Стаття «Соціалізація особистості через тілесно-ціннісний підхід на уроках фізичної культури»

Розвиток сучасного українського суспільства супроводжується виникненням ряду проблем пов’язаних з недостатньою соціальною зрілістю особистості. Постало завдання вивести людину на новий рівень розвитку і на новий рівень взаємин із суспільством. Це завдання є особливо актуальним з точки зору підгот овки підростаючого покоління до реалій сучасного "дорослого" життя, його соціалізації. Успішна соціалізація - одна з умов, що сприяє збереженню духовності нації, розвитку ідеї громадянського суспільства та державності. У зв'язку з цим зростає інтерес до проблеми соціалізації молоді взагалі і в освітньому процесі, зокрема.

Освіта допомагає підростаючому поколінню адаптуватися в соціумі за допомогою засвоєння знань і соціально-духовних цінностей, підготовки їх до різних соціальних ролей, заняття певних громадських позицій в суспільстві. Освіта відповідальна за те, як у цей суперечливий і складний час особистість поєднає в собі матеріальне і духовне, суспільне та індивідуальне, раціональне та ірраціональне, знання і моральність. Зміни, що відбуваються в даний час в державі і суспільстві, вимагають розвитку педагогічної науки в напрямі, який забезпечує різнобічний розвиток дітей та підлітків, здатних до самовизначення в сучасній соціокультурній ситуації. У зв'язку з цим потрібні нові моделі освіти, нові типи фахівців, нові освітні системи, технології, методи, форми діяльності суб'єктів освітнього процесу.

Фізична культура як складова частина освітнього процесу не є "окостенілою" постійно змінюється, модернізується до вимог сучасної освіти, наповнюється новим змістом та концепціями з теорій "фізичної культури", теорії "культури особистості" та "соціокультурної концепції тілесності", які визначають специфіку кожного компонента в фізичної культури, де об’єднавчою основою слугує одухотвореність фізичного, єднання тілесної (фізичної) і психічної компоненти людини з культурою його особистості тим самим впливаючи реальну "культуру суб'єкта".

І вже соціокультурна концепція тілесності, яка розглядає тілесність в контексті ціннісно-нормативних категорій і характеристик, буде визначати місце особистості і її значимість у соціальному просторі, вимірювати "рейтинг" фізичного благополуччя, здорового тіла за громадською шкалою цінностей, розробляючи "зону найближчого розвитку" культури тіла, де підіймуться на першочергове місце, особистісно-значущі досягнення людини, цінності (корисності) благополуччя власного тіла. Саме ця тенденція в теорії фізичної культури найбільшою мірою орієнтована на сучасні запити практики здорової життєдіяльності, яка повинна забезпечуватися функцією фізкультурного виховання.

Необхідно враховувати і те, що якщо фізичне виховання "замкнуто" на руховій діяльності та цілеспрямовано не впливає на духовний розвиток і чуттєву сферу особистості, то воно, поряд з позитивними моральними якостями, може формувати асоціальну поведінку і егоїстичні устремління ще зовсім молодої людини. Переважання тілесного-рухового компонента у змісті фізичного виховання на шкоду соціокультурному призводить до деформації цінностей фізичної культури, в результаті чого фізичне виховання втрачає риси гуманістичної спрямованості педагогічного процесу, його загальнокультурної і моральної змістовності.

Поняття "фізична культура" входить в таку сферу культури, основним змістом якої є процес соціалізації, "окультурення" та соціокультурної модифікації тіла (тілесності, тілесного буття) людини.

Потрібно знати, що соціалізація – процес становлення і розвитку особистості, який передбачає освоєння індивідом протягом усього свого життя соціальних норм, культурних цінностей і зразків поведінки, що дозволяють йому функціонувати в даному суспільстві. Особливо активно відбувається формування особистості в шкільному віці. У цей період велике значення має шкільне освітнє середовище, де поряд з передачею соціального досвіду і ціннісних орієнтацій досягається головна мета освіти - формування системи цілісного світогляду; навичок самопізнання і виявлення власних утруднень; засвоєння методів самостійного оволодіння знаннями, уміннями й навичками та творчого підходу до їх застосування у різних умовах.

