Стаття «Біологічний супровід рухової діяльності»

Актуальність проблем здоров’я молодого покоління української нації загальновідомі.

Так, практично здоровими приходять до школи лише 15-20% дітей, а по закінченню їх залишається 5-7% і це при тому, що держава щорічно збільшує обсяг ресурсів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я ук раїнської молоді, а причетні міністерства й відомства впроваджують велику кількість спецпрограм, залучаючи до цієї роботи впливові вітчизняні й міжнародні громадські організації.

В середині 80-х років минулого століття українське суспільство перебувало у стані соціально-екологічних змін (зменшення соціальних гарантій, погіршення санітарно-епідеміологічних показників середовища, Чорнобильська аварія, тощо), які позначилися на здоров’ї підростаючого покоління: підвищення рівня захворюваності і поширення хвороб серед дітей і молоді, зростання ВІЛ/СНІДу, наркоманії, ранньої смертності.

І не дивно, попри зусилля держави, традиційних підходів щодо подолання наслідків замало.

Фахівцями встановлено, що між групою людей, яких можна вважати здоровими та тими, що мають якісь захворювання (хворі), є ще група так званого третього стану - це люди, які мають великий ризик захворіти (з надлишковою вагою й ожирінням), ведуть малорухливий спосіб життя, вживають алкогольні напої, палять, перебувають у стані постійної психоемоційної напруги, стресів, тощо.

Ступінь впливу основних чинників на формування здоров’я різний:

• стан навколишнього середовища (екологія) 20%;
• спадковість (передача спадкових захворювань чи схильності до розвитку певних хвороб, на які хворіли їх батьки та інші родичі), цукровий діабет, гіпертензія, та інші – 20%;
• стан та якість медичного обслуговування - 10%;
• спосіб життя - 50%.

Таким чином, дароване батьками здоров’я в подальшому формується за рахунок способу життя в екологічному й соціальному середовищі.

Сьогодні в Україні до 70% усіх вікових груп належать - з недостатньою руховою активністю та шкідливими звичками, і 30% - мають надмірну масу тіла.

На мій погляд, резерви для його поліпшення лежать у площині впровадження засад здорового способу життя в кожний дім, кожну сім’ю:

• підвищення фізичної культури та культури дозвілля;
• корекції харчування;
• формування негативного ставлення до шкідливих звичок
• (тютюнопаління, вживання наркотиків та спиртних напоїв);
• вміння створювати позитивний психоемоційний мікроклімат в сім’ї та на роботі.

У цьому зв’язку турбує і зменшення тривалості віку, а саме здорового способу життя. У нас вона на 10-15 років менша, ніж у Європі, США та розвинених країнах Азії, бо основну увагу звертають на різноманітні захворювання.

Так, за даними обстежень в м. Коростень, Житомирської області серцево-судинні захворювання становлять - 62%, але чи всі знають, що основними їх причинами є спосіб життя.

За даними вченого професора Дудчака Т. І. темпи зниження кількості населення вже становить загрозу національній безпеці держави.

У нас катастрофічно зменшується кількість людей працездатного віку.

І за рахунок лише поліпшення якості медичних послуг, цієї проблеми розв’язати не можливо, адже медики здебільшого – пожежники, які гасять пожежу, що виникає внаслідок нераціонального способу життя людини. І це набагато дорожче, ніж забезпечити раціональний спосіб життя і не допустити цієї "пожежі".

Тому успіхів у цьому напрямку можна досягти в першу чергу не тільки значними вкладеннями в медицину, а й насамперед, зміною філософії життя людей, тобто, способу життя. А це реальна можливість зменшити захворюваність людей за рахунок невеликих фінансових вкладень, але значних зусиль суспільства.

В останні роки в динаміці здоров’я дитячого населення (м. Коростень, Чорнобильська зона), посилились негативні тенденції:

• збільшилась загальна захворюваність та кількість дітей з хронічною патологією і морфофункціональними відхиленнями;
• група здорових дітей дедалі зменшується.

Тому, хочу зосередити свою увагу на школярах – найпоширенішому контингенті дитячого населення, в якому формується здоров’я дорослих людей.

Нажаль, відповідні наукові дослідження свідчать, що школа не сприяє поліпшенню здоров’я своїх вихованців, а навпаки - воно погіршується.

