Стаття «Здоров'я дитини - майбутнє нації: здоров'язбережувальні технології на уроках фізичної культури»

Формування гармонійно розвиненої особистості відбувається у здоров’язбережувальному освітньому середовищі, яке включає в себе культуру довіри, клімат здоров’я та спрямованість на особистісне творення. Лише таке середовище уможливлює формування культури здоров’я, забезпечує засвоєння її фізичних, духовних, етичних і естетичних складових. Окрім того, належне освітнє середовище сприяє укріпленню і повноцінному збереженню здоров’я та навчанню здоровому способу життя.

Загальновідомо, що будь-які види роботи, специфіка науки та виробництва на нові види діяльності значно швидше підкорюються людям, які відрізняються гарним фізичним і духовним здоров’ям. З цієї причини ми вважаємо за можливе стверджувати, що розвиток рухової активності є тим необхідним фактором укріплення фізичного здоров’я, який підвищує адаптивність особистості до мінливих соціально-економічних умов і робить її конкурентоздатною на ринку праці.

Зміст і значення фізичних вправ, а також методика викладання фізичної культури з урахуванням існуючих форм і типів цих вправ знайшли своє відображення у численних працях вітчизняних науковців – Л. Б. Кофмана, В. С. Кузнєцова, В. К. Бальсевича, Т. В. Петрової, В. І. Ляха, Ж. К. Холодова та ін.. Результати їхніх пошуків створили основу для різноманітних навчальних програм із фізичного виховання. Кожна з цих програм має на меті вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням і укріпленням здоров’я школярів і таких, що відповідають державним вимогам на тій чи іншій стадії існування людства. Погодимося із твердженням В. М. Лизинського про те, що "здоровье не означает просто отсутствие болезней: это нечто положительное, это жизнерадостное и охотное выполнение обязанностей, которые жизнь возлагает на человека" [5, с. 19].

Таким чином, здоров’язбережувальні технології у фізичній культурі визначаються як система методик, прийомів, методів і засобів навчання та підходів до процесу освіти. За Л. О. Карасьовою, цей процес має задовольняти мінімум чотирьом вимогам [3]:

• Обізнаність учителя щодо результатів медичних оглядів учнів з метою збереження здоров’я на уроках фізичного виховання, урахування їх (результатів) в навчально-виховній роботі, а також у забезпеченні здорової життєдіяльності дітей і їхніх родин;
• Орієнтація на індивідуальні особливості дитини;
• Запобігання надмірному навантаженню (емоційному та фізичному) при засвоєнні навчального матеріалу;
• Підтримання сприятливого психологічного клімату в класі при здійсненні освітньої діяльності.

Запорукою якісного оздоровчої роботи та створення здоров’язбережувального середовища для розвитку дитини є діагностична основа процесу навчання. З огляду на це, навчальна діяльність на початку року має починатися з діагностики рівнів розвитку дітей, за для чого науковці рекомендують застосовувати, зокрема, методику М. М. Єфименка [2]. Разом із цією діагностикою, лікарям слід здійснювати контроль за здоров’ям учнів на початок навчального року та спостерігати за динамікою отриманих даних за два роки [2]. У випадку, якщо в дитини діагностовано проблеми з опорно-руховим апаратом, фахівці рекомендують застосовувати "Плантографію" – запропонований М. М. Єфименком метод дослідження фізичного стану дитини, на якому базуються корекційні заходи [2]. Результати цього дослідження необхідно враховувати при плануванні та реалізації навчального процесу в сфері фізичного виховання.

Працівник медичної сфери повинен брати участь у створенні так званих "Екранів здоров’я", націлених на діагностику певного класу та надання конкретних рекомендацій батькам і педагогам. Дані, отримані в "Екранах здоров’я", лежать в основі оздоровчих, лікувальних і профілактичних заходів, що включають у себе загартування і рухову активність відповідно до стану здоров’я учнів цієї групи, санітарних норм, діагнозу кожного учня. За справедливим твердженням І. А. Анохіної, "такой глубокий анализ и учет здоровья детей в проводимых мероприятиях позволяют решить задачу – сохранения жизненной энергии ребенка и проследить за развитием и изменением состояния каждого ребенка" [1, с. 23].