У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання або базовий етап (І-ІV класи), освітній етап (V-ІХ класи), результативний етап спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи).

І ці етапи якнайкраще збігаються з рівнями соціалізації, які в подальшому будуть переводитись у площину практичної реалізації на уроках фізичної культури.

1 рівень - Соціально-нормативне визначення або пасивна адаптація особистості (зміна власної поведінки для успішного входження в соціум: вміння жити в колективі, дотримуватися правил суспільного життя).

Загальна направленість фізичного виховання на початковому етапі (І—IV класи) має бути ознайомче-оздоровчою, а змістом фізкультурної освіти – рухова активність із загально розвивальною спрямованістю орієнтованою на пізнання і сприйняття себе в оточуючому світі, здатності до співробітництва, взаєморозуміння, соціальної активності та формування відповідальності за виконання поставленого завдання та за результати своєї діяльності.

Це етап формування фундаменту фізичної культури особистості, що поступово розширюється й удосконалюється, складається з вміння та бажання самостійно і регулярно займатися фізичними вправами, дотримуватись правил поведінки під час таких занять, розвитку відповідального ставлення до свого здоров'я та здорового способу життя, оволодіння основами особистої гігієни, засвоєння термінологічних та методичних компетентностей, формування початкових уявлень про свою тілесність, місце фізичної культури в житті людини і суспільства.

Даний етап дуже важливий для становлення вільної особистості. Діти молодшого шкільного віку переважно відверті та відкриті, великий вплив на них справляє авторитет вчителя з його можливістю ефективно використовувати фізичні вправи, з залученням до активної діяльності дітей як помічників, напрацювання і корегування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, підготовки їх як суб'єктів процесу фізичного виховання, навчання відповідальності за власні дії і свій фізичний стан.

Основний вид навчальних занять – ігрові, основним їх змістом повинні бути ігри, естафети, гімнастичні і ігрові вправи, навчання життєво важливим руховим навичкам, які сприяють розширенню рухового досвіду з метою розвитку фізичних якостей і природних здібностей відповідно до вікових особливостей. Надання теоретичних відомостей з розділів: про правила поведінки та техніки безпеки в процесі занять фізичними вправами, техніки виконання окремих вправ, особистої гігієни, загартування, самоконтролю, організації найпростіших форм самостійних занять фізичними вправами, історії та сьогодення олімпійського руху потрібно здійснювати в процесі практичних занять.

Починаючи з 3-го класу необхідно проводити уроки у вигляді занять теоретичного та інструктивно-методичного характеру. Планування теоретичного матеріалу може здійснюватись як на вступних, підсумкових, самостійних теоретичних уроках так і вивчатись у процесі уроків фізичної культури.

Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, програма дозволяє планувати комплексні уроки, які дають можливість включати в урок різнопланові фізичні вправи, що підвищать зацікавленість та емоційний стан учнів. Це сприятиме створенню позитивного емоційного клімату і формуванню стійкого інтересу до занять фізичною культурою.

2 рівень – культурно-ситуативне самовизначення, освітній етап (V-ІХ класи). Завдання школи – розвинути і зберегти позитивні навички пасивної адаптації і створити умови переходу особистості до активної адаптації. Найуспішніше це відбувається у спільній роботі дітей і вчителів. Дорослі навчають дітей різним способам діяльності, передають їм свій досвід і ціннісні орієнтації суспільства. Ми повинні навчити школяра вибирати не тільки вид діяльності, але і способи цієї діяльності, здійснювати цей вибір усвідомлено. Це етап ініціації, що передбачає освоєння норм і цінностей, що становлять зміст культурних традицій, які повинні бути усвідомлені не як безумовна даність, а як результат тривалого історичного розвитку.