На мою думку, головною причиною є: зниження фізичної активності школярів, що пов’язано з великим навчальним навантаженням, і не належною увагою до проведення уроків фізичного виховання.

Адже відомо, що саме рухова активність є найкращим стимулятором життєдіяльності та відіграє головну роль у повноцінному становленні й розвитку організму дитини.

Результати спостережень свідчать:  13% дітей молодших класів (початкова школа), 10,8% - середніх (базова школа), 17% - старших класів (середня школа), регулярно займаються фізичною культурою (поза школою), ведуть активний спосіб житття.

Свідченням такої негативної результативності є, на мою думку:

• незацікавленість та відсутність батьківської уваги до важливого чинника здоров’я, з одного боку;
• відсутність умов для проведення занять фізкультурою (слабка матеріальна спортивна база) – з іншого боку.

Важливим фактором здоров’я є дотримання рекомендацій гігієнічного режиму праці і відпочинку, але, як засвідчили результати моніторингу, що проводився в 2014-2015рр., 31,7% школярів молодших класів, 44,1%- середніх, і 47,8%- старших – ігнорують ці поради. Крім того, в ході проведення моніторингу було виявлено, що значний відсоток дітей не досипає, мало буває на свіжому повітрі, натомість, діти багато часу витрачають на перегляд телепередач та роботу за комп’ютером.

Крім того перевантажена навчальна програма, яка веде до 8-10 год учнів молодших класів і 12-14 год - старших класів.

Досліджуючи психоемоційний стан школярів було виявлено підвищену втомлюваність у 55% дітей молодшого шкільного віку та у 33,5% зниження працездатності, а також у 44% хлопчиків і 36,9% у дівчаток - низькі показники резервних функцій серцево-судинної системи.

Що не рухається - те помирає. Аксіома давня, але актуальна.

Малорухливий спосіб життя найкраще компенсує ходьба, та звичайні фізичні вправи при яких зміцнюється не тільки м’язова система, а й серце, система кровообігу. Після таких вправ знижується кров’яний тиск, частота пульсу тих, хто страждає на гіпертензію, саме таким хворим дітям фізичні вправи дають змогу оптимізувати вегетативну регуляцію судинного тонусу, знижується рівень шкідливих фракцій холестерину в крові, а рівень корисних фракцій підвищується (за результатами досліджень). Подібної дії не мають жодні аптечні пігулки, які дуже дорогі, та ще мають дуже небажані побічні дії.

Під час досліджень стало зрозумілим, що фізичні навантаження насамперед використовують ті речовини організму, які йому або зовсім не потрібні, або потреба в них не велика, а все найцінніше зберігається.

Подібні метаморфози відбуваються і з жировими клітинами вони мусять віддавати свій дорогоцінний вантаж потенційних калорій і кілокалорій енергії.

Функцію рухової активності організму обслуговують усі види обміну речовин. Такою мірою активувати цей процес не можуть жодні ліки.

При фізичних навантаженнях активізується кровообіг у мозку, збуджена рухова зона гасить інші такі ж ділянки ЦНС, створюючи для них режим відпочинку. Спостерігаючи за дітьми, які безперервно бігають у пошуках нових знань, занять й розваг стає зрозумілим, що ігри для них - не пуста трата часу - це головний спосіб самозатвердження, самовдосконалення, самоповаги.

Наукою доведено, що люди, схильні до депресії вирослих дітей, які не дограли в дитинстві, їх гальмували нерозумними заборонами, непосильними формами навчання або ще чимось, що завадило психіці змужніти, здобути самозатвердження. Для порівняння: багато тисячоліть люди відстоювали своє право на життя, спираючись не тільки на розум, але й на фізичну силу, витривалість. Протягом останнього століття частка м’язових зусиль, задіяних зусиль, різко скоротилася.

Якщо сто років тому 96% всієї роботи людина виконувала сама, то тепер її рухова активність зведена до мінімуму і складає 1%. Крім того, на відміну від соціальних, біологічні процеси міняються дуже повільно. Соціальні фактори більш вимогливі до організму людини: в цьому стрімкому світі людина повинна думати і діяти швидше, ніж його не такий вже далекий предок.

