Стаття „Напередодні”

Двадцять чотири роки поринаю у світ радощів і прикрощів маленьких та дорослих учнів. Весь цей час не втомлююся відкривати можливості для власних життєвих уроків, мимоволі даних цікавими і неповторними вихованцями. Моя робота - келих, наповнений до країв спілкуванням і тонким пошуком заповітних фо рмул переконання, прийняття, віри кожної дитини у власні сили.

***

Аплодисменти... Квіти... Виступи... Смуток розставання з випускниками... Навчальний рік завершено! Здається, кінця літу не буде!

Але тиха печаль блідо-блакитного неба, неяскрава жовтизна тремтячого листя, оповитого сріблом тонких павутинок, ненав'язливо підказують, що за вікном вже серпень... А значить, не за горами новий навчальний рік!

Тривога і хвилювання, незважаючи на 24 роки, прожитих в освіті, яскравими прожекторами слів: бачу, відчуваю, знаю-виразно, до денця, просвічують мій стан "напередодні".

Я бачу добрі обличчя своїх колег-однодумців, щиро радіючих зустрічі.

Я бачу кольорову палітру почуттів: доброту, гордовитість, наївність, зосередженість, які проступають на шкільних фото.

Я відчуваю холодність і віддаленість незнайомих осіб у залі під час організаційних зборів.

Я знаю, за маскою зовнішньої неприступності ховається схвильованість і невпевненість дорослих людей, що вирішили знову зануритись в глибини наук.

Я знаю, як скоро знайомство і спілкування буде зшивати мене з новими учнями тими десятками ниточок-прив'язок, які дозволять побачити за кожним фото людину з окремою долею, здібностями, талантами, життям...

Я відчуваю, кожна нова зустріч з школярами подарує мені можливість дивуватися різноманіттю і різниці людських характерів!

Я знаю, що "кожна людина мене в чомусь перевершує, і в цьому сенсі я можу у неї повчитися"... Цікаво, які уроки у мене попереду?

Вдивляючись, вслухаючись у "напередодні", тим самим наближаю мить нового навчального року рідної школи. Ще один день, і настане шкільне "завтра", гучне, багатоголосе, суєтне, яке поглинає час, сили, але таке бажане... Я з радістю мчу до нього!