Зміст освітньої діяльності в основній школі (V-ІХ класи) передбачає: забезпечення освітньої, виховної, оздоровчої, розвивальної спрямованості навчального процесу; оптимізацію навчально-виховного процесу із застосуванням елементів інноваційних методів навчання та здійснення міжпредметних зв’язків; істотне розширення пізнавальних аспектів, що характеризують закономірності життєдіяльності організму під впливом фізичних вправ з урахуванням рухової підготовленості та статі учнів, мотивів і інтересів щодо занять фізичними вправами; активне роз'яснення згубного впливу на організм шкідливих звичок. У процесі навчальних занять має формуватися системне уявлення про цінності фізичної культури як соціального явища, елементи фізичної культури особистості і критерії їх сформованості, освоєння методики самостійних занять.

Фізкультурна освіта на цьому етапі набуває інструктивно-методичного характеру і призначена для формування:

• знань про культурно-історичні, психолого-педагогічні і медико-біологічні засади фізкультурної діяльності;
• розуміння закономірностей функціонування та способів доцільного впливу на вдосконалення фізіологічних систем, грамотного ставлення до свого здоров'я;
• засвоєння відомостей з історії розвитку видів спорту, з правил і суддівства найбільш популярних з них;
• цілісного уявлення про олімпійський рух.

Водночас ці заняття повинні також служити:

• задоволенню індивідуальних пізнавальних інтересів, нахилу до самовдосконалення тілесно-ціннісних орієнтацій;
• формуванню умінь самостійно виконувати фізичні вправи функціонально спрямовані на профілактику здоров'я, корекцію статури, культури рухів;
• впровадженню домашніх завдань з детальним інструктуванням і систематичним контролем якості їх виконання;
• попередження травматизму, формування теоретичних знань і практичних умінь для надання першої допомоги при травмах.

В організації занять практичної направленості перевага надається груповому й індивідуальному методам навчання, які спрямовані на:

• виявлення загальних, спеціальних та індивідуальних фізичних можливостей учнів;
• вдосконалення життєво важливих рухових умінь і навичок з сполученим розвитком фізичних якостей;
• виховання самостійності з використанням можливостей фізичної культури, а саме ініціативи дітей, залучення їх до активної практичної фізкультурно-спортивної діяльності, виконання обов'язків інструктора, судді, помічника вчителя на уроках;
• освоєння правил і методики страховки, самостраховки, допомоги та взаємодопомоги при виконанні фізичних вправ.

У навчально-тренувальному процесі вчитель терпляче та наполегливо виховує в учнів витримку, вміння володіти своїми емоціями, найкраще це досягається у процесі гри. На цьому етапі на зміну груповим іграм приходять командні та спортивні, які вимагають дотримання свідомої дисципліни, виконання певних правил, позитивно впливають на формування вольових та моральних якостей. У випадку порушення дисципліни та правил не варто використовувати покарання, а краще перенаправити зайву енергію в русло додаткової фізичної роботи з морально-психологічним супроводом. Треба також мати почуття міри у використанні заохочень.

Оздоровчі завдання спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку організму шляхом згладжування негативних явищ пов'язаних з періодом статевого дозрівання й акселерації. Актуальним стає питання боротьби із зайвою вагою.

Таким чином, підлітковий період – це функціонально-психологічний період закріплення формування рухової навички підтримання статичної пози, а отже формування постави; це ступінь формування комплексу властивостей фізичних якостей, необхідних для усвідомленого ставлення до своєї тілесності.

В цілому, на цьому етапі, всі заняття повинні сприяти розширенню кругозору в сфері фізичної культури, залученню до активної практичної фізкультурно-спортивної діяльності як важливої передумови і неодмінної умови успішного формування фізичної культури особистості та здорового способу життя. Учні повинні усвідомити значущість тілесно-ціннісного підходу, щодо культури ставлення до власного здоров'я, рівня фізичної підготовленості, що є складовою частиною загальної культури особи і значною мірою визначає її соціальний і моральний статус.