У відповідь на ці потреби повинні інтенсивніше протікати біохімічні та біофізичні процеси в клітинах організму, але ріст темпів біологічних процесів має свій поріг і на певному етапі може виникнути невідповідність між соціальними умовами, що швидко змінюються, і відносно повільно еволюціонуючими біологічними процесами, що часто призводить до небажаних наслідків – розвитку ряду захворювань, перш за все, серцево-судинних. Лише в останні роки досягнута деяка стабільність, що дозволяє зменшити фактори розвитку появи різних патологій, завдячуючи широкій пропаганді в масштабах країни здорового способу життя. Самими поширеними є гіпокенезія (грецьке hupo – зменшення, і kinema – сила) і гіподінамія (dynamis – рух) – значне зниження об" ємів і інтенсивності рухової активності.

Гіпокінезію і гіподинамію називають наслідками науково технічного прогресу і розглядають як свого роду конфлікт між біологічною суттю людини і умовами життя, які він створив.

В медицині широко відоме правило, згідно якому органи зношуються тим менше, чим більше вони зазнають впливу корисного навантаженню. Звідси стає ясно, чим загрожує людині фізична детренованість. Зниження рухової активності перш за все впливає на скелетні м’язи: знижується імпульсація, яка викликає рух і напруження їх волокон та зворотній потік імпульсів інформуючих ЦНС, й інші системи організму про функціональні зміни, які проходять в м’язах.

А це все призводить до порушення структури і функції скорочувального апарату м’язів, а також нервово – м’язових контактів, знижується тонус, зменшується сила м" язів, обмежується об’єм руху в суглобах, послаблюються рухові навички, порушується координація рухів. Відповідно функцій м’язових мембран, які стають більш проникними, через них виходить в кров велика кількість ферментів, що захоплюються особливими клітинами сполучної тканини – ретикулоендотеліоцитами і розщеплюються, а потім виводяться з організму.

При гіпокінезії в серцевому та скелетному м’язах, а також в крові збільшується вміст молочної кислоти (C3H6O3), яка викликає небажане "закислення" тканин. Незначна зміна кислотно-лужної рівноваги (PH) погіршує життєдіяльність клітини. Крім того, в крові збільшується кількість неорганічних фосфатів, частина яких виводиться з організму, а частина відкладається у вигляді солей в суглобах, каменів в нирках та жовчному міхурі тощо.

Аналіз засвідчив, що недостатня м’язова активність і зв’язані з ним енергозатрати призводить до зменшення потреб тканин організму киснем, падіння загальної інтенсивності обміну речовин в спокої (метаболізм), що негативно відображається й на обслуговуючих системах – кровообігу, диханні, тощо.

Крім того, при гіпокінезії не тільки в скелетних м’язах, але й в печінці, нирках, селезінці, серці процеси розпаду білків переважають над синтезом. В результаті збільшуються затрати азоту, сірки, фосфору.

Клітини організму відчувають гострий дефіцит багатьох невеликих "будівельних матеріалів" для відновлення своїх білкових молекул. Із організму посилено виводяться катіони натрію, калію і, особливо кальцію, необхідних кожній клітині для нормального проходження процесів збудження та гальмування

Нестача кальцію відображається на механічних властивостях і міцності кісткового апарату, що в поєднанні з суттєвим зниженням навантаження призводить до зменшення мінеральної насиченості кісткової тканини (так званому розм’ягченні кісток, в т. ч. і зубів, розвитку карієсу). В багатьох випадках відмічається загибель остіобластів - попередники, молоді клітини, з яких формується кісткова тканина і накопичення клітин руйнівників – остеокластів. Все це сприяє структурній перебудові і розрідженню кісткової речовини, що також зменшує її міцність. Наступають зміни в суглобах: в них відкладаються солі, з’являється важкість рухів в них, не рідко приєднується інфекція і виникають артрити.

Порушується також функція кісткового мозку, відповідального за вироблення червоних клітин крові – еритроцитів, в наслідок чого погіршується транспортна функція крові, особливо постачання молекул оксиду і виведення двоокису карбону, який утворюється в процесі життєдіяльності клітин організму.

