Стаття „Формування соціокультурної компетентності молодших школярів через вивчення народних звичаїв і традицій на уроках української мови”

Проблема виховання особистості – одна з найголовніших проблем сучасності! І це зрозуміло: новому суспільству потрібна нова людина – високоосвічена, інтелігентна, національно свідома, здатна до саморозвитку, самовиховання та самореалізації в суспільстві, яка керується загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміє традиції свого народу та примножує їх. Це людина, у якої багатий внутрішній світ, проте таку людину треба виховати.

Вчителі – початківці повинні не тільки вчити дітей основам наук, а й прищеплювати їм високу духовність. В. О. Сухомлинський писав, що школа - це духовна колиска народу. І чим більше народ піклується про неї, тим блискучіше його майбутнє.

Основна мета курсу української мови полягає у формуванні ключової комунікативної компетентності молодшого школяра, яка виявляється у здатності успішно користуватися мовою (всіма видами мовленнєвої діяльності) в процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, вирішення життєво важливих завдань.

Навчання української мови спрямоване також на формування соціокультурної компетентності, яка охоплює загальнокультурний розвиток учнів, адаптацію їх до життя в певному соціальному середовищі, громадянське, патріотичне, морально-етичне, естетичне виховання.

К. Ушинський підкреслював, що кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови – це вивчати традиції народу, його звичаї, обряди, життя.

Перед усіма вчителями, стоїть одне із завдань: передати школярам неосяжне море народної мудрості, розкрити багату душу великого українського народу, а значить формувати соціокультурну компетентність учнів.

Багатогранна система традицій, звичаїв народного календаря переконує учнів у тому, що її провідна ідея – людина зі своєю любов’ю до всього живого на землі. Так, починаючи робочий день, можна звернутися до народного календаря, дати тлумачення народних звичаїв, обрядів, прикмет, пов’язаних із сьогоднішньою датою. Засоби народного календаря дають змогу відчути себе невід’ємною часткою живої природи, образно кажучи, Землі – матері як родоначальниці всього живого.

Через звичаї та обряди народного календаря учні засвоюють основи сучасної української національної культури – це те життєдайне коріння, яке живить духовність, зокрема ідейність, моральність естетику кожного учня.

В українського народу, як і в багатьох народів світу, дати, свята чітко діляться за порами року – весняні, літні, осінні, зимові. У такому поділі – глибока народна мудрість, яка відображає нерозривний зв’язок природи й людини, системи виховання.

На уроках української мови можна писати з учнями речення, тексти, перекази, складати оповідання, які висвітлюють національно – культурну спадщину українського народу.

Засвоєння, зберігання, розвиток дітьми традицій і звичаїв українців є важливим засобом зміцнення національної свідомості, згуртування та єдності всієї нашої нації і великої родини. У народі побутує повір’я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми й Богом. Тому необхідно вчити дітей не нехтувати народними традиціями. На уроках рідної мови прищеплювати любов до народних звичаїв, традицій, показувати народну мудрість, використовуючи народний календар. Так, наприклад, під час роботи над тренувальними вправами на використання прикметників у мовленні, виконуючи словотворчі вправи,

12 грудня розповісти учням, що в народі це день Парамона або Передандрія. У цей день, увечері, молодь збиралась на "Калиту". Дівчата випікали великий корж, підв’язували його до сволока, а хлопці мали по черзі проїхати на коцюбі та відкусити шмат. Присутні називали того, хто їхав на "коцюбі", паном Коцюбинським, а того, хто знаходився біля "калити", - паном Калитинським. Дівчата намагалися розсмішити пана Коцюбинського, щоб той не зміг відкусити шмат "калити". Якщо такий розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмазували сажею. На уроці запропонувати попрацювати в групах. Учні шукають значення слів у тлумачних словниках, пояснюють їх значення:

• 1 група - "калита";
• 2 група – "сволок";
• 3 група – "коцюба".

Після визначення дітьми слів, продемонструвати ці предмети, які заздалегідь приготувати. Після чого дати завдання дібрати до даних слів прикметники, виконати граматичний розбір, увести пари слів у речення. Пізніше, провести руханку, де діти будуть імпровізувати це свято.

Якщо урок припадає на день Сави, розповісти, що з цим святом пов’язано найбільше жартівливих обрядів зимового циклу. У тих родинах, де були чоловіки з таким ім’ям, справляли обряд "Похорону Сави", збиралися переважно родичі, сусіди, щоб увіщувати іменинника: "Як був Сава, то не їв сала, їв паляниці, щоб любили молодиці". Провести руханку, відтворюючи обряд.

За народним обрядом очікуючи прильоту птахів, дівчата йшли на високу гору за село, до річки чи до лісу, - там відбувалися різні магічні дії, обряди, які сприяли приходу весни. Вони викликали птахів із вирію. Для цього дівчата випікали печиво у формі птахів – жайворонків, голубів, журавлів і промовляли закличку:

Пташок викликаю з теплого краю,
Летіть, соловейки, на нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
Вилинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою!
Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!

Після чого розвішують на деревах, кущах, на годівничках "жайворонків". Щоб птахам, які повернуться, була їжа. Діти записують закличку в зошити, встановлюють зв'язок слів у реченні, роблять висновок, що дієслова у реченні пов'язані з іменниками.