3 рівень – особистісне самовизначення. Це творчий рівень соціалізації який співпадає з етапом спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи). В учня, який досяг цього рівня, виникає потреба у впливі на освітнє середовище з метою власної самореалізації, вироблення нових культурних способів діяльності та вільному самовизначенні. Самовизначення – це усвідомлена побудова моделі власної життєвої позиції. На цьому рівні особливо важливим є те, наскільки учень приймає норми суспільства. Залежно від цього його лідерські якості можуть носити творчий або руйнівний характер. Цей етап пов'язаний з переходом до переважно раціонально-логічного сприйняття світу, з усвідомленням ідей соціальної рівності, духовного самовдосконалення та інше. Формуються здібності реально оцінювати свої навчальні, практичні можливості і намічати шляхи подальшої освіти та професійного самовизначення.

На останньому етапі (Х-ХІ класи) школярі готуються до вступу в доросле життя, до практичного використання в ньому набутих у школі знань, умінь і навичок. Старшокласники завершують курс фізкультурного всеобучу. Учитель стає для них наставником у розв'язанні питань організації самостійних занять фізичними вправами, розробки індивідуальних програм з фізичного самовдосконалення. Уроки фізичної культури для старшокласників лише зумовлюють завдання, які треба вирішити. Тут їм надається допомога в досягненні максимального результату у вивчених раніше вправах, підвищенні функціональних можливостей, рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Зміст освітньої діяльності у сфері фізичної культури для старшої школи має бути спрямований на формування цілісного уявлення про неї як про одне з найбільш характерних соціальних явищ сучасного суспільства, необхідною складовою культурної, цивілізованої особистості.

Однією з головних умов здійснення тілесно-ціннісного фізкультурного виховання є розробка і практичне застосування навчальних методик та методичних технологій фізкультурного виховання на основі статевовікових особливостей кожної вікової групи.

На цьому етапі має здійснюватися глибоке диференційоване навчання на основі індивідуальних інтересів і потреб учнів у сфері фізичної культури. Рекомендується ширше, ніж в попередніх вікових періодах, застосовувати метод індивідуальних завдань, додаткових вправ, завдань з оволодіння руховими діями, розвитку фізичних здібностей з урахуванням типу статури, нахилів, фізичної та техніко-тактичної підготовленості.

У заняттях з юнаками-старшокласниками вправи є також засобом підготовки до військової служби (атлетична гімнастика, боротьба, легка атлетика, стрибки, туризм, подолання перешкод тощо).

Дівчатам більш відповідають ритмічна і елементи художньої гімнастики, вправи з рівноваги, танцювальні рухи. Велике значення у вихованні дівчат, майбутніх жінок і матерів, мають гімнастичні вправи. Вони, як засіб фізичного виховання, повинні, на думку Ж. Руссо, забезпечити дівчатам прекрасну будову тіла, розвинути грацію і силу, підготувати до легких пологів і народження здорового потомства. Адже здоров'я матерів є одним з вирішальних факторів, які зумовлюють здоров'я народжених ними дітей. У свою чергу, здоров'я жінок дітородного віку формується протягом всього попереднього періоду життя і, особливо, у підлітковому віці.

Проте у попередні роки увага підліткової медичної служби зосереджувалося на хлопчиках-підлітках. Цей пріоритет був зумовлений їхньою майбутньою військовою службою і тільки останнім часом почали усвідомлювати важливість збереження здоров'я дівчаток, як майбутніх матерів, змістилися акценти на збереження їхнього соматичного і репродуктивного здоров'я.

Теоретичні заняття повинні бути направлені на освоєння основ фундаментальних знань з історії, теорії та методиці фізичної культури, а також пов'язаних з ними знань з фізіології рухової активності, анатомії, медицині, соціології, біомеханіки, біохімії та інше. Вони повинні служити також узагальненню і закріпленню знань, отриманих на попередніх етапах освітнього процесу.