Разом з солями із організму виводиться рідина, яка призводить до зниження об’єму циркулюючої крові, особливо, плазми. Згущення корові проходить одночасно зі зниженням маси еритроцитів і лейкоцитів. Зменшується видобуток і посилюється руйнація білої крові – лейкоцитів, в результаті чого знижується здатність організму боротися з інфекцією. Змінюються й інші компоненти крові, наприклад тромбоцити: виникає загроза утворення тромбів в артеріях, венах. За сучасними науковими даними велика роль належить сполучній тканині (клітини внутрішнього середовища). Наше тіло складається із таких станів:

• твердий – це кістки
• желеподібний – це хрящі
• волокнистий – це сухожилля, зв’язки, фасції, суглоби, сумки
• рідкий – кров, лімфа, міжклітинна і спино-мозкова рідина.

З цих речовин складається 80% наше тіло. Наукою доведено, що більшість захворювань, особливо, системних зароджується у сполучній тканині і, коли, із цією тканиною починаються якісь негаразди, то це породжує 90% хвороб.

Висновок, який би я зробила з цього: сполучній тканині для її нормального функціонування потрібна рівновага.

Так в 1929 році, американський вчений У. Кеннон запропонував термін "гомеостазус" (гомеостаз), під яким розуміють відносну динамічну сталість внутрішнього середовища і деяких фізіологічних функцій організму людини і тварини (кровообіг, обмін речовин, терморегуляція, тощо).

На сьогоднішній час гомеостаз вживають в значно широкому розумінні (гомеостаз екосистеми, біосфери та інше.). Цей процес забезпечується складною системою координованих пристосувальних механізмів, що спрямовані на усунення чи обмеження чинників, що діють на організм як із зовнішнього так і внутрішнього середовища. В процесі індивідуального розвитку ці механізми можуть зміцнюватись у бік їх послаблення або зміцнення від чого залежатимуть можливості адаптації і виживання.

Насамперед ці механізми підтримують постійність складу крові, її фізіологічні і фізико - хімічні властивості.

Фізіологічні функції крові різноманітні:дихання і живлення, експортна (видалення з організму відходів обміну речовин) та інші. Кров і тканинна рідина є ідеальним середовищем, де відбуваються найскладніші біохімічні реакції, вона підтримує водний баланс у тканинах і виконує захисну, регуляторну, терморегуляторну, тощо. Ферменти, гормони, вітаміни, мікроелементи крові відіграють важливу роль у забезпеченні життєдіяльності організму. При різних захворюваннях склад і функції її можуть бути порушені:змінюються показники кров’яного тиску, кислотно-лужної рівноваги (рН), зсідання крові тощо.

Людський організм який погано засновує цукор, страждає на діабет, інші зловживають жирами, мало рухаються, що призводить до надлишкової ваги, а інші полюбляють усе солоне, що призводить до набряків та підвищеного артеріального тиску. А клітини і органи нашого тіла можуть нормально функціонувати лише в ідеальному середовищі. Його утворюють органічні рідини – кров, лімфа і тканинна рідина.

Від складу цих "соків" тіла залежить правильність функціонування клітин. Будь-яке відхилення від ідеального середовище погіршує стан здоров’я і чим більше відхилення, тим серйозніша хвороба. При цьому, частіше порушується рівновага кислотного балансу, що зумовлене харчування і способом життя. Надлишок кислоти в організмі призводить до порушення обміну речовин, а це є причиною багатьох хвороб, від яких страждає чимало людей.

Основні життєво необхідні процеси відбуваються тільки в середовищі з певною кількість рН (7,35 – 7,47), яка необхідна для діяльності ферментів. Якщо рівень рН порушується, то важливі робочі елементи організму залишаються бездіяльними, що неминуче проявиться різними хворобами.

Надлишок кислоти в організмі нейтралізується лужною субстанцією. Для того, щоб продукувати луг у достатній кількості, з тканин тіла постійно вибираються мінеральні речовини. Цей "грабунок" не може не обернутися втратою мінералів і пошкодженням тканин. Свою нервозність, хронічну втому та виснаження ніяким не чином не пов’язують із станом внутрішнього середовища і шукають їм пояснення далеко від істини. Річ у тім, що для нормального функціонування нервової системи, тобто для передачі нервами відповідних імпульсів, потрібно кальцій, магній та інші, а саме ті мінеральні речовини, що є основними, які організм використовує для нейтралізації зайвої кислоти. Нервова система позбавлена необхідних лужних мінеральних речовин, втрачає свої функціональні властивості, що призводить до повного виснаження.