Вивчаючи відмінювання прикметників, дати диктант, у якому розповідається про традиції українського народу носити полотняні сорочки:

"Наші предки вважали, що полотняна сорочка не лише захищала від негоди, а й боронила від лиха. Вона мала чарівну силу. Тому білу сорочку колись люди шили, вишивали та носили так, щоб не порушувати давніх звичаїв. У жіночій сорочці вишивали коміри, пазухи, рукава, подоли".

Після написання знайти прикметники жіночого роду, поставити їх у місцевому й давальному відмінках (відповідно до теми уроку).

Дати відомості про обереги можна за допомогою тексту:

"Наші давні предки обожнювали природу і вірили в існування добрих і злих сил у ній. Намагаючись захиститися від зла, люди створили для себе цілу систему оберегів. Що це таке? Берегиня, обереги — це давні добрі символи. З їхньою допомогою народ зберіг свою родовідну пам'ять, історію, культуру".

Завдання до тексту:

• визначити частини мови,
• знайти антоніми,
• дібрати синоніми.

Оберегами від злих сил вважалися в народі рослини, які мали чудодійні властивості. Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони усюди – на клумбах, у кімнатах у вазонах, на вишитих рушниках. Із них робили цілющі відвари, напої.
 Українські дівчата на свята надягали вінки. Вінок належить до українських національних символів - оберегів. На уроці можна виконати творчу роботу, під час якої потрібно розкрити дужки, а потім визначити відмінок прикметників:

"(Своєрідний) жіночим оберегом в Україні завжди був віночок. З (ранньої) дитинства кожна дівчинка вчиться виплітати віночки. Їх в Україні виплітали з різного зілля від весни до (пізній) осені. З (давніх) пори кожний віночок був не тільки окрасою голови дівчинки, а й (могутній) помічником, що й біль знімає та волосся береже".

Про вишиванки, рушники можна розповісти учням під час вивчення іменника. Списуючи тексти, визначити відмінки виділених іменників:

• "Вишиванка – один із видів українського народного мистецтва. У народній вишивці втілено чудеса народної вигадки. На вишивці розміщені різні орнаменти. Праця над вишивкою радісна вишивкою і копітка. Поруч з нею завжди пісня".
• "Рушник - старовинний оберіг дому та родини. Він є необхідним складником наших традицій. Рушники прикрашаються своєрідними орнаментами, пов'язаними з культом сонця, місяця та зір. Рушники розвішують над вікнами та на стінах, запрошуючи тим самим щасливу долю до хати".

Розкрити народну мудрість приказок, прислів’їв, прикмет можна виконуючи різні завдання. Так, наприклад, учні записують прикмету:

"Якщо вода на річці тиха – на рівну зиму, шумовита – на завірюхи".

На прикладі цієї прикмети можна виконати безліч завдань:

знайти антоніми: тиха – шумовита,

підібрати синоніми: тиха, спокійна,

шумовита, бурхлива,

рівна, спокійна.

знайти слово, у якому звуків більше, ніж букв: якщо

виконати звуко – буквенний аналіз слова:

якщо [ йакшчо ] - 4 б., 6 зв.

виписати словосполучення: іменник + прикметник, визначити відмінок: на рівну зиму - З. в.

вода тиха, щумовита - Н. в.

Відповідно до народного календаря підбирати прикмети, відповідно до теми – завдання.

Кожний народ має свої святині, свої символи, опоетизовані образи дерев, квітів, рослин, птахів, тварин. Є вони і в нашого українського народу. Калина, верба, тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута, волошки... Але найбільше українці люблять калину. Вона віддавна уособлює красу України, духовну міць її народу, засвідчує любов до рідної землі. До уроків рідної мови можна дати завдання учням підібрати вірші про калину, а потім використати на уроках. Так, наприклад, прочитати й записати вірш В. Бутрім "Символи України":

"Криниця з журавлем і кущ калини –
Безсмертя символ, символ батьківщини,
Це символ вірності, це символ чистоти,
Людського милосердя й доброти.

Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі і краси,
І чистої дівочої коси..."

Виконати завдання у відповідності до теми уроку:

• виписати словосполучення,
• визначити відмінок іменників,
• дібрати синоніми до слова Батьківщина.

У позаурочний час реалізувати виховний проект та провести свято "Диво калинове". На святі діти співають пісні, колискові, танцюють українські танки, водять хороводи, розповідають легенди. А батьки пригощають їх напоями з калини, пиріжками, короваєм, варенням, звареним з калини.

Особливе значення в житті українців має хліб. Тому необхідно на уроках підбирати тексти та завдання, щоб прививати повагу до хліба.

"Хліб. Він — основа життя, Божий Дар, а тому - святий. І споживати його треба тільки з непокритою головою. З хлібом ходять у гості, зустрічають і вітають шановних людей, з хлібом проводжають в далеку дорогу... й останню путь. Без хліба немає ні багатства, ні здоров'я, ні щастя".

"Хліб є символом життя, йому поклоняються так само, як і життєдайному Сонцю, адже сонячна енергія приходить у людську кров через життєдайний Хліб. Людина молиться Богу, вшановує Небо і Землю, Сонце і Місяць, благаючи їх про багатий хлібний урожай, бо тільки на хлібові – щоденному і насущному – тримається людське життя".

Коли з самого малечку дитина буде знати, поважати, примножувати національно – культурну спадщину українського народу, то це буде справжній патріот своєї держави, люблячий свій рід, свою землю.

Будуть змінюватись часи, школа вирішуватиме нові завдання, проте актуальною є і буде одна проблема - виховання громадянина України, який знає і пам'ятає свій рід, мову материнську, цінує минуле й буде гідно творити майбутнє.