Заняття інструктивно-методичного характеру потрібно спрямовувати на ознайомлення із змістом сучасних систем фізичних вправ, педагогічних технологій, методикою розвитку окремих фізичних якостей.

Найважливіше значення мають знання та вміння, пов'язані з організацією самостійних занять, наприклад таких, як відмінність особливостей організації, принципів і правил занять фізичними вправами з оздоровчою та спортивно тренувальною спрямованістю, а також знання і вміння, пов'язані з особливостями організації фізичної підготовки різних напрямків фізичної активності цілеспрямованої на вдосконалення тілесної і духовної складової особистості.

У процесі проведення практичних занять має відбуватися розширення обсягу знань про різноманітні форми фізкультурної та змагальної діяльності, практичне їх використання з метою формування тілесної краси і рухової досконалості, досягнення близького до максимально можливого рівня розвитку рухових здібностей.

У цілому зміст тілесно-ціннісного фізкультурного виховання як педагогічного процесу спрямованого на розвиток інтелектуальних, рухових, мобілізаційних цінностей фізичної культури особистості направлений на забезпечення цілеспрямованого і систематичного використання засобів фізичної культури в наступні періоди життєдіяльності для досягнення високого рівня суспільного визнання.

Підсумовуючи вище згадане можливо зробити висновки, що тілесно-ціннісне ставлення учнів до фізкультурної діяльності не формується спонтанно і не успадковується, воно набувається особистістю в процесі навчальної діяльності, набуття знань і творчого досвіду, з проявом ініціативи та активності і ефективно розвивається під впливом загальної культури суспільства. Єдність функціонального, ціннісного і діяльнісного, що складають зміст фізичної культури, поглиблює розуміння її інтеграційної, людино-утворюючої, духовно-фізичної сутності.

Фізична культура, як явище загальної культури, очевидно доводить, що не існує кордонів між матеріальною і духовною культурою і вона є природним містком, що дозволяє з'єднати соціальне і біологічне у розвитку людини, впливаючи на стан організму, психіку, статус людини, включаючи суттєвий потенціал відтворення особистості в її тілесно-духовній єдності.

Список літератури

1. Фалькович Т. А. Підлітки 21 століття. Психолого-педагогічна робота в кризових ситуаціях: 8-11 класи. М., 2007.
2. Лесгафт П. Ф. Психологія морального і фізичного виховання / під ред. М. П. Іванової. - Воронеж, 1998.
3. Злобіна О. Особистість як об'єкт соціальних змін / НАН України; Інститут соціології. - К., 2004. Лубышева Л. И. Социология физической культуры и спорта: учебное пособие / Л. И. Лубышева. – М.: изд. центр "Академия", 2001. – 240 с.
4. Омельченко С. О. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків / С. О. Омельченко // Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2007. – 352 с.
5. Головченко О. Формування особистісних якостей підлітків під час занять фізичною культурою / Головченко О. // Слобожанський науково-спортивний вісник -№3. - 2012. - С. 148.
6. Бех І. Д. Виховання особистості: Наукове видання. / І. Д. Бех - К.: Либідь, 2003. - 280 с.
7. Актуальні питання фізичного виховання учнівської молоді: теорія і практика: Монографія / За заг. ред. Т. Т. Ротерс. – Луганськ: Альма-матер, 2007. – 317 с.
8. Газарова Є. Е. Психологія тілесності / Є. Е. Газарова. – М.: Інститут загально гуманітарних досліджень, 2002. – 192 с. 2. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі / О.
9. Гомілко. – К.: Наук. думка, 2001. – 340 с. 3. Цикин В. А. Философские проблемы синергетики / В. А. Цикин. – М.: Сумы: Слобожанщина, 1997. – 144 с.