Віддаючи мінеральні речовини на нейтралізацію кислотності, втрачають міцність кістки опорно-рухового апарату, розвивається остеопороз. Кислотно-лужний баланс важливий також для нашого психічного здоров’я, навіть найменший надлишок кислоти може призвести до різноманітних фобій, депресій тощо.

Основний шлях лікування організму, перенасиченого кислотою, полягає в збалансованому харчуванні, де лужні продукти становлять не менше половини, порівняно з кислотними і достатньо висока їх рухова активність.

В процесі історичного й індивідуального розвитку, організм під впливом земного тяжіння і ряду інших факторів сформував найбільший орган – скелетну мускулатуру, яка становить 45-50% всієї маси тіла людини. В організмі нараховується 639 скелетних м’язів, із них тальки п’ять непарних. Наприклад, рук людини – це найдосконаліший інструмент створення і перетворення природи, має 30 кісток і 49 м’язів, а в такому складному руховому акті, як збереження вертикального положення тіла і підтримання правильної постави беруть участь більше 300 м’язів.

Скелетні м’язи складаються із клітин, що містять волокна із клітин із великою кількістю еліпсоїдних ядер по периферії а також волоконець – міофібрил в центральній частині. М’язове волокно - це білкове утворення, при чому 72% – 80% його маси складає вода, 16% - 21% білки і 3% - 4% - небілкові речовини.

За підрахунками вчених, скелетні м’язи нараховують біля 270 млн. волокон, довжина яких досягає 12 см, діаметр кожного 20 - 80 мкм. Уявити важко, що в одному м’язовому волокні нараховується декілька сот (іноді тисяч) міофібрил, а у всій мускулатурі їх приблизно 6 трильонів, важливим актом яких є скорочення м’язів. Міофібрили складаються із двох типів ниток: товстих, побудованих з білка міозина і тонких, побудованих із балка актина, які розділять міофібрили на окремі зони – саркомери. Отже, м’язові волокна складаються з великої кількості саркомерів, довжина яких в стані спокою в м’язі приблизно 2 мкм, в скороченому – більше 1 мкм. Підраховано, якби всі м’язові волокна скоротилися одночасно, вони змогли б підняти вагу 25 тонн, при цьому температура тіла людини підвищилася б до 40 градусів і більше.

Поглиблюючи знання про будову м’язових тканин, їх взаємозв’язок і взаємодію з оточуючими тканинами, розкриваються цікаві сторони живої матерії:один і той же орган здатний виконувати найрізноманітніші органи.

Важливим м’язовим білком є міоглобін, до складу якого входить залізо і по своїй будові і функціям він близький до гемоглобіну еритроцитів. Підтвердженням цьому є:у тюленя масою 70 кг з міоглобіном зв’язується 2530 мл кисню, що дозволяє йому перебувати під водою до 14 хв. У людей з такою ж масою з міоглобіном зв’язується 335 мл кисню.

Завдячуючи своїм надзвичайним властивостям, м’язи виконують різноманітні, а іноді неочікувані функції. Великий російський фізіолог І. П. Павлов писав: "На скелетну мускулатуру покладена подвійна роль. По-перше, це мотор, завдяки якому тварина рухається, а з іншого боку – вона пічка, в який виробляється тепло".

В середині 70–х вчені дослідили властивості м’язів: високу регенеративну (відновлювальну) здатність скелетних м’язів людей і тварин при ураженні; відносно високу здатність м’язів серця ссавців до відновлення. Ці офіційно зареєстровані відкриття успішно застосовуються в медицині при відновлювальній терапії хворих.

Відкрита же одна надзвичайна властивість скелетних м’язів – бути дублером серця (експериментальні дослідження виконані в лабораторії кровообігу сектору геронтології Інституту фізіології АН Білорусії) думка про те, що серце не єдиний орган, який забезпечує кровообіг, була оприлюднена ще в першій половині XVIII ст. французьким анатомом і фізіологом Біша.

Але, не дивлячись на ряд експериментів і клінічних досліджень, математичних розрахунків, які підтверджують цю думку, ще й досі існує думка про серце як єдиний двигун крові в організмі.

Довжина всіх кровоносних судин і капілярів у людини досягає 100 тис. км. а більше, ніж у два рази довші за екватор. Якщо уявити, який об’єм роботи необхідно для руху крові, лімфи і тканинної рідини в організмі не тільки в стані спокою, але й під час великих фізичних навантажень (великі статичні зусилля при підніманні рекордної ваги штангістами) стане зрозумілим, що не дивлячись на надзвичайну працездатність серцю одному впоратись неможливо.

