школи діти підійшли до співпраці з самими собою, що привело до навчання самостійності та вміння вчитись. 92% дітей на запитання "Заради чого я навчаюсь?" відповіли: "Тому що цікаво!".

Психологічні дослідження результатів розвивального навчання показали, що навчальна діяльність у школярів в цій системі починає повноцінно формуватись набагато раніше, у порівнянні з учнями традиційних класів. Була виявлена також суттєва різниця в розвитку пізнавальних процесів (рівень теоретичного мислення, пам'яті і т. д.).

Суттєві відмінності спостерігаються і в формуванні особистості дитини: учні більш комунікативні, відкриті, менш тривожні, позитивно ставляться до навчального процесу.

Навчальна діяльність – провідна в молодшому шкільному віці. Тому саме ставлення до навчання є важливим показником розвитку особистості в даний період. Значна кількість дітей в системі РН вже в другому класі пов'язують своє бажання вчитись з інтересом до знань (46%), а в третьому класі таких дітей – 87%.

За спостереженнями, у дітей, що навчалися за системою РН, з року в рік інтерес до навчання не зникав, а навпаки зростав. Вже в другому класі у 87% дітей виявились пізнавальні інтереси, які пов'язані з навчальними предметами. А в третьому – інтереси більшості (75%) вийшли за межі шкільної програми.

Отже, у більшості дітей, вже починаючи з другого класу, в процесі навчання з'являється своя точка зору на навчання. Це якісно нове ставлення до навчальної діяльності можна пояснити як особистісне ставлення, що починає формуватись вже в ранньому шкільному віці.

Діти шукають нові засоби підтвердження своєї суспільної цінності, нові форми спільної діяльності. Участь школярів у спільній діяльності впливає на розвиток особистості кожного учня (мотиви навчання, пізнавальні інтереси). В ході колективної роботи на уроках у дітей формуються норми спілкування. Моральні норми усвідомлюються в процесі реальних стосунків, а не приносяться ззовні. У дітей формується уявлення про якості людини та критерії їх оцінки. Це забезпечує дієвість моральних норм та вміння дитини застосовувати їх для розв'язання конфлікту в ситуації морального вибору.

Отже, в системі РН органічно зливаються, доповнюючи та збагачуючи одна одну, навчальні та виховні цілі шкільної освіти.

Аналізуючи роботу в школі за системою розвивального навчання, можна зробити висновки:

Споживацькі мотиви, з якими діти приходять до школи, змінюються на пізнавальні, змістовні. Формуються основи наукового мислення, інтелектуальні і особові здібності, яких раніше у дитини не було.

Учні оволодівають головними учбовими діями: дією цілепокладання, аналізу, моделювання, контролю та оцінки.

Труднощі, які виникають у дітей з низьким рівнем інтелектуальних здібностей, поступово долаються у груповій роботі.

Найпасивніші учні включаються до роботи в групах за бажанням, докладаючи усіх зусиль, щоб не підвести своїх товаришів по команді.

Групова робота підвищує в учнів позитивне ставлення до навчання, бажання відвідувати школу не втрачається.

Поліпшуються стосунки між однокласниками, зростає впевненість учнів у власних можливостях, підвищується почуття власної гідності.

Таким чином, створюється необхідна психологічна основа подальшого розвитку особистості у підлітковому та юнацькому віці.

А в учителя є можливість до реалізації своєї педагогічної творчості, тому він отримує задоволення від своєї роботи.

Що мене як педагога радує найбільше, коли я бачу результати діяльності у класах розвивального навчання? Висока активність, впевненість дітей, відсутність боязні у подоланні труднощів, бажання допомогти, виручити, висока пізнавальна діяльність, стійкий пізнавальний інтерес. Система дає можливість розвивати інтерес, логічне, абстрактне, образне, критичне мислення, зорову та слухову пам'ять, увагу.

Побувавши на уроках у своїх колег, я побачила, з якими сяючими очима діти працюють на уроці, з яким бажанням вони вчаться.

А педагоги, як і діти, перебувають в постійному пошуку та відкриттях. Система дає широкі можливості прояву, розвитку та реалізації творчості, дає відкриття себе в собі (для себе) та себе для інших, та при цьому ще відбувається взаємозбагачення один одного (учень – учень, вчитель – учень, учень – вчитель).

Чим більше працюю, тим більше переконуюся в доцільності та результативності даної системи, адже розвивальне навчання в ЗОШ № 8 м. Житомира показало свою ефективність, доцільність подальшого впровадження в практику основної та старшої школи. За умови цілеспрямованої роботи адміністрації школи з педагогічним колективом, введення системи РН в середню та старші ланки згодом дасть змогу розробити цілісну модель школи розвитку – школи для майбутнього.

Список використаної літератури

1. Дусавицкий А. К. Развитие личности в учебной деятельности. – М.: Дом педагогики, 1996.
2. Дусавицкий А. К. Развивающее образование. Основные принципы. – М.: Дом педагогики, 1996.
3. Дусавицкий А. К. Развивающее образование: теория и практика. Статьи. – Харків, 2002.
4. Практика розвивального навчання. Збірник статей. // За редакцією O. K. Дусавицького. – Харків, 2004.
5. Амонашвили Ш. Размышление о гуманной педагогике. – М., 1996.
6. Зак А. З. Диагностика видов мышления у младших школьников. (Научно-практические материалы для учителей и школьных психологов). – М: Издательство Международного Образовательного и Психологического Колледжа, 1995.
7. Фридман Л. М. Изучение процесса личностного развития ученика. (Методические рекомендации дня учителей и практических психологов). – М.: Издательство Международного Образовательного и Психологического Колледжа, 1995.
8. Репкина Г. В., Заика Е. В. Оценка уровня сформированности учебной деятельности. – Томск: Пеленг, 1993.
9. Оценка без отметки // Под редакцией Г. А. Цукерман. – Москва – Рига: Педагогический центр "Эксперимент", 1999.
10. Назаренко А. А., Ольховська З. М., Толмачова І. М. Ми прийшли до школи. Розробки уроків до курсу "Введення в шкільне життя". – Харків: Веста: Видавництво "Ранок", 2003.
11. Цукерман Г. А. Виды общения в обучении. – Томск: Пеленг, 1993.
12. Цукерман Г. А. Зачем детям учиться вместе? – М.: Знание, 1985.
13. Лийметс Х. Й. Групповая работа на уроке. – М.: Знание, 1975.
14. Танцоров С. Т. Групповая работа в развивающем образовании. Исследовательская разработка для учителя. – М.: Педагогический центр "Эксперимент", 1997.
15. Лопатша О., Скребцова М. Щастя родини. Книга для родинного виховання у школі. – К., 2002.
16. Урок в системе развивающего образования (Особенности организации групповой работы). Вып. 3-й. – Сост.: Кондратюк Е. М., Толмачева И. Н., Шилкунова З. И. – Под ред. А. К. Дусавицкого. - Харьков, 2002.