Окрім того, до важливих факторів, від яких залежить коректна реалізації здоров’язбережувальних технологій, Л. О. Карасьова відносить [3]:

• Метод чергування навантаження та релаксації на заняттях фізичною культурою;
• Належне дозування фізичного навантаження;
• Дотримання принципу поступовості, візуалізації та доступності фізичного навантаження з оглядом на вікові особливості учнів;
• Урахування ступеня фізичного розвитку дітей і їхньої фізичної підготовки;
• Планування уроків на основі рівня працездатності та динамічності учнів;
• Дотримання санітарно-гігієнічних вимог;
• Створення сприятливого та психологічно комфортного клімату.

Ще одним неодмінним фактором збереження здоров’я на уроках фізичної культури є правильна організація робочого місця, зокрема, створення комфортних умов у спортивній залі. Цей процес включає в себе:

• Правильне та раціональне освітлення зали;
• Дотримання санітарних норм спортивної зали;
• Убирання дратівливих звуків із зали;
• Наявність аптечки першої медичної допомоги;
• Наявність туалетів у роздягальнях для хлопчиків і дівчат;
• Наявність спортивного обладнання згідно з віком учнів;
• Наявність в учнів спортивної форми та змінного взуття для проведення уроків у спортивній залі, а також відповідного одягу для уроків на дворі (восени, взимку та навесні).

І. А. Анохіна також рекомендує спостерігати за динамікою працездатності протягом уроку та з огляду на неї розподіляти час, відведений на урок [1, с. 26]:

• Стадія входження в процес: близько 10 хвилин;
• Стадія максимальної працездатності: близько 20 хвилин;
• Стадія втоми, яку можна подолати.

Разом із тим, дослідниця пропонує застосовувати диференційований підхід до розподілу навантаження, а саме [1, с. 27]:

• Враховувати стан здоров’я дитини;
• Обирати індивідуальний спосіб загартовування дітей;
• Приділяти увагу конституції дитини та її впливу на здатність виконувати ті чи інші фізичні вправи;
• Враховувати зв'язок між нервовою системою та рівнем фізичної активності;
• Розрізняти фізичні вправи за статтю дитини;
• Брати до уваги вікові особливості розвитку рухових навичок учнів;
• Зважати на індивідуальні фізичні особливості.

В цілому, під феноменом здоров’язбереження на уроках фізичної культури прийнято розуміти, насамперед, творчий підхід до виховального процесу, що має на меті підвищення мотивації до занять фізичною культурою. Зацікавленість у спорті є одним із найголовніших завдань, вирішення якого стає запорукою успішності на уроках фізичної культури та охорони здоров’я під час повсякденного навчання в школі.

Література

1. Анохина И. А. Индивидуальный подход в физкультурно-оздоровительной работе ДОУ: Методические рекомендации / И. А. Анохина. – Ульяновск: УИПКПРО, 2006. – 49 с.
2. Ефименко Н. Н. Методика физического воспитания / Н. Н. Ефименко // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://podsnezhniksad.ucoz.com/index/metodika_fizicheskogo_vospitanija_n_n_efimenko/0-480
3. Карасева Л. А. Здоровьесберегающие технологии в физическом воспитании учащихся в условиях модернизации регионального образования / Л. А. Карасева // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://nsportal.ru/shkola/fizkultura-i-sport/library/2015/02/07/zdorovesberegayushchie-tekhnologii-v-fizicheskom
4. Кузнецова И. В. Реализация здоровьесберегающих технологий в образовательных учреждениях / И. В. Кузнецова. – М., 2003. – 58 с.
5. Лизинский В. М. Приемы и формы в учебной деятельности / В. М. Лизинский. – М.: Центр "Педагогический поиск", 2002. – 160 с.