Серце людини із найдосконаліших насосів, що існують на Землі. Становлячи 0.5% маси тіла людини цей великий працівник за добу виконує роботу, достатню для того, щоб підняти 8 тонн вантажу та висоту 1 метр. За 70 років серце людини перекачає приблизно 250 тис. тонн крові, виконуючи при цьому 3 млрд. скорочень. Ні одна із найдосконаліших машин не може служити стільки років безперервно без капітального ремонту.

Серце людини функціонує дуже раціонально:період роботу змінюється відпочинком, достатнім для відновлення процесів. У людини, яка знаходиться в стані спокою на відпочинок передсердій на добу припадає 16 годин, шлуночків-12 годин. Підраховано, що серце без помічників справилось зі всією роботою щодо руху крові і лімфи, воно повинно бути в 40 разів потужнішим. Отже, вчені прийшли до висновку – у серця повинні бути помічники. При вивченні особливостей кровопостачання скелетних м’язів була відкрита їх властивість виконувати роль потужного постійно діючого присисно-нагнітального насосу крові і лімфи.

Мікровібрація волоконець скелетного м’яза в процесі скорочення створює в проміжку прилягаючих до них мікросудин (капілярів) потужний ефект на вході і нагнітальний на виході судинного русла. Феномен мікровібрації, відкритий австралійським невропатологом Рорахером у 1943 році, став предметом підвищеної уваги вчених.

Нагнітальний ефект скорочуючого скелетного м’яза вдалося помітити при затисненні вени і вимірюванні тиску крові в відрізку венозної судини між ізольованим м’язом і зажимом (мал. 1). Отже, стало зрозумілим, що тиск крові в вені (на виході з м’яза) швидко збільшувався і став вищим, ніж на вході (в артерії).

Присмоктувальний насосний ефект ізольованого скелетного м’яза продемонстрували дослідження з одночасним перетисненням артерії чи вени (мал. 2) в момент дії на м’яз зовнішнього ритмічного масажу або розтягнення:тиск на вході зменшувався до від’ємних величин, а на виході – збільшувався до значних.

Особливо показово це підтвердили досліди, в яких артерії і вени ізольованого скелетного м’яза тварини підключили до замкнутого штучного кола кровообігу, що складається зі скляних та поліетиленових трубочок. Коли скелетний м’яз скорочувався під впливом електричного подразника рухового нерва, який підходив до нього, то з’ясувалося, що він, подібно маленькій "водокачці", проганяє кров по замкнутій системі (мал. 3). За цю здатність, дуже схожу на роботу серця, скелетний м’яз і був названий внутрітрішньом’язовим периферійним "серцем".

Внутрітрішньом’язові периферійні "серця" працюють постійно, навіть в умовах фізіологічного спокою скелетних м’язів, хоча ефективність їх в цьому випадку невелика. "невтомні" біологічні мотори – серце і його раціональні помічники (скелетні м’язи) постачають до всіх органів і тканин кров і в значній мірі забезпечують лімфовідтік. У цьому і заключається їх основне призначення в організмі.

Міокард разом зі скелетними м’язами складають поперечну смугасту м’язову тканину, звідси можна зробити висновок, що активна внутрішньо органна сисно-нагнітальна функція притаманна і серцевому м’язу.

Серце – це об’єкт постійного вивчення багатьох поколінь вчених. Відомий французький вчений професор Юшар писав: "Потрібно захоплюватися фізичним серцем з його дивним і досконалим механізмом, перший рух якого передує народженню, а останній удар сповіщає смерть. Невтомно і вдень, і вночі, воно не спить для блага всього організму без зупинки і без того, щоб коли-небудь відпочити. Коли всі інші органи, які їм жили, харчувалися і захищалися, перестають діяти, лише тоді воно перестає битися, подібно капітану корабля, що тоне, і останній після всіх пасажирів іде в морську пучину".

Загальновідомо, що існує два кола кровообігу і серце є самозабезпечувальною системою. В момент скорочення в серцевому м’язі підвищується внутрішньотканний тиск, який на думку багатьох вчених, негативно впливає на його особисте кровопостачання.

В дослідах співставляти тиск в найбільшому венозному резервуарі серця – коронарному синусі, штучно створювали перепони відтоку крові з нього, з максимальним артеріальним тиском. Застійний венозний тиск став вищим артеріального, що свідчить про те, що на шляху по коронарному руслі діє додаткову насосне устаткування. Так було виявлено, що серцевий м’яз також володіє активною внутрішньоорганною присисною здатністю, тобто в серці якби функціонує "додаткове серце".

В спеціальних серіях дослідів штучно нагнітали кров в зворотному напряму під визначеним тиском. Клапани, які замикаються і перегороджують зворотній потік крові, в даних дослідах слугували перепоною на шляху крові, але не дивлячись на це, активна внутрішньо органна мікроприсисна функція міокарду все-таки проявлялася.

Раніше було відомо, якщо ритмічно здавлювати вену з клапанами, які знаходяться в ній, то за рахунок останніх створюється ефект так званого "м’язового насосу" або "венозної помпи": клапани, перегороджуючи зворотній потік крові, сприяють її посиленому проходженню по судинах в бік зовнішньої механічної дії. Досліди зі створенням зворотного потоку крові дозволили стверджувати, що "венозна помпа" це лише частина складного механізму активної внутрішньоміокрдинальної насосної функції.

Серце, таким чином, виконує одночасно дві насосні функції:одну на макрорівні, нагнітаючи кров в судинах великого і малого кола кровообігу і другу на макрорівні, в особистих судинах.

Експериментальні дослідження показали наявність в організмі людини і тварин додаткового потужного внутрішнього - поза серцевого фактору крово- і лімфообігів: внутрішньом’язових периферійних "сердець" і "серця в серці".

Цікаво, що знайдені внутрішньом’язові периферійні серця опинилися винесеними за межі серцево-судинної системи, де їх довго і наполегливо шукали чисельні дослідники.

Отже, стираються принципові відмінності в функціональному призначенні серцево-судинної і м’язової систем.

Якщо раніше м’язова система розглядалась як великий споживач крові, яку перекачує серце, то тепер стала очевидним, що і скелетна мускулатура виконує роль важливого багатопланового помічника серця.

Окрім того, положення про те, що серце є самозабезпечувальною системою, наповнилось новим змістом:серцевий м’яз активно перекачує кров по своєму судинному руслу, проштовхуючи і нагнітаючи судини та резервуари серця.

Отже, розуміючи вищевикладене, можна регулювати об’єм та інтенсивність рухової активності, а також довільно і направлено змінювати ефективність внутріогранної насосної функції скелетних м’язів і міокарда, тобто в деякій мірі управляти центральним і периферійним кровообігом. Це положення використовується в теорії і практиці фізичної культури і спорту, в медицині, з метою зміцнення здоров’я та підтримання активного довголіття, а також при розробці раціональних режимів для людей різних професій.

В підкорковому шарі мозку зберігається інформація про стан нашого організму, яка надходить сюди від рецепторів нервової системи з усіх його точок. На основі цієї інформації наша підсвідомість автоматично керує всіма процесами життєдіяльності. Під час забігу у атлета відключається система травлення, натомість активізується робота серця і легенів, м’язів, кінцівок, тощо.

Постійні та помірні навантаження зміцнюють не тільки м’язи, але й сухожилля, а також кістки. Є ще один аргумент на користь оздоровчого ефекту, про нього рідко згадують, але він здатний переважити всі доводи скептиків. Мова йде про ендорфіни – морфоподібні речовини, які виробляються гіпофізом під час фізичного навантаження. Цю речовину медики називають гормоном радості (серотонін), і є природним транквілізатором. Саме ці речовини після тренування дають відчуття ейфорії, надзвичайної легкості і блаженства. Саме з ендорфінами спеціалісти пов’язують виникнення у спортсменів "другого дихання" та відсутність болі під час травм.

Спортсмен, який хоча б один раз відчув піднесення (а для цього потрібно, щоб організм, не відчуваючи втоми, був здатний витримати 30 – 40 хвилинний біг), вже ніколи не забуде цього стану. І тоді людина ніколи не доторкнеться до стимуляторів, наркотиків, цигарок, алкоголю, бо буде пам’ятати це незабутнє відчуття, незрівнянне ні з чим.